АкушерствоАнатомияАнестезиологияВакцинопрофилактикаВалеологияВетеринарияГигиенаЗаболеванияИммунологияКардиологияНеврологияНефрологияОнкологияОториноларингологияОфтальмологияПаразитологияПедиатрияПервая помощьПсихиатрияПульмонологияРеанимацияРевматологияСтоматологияТерапияТоксикологияТравматологияУрологияФармакологияФармацевтикаФизиотерапияФтизиатрияХирургияЭндокринологияЭпидемиология

ДИХАЛЬНА НЕДОСТАТНІСТЬ

Дикальна недостатність(ДН) –це такий стан організму, при якому не забезпечується нормальний газовий склад крові або його nідmpuмання пов'язано з напруженням компенсаторних механізмів зовнішнього дихання.

Причини i механізми розвитку. Розрізняють первинну та вторинну ДН. Первинна ДН пов'язана 3 порущенням функції системи зовнішнього дихання. Вторинна ДН зумовлена порушенням транспорту газів крові, що виникає при захворюваннях серцево-судинної системи, анемії, отруєннях, гемоглобінопатіях. Виділяють три форми ДН: 1) латентна ДН — характеризується відсутністю порушень газового складу крові; 2) парціальна ДН — характеризується наявністю явищ гіпоксемії при відсутності гіперкапнії; 3) глобальна ДН -характеризується поєднанням гіперкапнії та гіпоксемії.

Дихальна недостатність залежно від генезу розподіляється на: 1) центрогенну, зумовлену порушеннями діяльності дихальної мускулатури та газообміну в легенях (набряк мозку, коматозні стани, менінгіти, енцефаліти); 2) нервово-м'язову, що виникає внаслідок безпосереднього ураження дихальних м'язів, ураження певних центрів спинного мозку, а також нервів, які іннервують дихальні м'язи (міастенія, поліоміеліт, ботулізм, правець, епілептичні стани); 3) торакодіафрагмальну, котра виникає в результаті зміни форми та рухомості грудної клітки, а також їі о6'єму — при ураженні плеври та діафрагми (гемоторакс, пневмоторакс, високе стояння діафрагми, м'язова дистрофія, ожиріння, кіфосколіоз, ревматоідний спондиліт); 4) бронхолегенева дH розвивається внаслідок наявності патологічного процесу у легенях та дихальних шляхах (бронхіти, бронхіальна астма, пневмонія, ателектази, бронхоектази, пневмосклероз, бронхіоліт, муковісцидоз та ін.).

У легенях відбуваються три основні процеси: транспорт повітря (вентиляція), течія крові (перфузія) i обмін газів на рівні альвеоло-капілярних мембран (дифузія), за допомогою яких виконується дихальна функція легенъ. Ураження центральної нервової системи (коматозні стани, запальні процеси, набряк мозку, порушення мозкового кровообігу, травми, пухлини) супроводжуються порушеннями вентиляції легень. На початкових стадіях коматозного стану може розвиватись гостра дихальна недостатність (ГДН). Вона виникає внаслідок западання кореня язика, попадання вмісту шлунка у дихальні шляхи під час блювання. До цього часто приєднуеться зменшення бронхіальної прохідності та розвиток запального процесу в бронхах або легенях.

До причин, які викликають ГДН, належать порушення бронхіальної прохідності: 1) бронхообструктивні стани, які розвиваються на грунті запального набряку i набухання слизових оболонок дихальних шляхів (постінтубаційний набряк, вірусні бронхіоліти); 2) бронхообтурація, яка зумовлена стороннім тілом, автопродуктами (слина, харкотиння, шлунковий вміст); 3) бронхообструктивний синдром — при бронхіальній астмі, тотальній пневмонії. Порушення гемодинаміки у малому колі кровообігу є важливою ланкою розвитку ГДН. Крім цього, суттєве значення для розвитку ГДН мають порушення альвеолярно-капілярної дифузії газів через альвеолярно-капілярну мембрану,

Таким чином, поєднання в різних варіантах трьох найважливіших процесів у легенях (порушення вентиляції, легеневої перфузії i альвеолярно-капілярної дифузії) призводить до розвитку гіпоксемії та гіперкапнії. Останні фактори змінюють активність ЦНС, збільшують проникність клітинних мембран, стимулюють симпатоадреналову систему. Це викликає тривалий артеріолоспазм, який сприяє агрегації тром6оцитів та еритроцитів 3 наступним виіт гданням фібрину та розвитком тромбогеморагічного синдрому, знижується синтез сурфактанта. Внаслідок цього виникають ателектази, формується синдром «шокової легені», який характеризується інтерстеціальним набряком та порушенням мікроциркуляції.

Клінічні прояви. Клінічна картина ГДН, незалежно від етіології, характеризується поєднанням гіпоксії та гіперкапнії. У хворих спостерігаються неспокій, збудливість на початкових. стадіях ГДН, пізніше з'являються сонливість

ціаноз, диспное, підвищується артеріальний тиск, тахіпное (більше 35 за 1 хв), затьмарена свідомість, дихання Чейна-Стокса або Куссмауля, виникає коматозний стан. Ддя діагностики цієї патології та визначення ступеня тяжкості ГДН необхідно провести газометричне дослідження артеріальної крові. Якщо рО2 в артеріальній крові нижчий за 60 мм рт.ст. (8 кПа), а рСОг перевищуе 50 мм рт.ст. (6,7 кПа), є всі підстави вважати, що у хворого розвинулась гостра дихальна недостатність.

Розрізняють 4 ступені ГДН:

І ступінь ГДН. Частота дихання до 25 за 1 хв, помірна тахікардія (до 110 за 1 хв), АТ в нормі, ознак гіпоксії i гіперкапнії нема.

ІІ ступінь ГДН. 3адишка наростає (до 35 за 1 хв). Пульс частий, АТ підвищений. Спостерігається ціаноз слизових оболонок ротової порожнини, шкіри носогубного трикутника, вух, пальців.

ІІІ ступінь ГДН. Спостерітається виражена задишка. Частота дихання до 45 за 1 хв. Появляється патологічне дихання (Чейна-Стокса, Біота). Співвідношення пульсу до дихання 2- 2,5:1. Частий пульс, АТ знижений, визначається тотальний ціаноз шкіри.

І Vступінь ГДН. Розвивається гіпоксична кома, дихання нерегулярне, періодично виникає апное або патологічне дихання. Частота дихання - 6- 8 за 1 хв. Співвідношення частоти пульсу до дикання 8- 9:1. Спостерігається виражений ціаноз шкіри. Інколи з'яиляються сині плями на тулубі, руках i ногах. Може розвиватись параліч дихального центру.

Дата добавления: 2015-11-25 | Просмотры: 572 | Нарушение авторских прав