АкушерствоАнатомияАнестезиологияВакцинопрофилактикаВалеологияВетеринарияГигиенаЗаболеванияИммунологияКардиологияНеврологияНефрологияОнкологияОториноларингологияОфтальмологияПаразитологияПедиатрияПервая помощьПсихиатрияПульмонологияРеанимацияРевматологияСтоматологияТерапияТоксикологияТравматологияУрологияФармакологияФармацевтикаФизиотерапияФтизиатрияХирургияЭндокринологияЭпидемиология

З’єднання між хребцями

Прочитайте:
  1. Безперервні з’єднання – сінартрози
  2. Будова i з’єднання кiсток грудного пояса
  3. Будова i з’єднання кiсток передплiччя та кистi
  4. Загальні відомості про з’єднання кісток
  5. Змістовий модуль 3. З’єднання кісток скелета
  6. З’єднання кiсток вiльної нижньої кiнцiвки.
  7. З’єднання кiсток кистi мiж собою i з кiстками передплiччя.
  8. З’єднання кiсток передплiччя та кистi.
  9. З’єднання кiсток тазовового пояса
  10. З’єднання кiсток тулуба

З’єднання хребців у людини відображають пройдений ними у філогенезі шлях. Спочатку ці з’єднання були безперервними – сінартрозами, які відповідно 3 стадіям розвитку скелету стали носити характер спочатку сіндесмозів, потім поряд із сіндесмозами виникли сінхондрози і, нарешті, сіностози (в крижовому відділі). В міру виходу на сушу і вдосконалення способів переміщення між хребцями виникли і перервні з’єднання – діартрози.

У антропоїдів у зв’язку з тенденцією до прямоходіння і великої стійкості суглоби стали знову переходити в безперервні з’єднання – сінхондрози або сімфізи.

В результаті такого розвитку в хребтовому стовпі виявились всі види з’єднань: сіндесмози (зв’язки між поперечними і остистими відростками), сінеластози (зв’язки між дугами), сінхондрози (між тілами хребців), сіностози (між крижовими хребцями), сімфізи (між тілами низки хребців) і діартрози (між суглобовими відростками). Всі ці з’єднання побудовані сегментарно, по відповідно метамерному принципу розвитку хребтового стовпа. Оскільки окремі хребці утворили єдиний хребтовий стовп, який є опорою тулубу, виникли поздовжні зв’язки,, які протяглася вздовж всього хребтового стовпу і скріплюючі хребтовий стовп як єдине утворення. В підсумку з’єднання всіх хребців можна поділити відповідно двом основним частинам хребців на з’єднання між тілами і на з’єднання між їх дугами.

З’єднання тіл хребців. Тіла хребців, які утворюють власне стовп і є опорою тулубу, з’єднуються між собою (а також і з крижем) при посередництві сімфізів, так званих міжхребцевих дисків, disci intervertebralis. Кожний такий диск являє собою хрящову платівку, периферичні частини яких із концентричних шарів сполучнотканинних волокон. Ці волокна утворюють на периферії платівки надзвичайно міцне фіброзне кільце, annulus fibrosus, в середині платівки закладене драглисте ядро, nucleus pulposus, яке складається із м’якого волокнистого хряща (залишок спинної струни). Ядро це сильно здавлене і постійно прагне розширитись (на розпилі диска воно сильно випинається над площиною розпилу; тому воно пружинить і амортизує поштовхи, як буфер.

Колона тіл хребців, з’єднаних між собою міжхребцевими дисками, укріплюється двома поздовжніми зв’язками, які ідуть спереду і ззаду по середній лінії. Передня поздовжня зв’язка, ligamentum longitudinale anterius, протягується по передній поверхні тіл хребців і дисків від горбика передньої дуги атланту до верхньої тазової поверхні крижа. Зв’язка ця перешкоджає надмірному розгинанню хребтового стовпа назад. Задня позовна зв’язка, ligamentum longitudinale posterius, тягнеться від другого шийного хребця вниз вздовж задньої поверхні тіл хребців всередині хребтового каналу до верхнього кінці крижового каналу. Ця зв’язка перешкоджає згинанню, являючись антагоністом передньої поздовжньої зв’язки.

З’єднання дуг хребців. Дуги з’єднуються між собою з допомогою суглобів і зв’язок, розміщених як між самими дугами, так і між їх відростками.

1. Зв’язки між дугами хребців складаються із еластичних волокон, які мають жовтий колір, і тому називаються жовтими зв’язками, ligamentum flava. В силу своєї еластичності вони прагнуть зблизити дуги і разом з пружністю міжхребцевих дисків сприяють випрямленню хребта і прямоходінню.

2. Зв’язки між остистими відростками, міжостисті, ligamentum interspinalia. Безпосереднє продовження міжостистих зв’язок назад утворює округлий тяж, який тягнеться по верхівкам остистих відростків у вигляді довгої над остистої зв’язки, ligamentum supraspinale.

В шийній частині хребтового стовпу міжостисті зв’язки значно виходять за остисті відростки і утворюють сагітально розмішену каркову зв’язку.

Каркова зв’язка, ligamentum nuchae. Більш виражена у чотириногих, сприяє підтримці голови. У людини у зв’язку з її прямоходінням вона розвинена слабше; разом з міжостистими і над остистою зв’язками вона гальмує надмірне згинання хребтового стовпу і голови.

3. Зв’язки між поперечними відростками, міжпоперечні, ligamenta intertransversalia, обмежує бокові рухи хребтового стовпу в протилежну сторону.

4. З’єднання між суглобовими відростками – дуговідростчаті суглоби, articulaciones zygapophysialis, плоскі, малорухомі, комбіновані.

5. З’єднання між крижем і куприком. Вони аналогічні описаним вище з’єднанням між хребцями, але внаслідок рудиментарного стану куприкових хребців виражені слабкіше. З’єднання п’ятого крижового хребця з куприком проходить за посередництва крижово – куприкового суглобу, articulatio sacrococcigea, що дозволяє куприку відхилятись назад під час пологів.


Дата добавления: 2015-11-26 | Просмотры: 456 | Нарушение авторских прав







При использовании материала ссылка на сайт medlec.org обязательна! (0.003 сек.)