АкушерствоАнатомияАнестезиологияВакцинопрофилактикаВалеологияВетеринарияГигиенаЗаболеванияИммунологияКардиологияНеврологияНефрологияОнкологияОториноларингологияОфтальмологияПаразитологияПедиатрияПервая помощьПсихиатрияПульмонологияРеанимацияРевматологияСтоматологияТерапияТоксикологияТравматологияУрологияФармакологияФармацевтикаФизиотерапияФтизиатрияХирургияЭндокринологияЭпидемиология

ПСИХОСОМАТИЧНІ РОЗЛАДИ В ЗАГАЛЬНІЙ КЛІНІЧНІЙ ПРАКТИЦІ

Мета заняття: навчитися враховувати психосоматичні взаємозв'язки в діагностиці, лікуванні й профілактиці соматичних захворювань.

Зміст теми

Уявлення про тісний взаємозв'язок тіла і душі, соматичного самопочуття з психічним станом проходить червоною ниткою через всю історію медицини. Ще Гіппократ вважав, що лікувати потрібно хворого, а не хворобу, тобто необхідний цілісний підхід до діагностики і лікування хворого,

При розгляді взаємозв'язків між соматичним і психічним станом доцільно розрізняти наступні типи:

1. Психологічні фактори як причину соматичного захворювання (власне психосоматичні захворювання).

2. Психічні розлади, що виявляються соматичними симптомами (соматоформні розлади),

3. Психічні наслідки соматичного захворювання (у тому числі психологічна реакція на факт соматичного захворювання).

4. Психічний розлад і соматичне захворювання, що випадково збіглися за часом.

5. Соматичні ускладнення психічних порушень.

На сучасному етапі розвитку медицини існує тісна система соматопсихічних і психосоматичних взаємозв'язків, які необхідно розпізнавати і враховувати в лікуванні хворого. Психосоматичні взаємозв'язки останніх трьох типів розглядаються в інших розділах посібника.

Серед змін соматичного самопочуття внаслідок емоційного впливу варто розрізняти непатологічні психосоматичні реакції, психосоматичні захворювання, вплив емоційного стану на виникнення і перебіг соматичних захворювань, соматоформні психічні розлади.

Відношення до походження психосоматичних захворювань, їх патогенезу і лікування в даний час неоднозначне.

Швидке поширення і розвиток психосоматичної медицини почалося на початку XX століття. У цей час були зареєстровані мільйони випадків так званих «функціональних» пацієнтів, «важких хворих», соматичні скарги яких не підтверджувалися об'єктивними дослідженнями, а лікування ортодоксальними медикаментозними засобами виявилося неефективним. Необхідна була у першу чергу корекція афективних станів, порушених міжособистісних відносин хворих, тобто психотерапія, психологічне консультування.

Представники психоаналізу підходять до пояснення психосоматичної патології, акцентуючи увагу на витісненні у хворих із психосоматичними симптомами емоційних переживань (захисний психологічний механізм, що виявляється в підсвідомому виключенні неприйнятної думки чи емоції зі свідомості), що потім випливають соматичними симптомами. Однак ігнорують органічну патологію, а на практиці не можна ігнорувати тим, що у хворих з часом розвиваються й органічні ураження, і вже після початку хвороби недостатньо тільки психотерапії, а необхідне відповідне лікування з використанням сучасних фармакологічних засобів, а іноді й хірургічного втручання.

Наукове пояснення психосоматичних взаємозв'язків можливе на основі умовно-рефлекторної теорії І.П. Павлова. Російський нейрофізіолог П.К. Анохін розробив біологічну теорію функціональних систем — концепцію організації процесів у цілісному організмі, що взаємодіє із середовищем. Теорія базується на уявленні про функцію як досягнення організмом пристосувального результату у взаємодіях із середовищем.

У світлі цієї теорії будь-яка емоційна реакція розглядається як цілісна функціональна система, що поєднує кору великого мозку, підкіркові утворення і відповідні соматичні ланки.

З позицій нейрофізіології в емоційних процесах задіяні як центральні (таламус, лімбічна система, структури активації і винагороди), так і периферичні структури (катехоламіни, гормони кори надниркових залоз, вегетативна нервова система). Надмірні за силою і тривалістю подразники змінюють функціональний стан ЦНС і периферичної нервової системи. Так, можуть виникати функціональні порушення і так звані «місця найменшого опору» (locus minoris resistentiae). Існує система постійних зворотних зв'язків, що визначає можливість терапевтичного, лікувального впливу, емоційного фактора.

У відповідь на психоемоційні подразники виникають різноманітні непатологічні психосоматичні реакції (вісцеральні, сенсорні й ін.). Психосоматичні реакц;ї можуть виникати не тільки у відповідь на психічні, емоційно шачимі впливи, але і на прямі впливи подразників (наприклад, вигляд лимона). Уявлення також можуть впливати на соматичний стан людини. Психоемоційні фактори можуть викликати такі фізіологічні порушення в різних органах і системах організму:

а) у серцево-судинній системі — прискорення серцебиття, міняється кров'яний тиск, судинний спазм;

б) у системі дихання — його затримку, уповільнення, прискорення;

в) у травному тракті — блювоту, поноси, запори, підвищене слиновиділення, сухість у роті,

г) у сексуальній сфері — посилену ерекцію, слабкість ерекції, набрякання клітора і любрикацію (секрецію статевих органів), аноргазмію;

д) ум'язах — мимовільні реакцїї: м'язове напруження, тремтіння;

е) у вегетативній системі — пітливість, гіперемію і т.д.

Психосоматика (від грец. psyche — душа і soma — тіло) — розділ медичної психології, що займається вивченням психічних факторів у розвитку функціональних і органічних соматичних розладів.

Психосоматичні захворювання — це соматичні захворювання, у виникненні й перебігу яких психологічні фактори відіграють визначальну роль. Причиною виникнення психосоматозів є афективне (емоційне) напруження (конфлікти, невдоволення, гнів, страх, тривога й ін) за умови наявності визначених особистісних особливостей. Психологічні фактори відіграють роль і при інших захворюваннях: мігренях, ендокринних розладах, злоякісних пухлинах. Проте варто розрізняти дійсні психосоматози, виникнення яких визначається психічними факторами і профілактика яких має бути спрямована насамперед на усунення і корекцію емоційного перенапруження (психотерапія і психофармакологія), та інші захворювання, на динаміку яких психічні й поведінкові фактори впливають, змінюючи неспецифічну резистентність організму, але при цьому не є першопричиною їхнього виникнення. Наприклад, відомо, що вплив психоемоційного стресу може знизити імунну реактивність, що підвищить імовірність захворювань, включаючи інфекційні.

Психогенний компонент відіграє велику роль у виникненні й розвитку багатьох органічних захворювань: гіпертонічної хвороби, виразкової хвороби шлунка і дванадцятипалої кишки, при інфаркті міокарда, мігрені, бронхіальній астмі, виразковому коліті, нейродерміті. Ці захворювання часто називають «великими» психосоматичними захворюваннями, підкреслюючи вагу захворювання і головну роль психогенного фактора в їхньому виникненні.

Власне психосоматичні захворювання характеризуються наступними особливостями:

1. Психічний стрес є вирішальним при провокуванні.

2.Після маніфестації захворювання переходить у хронічний чи рецидивуючий перебіг.

3. Першою появою в будь-якому віці (але частіше в пізньому підлітковому).

Історично до психосоматичних відносяться класичні картини семи захворювань, а саме: есенціальна гіпертонія; виразкова хвороба; бронхіальна астма; нейродерміти; тиреотоксикоз; виразковий коліт; ревматоїдний артрит.

Психосоматичні захворювання є наслідком стресу, обумовленого довгостроково діючими і нездоланними психотравмами, внутрішнім конфліктом між: однаковими за інтенсивністю, але різноспрямованими мотивами індивіда. Передбачається, що деякі типи мотиваційних конфліктів специфічні для окремих форм психосоматичних захворювань. Так, гіпертонічну хворобу пов'язують з наявністю конфлікту між: високим соціальним контролем поведінки і нереалізованою потребою індивіда у владі.

Нереалізована потреба викликає агресивність, виявити яку людина не може через соціальні установки При цьому, на відміну від неврозів в основі яких також лежить інтрапсихічний конфлікт, при психосоматичних захворюваннях відбувається подвійне витіснення — не тільки неприйнятного для свідомості мотиву, але і невротичної тривоги і всієї невротичної поведінки

Важливість розуміння суті захисних психологічних механізмів вимагає наведення в даному розділі їхньої короткої характеристики Захисні механізми підрозділяються на примітивні, тобто незрілі (розщеплення, проекція, ідеалізація, ідентифікація), і більш зрілі (сублімація, раціоналізація й ш) Однак ні кількість варіантів захисту (їх описано кілька десятків), ні їхня класифікація, ні їхні назви не є загальновизнаними

В одну групу поєднуються варіанти захисту, що знижують рівень тривоги, але не змінюють характеру спонукань До них відноситься придушення чи витіснення зі свідомості неприйнятних спонукань чи почуттів, заперечення джерела або почуття тривоги, проекція чи перенесення своїх бажань чи почуттів на інші, ідентифікація— наслідування іншої особи з приписуванням собі й якостей,іІнгібція — блокування в поводженні та свідомості всіх проявів пов'язаних Із тривогою. В іншу групу входять форми захисту, при яких спрацьовують механізми, що зменшують виразність тривоги І при цьому змінюють спрямованість спонукань:

аутоагресія — повернення ворожості на себе,

реверсія — полярне повернення чи зміна спонукань і почуттів на протилежні,

регресія — зниження чи повершння до ранніл, дитячих форм реагування,

сублімація — перетворення неприйнятних способів задоволення потреб в інші форми — наприк­лад, у вигляді творчості в мистецтві, науці

Розглянемо 9 основних форм психологічного захисту незалежно від їхньої класифікаційної приналежності.

1. Витіснення. Під витісненням розуміють придушення, видалення зі свідомості неприємних або неприйнятних подій І явищ, тобто видалення зі свідомості тих моментів інформації, що викликають тривогу При неврозах, наприклад, часто витісняється основна подія, яка послужила його причиною. Цікаві в цьому відношенні такі психологічні експерименти Спостережуваним давали фотографи, на яких відображалися специфічні ситуації конфліктів, близькі до їх переживань. Очікувалося, що спостережувані будуть розповідати їхній зміст, але вони ці фотографії ніби «забували» і відкладали убік. Коли ж відтворення відповідних фотографій вироблялося в ситуації гіпнозу, захист знімався і фотографії робили адекватний їх змісту ефект. Подібний механізм захисту лежить в основі поширеного явища, коли чужі недоліки в поведінці помічаються, а свої — витісняються. В інших експериментах спостережуваним: пропонували тести на досягнення певного успіху при виконанні того чи іншого завдання, вони згадували тільки завдання виконані добре, і «забували», тобто витісняли, невиконані завдання.

2. Заміщення — переорієнтація з одного об'єкта (теми), що спричиняє тривогу, на інший. Цей варіант психологічною захисту може бути представлений наступними простими прикладами. Після конфлікту з начальником на роботі, а може сварки з коханою людиною індивідуум обрушус гнів на членів родини (при цьому часто має місце і раціоналізація, про яку йтиметься нижче). Людина під час хвилюючої розмови бгає папірець. Дівчина на фразу подруги «твій хлопець завжди тебе підводить» шпурляє кішку, що сидить у неї на колінах.

3.Раціоналізація. У цьому випадку йдеться про спробу раціонально обґрунтувати бажання і вчинки, викликані причиною, визнання якої загрожує втратою самоповаги. Прикладів тут може бути безліч. Якщо в скупого просять у борг, він завжди обґрунтує, чому не може дати в борг (так вихований і т п), якщо неприємна людина, то завжди легко знайти в неї масу недоліків, хоча ворожість може бути пов'язана зовсім не з ними, свій інтерес до медичної літератури хворий може пояснювати необхідністю розширення кругозору.

4.Проекція. Захист у формі проекції є несвідомим перенесенням власних неприйнятних почуттів і потягів на іншу особу, приписування людям, з якими спілкується, своїх соціальне не схвалюваних спонукань, бажань, мотивів, дій і якостей. Яскравим прикладом тому може служити поведінка забезпеченого молодика, який поміщає матір у будинок інвалідів і обурюється тим, що персонал байдуже чи погано до неї ставиться. Проекцію певною мірою спрощує поведінка, крім необхідності в повсякденному житті оцінювати свої вчинки Ми нерідко переносимо свою поведінку на інших людей, проектуючи на них свої емоції. Якщо людина спокійна, упевнена у собі, доброзичлива, то в її очах оточуючі розділяють її доброзичливість, і навпаки — напружена, фрустрована людина, невдоволена у своїх бажаннях, настроєна вороже і приписує, проектує цю ворожість оточуючим

5.Соматизація. Ця форма захисту виражається у виході з важкої ситуації шляхом фіксації на стані свого здоров"я (школярі «занедужують» перед контрольними — найпростіший приклад). У цих випадках основної значення набуває вигода від захворювання — підвищена увага і зменшення вимог з боку близьких. У більш важких випадках ця форма захисту приймає як би хронічний характер, при цьому, як правило, виникає перебільшена увага до свого здоров'я, перебільшення ваги хвороби аж до створення власних концепцій захворювання, і може формуватися іпохондричний синдром.

6 Реактивне утворення. У даному випадку йдеться про заміну неприйнятних тенденцій на прямо протилежні Так, знехтувана любов часто переростає у ненависть до колишнього об'єкта любові, хлопчики намагаються скривдити дівчаток, що подобаються їм, таємні заздрісники часто цілком щиро зараховують себе до відданих шанувальників того, кому заздрять.

7 Сублімація. При цій формі психологічного захисту відбувається перетворення неприйнятних Імпульсів у соціальне прийнятні форми інстинктивних потреб, що не можуть бути реалізовані, в прийнятний вихід і спосіб вираження (наприклад, бездітні люди заводять тварин). У цьому відношенні становить інтерес хобі, що у деяких є способом реалізації найнеймовірніших мотивів і потягів. Егоїстичні й навіть «заборонені» цілі можуть сублімуватися активною діяльністю в мистецтві, літературі, релігії, науці.

Агресивні імпульси, наприклад, можуть бути сублімовані в спортивній чи політичній активності Але про власне психологічний захист йдеться тоді, коли людина не усвідомлює, що й діяльність визначається схованими Імпульсами, які мають часом біологічну й егоїстичну основу.

8 Регресія. У цьому випадку йдеться про повернення до примітивних форм реагування і поведінки. Особливо часто ця форма психологічного захисту виявляється в дітей. Наприклад, при втраті батьків у дітей нерідко спостерігається поведінка, що спричиняє затримку розвитку: дитина, що почала ходити, раптом припиняє ходити, або в дитини знову починається енурез, як у ранньому дитинстві Можна згадати і звичку смоктати палець у важких ситуаціях (ця особливість іноді виявляється не тільки в дітей, але й у дорослих). Елементи психологічного захисту у формі регресії можна спостерігати і при деяких психічних захворюваннях.

9 Заперечення. Ця форма захисту є захисним механізмом, за допомогою якого нездійсненні бажання, спонукання і наміри, а також факти не визнаються, відкидаються шляхом несвідомого заперечення їхнього існування, тобто при запереченні реальне явище здається неіснуючим Варто, однак, підкреслити, що заперечення не містить у собі свідому спробу відректися чи відступитися, як при удаванні, або симуляції

У повсякденному житті більшість реальних ситуацій нерідко поєднується з використанням одночасно декількох форм психологічного захисту. Це необхідно враховувати в роботі лікаря як зі здоровими, так і з хворими людьми.

Нерозв'язний конфлікт мотивів (як і не усунутий стрес) породжує в підсумку реакцію капітуляції, відмови від пошукового звертання, що створює найбільш загальну передумову до розвитку психосоматичних захворювань у вигляді замаскованої депресії Поразка тих чи інших органів і систем обумовлена генетичними факторами чи особливостями онтогенетичного розвитку.

Дата добавления: 2015-09-27 | Просмотры: 1095 | Нарушение авторских прав