АкушерствоАнатомияАнестезиологияВакцинопрофилактикаВалеологияВетеринарияГигиенаЗаболеванияИммунологияКардиологияНеврологияНефрологияОнкологияОториноларингологияОфтальмологияПаразитологияПедиатрияПервая помощьПсихиатрияПульмонологияРеанимацияРевматологияСтоматологияТерапияТоксикологияТравматологияУрологияФармакологияФармацевтикаФизиотерапияФтизиатрияХирургияЭндокринологияЭпидемиология

Одягання стерильного халата

Обробивши руки, операційна сестра спочатку одягає маску і після цього надягає стерильний халат (рис. 1.2.9). Для цього вона обережно бере з бікса згорнутий халат і розгортає його, слідкуючи за тим, щоб зовнішня поверхня стерильного халата не доторкнулась сусідніх предметів та одягу сестри. Про­сувати потрібно відразу обидві руки в рукави халата, накинувши його на себе спереду. Санітарка операційного блоку підтягує халат ззаду, після цього опе­раційна сестра дістає з кишені халата поясок і тримає його на відстані 30-40 см від себе так, щоб вільні кінці пояса звисали. Санітарка обережно, не торка­ючись халата, заводить їх назад і там зав'язує. Зав'язки на рукавах сестра зав'язує сама.

Рис. 1.2.9. Методика одягання маски та одягання халата:

а - одягання маски;

б - одягання халата;

в - зав'язування халата;

г - зовнішній вигляд операційної сестри.

Після повторної обробки рук 96% розчином спирту протягом 2 хв, сестра надягає стерильні рукавички (рис. 1.2.10). Рукавички повинні бути одягнутими так, щоб їх краї заходили поверх зав'язок халата. Використання гумових рукавичок дозволяє забез­печити стерильність рук під час операції. Слід па­м'ятати, що у 20-30% випадків у членів операцій­ної бригади рукавички пошкоджуються під час опе­рацій. На сьогодні рукавички використовують не тільки для операцій, перев'язок, маніпуляцій, а й при обстеженні хворих.

Рис. 1.2.10. Методика одягання рукавичок.

Для профілактики хірургічної інфекції важли­ве значення має регулярний контроль за стерильні­стю рук учасників операції. З цією метою один раз у 15-20 днів, перед початком операції проводять посіви з рук хірургів і операційних сестер. Методика обробки операційного поля Операційне поле - місце дії хірурга, повинно бути без мікроорганізмів. Безпосередньо перед опе­рацією поголене операційне поле обробляють за ме­тодом Гросіха-Філончикова. Суть його полягає в тому, що шкіру операційного поля обробляють 4 рази одним з антисептиків. Останнім часом найбільш часто використовують розчин йодонату. Його готують перед операцією (ex tempore): кон­центрований 5 % розчин йодонату розчиняють кип'яченою або стерильною во­дою у співвідношенні 1:5. Перше змазування шкіри операційного поля здійсню­ють після попереднього її миття бензином або спиртом, протирають два рази стерильними тампонами, змоченими розчином йодонату. Друге - перед розрі­зом, після накривання хворого стерильними простирадлами, третє - перед за­шиванням шкіри і четверте - після накладання швів на шкіру. Крім цих обов'яз­кових чотирьох обробок, шкіру операційного поля слід змазувати кожен раз, коли міняють білизну навколо рани (забруднення, розширення рани тощо). Опе­раційне поле можна обробляти і 0,5% спиртовим розчином хлоргексидину, надмурашиною кислотою, дегміцидом, кутасептом, 1% розчином рокалу та ін. Для ізоляції шкіри операційного поля застосовуються спеціальні плівки (протекто­ри) або прокладки, виготовлені з клейонки. При наявності гнійників у ділянці операційного поля від планових операцій необхідно утриматись.

Стерилізація перев'язувального матеріалу і білизни. Основним видом перев'язувального матеріалу, що використовується в перев'язочній операційній, є марля.

Заготовка перев'язувального матеріалу. Марля повинна бути білою, м'якою, гігроскопічною і знежиреною. Ширина фабричних кусків марлі 60-70 см. Перев'я­зувальний матеріал готують на чистому столі ретельно вимитими руками. Ос­новне правило складання перев'язувального матеріалу - обов'язкове підвертан­ня країв марлі всередину для запобігання попаданню дрібних ниточок у рану.

Для хірургічної роботи готують серветки трьох розмірів: великі, середні і малі. Великі серветки складають із шматків марлі розміром 40x60 см, середні - 37,5x30 см, малі - 20x15 см. Готують їх наступним чином: від загального шматка беруть 10-12 шарів марлі і розрізають її ножицями по лініях, що вка­зані на схемі (рис. 1.2.11). З цих шматків готують великі серветки. Середину великого шматка також розрізають уздовж поперечних ниток марлі на три рівні смужки, які в свою чергу розрізають двічі навпіл. Отримані кусочки марлі розміром 20x15 см використовують для приготування малих серветок.

Рис. 1.2.11. Розкрій марлі для виготовлення серветок,

кульків, тампонів.

При цьому з одного краю обрізають смужку шириною 20 см, з якої готу­ють великі серветки, з другого - смужку шириною 5 см, яку використовують для кульок. Середину шматка марлі, що залишилась, ріжуть на рівні полови­ни: один раз у поздовжньому, другий - у поперечному напрямку. З отриманих кусків готують середні серветки. Великі серветки згортають у такому поряд­ку: обидва обрізаних краї на глибину 5-6 см закладають всередину, потім марлю ще раз складають навпіл. Згортання середньої серветки починають із підгор­тання трьох сторін (розрізані краї") всередину на глибину 3-5 см, потім сервет­ку згинають удвоє спочатку вздовж поперечної, а потім поздовжньої нитки.

У кусочках марлі, з яких складають малі серветки, всі сторони утворені роз­різаними краями, тому вони повинні бути закладені всередину серветки. Перши­ми підвертають краї великих сторін із таким розрахунком, щоб вони заходили дещо один на другий; потім вільні краї менших сторін загинають всередину так, щоб вони стикались один з одним, і серветку остаточно складають навпіл (рис. 1.2.12).

З тих же кусків марлі готують великі, середні та малі тампони.

Рис. 1.2.12. Складання перев'язувального

матеріалу: а - велика серветка; б - середня серветка; в - мала серветка.

Великий тампон готують таким чином: підрізані краї марлі закладають всередину на глибину 5-6 см і в тому ж напрямку двічі згинають навпіл. Смуж­ку, що утворилась, довжиною 60 і шириною до 10 см складають удвоє: нижня половина повинна бути на 5-6 см довша за верхню. Потім тампон згинають ще раз навпіл. Вільний край нижнього шару марлі загортають на тампон.

Середній тампон готують так само, утворену смужку складають уздовж поперечної нитки і потім - по повздовжній нитці. Середній тампон може бути зроблений сестрою під час операції з середньої серветки.

Складання малого тампона починають із підгортання всередину на 1-2 см одного з коротких країв куска марлі, потім загинають всередину з дея­ким заходом один на другий довші краї з повторним складанням їх навпіл у поздовжньому і поперечному напрямках.

Кульки готують із кусочків марлі розміром 10x10 см: складаючи їх удвоє і обгортаючи навколо вказівного пальця, утворюють кульку, всередину якої заправляють вільні кінці.

Турунди або смужки, роблять із кусків бинта шириною 5 і довжиною 40-50 см. Юнці бинта підгортають всередину на 1-1,5 см, потім краї бинта скла­дають назустріч один одному до стикання. Для того, щоб утворився рівний край, складену смужку в натягнутому положенні протягують через край сто­ла, після чого складають її ще раз і для закріплення знову протягують через край стола. Отриману смужку намотують на три пальці, підгортаючи вільний кінець всередину кільця, що утворилось.

Заготовка білизни. До операційної білизни відносяться медичні халати, які застібаються ззаду, простирадла, рушники, полотняні серветки, шапочки і маски. Перед стерилізацією операційна сестра перевіряє стан білизни (цілість) і відповідним чином вкладає її в бікси. Простирадла складають таким чином: вузький край загинають на ширину 50 см, складають простирадло чотири рази вздовж і не туго скатують, починаючи з незагнутого кінця. Складене таким чином простирадло дуже зручно розгортати.

Халати складають рукавами всередину. Після цього халат не туго скатують.

Рушники та серветки складають учетверо. Маски і шапочки стерилізу­ють, як правило, окремо або разом з матеріалом.

Укладка білизни в бікси. Перед укладкою бікси витирають зсередини і ззовні серветкою, змоченою 0,5 % розчином нашатирного спирту. Потім відсувають на стінці бікса кругову пластинку, яка закриває бічні отвори, відкидають криш­ку та вистеляють дно і стінки бікса пеленкою, серветкою або простирадлом. При укладці білизни та перев'язувального матеріалу в бікси слід дотримува­тись установленого порядку, що дозволяє швидко і легко знайти необхідний предмет. Білизну вкладають у вертикальному положенні, щоб можна було витягнути з бікса будь-яку річ, не зачіпаючи решти. Перев'язувальний матер­іал також складають із тим розрахунком, щоб кожну пачку або пакет можна було витягнути окремо. У центральну частину бікса поміщають пробірку з сіркою або іншою речовиною для контролю стерильності.

Залежно від потужності операційного блоку і призначення операційної білизни її укладають комплектами.

Закладаючи матеріал і білизну цим способом, потрібно виходити з такого приблизного розрахунку на одну операцію.

халати, ковпачки, маски - 4 шт.;

простирадла - 4 шт.;

рушники або полотняні серветки - 6 шт.;

кульки - 50 шт.;

серветки марлеві трьох розмірів - 10 шт.;

тампони трьох розмірів -10шт.;

турунди -1 моток;

бинти марлеві шириною 14 см -2 шт.

Коли бікс заповнений, краї простирадла, що його вистеляє, загортають один на другий поверх вмісту. В один із біксів поверх простирадла заклада­ють халат, а на нього - декілька марлевих серветок і рушник. Це необхідно для того, щоб операційна сестра могла, помивши руки, витерти їх і одягти стерильний халат, не відкриваючи решти білизни та матеріалу.

Укладка за видом білизни та матеріалу. Цей спосіб більш зручний для ве­ликих операційних блоків при великому використанні білизни і матеріалу. Типи приблизних укладок наводяться нижче.

До кришки кожного бікса прив'язують клейончасту етикетку, на якій пе­рераховано вміст бікса, вказано дату стерилізації і прізвище сестри, що готу­вала бікс. Надписи роблять простим олівцем. Кришку бікса закривають, ук­ріплюють гачком, на ланцюжку і міцно прив'язують тасьмою, щоб вона ви­падково не відкрилась. У кінці перевіряють, чи відкриті бічні отвори біксів.

Укладання бікса з білизною і серветками

Кришка бікса

Дно бікса

Використану та забруднену білизну в операційній збирають у спеціальні ящики або парусинові, клейончасті мішки і відправляють у пральню та на по­дальшу стерилізацію.

Профілактика імплантаційної інфекції

Найбільше значення у виникненні імплантаційної інфекції має шовний матеріал.

Шовний матеріал та його стерилізація. Якість шовного матеріалу є одним із факторів, які мають важливе значення для загоєння післяопераційної рани. За своїми фізичними властивостями, хімічною структурою і джерелами походжен­ня шовні матеріали поділяють на дві групи:

/. Нерозсмоктуючі шовні матеріали (шовкові, бавовняні, синтетичні нитки - капрон, лавсан, тефлон та ін.), металеві скріплюючі матеріали з нержавіючої сталі, танталу (скріпки, дріт).

//. Розсмоктуючі шовні матеріали з гліколевої кислоти й оксицелюлози (дексон, окцелон, поліпропілен); а також біологічні нитки, що розсмоктуються (кетгут тощо).

З існуючого сучасного шовного матеріалу найбільш часто використовують:

І. Розсмоктуючі шовні матеріали.

1. Кетгут - один із найбільш розповсюджених у нашій країні розсмоктую­чих матеріалів, який виготовляють із кишок овець. Однак він має цілий ряд недоліків: це один із найбільш реактогенних матеріалів, який має велику абсор­бційну, здатність. Протягом перших 2-Ю діб після операції він втрачає 50 % своєї міцності, повністю розсмоктується через 60 діб. Нитки малого діаметру неміцні і розсмоктуються швидше. Кращими якостями володіє хромований кетгут. Він втрачає свою міцність через ЗО діб і розсмоктується повністю протягом 90 діб.

2. Вікрил і дексон - розсмоктуючі поліфіламентні нитки з покриттям. Ма­ють достатньо короткі терміни розсмоктування. Набагато міцніші за кетгут, викликають незначну реакцію тканин. Вікрил втрачає міцність протягом 30 діб, повністю розсмоктується через 70 діб. Для дексону ці показники склада­ють, відповідно, 32 і 90 діб. Фірма "Етікон" випускає також швидко розсмоктуючий вікрил (Vicryl rapide), який зберігає 35 % своєї міцності впродовж 7 діб і повністю розсмоктується за 42 доби. Цей матеріал викликає мінімальну тка­нинну реакцію і втрачає свою міцність так само швидко, як і кетгут.

3. Полісорб - абсорбуючий поліфіламентний плетений матеріал із покрит­тям. Цей матеріал у 1,5 раза міцніший, ніж вікрил і дексон, не створює "ефекту пилки", довше зберігає міцність у тканинах, забезпечує підвищену міцність вузла протягом 18 діб після операції, мінімальна абсорбція відбувається в перші 42 доби, повне розсмоктування - через 70 діб.

4. PDS, максон і монокрил - розсмоктуючі монофіламентні нитки, більш еластичні, ніж поліфіламентні матеріали; викликають мінімальну запальну ре­акцію. Монокрил зберігає необхідну міцність протягом 21 доби і розсмоктуєть­ся через 90-119 діб. PDS і максон у перший місяць втрачають лише 30-50 % своєї міцності, а повністю розсмоктуються через 180 діб. Шовний матеріал PDS-2 відрізняється ще більшою міцністю і еластичністю, забезпечує з'єднання країв рани на термін до 8 тижнів. Основним недоліком цих ниток є необхідність зав'я­зування вузлів складної конфігурації для забезпечення надійності шва.

II. Нерозсмоктуючі шовні матеріали.

Ці матеріали відрізняються більшою міцністю, меншою гігроскопічністю, реактогенністю, відносно дешеві і зручні у використанні. Найбільшого поши­рення набули наступні групи нерозсмоктуючих матеріалів.

1. Поліаміди - випускаються у вигляді плетених ниток (Bralon, Nurolon, Supramid, Surgilon) або монониток (Dermalon, Ethilon, Monofilament nylon, Monosof). Мають високу міцність і гнучкість, однак порівнянно з іншими син­тетичними матеріалами викликають більш виражену реакцію тканин.

2. Поліефіри - монофіламентні нитки (Maxilene, Miralene Sutron) або пле­тені волокна, як правило, вкриті оболонкою, яка надає цим ниткам псевдомо-нофіламентні властивості (фторест, Dacron, Dagrofil, Ethibond, M-Deck, Mersilene, Surgidac, Syntofil). Ці матеріали більш інертні, ніж поліаміди, але менш еластичні. В свою чергу, вони поступаються поліолефінам за інертні­стю, міцністю і надійністю вузла.

3. Поліолефіни (Polypropylene, Prolene, Surgilene, Surgipro) - випускають тільки у вигляді монониток. Вони мають високу інертність, міцність, елас­тичність і добре зав'язуються у вузол. Вважається, що нитки на основі полі­пропілену є одними із найбільш надійних і перспективних серед нерозсмокту­ючих шовних матеріалів.

4. Металічний дріт (сталь, флексон) - має дуже обмежене застосування і використовується переважно в травматології і ортопедії для фіксації кісток при їх переломах або для скріплення елементів хрящового каркасу.

Стерилізація шовного матеріалу. Незважаючи на те, що останнім часом переважно використовують стерильний шовний матеріал заводського вироб­ництва, все ж у ряді випадків в різних лікувальних закладах виникає не­обхідність у заготовці і стерилізації шовного матеріалу. Деякі види їх (шовк, бавовняні нитки, лавсан та ін.) стерилізують в автоклаві під тиском в 1 атм протягом 20-30 хв. Шовк частіше стерилізують за методом Кохера.

Стерилізація шовку за Кохером полягає в наступному: після миття і вису­шування мотки ниток з шовку поміщають на 24 год в ефір в банку з притер­тим корком для знежирювання, а потім на такий самий термін - в 70° спирт. Шовк після цього вкладають у каструлю, заливають 0,5 % розчином дихло-риду ртуті (сулеми) і кип'ятять протягом 10 хв. Потім перекладають у сте­рильну банку з притертим корком, наповнену 96° спиртом, в якій і зберігають. Стерильність шовку перевіряють бактеріологічним методом. Перед викорис­танням шовк кип'ятять упродовж 2 хв у 0,5 % розчині дихлориду ртуті.

Однак у хірургічній роботі слід надавати перевагу шовку, який простери­лізований в заводських умовах і зберігається в скляних запаяних ампулах.

Стерилізацію синтетичних ниток проводять кип'ятінням у воді протя­гом 20-30 хв, або в розчині сулеми 1:1000 протягом 1-5 хв. Потім стерилізують і зберігають їх у 96° спирті в скляних банках з щільно притертими корками.

Металевий шовний матеріал (скобки з нержавіючої сталі, скріпки із танталу, кліпси, дріт) також стерилізують кип'ятінням в 2% розчині гідрокарбонату натрію.

Стерилізація біологічного шовного матеріалу, що розсмоктується (кетгу­ту), складна і потребує особливої ретельності через небезпеку забруднення його анаеробною мікрофлорою. її здійснюють хімічним методом. Попередньо кетгут поміщають на 24 години в ефір для знежирення, потім стерилізують за методикою Клаудіуса, Губарева або Сітковського.

За методом Клаудіуса кетгут у мотках поміщають у водний розчин Люголя (1 г кристалічного йоду, 2 г калію йодиду і 97 г води) на 9 діб, після чого перевіряють на стерильність бактеріологічним методом. Якщо матеріал вия­виться стерильним, розчин з банки виливають і кетгут заливають 96° спир­том, де він і зберігається. Якщо ж кетгут виявиться нестерильним, його знову заливають розчином Люголя на 9 діб, після чого перевіряють на стерильність.

На сьогодні широко використовують модифіковану стерилізацію кетгу­ту за А.П. Губаревим у спиртовому розчині Люголя. За цією методикою три­валість стерилізації в одній посудині скорочується до 7 діб.

Спосіб Сітковського дозволяє підготувати кетгут швидше, однак матеріал при цьому сильно псується, стає грубим, ламким. У банку з притертим корком насипають кристалічний йод (40 г на 1 банку ємністю 3 л і 60 г - на 5 л). Змота­ний у кільця кетгут підвішують у банці на висоті 6-7 см від її дна. Банку закри­вають притертим корком, заливають парафіном. Періодично банку потрібно струшувати для кращого розподілу парів йоду між кетгутом. Через 3-4 доби кетгут перевіряють на стерильність (посів), при відсутності мікрофлори його перекладають в суху стерильну банку, де і зберігають герметично закритим.

Перед стерилізацією сухим методом кетгут доцільно опустити на 1-2 хв у 2% розчин йодиду калію. Після такої обробки він краще реагує на пари йоду.

Враховуючи складність стерилізації, слід користуватись кетгутом, виго­товленим у заводських умовах.

Дата добавления: 2015-09-27 | Просмотры: 1637 | Нарушение авторских прав