АкушерствоАнатомияАнестезиологияВакцинопрофилактикаВалеологияВетеринарияГигиенаЗаболеванияИммунологияКардиологияНеврологияНефрологияОнкологияОториноларингологияОфтальмологияПаразитологияПедиатрияПервая помощьПсихиатрияПульмонологияРеанимацияРевматологияСтоматологияТерапияТоксикологияТравматологияУрологияФармакологияФармацевтикаФизиотерапияФтизиатрияХирургияЭндокринологияЭпидемиология

Стосунки медичного персоналу __________з тяжкохворими і їх родичами

Виняткове значення у лікуванні тяжкохворих і в медич­ному догляді за ними має створення духовної атмосфери оздоровчого процесу, спрямованої на активізацію захисних сил організму у бо­ротьбі з недугою. З-поміж численних аспектів цієї проблеми найваж-

ДОГЛЯД ЗА ТЯЖКОХВОРИМИ 1 ХВОРИМИ, ЯКІ ВМИРАЮТЬ. РЕАНІМАЦІЙНІ ЗАХОДИ 327

ливішу роль відіграють стосунки медичного персоналу з тяжкохво­рими і їх родичами.

У спілкуванні з хворим дуже важливим є його усвідомлення, що загальний успіх лікування залежить не лише від лікарських засобів, але й значною мірою від морально-психічного відношення пацієнта до лікувального процесу. Він повинен знати, що надія, віра в одужан­ня є могутнім лікувальним чинником, який здатний посилювати, по­тенціювати вплив на організм інших лікарських засобів. Натомість, зневіра, песимізм не лише пригнічуватимуть його настрій, але й не­гативно впливатимуть на перебіг недуги.

Ні за яких обставин хворий не повинен помітити в очах і вчин­ках медичного персоналу щонайменших ознак тривоги чи розпачу. Екстремальні ситуації або прояви хвороби — кровотеча, блювання, судоми, ядуха, навіть зупинка серця не повинні викликати у медич­них працівників розгубленості і переляку. Вираз обличчя лікаря або медичної сестри у кожній, навіть у досить критичній ситуації, пови­нен залишатися спокійним, а їх професійні дії швидкими, чіткими і впевненими.

Не слід навіювати хворому думок про несприятливу динаміку його захворювання. Навіть у випадках тяжкої недуги про її прогноз потріб­но говорити з ним в благонадійному, оптимістичному тоні. Важливо враховувати, що деякі пацієнти, хворі на тяжкі недуги здогадуються або повністю усвідомлюють істинну суть свого захворювання. У та­ких пацієнтів надмірний оптимізм медперсоналу здатний викликати лише недовіру і роздратування. Тому в цих випадках слід об'єктивно роз'яснити хворому складність його недуги, сказати про можливі ус­кладнення, але щоразу закінчити бесіду в обережно оптимістичному тоні: "Ваша хвороба тяжка, тому потрібно набиратися сил і терпіння, аби витримати пік її перебігу; далі ваші справи підуть на краще".

За умови, коли хворий не знає свого діагнозу, така інформація не повинна надходити до нього від медичного персоналу, який здійснює заходи догляду. Все, про що може сказати хворому медична сестра або молодший медичний персонал, потрібно заздалегідь погоджува­ти з лікарем. Відомі випадки, коли хворі дізнавались від медичної сестри про дійсну тяжкість свого захворювання і в пориві відчаю за­кінчували своє життя самогубством. У процесі обстеження хворого, особливо з чутливим, емоційним складом характеру, не варто в його присутності використовувати незрозумілі або напівзрозумілі для ньо­го терміни (трансторакальный, лапароцентез, метастаз, некроз), або деякі пригнічуючі психіку пацієнта епітети (розповсюджений, дифузний, кров'янистий, прогресивний, незагоювальний тощо).

Здебільшого хворі на тяжкі недуги намагаються "упіймати" кожне слово, сказане медичним персоналом, і розтлумачити його

328 ___________________________ Ш ___________________________

по-своєму. З винятковою увагою прислухаються хворі до інформації чергової медичної сестри, яка доповідає про їх стан палатному лі­кареві. Все, про що говориться медичним персоналом у присутності хворого, повинно бути витримане в оптимістичному тоні. Інформа­ція, яка може зашкодити хворому, повинна бути передана лікареві за відсутності пацієнта.

У деяких випадках хворий може проявити надмірну роздрато­ваність і невдоволення результатами лікування і догляду. В цій ситу­ації медичний персонал повинен виявити максимум поблажливості і поступливості, зважаючи на те, що така реакція хворого здебільшого зумовлена не рисами його характеру, а психічним станом внаслідок тяжкого захворювання.

Слід проявити максимум такту і уваги до хворого, щоб дати йому можливість відчути, що все робиться і буде зроблено в повному об'ємі для його видужання. Важливу роль у психічному стані хворого і пе­ребігу його захворювання відіграє загальна атмосфера, яка панує у відділенні. Коли пацієнт спостерігає спокійну, впевнену роботу ме­дичних працівників, він з довірою ставитиметься до фахівців. За цих умов у хворого формується сприятливий психологічний контакт з персоналом відділення, що істотно сприяє підвищенню ефективності лікувального процесу.

Натомість, при виконанні лікарських призначень середній ме­дичний персонал повинен проявити наполегливість і принциповість, знайти відповідні слова і психологічні прийоми, аби переконати хво­рого в необхідності проведення певної маніпуляції чи процедури. В цих випадках недоречні ані фамільярність чи кокетство, ані наро­читі зверхність чи офіційність.

Неабияку роль у загальному догляді за хворими, які перебува­ють у тяжкому стані, зокрема, у комі, відіграє суворе дотримання лікувально-охоронного режиму. Неприпустимі голосні викрики або команди в коридорі (навіть, коли ситуація вимагає термінових дій), суперечки між персоналом, метушня при виконанні процедур. Кожні негаразди в обслуговуванні хворого і виконанні інших професійних завдань повинні вирішуватись у тиші і злагоді. Слід завжди виходи­ти з того, що підвищення голосу не сприяє прискоренню професійних дій, а лише негативно впливає на виробничий процес і ефективність лікування хворих.

Нерідко тяжкохворі неохайні, у них часто забруднюється постіль­на і натільна білизна. Медичний персонал не повинен висловлювати хворому свого невдоволення, тим паче в брутальній формі, а навпаки, слід заспокоїти хворого, дати йому зрозуміти, що все це, неприємна, але звичайна річ за умов тяжкого стану.

ДОГЛЯД ЗА ТЯЖКОХВОРИМИ І ХВОРИМИ, ЯКІ ВМИРАЮТЬ. РЕАНІМАЦІЙНІ ЗАХОДИ 329

Стаціонарні хворі, особливо із складним і тривалим перебігом захворювання, гостро відчувають відірваність від сім'ї, близьких товаришів і друзів, переживають відлучення від домашньої атмо­сфери і виробничого оточення. Від медичного персоналу вимагають­ся виключний такт і розуміння хворого, аби зменшити негативні психологічні наслідки відчуття ним своєї самотності. З цією метою важливо створити доброзичливу, спокійну атмосферу спілкування пацієнта з родичами і друзями, оберігати його від зайвих вівідувань, дотримуватись їх тривалості, визначеної лікарем. Відвідувачі мають бути попереджені щодо інформації, яка не повинна передаватись хворому. Наприклад, не слід повідомляти тяжкохворих про раптову хворобу або смерть їх родичів чи близьких знайомих.

У стосунках із родичами медичний персонал може їм дати більше інформації про стан хворого, аніж йому самому. Зокрема, у випадках тяжкого перебігу або прогресування недуги необхідно повідомити про реальний прогноз хвороби, однак він має бути повідомлений не В категорично безнадійній формі, а в обережно песимістичному тоні. Не варто пропонувати родичам пошук якогось, насамперед, дефіцит­ного препарату для хворого. У випадках, коли ліки не будуть засто­совані, а хворий помре, у близьких може спрацювати побутовий сте­реотип: відсутність ліків спричинила смерть хворого.

Необхідно пам/ятат и, що медичний догляд за хворими з тяжким станом, як і вся професійна діяльність медичного персоналу у відді­леннях реанімацій та інтенсивної терапії, вимагає виняткової пси­хологічної стійкості, фізичної витривалості і високого душевного благородства.

" Процес умирання і його періоди

Стан, що межує між життям і смертю, називають термі­нальним. Клінічна динаміка вмирання включає цілу низку патоло­гічних процесів: зупинка серця, кровообігу, порушення функції моз­ку, непритомність, розширення зіниць, зупинка дихання, передаго-нальний стан, термінальна пауза, агонія, клінічна смерть.

У перед агонально му стані свідомість сплутана, шкіра бліда з ціанотичним відтінком, ниткоподібний пульс визначається тіль­ки на сонних, стегнових артеріях; спостерігається тахікардія. Сис­толічний тиск менше 70 мм рт. ст. Дихання часте, неглибоке.

Термінальна пауза характеризується тимчасовим згасанням функції кори мозку, дихального центру, серця; артеріальний тиск па­дає до 0; дихання припиняється. Триває цей період від 10 с до 4 хв.

Агонія — це термінальний стан життєдіяльності організму, між Життям і смертю. Він супроводжується різким зниженням актив-

330 ___________________________ Ш ___________________________

ності основних його функцій (кровообігу, дихання, нервової діяль­ності). При агонії ці зміни можуть мати зворотній характер, або, по­силюючись, призвести до смерті.

Атональний стан може тривати від 1—2 хвилин до кількох годин. Він характеризується непритомністю, зміною вигляду обличчя. У таких помираючих відвисає нижня щелепа, мутніє рогова оболон­ка очей, шкіра обличчя набуває землисто-сірого кольору, спостері­гається мимовільне відходження сечі і калу. Знижується температу­ра тіла, артеріальний тиск, зменшується наповнення і напруження пульсу, дихання стає рідким і поверхневим. Зіниці розширюються і не реагують на світло. Стан умираючого погіршується і настає клініч­на смерть.

Клінічна смерть — це стан, в якому перебуває організм протя­гом декількох хвилин після припинення кровообігу і дихання, коли повністю зникають усі зовнішні прояви життєдіяльності, але в тка­нинах ще не настали незворотні зміни.

Основними ознаками клінічної смерті є: відсутність дихання, пульсу і серцебиття, розширені зіниці, відсутність їхньої реакції на світло. Допоміжними ознаками клінічної смерті є: зміна забарвлен­ня шкіри (мертвенно-сіра чи синюшна); непритомність, відсутність рефлексів та втрата м'язового тонусу.

Важливим чинником, що впливає на ефективність реанімації при клінічній смерті є температура навколишнього середовища і тривалість вмирання. При раптовій зупинці серця клінічна смерть в умовах нормотермії триває до 5 хв, при мінусових температурах — до 10 і більше хвилин. Тривалий період вмирання значно погіршує ефективність реанімації, скорочуючи період клінічної смерті.

Повернути померлого до повноцінного життя зі стану клінічної смерті можливо лише при кваліфікованому і послідовному проведен­ні комплексу реанімаційних заходів.

Після констатації клінічної смерті (на що слід витрачати не біль­ше 7—8 с) негайно проводять підготовчі заходи: потерпілого вкла­дають на спину, бажано з опущеною верхньою частиною тулуба, на тверду основу, розстібають його пояс і оголюють ділянку в області серця. Не задіяний у реанімації рятівник підіймає ноги потерпілого на 50—60 см доверху для відтоку від них крові та збільшення крово-наповнення порожнин серця.

І етап реанімації - забезпечення прохідності дихальних шляхів. Реаніматор здійснює "потрійний прийом" (за П. Сафаром):

а) відкриває рот.потерпілому і марлевою серветкою на затискачі (пальцем, огорнутим хустинкою) звільняє його від наявних сторон­ніх тіл і рідин (блювотних мас, мокротиння, водоростей, знімних зубних протезів, згустків крові тощо);

Дата добавления: 2015-09-27 | Просмотры: 687 | Нарушение авторских прав