АкушерствоАнатомияАнестезиологияВакцинопрофилактикаВалеологияВетеринарияГигиенаЗаболеванияИммунологияКардиологияНеврологияНефрологияОнкологияОториноларингологияОфтальмологияПаразитологияПедиатрияПервая помощьПсихиатрияПульмонологияРеанимацияРевматологияСтоматологияТерапияТоксикологияТравматологияУрологияФармакологияФармацевтикаФизиотерапияФтизиатрияХирургияЭндокринологияЭпидемиология

Цілі використання лабораторних тварин

Прочитайте:
  1. Види лабораторних тварин
  2. Використання газовивідної трубки
  3. Використання курячих ембріонів різного віку для культивування вірусів
  4. Використання міхура із льодом, газовивідної трубки, грілки під час догляду за хворими.
  5. Використання партограми є обов’язковим на всіх рівнях надання акушерської допомоги та виключає одночасні записи в історії пологів.
  6. Використання підкладних суден і сечоприймачів
  7. Вплив на мікроби фізичних, хімічних і біологічних агентів. Практичне використання. Методи стерилізації.
  8. Генна інженерія та її практичне використання в медичній мікробіології. ПЛР.
  9. Гнотобіотичні тварини
  10. Густота посадки в клітках лабораторних тварин та птахів

У вірусологічних дослідженнях лабораторних тварин використовували раніше і використовують сьогодні з різними цілями:

- для безпосереднього виділення вірусів з оточуючого середовища;

- для виявлення (індикації) вірусу в патологічному матеріалі, тобто для проведення біологічної проби;

- для накопичення вірусів у значній кількості;

- для пасування вірусів у лабораторних умовах з метою тривалого підтримання їх в активному стані;

- для титрування вірусів, тобто встановлення їх концентрації у патологічному матеріалі;

- для застосування їх в якості індикатора вільного вірусу при постановці реакції біологічної нейтралізації;

- для одержання вакцин та гіперімунних сироваток;

- для оцінки ефективності профілактичних та лікувальних засобів;

- для вивчення прояву вірусної інфекції на всіх стадіях хвороби, тобто патогенезу захворювання на рівні організму;

- для дослідження імунної відповіді організму на ураження вірусом.

В організмі експериментально уражених тварин звичайно вірус накопичується, що може бути використано в подальшому для його дослідження. Для виділення вірусів придатні лише ті тварини, в яких зараження призвело до чітких клінічних проявів інфекції, патоморфологічних змін або й загибелі. Таких тварин добирають емпіричним шляхом у ході вивчення кожної вірусної інфекції.

Здавна лабораторних тварин використовують для індикації вірусів у патологічному матеріалі, тобто для постановки біопроби. З цією метою суспензією патологічного матеріалу уражують лабораторних тварин та враховують реакцію на ураження. Часто ознаки присутності вірусу в організмі бувають малоспецифічними, тобто помітно, що вірус є (можна провести індикацію вірусу), але не можна зробити висновок про те, який саме це вірус (не можна провести ідентифікацію збудника). Прикладом можуть слугувати типові симптоми ураження верхніх дихальних шляхів дослідних тварин, які можуть індукуватися як аденовірусами, так і ортоміксо-, параміксо-, герпес-, риновірусами. Однак бувають випадки, коли біопроба супроводжується характерними клінічними проявами, які є специфічними для конкретного захворювання. В такому випадку можна зробити висновок не лише про наявність вірусу, але й про його видову приналежність.

Лабораторних тварин також застосовують в якості індикатора вільного вірусу при постановці реакції біологічної нейтралізації.

В лабораторіях часто є потрібним підтримання вірусів протягом багатьох років в активному стані. По суті, підтримання вірусу є чергуванням пасажів вірусу на живих системах, в тому числі на лабораторних тваринах, та його збереженні в законсервованому стані. При будь-якому способі консервації віруси з тою чи іншою швидкістю втрачають свою активність. Новий пасаж дозволяє її відновити. Під пасажем розуміють зараження чутливої тварини з метою отримання від неї нової популяції вірусу. Такий вірус в подальшому знову зберігають у консервуючих умовах.

При роботі з вірусом потрібно також знати його інфекційний титр, тобто його відносну концентрацію у матеріалі (під титром також розуміють таку мінімальну концентрацію вірусу, яка ще здатна викликати позитивну реакцію у 50% тест-об’єктів). Титр можна визначити за допомогою ураження чутливих модельних об’єктів різними розведеннями вірусовмісного матеріалу. Іншими способами вираження відносної концентрації вірусу є інфекційна доза-50 (ID50), летальна доза-50 (LD50) та деякі інші. Відповідно до визначення титру, ID50 є такою дозою вірусу, яка викликає специфічні прояви інфекційного захворювання у 50% інфікованих дослідних тварин. Аналогічно, LD50 є такою дозою вірусу, що індукує загибель 50% інфікованих дослідних тварин.

 


Дата добавления: 2015-09-27 | Просмотры: 541 | Нарушение авторских прав







При использовании материала ссылка на сайт medlec.org обязательна! (0.004 сек.)