АкушерствоАнатомияАнестезиологияВакцинопрофилактикаВалеологияВетеринарияГигиенаЗаболеванияИммунологияКардиологияНеврологияНефрологияОнкологияОториноларингологияОфтальмологияПаразитологияПедиатрияПервая помощьПсихиатрияПульмонологияРеанимацияРевматологияСтоматологияТерапияТоксикологияТравматологияУрологияФармакологияФармацевтикаФизиотерапияФтизиатрияХирургияЭндокринологияЭпидемиология

Препарати, що зменшують проникність кровоносних судин - рутин, адроксон.

При травматичних препарати місцевої гемокоагулюючої дії. Для цього на кровоточиву рану наносять тампон, просочений препаратом, що спричиняє утворення тромбу - гемостатичну губку, фібриноген, тромбін. Це природні ферменти, що забезпечують утворення тромбу внаслідок впливу на різні ланки гемостатичної системи.

Гемостатичну губку отримують з крові. Вона містить фібрин, що механічно закупорює кровоносні судини. Губку у формі порошку наносять на рану, або порошок розчиняють у воді і розчином просочують тампон, який накладають на кровоточиву рану.

Феракрил - це сіль заліза і поліакрилу, яка з білками крові утворює згустки, що закупорюють просвіт судин.

Тромбін переводить фібриноген у фібрин, що забезпечує утворення тромбу.

Коагулянти загальної дії впливають на гемокоагулюючу систему всього організму.

Желатина та желатиноль підвищують в'язкість і сповільнюють швидкість кровотоку в судинах, що сприяє утворенню тромбу.

Феракрил - біологічний полімер заліза і поліакрилової кислоти переводить розчинний фібрин у нерозчинний.

Кальцію хлорид підвищує активність тромбокінази, яка активізує перехід протромбіну в тромбін та фібриногену в фібрин, останній закупорює кровоносні судини. Це препарати прямої коагулюючої дії. Вони спричиняють швидке зсідання крові. їх застосовують при кровотечах для екстреної допомоги.

Кровоспинні препарати рослинного походження - трава кропиви жалкої, тисячолистника, водяного перцю -. стабілізують стінку кровоносних судин і підвищують еластичність капілярів. їх застосовують при паренхіматозних кровотечах та для зупинки крові з матки після родів.

Рутин і вітамін К та його синтетичний замінник вікасол активізують синтез ферментів гемокоагуляції в печінці. Це препарати повільної гемостатичної дії. Вони стимулюють синтез протромбіну в печінці, на синтез якого потрібно 2-3 доби. їх застосовують для посилення зсідання крові при хронічних процесах, які супроводжуються геморагічним діатезом. Для зменшення втрати крові застосовують за 2-3 доби до хірургічного втручання.

Як допоміжні засоби, що пришвидшують зсідання крові та утворення тромбу, застосовують препарати, що звужують просвіт кровоносних судин - адреналін і норадреналін. Звужуючи просвіт периферичних судин і внутрішніх органів, ці препарати розширюють кровоносні судини мозку, легень, нирок. Адреналін проявляє швидку міотропну дію, яка триває 15-20 хв. Після припинення дії препарату судини знову розширюються, і під впливом високого артеріального тиску тромб може виштовхнутися з судини. їх не застосовують при черепно-мозкових травмах, кровотечі з легень і нирок.

Вибіркову дію на кровоносні судини матки проявляє вазопресин і алкалоїди маткових ріжків - ергометрин і ерготамін. Вони блокують В-рецептори кровоносних судин міометрію. Дія проявляється 20-30 хв. Вони також посилюють тонус гладких м'язів матки, що також сприяє звуженню просвіту кровоносних судин. Сильним вазокостріктором є фенто-ламін.

При кровотечах, що настають внаслідок надмірного фібринолізу, застосовують антифібринолітичні препарати - контрактил, амбен, амінокапронову кислоту. Вони блокують перетворення плазміногену плазми крові та зменшують активність плазміну і запобігають лізис фібриногену. їх застосовують при септичних процесах, спричинених стафілококами і стрептококами, що виділяють антикоагулюючі токсини.

3. Антикоагулянти - це засоби, які пригнічують активність біологічної системи, що забезпечує зсідання крові, і запобігають утворенню тромбів у кровоносних судинах. Вони гальмують всі або деякі фази зсідання крові. Відомо, що рідкий стан крові в організмі підтримують антикоагулюючі ферменти та антитромбін - кофактор гепарину. При сповільненому русі крові підвищується її зсідання і в судинах можуть утворюватися тромби, що спричинюють емболію.

За механізмом дії антикоагулянти поділяються на З гру пи.

1. Препарати, що переводять кальцій у неіонізований стан, і він втрачає здатність брати участь у зсіданні крові.
2. Препарати, що затримують перетворення протромбіну в тромбін і фібриногену в фібрин.
3. Препарати, що пригнічують біосинтез протромбіну і проконвертину - природних факторів зсідання крові. Вони проявляють пряму або опосередковану антикоагулюючу дію.

Щоб запобігти утворенню тромбів, застосовують антикоагулянти прямої дії, які, впливаючи на фактори зсідання крові, затримують цей процес в організмі або у пробірці.

Цитрат натрію і ЕДТА (етилендіамінтетраоцтова кислота) зв'язують іонізований кальцій крові і переводять його в цитриновокислий кальцій або комплекс з ЕДТА. Через усунення іонів кальцію із системи зсідання крові не утворюється тромбін і фібрин. Гепарин інактивує тромбогенні фактори і затримує перетворення протромбіну у тромбін. Гірудин сповільнює дію тромбіну на фібриноген, тому останній не перетворюється у фібрин. Крім того, гірудин сприяє утворенню гепарину.

Антикоагулянти прямої дії застосовують при гемотрансфузії і при лабораторних гематологічних дослідженнях, щоб запобігти зсіданню крові, а також для лікування захворювань, що супроводжуються прискореним зсіданням крові, для профілактики і терапії тромбоемболічних ускладнень.

Антикоагулянти непрямої дії - кумарин, дикумарин, синкумар - затримують синтез ферментів, що беруть участь у зсіданні крові. Вони гальмують утворення протромбіну в печінці. Цей процес розвивається в організмі протягом 12-72 год і проявляється 2-10 днів. Це препарати повільної дії. їх застосовують для профілактики і лікування тромбозів, емболій, тромбофлебітів.

Серед антикоагулянтів прямої дії найбільше практичне застосування має гепарин, а непрямої дії - дикумарин.

Рідкий стан крові в судинах підтримують фізіологічні антикоагулянти - антитромбін, антитром-бопластин, гепарин. При сповільненні току крові та підвищеній в'язкості прискорюється зсідання крові, і в судинах утворюються тромби. Вони спричиняють емболію та порушують місцеве кровозабезпе-чення.

Для сповільнення зсідання крові застосовують антикоагулянти. Впливаючи на біохімічну систему крові, вони сповільнюють або затримують зсідання крові та утворення тромбів.

Пряму антикоагулюючу дію проявляють декальцифікуючі препарати - оксалати, цитрати, одноос-новні солі фтору, етилендіамінова кислота (ЕДТА). Вони утворюють нерозчинні солі кальцію і виключають його з процесу утворення тромбопластину, протромбіну та тромбіну. Оксалати і фториди застосовують для сповільнення зсідання крові при гемотрансфузії лабораторних досліджень. Натрію цитрат-додають до крові в кількості 1%. Декальцифікуючі препарати непридатні для парентерального введення, тому що різке зниження рівня кальцію в крові спричиняє конвульсії та гостру серцеву слабкість.

Для сповільнення зсідання крові застосовують гепарин і гірудин. Вони інактивують тромбогенні фактори і затримують перетворення протромбіну у тромбін. Гірудин сповільнює вплив тромбіну на фібриноген, і він не перетворюється в фібрин. Гепарин містить ефірно-сульфатні групи, які придають йому від'ємний заряд, тому він діє на всіх етапах коагуляції крові. Затримує синтез тромбопластину, сповільнює перехід протромбіну в тромбін, блокує взаємодію тромбіну з фібриногеном.

Після внутрішньовенного введення гепарину сповільнення зсідання крові настає за декілька хвилин і триває 5-6 год. Гепарин і гірудин застосовують, щоб запобігти зсіданню крові при гемотрансфузії, лабораторних дослідженнях, для запобігання тромбоем-болій при захворюваннях, що супроводжуються швидким зсіданням крові та утворенням тромбів.

Антикоагулянти непрямої дії - це похідні 4-оксикумарину - кумарин, дикумарин, неодикумарин, сенкумар, фепромарон та похідні індандіолу - фенілін, омефін. За хімічною будовою вони подібні до антиметаболітів вітаміну К. Завдяки структурній подібності до природних факторів зсідання крові вони утворюють неактивні сполуки з апоферментами, що забезпечують біосинтез факторів зсідання крові - протромбіну і проконвертину в печінці. Антивітаміни не впливають на зсідання крові in vitro, тому що в крові наявний протромбін і прокон-вертин.

Антиметаболіти вітаміну К проявляють повільну, але тривалу антикоагулюючу дію. Дикумарин починає діяти за 12 год., максимальний ефект настає за 2-3 доби і проявляється 2-Ю діб. Неодикуа-рин в 4-5 разів менше активний, ніж дикумарин. Він швидко всмоктується з кишечника, за 2 год. проявляє антикоагулюючу дію, максимальна дія настає за 24-48 год. і припиняється за 24-36 год. Неодикума-рин менше небезпечний при передозуванні, але ним тяжко на тривалий час утримувати зсідання крові на оптимальному рівні. Фенілін проявляє антикоагулюючу дію упродовж 48-72 год. У нього більше виражені кумулятивні властивості, ніж у неодику-марину, але слабші, ніж у дикумарину.

Антикоагулянти несумісні з препаратами саліцилової кислоти та діуретиками (етакриновою кислотою і дихлортіазидом). Ці препарати звільняють антикоагулюючі фактори крові з білкових комплексів і затримують синтез протромбіну в печінці, внаслідок чого зменшується активність коагулянтів. Сульфаніламіди та антибіотики широкого спектру антимікробної дії при застосуванні всередину пригнічують розвиток кишечної мікрофлори, що синтезує вітамін К, амінглікозиди і антибіотики затримують всмоктування вітаміну К з кишечника.

Основна небезпека при застосуванні антикоагулянтів - це проявлення кровотечі. Першим симптомом передозування препаратів є наявність еритроцитів у сечі. Загально прийнятим методом контролю за правильним застосуванням антикоагулянтів є визначення протромбінового часу (проба Кві-ка). Величина протромбінового часу в нормі 12-22 сек. При застосуванні антикоагулянтів для профілактики тромбоутворення необхідно, щоб протром-біновий час складав 24-35 сек. Якщо він досягає 40 сек., тоді можлива кровотеча. Для усунення надмірної антикоагулюючої дії застосовують вітамін К1. При передозуванні гепарину застосовують прот-амінсульфонат. Він має позитивний заряд і нейтралізує гепарин. Для нейтралізації 100 МО гепарину потрібно І мг протамінсульфонату. Його вводять внутрішньовенно у формі 1% розчину. Саліцилова кислота також проявляє антикоагулюючу дію. При застосуванні її разом з антикоагулянтами дози препаратів зменшують.

Ефективність антикоагулянтів знижується при сукупному застосуванні з аскорбіновою кислотою та діуретиками - оксадоліном і спіронолактоном. Хлортетрациклін скорочує протромбіновий час, тому дозу антикоагулянту збільшують в 2 рази. Дикумарин, неодикумарин, фепромарон, синкумар несумісні з кортикостероїдами, естрогенними препаратами, фенобарбіталом. Вони індукують мікросомальні ферменти печінки, що нейтралізують антикоагулянти, та блокують синтез факторів зсідання крові.

4. Тромболітичні засоби - це препарати, які застосовують для розчинення тромбів, що утворилися у судинах. Тромб являє собою губчасту структуру полімеру фібрину. Лізис цієї структури можна викликати за допомогою протеолітичного фермента фібринолізину або трипсину, здатних розчиняти нитки фібрину та безпосередньо лізувати тромб, або за допомогою стрептокінази й урокінази, які сприяють перетворенню неактивного профібринолізину в активний фібринолізин. Фібринолізин розчиняє свіжі тромби, давністю не більше 24 год, а трипсин - і давні тромби. При лікуванні тромбофлебітів, щоб запобігти подальшому утворенню нових тромбів, до трипсину і фібринолізину додають гепарин.

При розладах біохімічного складу крові активізується швидкість зсідання крові, і в кровоносних судинах утворюються тромби. Вони спричиняють тромбофлебіти та емболію. Для лізису тромбів застосовують тромболітичні препарати.

Первинним процесом тромбоутворення є агрегація - наближення і склеювання тромбоцитів та адгезія - прикріплення тромбів до поверхні стінки судини. Для запобігання тромбоутворення застосовують антиагреганти - препарати, що затримують агрегацію тромбоцитів. Дипіридамол і саліцилова кислота пригнічують циклооксидазу тромбоцитів і затримують утворення в них тромбоксину А2 - сполука, яка здійснює агрегацію тромбоцитів, і запобігають утворенню тромбів.

При наявності в судинах тромбів застосовують тромболітичні препарати. Тромб - це губчаста структура з полімеру і фібрину. Цю структуру можуть лізувати протеолітичні ферменти - фібрино-лізин, стрептоліаза, трипсин. Вони розчиняють нитки фібрина і спричиняють фрагментацію тромбу. Фібринолізин розчиняє свіжі тромби давністю не більше 24 год. Трипсин розчиняє стрептокіназу, одержану зі штамів гемолітичного стрептококу. Вона каталізує перехід плазміногену в плазмін, який розчиняє фібрин і сприяє розпаду тромбу на фрагменти. Стрептоліаза лізує свіжі тромби у перші 4-5 діб після формування. Вона краще діє на венозні тромби, слабше на артеріальні тромби. Урокіназа активує профібринолізин крові і перетворює його у фібринолізин, який розщеплює тромби.

Щоб запобігти утворенню нових тромбів, до трипсину і фібринолізину додають гепарин. Він підвищує активність ферментів системи фібринолізу в зоні тромбоутворення. Свіжі і давні тромби лізує тромболітин. Це комплексна сполука трипсину і гепарину у співвідношенні 1:6.

Синтетичні активатори фібринолізу - резорцинова кислота, йодбензойна кислота та бутадіон адсорбуються на згустку фібрина, змінюють структуру білків і тромб розпадається на фрагменти.

Незначну тромболітичну дію проявляють протизапальні препарати - ацетилсаліцилова кислота, бутадіон, індомецетин.

Активність тромболітичних препаратів підвищує аміназин, димедрол, дикаін, кортизон, преднізолон.

Дуже важливим тромболітичним засобом є Аспірин – Ацетилсаліцилова кислота (тема в першому семестрі «Анальгетики. Протизапальні препарати»).

Рекомендована література

1. Ветеринарные препараты: Справочник / Под ред. А.Д.Третьякова- М.: Агропромиздат, 1988.- 319 с.

2. Лекарственные средства, применяемые в медицинской практике СССР: под ред. М.А.Клюева- М.: Медицина, 1989.- 512 с.

3. Машковский М.Д. Лекарственные средства: в 2 -х томах, Т-1, М.: Медицина, 1987.- 624 с.

Мозгов И.Е.Фармакология- М.: Агропромиздат, 1985.- 416 с.

4. Рабинович М.И. Практикум по ветеринарной фармакологии и рецептуре. - М.: Агропромиздат, 1988 г.- 238 с.

Хмельницький Г.О., Хоменко В.С., Канюка О.І. Ветеринарна фармакологія, Х.- 1995.- 478 с.

5. Ярошенко В.І., Хмельницький Є.М., Кузовкін., та ін. Практикум з основ технології лікарських форм у ветеринарній медицині. / Навчальний посібник. – Харків: Еспада, 2003. – 360 с.

Дата добавления: 2015-10-11 | Просмотры: 1324 | Нарушение авторских прав