АкушерствоАнатомияАнестезиологияВакцинопрофилактикаВалеологияВетеринарияГигиенаЗаболеванияИммунологияКардиологияНеврологияНефрологияОнкологияОториноларингологияОфтальмологияПаразитологияПедиатрияПервая помощьПсихиатрияПульмонологияРеанимацияРевматологияСтоматологияТерапияТоксикологияТравматологияУрологияФармакологияФармацевтикаФизиотерапияФтизиатрияХирургияЭндокринологияЭпидемиология

Почесуха

ПОЧЕСУХА (син. пруріго) - захворювання з групи нейроалергодерматозів, що характеризується висипаннями типа папуловезікул.

Почесуха дитяча (строфулюс, кропив'янка дитяча) спостерігається у дітей у віці від 5 мес до 3 років, найчастіше в період перекладу дитяти на прикорм. У патогенезі велике значення мають сенсибілізація до харчових продуктів, рідше - лікам; глистова інвазія.

На тулубі, розгинальних поверхнях кінцівок, сідницях, особі з'являються розсіяні яскраво-рожеві набряклі вузлики розміром з шпилькову голівку, в центрі яких формується маленька бульбашка (папуловезікула або серопапула), в підставі якого незрідка виявляється пухир. В результаті расчесов утворюється вузлик, покритий в центрі кров'яною скориночкою. Части вторинна інфекція, невротичні розлади. Захворювання протікає хронічно, з невеликими ремісіями і зазвичай після досягнення 3-5 років, самостійно проходить.

Диференціальний діагноз проводять з:

• коростою,

• звичайною кропив'янкою,

• токсидермією.

Лікування:

• строга дієта,

• усунення сенсибілізірующих чинників,

• антигістамінні препарати,

• аськорутін, місцево,

• водна базіка,

• протівозудниє мазі,

• на обмежені ділянки кортікостероїдниє мазі.

• При імпетігинізациі - змазування аніліновими фарбниками.

Почесуха дорослих частіше зустрічається у жінок середнього і літнього віку. Захворювання зазвичай пов'язане з:

• порушенням функції травного тракту, • ендокринними розладами (цукровий діабет, тиреотоксикоз),

• нервово-психічними станами,

• онкологічними захворюваннями.

• Розвитку захворювання може сприяти аліментарний чинник.

На шкірі розгинальних поверхонь кінцівок, а потім на тулубі з'являються прурігинозниє висипання, що супроводяться сильним свербінням. Папули розташовуються неуважно, не схильні до злиття, щільної консистенції, напівкулевидні, величиною з чечевицю, червонувато-бурого цвега, покриті геморагічною скориночкою. Унаслідок інтенсивного свербіння при розчісуванні може приєднатися вторинна інфекція. Перебіг хвороби хронічний, рецидивуючий.

Диференціальний діагноз проводять з:

• герпетиформним дерматитом Дюрінга,

• коростою.

Лікування:

• усунення причинних чинників;

• гіпоалергенна дієта,

• чергування антігистаміпних засобів,

• седатівні,

• десенсибілізуючі препарати

• інфузійна терапія (гемодез),

• гемосорбция,

• плазмаферез;

Місцево: • креми з ментолом і анестезином, • кортікостероїдниє мазі

Почесуха вузлувата (кропив'янка папульозна стійка) - порівняльне рідке захворювання, що зустрічається переважно у жінок старше 40 років.

Характеризується утворенням майже виключно на шкірі верхніх і нижніх кінцівок твердих напівкулевидних папул буро-червоного кольору, різко виступаючих над поверхнею шкіри, величиною від горошини до лісового горіха. В результаті болісного нападоподібного свербіння і расчесов папули покриваються кров'яними кірками. Кожна папула може існувати роками, деякі з них з часом набувають бородавчастого вигляду. Стійкість елементів висипу пов'язана з вираженою гіперплазією нервових закінчень.

Диференціальний діагноз проводять з:

• веррукозной формою червоного плоского лишаю,

• почесухой дорослих.

Лікування:

• патогенетичні засоби, нормалізуючі функціональну активність печінки і ендокринні розлади,

• седатівниє

• транквілізатори

• антигістамінні препарати

місцево - обколювання елементів висипу кортікостсроїдамі,

• кортікостероїдниє мазі під оклюзійну пов'язку,

• кріодеструкція,

• діатермокоагуляція.

КОРОСТА

Короста (scabies) - це заразне паразитарне захворювання шкіри, яке спричиняється коростяним кліщем Sarcoptes scabiei.

Історичні відомості. Короста як шкірна хвороба відома з давнини. Перші відомості про неї знаходимо в китайських джерелах задовго до нашої ери. У Давній Греції коросту відносили до групи хвороб шкіри, об'єднаних терміном «псора», а в Давньому Римі - «скабієс», який застосовують донині. Після ви­находу мікроскопа важливі відомості й описи етіології, клініки та методів ліку­вання цієї хвороби надав німецький дерматолог Ф. Гебра (1884 p.).

Етіологія. Коросту людини викликає коростяний кліщ Sarcoptes scabiei з родини Sarcoptidae. Величина самця кліща - 0,2 мм в довжину, 0,14-0,19 у ширину. Самиця дещо більша, її величина становить 0,4-0,45 мм в дов­жину й 0,25-0,35 мм у ширину. Під мікроскопом коростяний кліщ нагадує черепаху. Після запліднення самець гине, а самиця заривається в поверхне­вий шар епідермісу, де прокладає паралельно поверхні шкіри ходи, в яких кладе яйця. Кліща можна видалити з коростяного ходу за допомогою ін'єкційної голки або методом тонких зрізів рогового шару епідермісу в місцях прокладання самицею коростяних ходів. За півтора-два місяці життя самиця відкладає до 50 яєць, з яких через три- чотири дні вилуплю­ються личинки кліща. Через два тижні кліщі стають статевозрілими.

Самиця Самець

Епідеміологія. Що­річно в світі реєструють до 300 млн випадків зах­ворювань на коросту. Коливання захворюва­ності на коросту має хвилеподібний характер із періодами зростання та спаду через 15-30 ро­ків. Здебільшого збіль­шення захворюваності пов'язано з погіршен­ням санітарно-гігієнічних умов, бідністю, міграці­ями, економічною кри­зою, стихійним лихом, скупченістю населення, особливо в період воєн. Слід зауважити, що
помилки в діагностиці, тобто несвоєчасне виявлення випадків корости,
та неповне обстеження джерел хвороби також сприяють її поширенню.
Джерелом зараження є хвора людина. Основний шлях поширення хво-
роби - сімейно-побутовий. Інфікування відбувається при безпосеред-
ньому контакті з хворим, через постільну білизну, одяг, рукавички, пан-
чохи та інші предмети, якими він користувався. Діти часто заражаються
через спільні іграшки в дитячому садку.

Клініка. Клініка корости зумовлена особливостями паразитування
збудника, реакцією шкіри й топічним розподілом коростяних кліщів на гос-
подарі. Інкубаційний період при зараженні самицями практично відсутній
у зв'язку з тим, що вони відразу зариваються у поверхневий шар епідермісу
й починають прогризати ходи та відкладати яйця. При зараженні личинками
можна говорити про інкубаційний період, який відповідає терміну мета-
морфозу кліщів, тобто відповідно терміну перетворення личинки на ста-
тевозрілу самицю (близько двох тижнів). Основними клінічними
симптомами корости є свербіж, який посилюється у вечірній час, наявність
коростяних ходів, поліморфізм висипки на шкірі (папуло-везикули, папули,
розчухи, кров'янисті кірочки), характерна локалізація висипки. Перша оз-
нака хвороби - інтенсивний свербіж у місцях прокладання самицею ходів.

Свербіж стає особливо сильним у вечірній та нічний час, що зумовле-
но біологічними особливостями самиці (періодом активності збудника;
виділенням ним слини й речовин, які містяться в екскрементах; подраз-
ненням нервових закінчень при русі кліща), яка прокладає ходи переваж-
но вночі, та розвитком сенсибілізації організму до паразитів і продуктів
їхньої життєдіяльності. Свербіж буває локалізованим та генералізованим.

Інтенсивність його в різних людей різна й залежить від кількості висипки та поширеності процесу. Свербіж є одним із симптомів, який дає змогу запідозрити у хворого наявність корости На місці проникнення самиці у шкіру виникає маленька папуло-везикула (зрідка везикула), що має інфільтративну основу. На відстані 2-7 мм від цього елементу виникає
ще одна папуло-везикула (місце виходу самиці на поверхню шкіри) - утворюються так звані спарені цяточки. Між папуло-везикулами помітні коростяні ходи, які мають вигляд тонких сіруватого кольору смужок, прямолінійних або кривих, у вигляді літери S. Легка пальпація дає змогу знайти рельєф ходу - симптом Сезарі. Унаслідок розчухів з'являються екскоріації або дрібні ерозії, вкриті кров'янис­тими кірками.

Типовими місцями локалізації корости є міжпальцеві ділянки кистей, згинальна поверхня передпліч і ліктьових суглобів, передній та задній краї аксилярних западин, бічна поверхня грудей і живота, ореоли сосків молоч­них залоз у жінок, ділянка пупка, сідниці та міжсідничні складки, внутрішня поверхня стегон і зовнішні статеві органи, тобто місця з тонким роговим шаром епідермісу. Допомагає в діагностиці симптом Арді-Горчакова - на­явність пустул (імпетиго, зрідка ектим) та гнійних кірок на ліктях. Висипка у вигляді імпетигінозних елементів, папуло-везикул, кірочок, які розміщено на шкірі міжсідничної складки з переходом на поперек, отримала назву симптому трикутника чи ромба Міхаеліса. На шкірі голови, шиї, спини, аксилярних западин, долонь і підошов короста, як правило, не локалізуєть­ся (за винятком дітей та психічно хворих осіб), що є важливою ознакою для диференційної діагностики з деякими іншими дерматозами. В охайних лю­дей та в осіб, які мають справу з мінеральними мастилами, мазутом (у водіїв, слюсарів, токарів і т. ін.), торфом, асфальтом, клінічні прояви корости на шкірі кистей можуть бути відсутні або виражені незначно.

Особливостями клінічних проявів корости в нинішній час є незначний свербіж і нечисленна висипка при тривалому перебігові. Можливі урти- карні елементи, відсутність висипки на кистях унаслідок частого контакту з мийними порошками, пастами, хімікатами тощо.

Короста часто ускладнюється вторинною піококовою інфекцією в резуль­таті розчухів (імпетиго, ектима, фолікуліти, фурункули), мікробною екземою, особливо в ділянці грудних залоз у жінок. При екзематизації виникає висипка характерна для екземи; на еритематозному тлі з'являються дрібні пухирці (везикули), мокнуття, екскоріації, кірочки. Екзематизація здебільшого розви­вається внаслідок нераціональної терапії або непереносимості деяких зовнішніх засобів (діамантового зеленого, бензилбензоату, фурациліну тощо), рідше - як результат сенсибілізації до продуктів життєдіяльності кліща.

Інколи у хворих на коросту можуть виникати постскабіозні папули (вуз­лики) - постскабіозна лімфоплазія (персистувальна короста). Висипка розміром від горошини до квасолини, круглої чи овальної форми, синюш­но-червоного кольору, щільної консистенції найчастіше локалізуються на ділянках, де шкіра здатна на дію подразників відповідати реактивною гіпер­плазією лімфоїдної тканини (у пахових і пахвових склад ках, на животі, на ста­тевому члені й калитці в чоловіків, довкола сосків молочних залоз у жінок). Ці вузлики стійкі до протикоростяної терапії. Характерним є спонтанний регрес висипань і повторна поява їх. У крові спостерігається лімфоцитоз.

Патоморфологія. Гістологічно коростяний хід має вигляд тунеля в ро­говому шарі епідермісу. Головний кінець нагадує лійку й відкривається на­зовні, а в хвостовій ділянці ходу візуалізується порожнина, де перебуває самиця. У сосочковому шарі дерми відбувається незначне розширення судин із невеличким клітинним інфільтратом навколо них. Зрідка в епідер­місі зазначають акантоз і спонгіоз.

Діагностика. Встановлення діагнозу ґрунтується на характерній клінічній картині захворювання та виявленні коростяного кліща при лабо­раторному дослідженні. При традиційному методі матеріал для дослід­ження одержують за допомогою голки з папуло-везикул, розташованих на кінці коростяного ходу, або шляхом поверхневого зрізу епідермісу в місці розміщення ходу за допомогою бритви. Після вміщення отриманого мате ріалу в краплю 10-20% розчину лугу препарат розглядають при малому збільшенні під світловим мікроскопом.

При експрес-діагностщі одну краплю 40% молочної кислоти наносять на елемент висипки на шкірі. Через п'ять хвилин розрихлений епідерміс зішкріба­ють гострою ложечкою до появи капілярної кровотечі й переносять матеріал на предметне скло в краплю молочної кислоти з дальшою мікроскопією.

При застосуванні методу лужного препарування шкіри на елементи висипки кілька разів наносять 10% розчин лугу з дальшим зішкрібанням елементів висипки та перенесенням матеріалу на предметне скло, де його розглядають під мікроскопом.

Диференційна діагностика. Найчастіше диференціювати коросту до­водиться зі шкірним свербцем, при якому також спостерігаються інтен­сивний свербіж та папульозні елементи. На відміну від корости, при заз­наченій хворобі свербіж непокоїть хворого як уночі, так і вдень, найчастіше він передує висипці. Папульозні елементи неспарені, розмі­щені безсистемно, можуть виникати на шкірі обличчя, коростяні ходи відсутні. Побічним доказом на користь корости можуть бути свербіж та аналогічна висипка у членів сім'ї хворого.

Ураження коростою шкіри статевого члена, особливо у вигляді ектим, може бути принциповим для підозрювання сифілітичного твердого шанке­ру або папульозної висипки, характерної для вторинного періоду сифілісу. Наявність в основі сифілітичного твердого шанкеру специфічного ущіль­нення, виявлення блідих трепонем у серумі з шанкера або у пунктаті пахо­вих лімфатичних вузлів, а також відсутність ознак корости на інших ділян­ках тіла та позитивні серологічні реакції дають змогу діагностувати сифіліс.

Прояви корости в область головки полового члена Коростяна ектима

Одним із різновидів запущеної корости є так звана норвезька короста, яка спостерігається у психічно хворих осіб і хворих на сирингомієлію, роз­сіяний склероз, лепру. Шкіру при цьому вкрито товстими, як кора дерева, кірками темно-зеленого кольору, що нагадують панцир. Під кірками після зняття їх на еритематозному тлі можна побачити велику кількість білих цяток - коростяних кліщів.

Лікування. Для знищення коростяних кліщів застосовують зовнішні протипаразитарні засоби, які розрихлюють роговий шар епідермісу та вби­вають паразитів. У дорослих відповідні протипаразитарні засоби у виг­ляді мазей, розчинів, спреїв треба втирати в усі шкірні покриви за винят­ком обличчя та волосистої частини голови. У дітей грудного й раннього віку прояви корости можуть бути на обличчі, волосистій частині голови, підошвах і долонях, тому ці частини тіла також слід обробляти протипа- разитарними засобами.

Поширеним способом лікування корости є метод обробки за Дем'яно- вичем, при якому застосовують по черзі 60% розчин тіосульфату натрію (розчин № 1) та 6% - соляної кислоти (розчин № 2). Перед утиранням цих розчинів хворий приймає теплий душ із милом. Спочатку протягом 10 хв. втирають розчин № 1 послідовно в шкіру обох верхніх кінцівок, тулуба, гру­дей, живота, спини, сідниць, статевих органів, нижніх кінцівок, виключа­ючи голову та шию. У кожну ділянку втирають розчин протягом двох хви­лин. Після 5-10-хвилинної перерви, коли на шкірі з'являються білі кристалики тіосульфату натрію, втирання повторюють. Після повторного висихання розчину руки споліскують водою і втирають розчин № 2 в такій самій послідовності. Під час цієї процедури виділяється газ із запахом тух­лих яєць - утворюються сірководень, атомарна сірка, які є згубними для коростяного кліща. Після закінчення процедури слід одягнути чисту білизну та змінити постіль. Для дітей аналогічну процедуру здійснюють із застосу­ванням тіосульфату натрію й соляної кислоти у відповідних концентраціях - 40% та 3%. Процедуру повторюють наступного дня, а через три дні пацієн­тові дозволяють митися та рекомендують знову змінити білизну й постіль.

Для лікування корости застосовують бензилбензоат. Цей метод відрізняється від інших тим, що, поряд із високою ефективністю, не ство­рює неприємного запаху, що дає хворому змогу перебувати на роботі, у гро­мадському транспорті тощо. Бензилбензоат (бензиловий ефір бензойної кислоти у вигляді 20% суспензії у мильному розчині (20 г бензилбензоату, 2 г зеленого мила та 78 мл води) за допомогою ватного тампона втирають так само, як і при методі Дем'яновича, після чого хворий одягає чистий одяг і змінює білизну. Втирання повторюють протягом іще двох днів без миття. Через три дні після закінчення лікування пацієнт приймає душ і змінює білизну. У нинішній час найчастіше використовують не суспензію, а 25% крем бензилбензоату.

Для лікування корости можна застосовувати надійну й ефективну 33% сірчану мазь, яку треба втирати в шкіру протягом п'яти днів, не мию­чись і не міняючи білизну. Через день після закінчення лікування хворий приймає душ із дальшою зміною білизни. Для дітей використовують 10-15% сірчану мазь.

У разі резистентності до вищезазначених методів терапії застосовують мазь Вількінсона (так само, як і сірчану). Дьоготь та сірка, які входять до складу цієї мазі, відлущують роговий шар епідермісу, під яким перебувають коростяні кліщі, й діють акарицидно, а крейда механічно руйнує коростяні ходи. Для ділянок грудей у жінок та статевих органів у чоловіків застосовують мазь Вількінсона, у два рази розбавлену цинковою олією або вазеліном.

Сірчану мазь та мазь Вількінсона не слід використовувати для лікування хворих з ураженням нирок.

Застосування згаданих методів терапії корости з огляду на токсичність протипаразитарних ліків часто супроводжується подразненням шкіри (кон­тактним дерматитом). У такому разі хворим рекомендують десенсибілі- зувальні й антигістамінні засоби, зокрема кальцію глюконат, цетиризин (цетрин), лоратадин (кларитин), дезлоратадин (еріус) та інші; присипки з окису цинку, індиферентні водні бовтанки, стероїдні креми та мазі. При приєднанні бактеріальної інфекції короткочасно застосовують антибіотики як внутрішньо, так і зовнішньо, змащують вогнища ураження аніліновими барвниками та 2% саліциловим спиртом. Якщо короста супроводжується екземою, то за 24 год. до проведення протикоростяної терапії треба змасти­ти пошкоджену поверхню одним із топічних кортикостероїдних препа­ратів. Хворим, в яких тривалий час після вилікування залишається свербіж, слід рекомендувати заспокійливу та місцеву протисвербіжну терапію.

Останнім часом для лікування корости успішно застосовують препарат «Спрегаль» (аерозоль для зовнішнього застосування), який убиває коростя­ного кліща після одноразової обробки пацієнта. Обробку хворого цим пре­паратом здійснюються шляхом розпилення аерозолю з відстані 20-30 см на всю поверхню тіла, окрім голови та обличчя. Якщо ж уражено шкіру облич­чя, то «Спрегаль» наносять на неї за допомогою ватного тампона. Препа­рат залишають на шкірі впродовж 12 годин, а потім змивають із милом. Зазвичай достатньо однієї обробки, проте слід урахувати, що навіть у разі ефективного лікування свербіж може ще зберігатися впродовж 8-10 днів. Повторну обробку препаратом «Спрегаль» рекомендовано при поширеній задавненій корості. Цей препарат не має запаху, зручний для користування.

Профілактику та протиепідемічні заходи у хворих на коросту прово­дять з огляду на епідеміологію хвороби. Тут мають велике значення рання діагностика й активне виявлення хворих. На кожного пацієнта заповню­ють амбулаторну картку, форму екстреного сповіщення (форму 089 або 281) і спрямовують до санітарно-епідеміологічної станції (СЕС) для обробки

вогнища. При виявленні корости в організованому колективі сповіщають СЕС для проведення протиепідемічних заходів. Контроль за якістю ліку­вання здійснюють через три дні після завершення терапії, а потім - що де­сять днів упродовж 1,5 місяця. Ефективність терапії великою мірою зале­жить і від скрупульозності проведення санітарно-профілактичних заходів. Одяг та білизну хворого слід обробити аерозолем «А-ПАР» або прокип'я­тити, випрасувати чи провітрити протягом п'яти днів (на морозі - впро­довж одного дня). Потрібне вологе прибирання приміщення із застосуван­ням 5% розчину хлораміну або інших дезречовин.

Зернова, або солом'яна, короста (scabies ventricosa). Збудник її - кліщ Pyemotes ventricosus, який живе на злаках, у соломі, в зерні, харчуючись комахами (личинками жуків, метеликами тощо). Цих кліщів виявляють та­кож у крупах, висівках, посівних травах, у пилу. Потрапляючи на шкіру лю­дини, кліщі Pyemotes ventricosus спричиняють появу висипки, підвищення температури тіла, головний біль, артралгії. Інкубаційний період - дві-три години після контакту із зерном, висівками, соломою, де живуть ці кліщі. Спочатку виникають свербіж, відчуття поколювання, потім - уртикарні та уртико-везикульозні елементи. Висипку локалізовано на обличчі, шиї, по­верхні грудей, спині, плечовому поясі. Уртикарні елементи яскраво-чер­воні з нерівними контурами, язикоподібної форми, величиною від монети до дитячої долоні. У центрі давніх елементів можуть утворюватися гемо­рагічні кірки, мікровезикули. Висипка на обличчі, шиї нерідко нагадує на­бряк Квінке. При лабораторній діагностиці у везикулах кліща не знаходять. Його виявляють у висівках, зерні. Тривалість хвороби - 7-10 днів. На місці первинних елементів висипки залишається темно-бура пігментація.

Псевдокороста (pseudosarcoptosis). Це захворювання людини, спри­чинене коростяними кліщами роду Sarcoptes. Коростяні кліщі-саркоптиди, які паразитують на тваринах, при контакті з людиною можуть тимчасово (на кілька годин) переходити на неї. Вони не проникають в епідерміс, не розмножуються, але кусають, спричинюючи сильний свербіж. Результа­том укусів цим кліщів на тілі людини є поліморфна висипка (папули, урти­карні елементи, везикули, геморагічні кірочки), що виникає у місці контакту. Лікування - таке ж саме, як і при типовій формі корости. Треба провести дезінфекцію білизни й приміщень, а також лікування тварин.

Дата добавления: 2015-10-11 | Просмотры: 465 | Нарушение авторских прав