 |
|
АкушерствоАнатомияАнестезиологияВакцинопрофилактикаВалеологияВетеринарияГигиенаЗаболеванияИммунологияКардиологияНеврологияНефрологияОнкологияОториноларингологияОфтальмологияПаразитологияПедиатрияПервая помощьПсихиатрияПульмонологияРеанимацияРевматологияСтоматологияТерапияТоксикологияТравматологияУрологияФармакологияФармацевтикаФизиотерапияФтизиатрияХирургияЭндокринологияЭпидемиология |
Зміст теми.
ПОКАЗАННЯ ДО ГОСПІТАЛІЗАЦІЇ ДІТЕЙ ІЗ ПНЕВМОНІЄЮ Лікуванню у стаціонарі підлягають хворі на гостру пневмонію: - у віці до 3 років, -з ускладненим перебігом захворювання, -при наявності дихальної недостатності 2-3 ступеня і нестабільній гемодинаміці, -діти з гіпотрофією, -діти з вродженими вадами розвитку серцево-судинної системи, аномаліями розвитку трахео- бронхіальної системи та легень, -з несприятливим преморбідним фоном, -з наявністю супутніх хронічних захворювань, -за несприятливих соціально-побутових умов. Діти з деструктивною пневмонією, плевритом потребують переведення до хірургічного відділення. Показанням до термінового переведення є виникнення пневмотораксу і піопневмотораксу. Лікуванню в домашніх умовах підлягають діти, хворі на гостру пневмонію: - у віці понад 3 роки, - при легкому неускладненому перебігу захворювання, - при відсутності токсикозу, - при відсутності дихальної недостатності і серцево-судинної недостатності, або важких порушень в інших органах та системах організму, - при достатньому рівні загальної і санітарної культури членів родини, - за впевненості в чіткому виконанні батьками всіх призначень лікаря. План лікування дітей із пневмонією: 1. Режим - постільний, при достатній аерації приміщення. 2. Дієта - повноцінна, легкозасвоювана, збагачена вітамінами їжа, тепле пиття. 3. Антибактеріальна терапія призначається з урахуванням етіологічного чинника та характеру патологічного процесу і загального стану хворого 4. Відхаркувальні засоби: I. Препарати, що стимулюють відкашлювання (секретомоторні, регідранти): А) рефлекторної дії: рослинні (коріння алтея, трава і побіги багульника, кореневище і коріння див’ясила, листя мати-й-мачухи, багато інших), напівсинтетичні і синтетичні засоби та ліки на основі лікарських рослин; Б) препарати резорбтивної дії (калія йодид, натрію гідрокарбонат, ефірні масла тощо); II. Препарати, що розріджують бронхіальний секрет (бронхосекретолітичні, муколітичні): А) протеолітичні ферменти – трипсин, хімотрипсин; Б) синтетичні муколітики – амброксола гідрохлорид, ацетилцистеїн, карбоцистеїн. ІІІ. Протикашльові препарати- пакселадин, глаувент, тусин, кодтерпин. 5. Жарознижувальні препарати 6. Лікування ускладнень: недостатності дихання, серцевосудинної-недостатності тощо. 7. Дезінтоксикаційна терапія в режимі форсованого діурезу за показаннями (базується на загальних принципах інфузійної терапії) 8. Пробіотики 9. Антигістамінні 10. Фізіотерапевтичні процедури: УВЧ, НВЧ, ампліпульсофорез. При перевазі виражених фіброзних змін у легенях показане застосування індуктотермії, діатермії, ампліпульсофорезу з 3 % розчином йодиду калію, лідазою. Дітям з рахітом у період видужання призначають курс загального ультрафіолетового опромінення (починаючи з 1/4 біодози з підвищенням до кінця курсу до 2 - 3 біодоз). При гнійних вогнищах, що сформувалися у легенях, проводять лікування УВЧ, ампліпульсофорез із платифіліном і стафілококовим антифагіном чи протеолітичними ферментами. 11. ЛФК: дихальна гімнастика, масаж. 12. Загальнозміцнююча терапія (вітамінотерапія) Принципи раціональної антибіотикотерапії: При виборі антимікробного препарату необхідно брати до уваги дві групи факторів: 1) з боку пацієнта; 2) з боку збудника інфекції. До факторів пацієнта слід віднести алергологічний анамнез, стан функції нирок та печінки, імунної системи, здатність приймати препарати внутрішньо, тяжкість захворювання, вік, можливу токсичність препарату для організму дитини. Щодо збудника інфекції — необхідно визначити найбільш ймовірний для данної патології мікроорганізм та його чутливість до антимікробних засобів. Незважаючи на значні успіхи клінічної мікробіології, етіотропна терапія, принаймні на початковому етапі, залишається емпіричною. Емпіричний вибір одного або декількох антибіотиків являє собою результат комплексної оцінки вищенаведених факторів. Кінцевий вибір визначається мікробіологічними, фармакокінетичними та токсичними властивостями антимікробного засобу. Режими дозування, спосіб і кратність введення препарату, тривалість лікування залежать від локалізації, типу і тяжкості інфекційного процесу та терапевтичної ефективності. Основні групи антибіотиків, які можуть бути використані (у ранжированній послідовності): - напівсинтетичні пеніциліни, - напівсинтетичні пеніциліни з клавулановою кислотою, - цефалоспорини, - макроліди, - аміноглікозиди ІІ-ІІІ поколінь (застосування гентаміцину небажане в зв‘язку з відсутністю чутливості антибіотику до пневмококу), - похідні метронідазолу (метронідазол, метрогіл та інш.), - в окремих випадках тяжкого перебігу з загрозою для життя – фторхінолони (призначаються дітям з 12 років). При неважких пневмоніях рекомендоване пероральне введення препаратів. При типових пневмоніях препаратом вибору є амоксицилін, у дітей 1-6 міс. амоксицилін/клавуланат. При важких пневмоніях, неефективності чи неможливості перорального лікування введення антибіотика проводиться в/м та в/в, починаючи у дітей до 4-5 років з захищених пеніциліні або цефалоспоринів ІІ чи ІІІ покоління, у старших – ампіциліна або цефазоліна. Також широко застосовуються макроліди. Комбінація антибіотиків, що розширює антимікробний спектр, показана при ускладнених формах пневмонії і неясній етіології. Особливості лікування пневмоній різної етіології: Пневмококові - препарат вибору захищені пеніциліни, цефалоспорини ІІ покоління. При алергії до пеніцилінів показані макроліди. Стафілококові - застосовуються стійкі до лактамази антибіотики (захищені пеніциліни, цефалоспорини ІІ-ІІІ покоління, можлива комбінація з аміноглікозидами, лінкоміцин). При виділенні метацилін-резистентного стафілокока вводять ванкоміцин. Паралельно з антибіотикотерапією проводиться специфічна імунотерапія протистафілококовими препаратами (гіперімунна антистафілококова плазма, гіперімунний імуноглобуліну людини). Стрептококові - парентеральне введення пеніцилінів на початку захворювання. Мікоплазменні - препарат вибору макроліди. Хламідійні - макроліди, тетрацикліни. Одним із завдань оптимізації антибіотикотерапії є скорочення її тривалості. Якщо антибіотик призначений вірно, то позитивна динаміка, хоча б щодо окремих показників, помітна вже на 3-ю добу. А через 7–10 днів етіотропну терапію інфекційно-запального процесу можна закінчувати. Якщо ж динаміки на 3-ю добу немає, то необхідна корекція терапії. Її слід проводити з урахуванням бактеріологічних даних. Ефективність другого курсу знову оцінюється на 3-ю добу, і за позитивної клінічної відповіді він триває 7–10 днів. При адекватному виборі засобів потреба у третій зміні антибіотиків виникає рідко. Отже, тривалість раціонального курсу антибіотикотерапії складає у переважній більшості випадків 10 днів при вдалому стартовому лікуванні та збільшується до 14 при необхідності заміни препарату. Показаннями щодо госпіталізації у відділення інтенсивної терапії є: - розвиток загрозливих станів з декомпенсацією і втратою життєво важливих функцій організму, - гостра дихальну недостатність ІІІ-го ступеня, - гостра серцево-судинну недостатність; набряк легень, колапс, зупинку серця, - набряк мозку, судомний стан, - явища нейротоксикозу, що не ліквідуються, -стани, що потребують проведення штучної вентиляції легень, дефібриляції, наркозу, - підозру на деструкцію легень, плеврити. Дихальна недостатність – стан організму, при якому порушено газовий склад крові у зв'язку із порушенням системи зовнішнього дихання. Класифікація дихальної недостатності: ДН-1 ступінь - задишка виникає при звичному фізичному навантаженні; ДН-2 ступінь - задишка в спокої або при незначному фізичному навантаженні; ДН-3 ступінь - значна задишка в спокої. Дата добавления: 2015-10-11 | Просмотры: 281 | Нарушение авторских прав |