АкушерствоАнатомияАнестезиологияВакцинопрофилактикаВалеологияВетеринарияГигиенаЗаболеванияИммунологияКардиологияНеврологияНефрологияОнкологияОториноларингологияОфтальмологияПаразитологияПедиатрияПервая помощьПсихиатрияПульмонологияРеанимацияРевматологияСтоматологияТерапияТоксикологияТравматологияУрологияФармакологияФармацевтикаФизиотерапияФтизиатрияХирургияЭндокринологияЭпидемиология

Імуна система

Корковий і мозковий шар лімфовузлів виконує лімфоцитотворчу функцію: В і Т – лімфоцити. У новонароджених функція лімфоїдної тканини виражена слабко, основне значення має пасивний імунітет, що представлений імуноглобуліном G, отриманим від матері через плаценту, а потім з молозивом. Раніше інших у новонароджених починає синтезуватись імуноглобулін М. Імуноглобуліни є продуктом кінцевого етапу диференційовки В – лімфоцитів. На відміну від В – лімфоцитів Т – лімфоцити антитіл не утворюють, а безпосередньо “атакують” антиген. При цьому виділяються біологічно активні речовини. Розрізняють субпопуляції Т – лімфоцитів:

1. Т – ефектори, здійснюють клітинну форму імунної відповіді

2. Т – хелпери, включають В – лімфоцити в роботу

3. Т – супресори, гальмують включення В – лімфоцитів в роботу

4. Т – диференцуючі лімфоцити, мають взаємодію з кровотворними стовбурними клітинами.

Важливу роль в системі захисних реакцій організму має фагоцитоз. Фагоцитоз здійснюється мікрофагами. Серед мікрофагів (нейтрофіли, еозинофіли, базофіли) ведучу роль мають нейтрофіли. Макрофаги (моноцити, клітини Купфера в печінці, гістіоцити сполучної тканини). Макрофаги першими захоплюють антиген, катаболізують його, потім передають Т – лімфоцитам, а ті, в свою чергу, В – лімфоцитам. Мікроорганізми в фагоцитах слабко піддаються розпаду із – за низької активності катіонних білків (лізоцим). Інтерферон – це неспецифічний фактор захисту організму від вірусної інфекції, він знижує розмноження інфекційних і онкогенних вірусів. Являє собою групу білків, захисна дія інтерферону обмежена видовою специфічністю,також він стимулює фагоцитоз. У новонароджених дітей здатність до утворення інтерферону висока, до 1 року знижується, потім збільшується, досягає максимуму до 12 – 18 років.

8. Ендокринні залози.

На зріст і розвиток плода великий вплив здійснюють гормони материнського організму. Але вже в період ембріонального розвитку починають функціонувати деякі ендокринні залози дитини. Є відомості, що в процесі розвитку зародиша чоловічої статі для диференціювання статевих органів діє тестостерон, який виробляється в самому зародку. Тіреотропний гормон є вже в 10 – 11 тижневому плоді. На підставі анатомічних досліджень припускається змога функціонування во внутрішньоутробному періоді кори надниркових залоз, гіпофіза. Гормони матері продовжують впливати на організм дитини і протягом перших місяців постнатального періоду. За останні місяці внутрішньоутробного життя здійснюється накопичення гормонів. Різні гормони впливають на зріст дитини, його розвиток нерівномірно в різні вікові періоди. В 5 – 6 місяців починає посилено функціонувати щитоподібна залоза, ведуча роль якої зберігається до 2 – 2,5 років. Дія передньої долі гіпофізу стає особливо помітною у дітей 6 –7 років. В препубертатнім періоді, особливо в пубертатнім, підвищується функціональна активність щитоподібної залози і гіпофіза. Також в пубертатному періоді основний вплив на ріст і розвиток організму оказують гормони статевих залоз.

Гіпофіз - головна ендокринна залоза, від діяльності якої залежать структура і функція щитоподібної залози, надниркових залоз, статевих залоз. У новонародженого гіпофіз розвинут відносно добре, маса його 100 – 150 мг, у дорослого – 500 – 800 мг. Гіпофіз складається з 3 долей: передньої, задньої, межуточної. Недостатнє утворення оматотропіну викликає у дитини затримку роста. При гіперфункції гіпофіза у дітей розвиваються гігантизм, у дорослих – акромегалія. При недостатньому виділенні гонадотропних гормонів гіпофіза відмічається затримка пубертатного розвитку.

Передня доля гіпофіза виділяє:

1. Соматотропний гормон або гормон росту, що діє безпосередньо на розвиток і зріст всіх органів.

2. Тіреотропний гормон, що стимулює функцію щитоподібної залози.

3. Адренокортикотропний гормон, що має вплив на функцію надниркових залоз по регуляції вуглеводного обміну.

4. Гонадотропні гормони – лютеінізуючий, фолікулостимулюючий, лютеотропний.

Середня доля виділяє меланоформний гормон, що стимулює утворення пігмента в шкірі

Задня доля виділяє вазопресин і окситоцин, що мають вплив на рівень АТ, статевий розвиток, діурез, білковий і жировий обмін, скорочення матки.

Епіфіз - шишкоподібна залоза. Розвиток епіфізу відбувається до 4 років. Потім в ньому розростається сполучна тканина, а після 8 років збільшується кількість солей. В епіфізі виробляються 3 гормона: мелатонін, гломерулокортикотропін, контргіпоталамо - гіпофізарний гормон.

Щитоподібна залоза новонародженого має дольчасту будову, консистенція її м’яка, поверхня гладка. У дітей раннього віку розміри фолікулів відносно невеликі. Щитоподібна залоза виділяє гормони: трийодтіронін, тіроксін, тіреокальцитонін. Виділення тіроксіну і трійодтироніну стимулює тіреотропний гормон передньої долі гіпофіза. Тіроксін і трийодтіронін підвищує основний обмін і мають вплив на температуру тіла, сприяють посиленню роста, прискорюють обмін холестерину. Тиреокальцитонін сприяє зменшенню рівня кальцію в сироватці крові. В разі порушення діяльності залози виникають захворювання – тіреотоксикоз (підвищена активність), гіпотиреоз (знижена активність).

Прищитоподібні залози відрізняються малими розмірами, слабким розвитком сполучної строми і великою кількістю паренхіми, яка не розділена на часточки. Починають функціонувати во внутрішньоутробному періоді. Виділяє в кров паратгормон, що приймає участь в регуляції іонізованого кальцію в крові.

Надниркові залози - парний орган, розміщений над верхнім кінцем відповідної нирки. Складається з двох шарів: коркового і мозкового.

Гістологічно в кірковому шарі розрізняють 3 зони:

1. Клубочкова, що виробляє переважно альдостерон.

2. Пучкова, що синтезує глюкокортикоїди.

3. Сітчата, що виробляє андрогени.

Коркова речовина виділяє:

1. Глюкокортикоїди (кортикостерон, кортизол), що регулюють вуглеводний обмін, мають виражену протизапальну і десенсибілізуючу дію.

2. Мінералокортикоїди (дезоксикортикостерон, альдостерон), які підвищують реабсорбцію води, хлору в канальцях нирок.

3. Статеві гормони (тестостерон, естрадіол), що впливають на білковий і водно – сольовий обмін, прискорюють зріст, стимулюють розвиток вторинних статевих ознак.

Мозкова речовина надниркової залози продукує:

Катехоламіни (дофамін, адреналін, норадреналін), які мають здатність підвищувати АТ, звужувати кровоносні судини (за винятком коронарних і легеневих).

Функція кори надниркової залози перебуває під постійним впливом гіпофіза.

Загрудинна залоза (тимус) має часточкову будову. В кожній часточці розрізняють коркову і мозкову речовину. У дітей переважає коркова речовина, що містить велику кількість лімфоцитів (тимоцитів). Загрудинна залоза є центральним органом клітинного імунітету. Тимус розташовується в передньоверхньої частині середостіння відразу ж за грудиною, має форму трикутника. Гістологічно в неї розрізняють строму, епітеліальні клітини, тільця Гассаля. Після народження дитини зростає маса залози, до 8 років – максимальний розвиток. До 15 років – інволюція тимуса, паренхіма поступово заміщується жировою тканиною. Функції її:

лімфоцитопоетична, обмінна, імунологічна.

Підшлункова залоза - маса у новонародженого складає 4 – 5 г, до періоду статевого розвитку збільшується в 15 – 20 разів. Має зовнішньосекреторну (виділяє ферменти трипсин, ліпазу, амілазу) і внутрішньосекреторну (виділяє гормони інсулін, глюкагон, соматостатин) функції.

Інсулін – секрет бета – клітин островків Лангерганса – стимулює синтез глікогену, білків, жирних кислот, посилює фосфорний обмін, підвищує внутрішньоклітинний транспорт калію, затримує воду в організмі.

Глюкагон – антагоніст інсуліну – посилює розпад глікогену в печінці (глікогеноліз) і гальмує його синтез в ній, посилює ліполіз. У вивідних протоках залози продукується особлива речовина – ліпокаїн, що гальмує відкладення жиру в печінці.

Статеві залози відіграють порівняно незначну роль, посилення їхньої функції спостерігається в період статевого дозрівання, функція їх знаходиться в прямої залежності від секреторної діяльності передньої долі гіпофіза. Наявність в каріотипі зіготи хромосоми У визначає розвиток дитини чоловічої статі. Але на початкових стадіях ембріогенеза за характером будови статевих залоз і зовнішніх статевих органів визначити стать дитини практично неможливо, тому що у кожного зародка виявляються зачатки двох статей (індиферентний період). Статева диференцировка починається з 3 тижнів внутрішньоутробного розвитку. Яєчники і яєчки починають посилено функціонувати в період статевого дозрівання. Яєчники виробляють естрогени, яєчки – тестостерон і андростерон. Статеві гормони є основними стімуляторами статевого розвитку, приймають участь в формуванні вторинних статевих ознак. Таким чином у дитини:

З 6 міс до 5 років – посилюється функція щитоподібної залози

В 6 – 7 років – посилення функції гіпофізу.

В 13 –14 років – посилюється функція щитоподібної залози.

В 15 – 18 років – посилюється функція статевих залоз.

9.Сечовивідні шляхи.

Маса нирки у новонародженого по відношенню до маси його тіла більше, ніж у дорослого. Чим молодша дитина, тим вище розташован верхній полюс нирки і нижче – нижній її полюс. У дітей раннього віку форма нирок більш округла. В 1 рік маса її збільшується в 2 рази. До народження не всі клубочки сформовані, частина з них не диференційована. Нирки плода починають функціонувати з 3 місяців внутрішньоутробного розвитку. Лоханки і сечоводи у дітей раннього віку відносно широкі, стінки їх гіпотонічні, внаслідок недостатнього розвитку м’язових і еластичних волокон. Все це сприяє застоюванні сечі і появі запальних процесів. Слабкість м’язових сфинктерів при вході сечоводів до сечового міхура супроводиться зворотним закиданням сечі. При цьому створюються умови для поширення інфекції з сечового міхура на вищі відділи сечових шляхів.

Сечовий міхур у новонароджених розташован в надлобковій ділянці. На 2 –му році життя він спускається в малий таз. Ємність міхура у новонароджених становить 50 мл, в 3 місяці – 100 мл, в 1 рік – 200 мл. Сечівник у хлопчиків довший (5 – 6 см), ніж у дівчаток (1 – 1,5 см). Протягом доби у перші дні після народження буває 4 – 5 сечовипускань. З 3 – го дня вони частішають і на 10 – й день збільшуються до 25 разів на добу, в 1 рік частота сечовипускань – до 15 разів на добу. Для визначення кількості сечі за добу для дітей у віці до 10 років використовують формулу:

М = 600 + 100 х (п – 1)

600 – середня добова кількість сечі у дитини віком 1 рік

п – кількість років дитині

Відносна щільність сечі після народження порівняно висока (1006 – 1018), у дітей грудного віку вона знижується до 1003 – 1005, потім за віком підвищується і в 3 – 5 років складає 1009 – 1016. Сеча кислої реакції, мало містить хлоридів і фосфатів.

Дата добавления: 2015-12-15 | Просмотры: 659 | Нарушение авторских прав