АкушерствоАнатомияАнестезиологияВакцинопрофилактикаВалеологияВетеринарияГигиенаЗаболеванияИммунологияКардиологияНеврологияНефрологияОнкологияОториноларингологияОфтальмологияПаразитологияПедиатрияПервая помощьПсихиатрияПульмонологияРеанимацияРевматологияСтоматологияТерапияТоксикологияТравматологияУрологияФармакологияФармацевтикаФизиотерапияФтизиатрияХирургияЭндокринологияЭпидемиология

Актуальність проблеми

ХВОРОБИ ГІПОФІЗА. ЦУКРОВИЙ ДІАБЕТ. ХВОРОБИ ЩИТОПОДІБНОЇ ЗАЛОЗИ, НАДНИРНИКОВИХ ЗАЛОЗ, ЖІНОЧИХ ТА ЧОЛОВІЧИХ СТАТЕВИХ ОРГАНІВ

Регуляцію всіх життєво важливих функцій в організмі забезпечують ендокринна та нервова системи. Жоден процес в організмі не відбувається без їх участі. Ендокринна та нервова системи нерозривно пов'язані між собою і при порушенні їх функцій відбу­ваються виражені розлади в організмі.

Ендокринна патологія - це область клінічної медицини, яка вивчає порушення роз­витку, структури й функції залоз внутрішньої секреції під впливом різних хвороботвор­них чинників. Ці знання необхідні для розробки діагностики, лікування та профілактики захворювань ендокринної системи.

ЦУКРОВИЙ ДІАБЕТ

Актуальність проблеми

У 1922 році канадські вчені виділили з підшлункової залози інсулін і були удостоєні Нобелівської премії. Відкриття інсуліну, придатного для лікування інсулінзалежного цукрового діабету, знаменувало собою фантастичний про­рив у пізнанні і лікуванні цукрового діабету. На той період здавалося, що проблема цукрового діабету вирішена. Тривалість життя хворих на діабет виросла в багато разів, а смертність від гострих його ускладнень не перевищує в даний час 1%. Проте, одно­часно зі збільшенням тривалості життя хворих на діабет виникла нова проблема, обу­мовлена діабетичною патологією - проблема пізніх судинних ускладнень, таких як діабетична нефропатія, церебропатія, ретинопатія та інш і.

Цукровий діабет - це хронічне захворювання, яке характеризується відносною чи абсолютною недостатністю інсуліну, що приводить до порушення утилізації глюкози клітинами. Поширеність цукрового діабету досягає 2% серед населення.

Нормальний метаболізм інсуліну. Інсулін є поліпептидом, який складається з лан­цюга А з 21 амінокислоти і ланцюга В з ЗО амінокислот. Інсулін викидається з р-клітин під дією різних імпульсів, однак найважливішим з них є глюкоза. У крові інсулін трас-портується б- і в-глобулінами, однак специфічного транспортного білка не існує.

Розрізняють 3 типи секреції інсуліну: 1. Базальна секреція, яка підтримує певний рівень інсуліну незалежно від надходження глюкози в організм. 2. Швидка секреція відбувається шляхом викиду депонованого у (3-клітинах інсуліну через 10 хвилин після вживання їжі. 3. Повільна (відстрочена) секреція після їжі, яка відбувається у відповідь на підвищення рівня глюкози в крові при переварюванні їжі.

Інсулін взаємодіє з клітинами-мішенями, які мають на своїй поверхні рецептори до І інсуліну. Найбільш чутливі до інсуліну клітини печінки, поперечносмугасті міоцити і жи­рові клітини. Кількість рецепторів і їх афінність до інсуліну може значно варіювати на ' клітинах однієї і тієї ж тканини.

Головним біологічним ефектом інсуліну є регуляція транспорту глюкози через клітинні мембрани. Після вживання їжі в крові збільшується рівень глюкози, в результаті чого інсулін викидається з острівкових клітин. Інсулін стимулює захоплення клітинами глю­кози з крові і підвищує глікогенез у печінці і скелетних м'язах та ліпогенез у жирових клітинах. Між прийомами їжі низький рівень інсуліну приводить до вивільнення глюко­зи з депо для забезпечення енергетичних нестатків організму. Глюкоза утворюється в результаті глікогенолізу і протеїнолізу в печінці і скелетних м'язах, у жировій тканині в результаті ліполізу утворюються вільні жирні кислоти, які переносяться кров'ю в печін­ку і метаболізуються там до кетонових тіл. Клітини організму, за винятком клітин мозку, використовують жирні кислоти і кетонові тіла в синтезі енергії при низькому рівні інсуліну. Клітини мозку вимагають постійної доставки глюкози, у випадку її нестачі клітини син­тезують глюкозу з амінокислот (глюконеогенез).

Етіологія цукрового діабету. Цукровий діабет виникає при абсолютній чи відносній недостатності інсуліну. При первинному діабеті (95 % усіх випадків) неможливо виз­начити захворювання, що привело до недоліку інсуліну. Первинний діабет розділяють на два типи: І і II. Вторинний діабет (5 % випадків) розвивається або в результаті різкого зменшення об'єму підшлункової залози (панкреонекроз, здавлення пухлиною), або в результаті високого рівня гормонів з антагоністичною дією. При первинному діабеті І типу і при вторинному діабеті в результаті зменшення об'єму підшлункової залози спостерігається абсолютне зменшення рівня інсуліну в крові. При первинному діабеті II типу і при вторинному діабеті в результаті підвищеної активності контрінсу-лярних гормонів рівень інсуліну в крові може бути нормальним або навіть підвищеним.

Дата добавления: 2015-12-16 | Просмотры: 600 | Нарушение авторских прав