АкушерствоАнатомияАнестезиологияВакцинопрофилактикаВалеологияВетеринарияГигиенаЗаболеванияИммунологияКардиологияНеврологияНефрологияОнкологияОториноларингологияОфтальмологияПаразитологияПедиатрияПервая помощьПсихиатрияПульмонологияРеанимацияРевматологияСтоматологияТерапияТоксикологияТравматологияУрологияФармакологияФармацевтикаФизиотерапияФтизиатрияХирургияЭндокринологияЭпидемиология

З точки зору судової медицини, смерть людини розглядається як смерть цілого організму, що експерт зобов'язаний констатувати на місці події

Працівникам слідства, які оглядають труп на місці події, доводиться вирішувати ряд складних питань: констатувати настання смерті, визначити характер і прижиттєвість виявлених на трупі ушкоджень, визначити час настання смерті і т. ін. Для вирішення цих питань необхідно добре знати, як проходить умирання людини і які зміни настають у трупі в різні строки піс­ля смерті.

Вивчення процесу умирання та тих змін в організмі, які з ним пов'яза­ні, має істотне значення і для судово-медичної практики. Судово-медичний експерт, який приступає до дослідження трупа, у більшості випадків не знає, як проходив процес умирання. Він зобов'язаний за виявленими морфологіч­ними змінами тканин і органів трупа відновити процес умирання, відповісти на важливі для органів розслідування питання: як швидко настала смерть, як пов'язується картина морфологічних змін у трупі з обставинами смерті, за яких вона настала. Тому в судовій медицині і вивчаються особливості процесу вмирання, настання смерті та морфологічна характеристика цього Процесу.

Глибоке вивчення процесу переходу від життя до смерті призвело до появи і розвитку відносно нового в сучасній медицині вчення про терміналь­ні стани, тобто стани, межові між життям і смертю.

Термінальний стан — зворотний стан згасання функцій організму, який передує біологічній смерті, він включає передагональний стан, агонію і клінічну смерть.

На думку спеціалістів, у поняття «термінальний стан» входять найтяж-1 чі форми шоку, колапс, передагональний стан, термінальна пауза, агонія і клінічна смерть. Характерною особливістю, яка об'єднує ці процеси в термі­нальний стан, є швидко наростаюча гіпоксія з розвитком ацидозу внаслідок накопичення недоокислених продуктів обміну речовин.

Тяжкі стадії шоку, колапс можуть переходити безпосередньо в переда­гональний стан, який характеризується розвитком гальмування у вищих від­ділах центральної нервової системи, викликаючи втрату свідомості. Стовбу­рова частина мозку при цьому може перебувати у стані збудження, але через деякий час гальмування поширюється і на неї. У передагональному стані виникають різко виражені розлади гемодинаміки і дихання, які призводять до розвитку тканинної гіпоксії та ацидозу. Тривалість передагонального стану може бути різною, вона в основному зумовлює тривалість усього пері­оду умирання.

Передагональний стан переходить у термінальну паузу, найбільш чітко виражену при вмиранні від кровотечі. Остання характеризується відсутністю рефлексів, короткочасним припиненням дихання, серцево-судинної діяльнос­ті і біоелектричної активності головного мозку. В такому стані хворий може мати вигляд трупа. Тривалість паузи коливається від 5—10 сек. до 3~4хв.

Характерною особливістю термінальної паузи є глибоке гальмування кори головного мозку при збереженні функції бульварних центрів, внаслідок чого діяльність організму має дезорганізований, «хаотичний» характер.

Услід за термінальною паузою починається агонія (боротьба) -останній спалах боротьби організму за життя, яка триває від кількох хвилин до півгодини і більше (інколи годинами і навіть кілька діб).

Визначення тривалості агонального періоду у судово-медичній експертизі має велике значення, оскільки особи, які перебувають у стані агонії, інколи можуть здійснювати активні дії: пересуватися, заподіювати ушкодження собі й ото­чуючим. В агональному періоді наступає виключення вищих функцій відді­лів головного мозку, свідомість втрачається і може відновлюватися лише на короткий термін. Одночасно відзначається активність центрів продовгуватого мозку, що супроводжується короткочасним посиленням функції дихання і кро­вообігу.

Ознакою агонії після термінальної паузи служить поява першого вди­ху. Агональне дихання різко відрізняється від звичайного — в акті вдиху бере участь уся дихальна, в тому числі й допоміжна, мускулатура (м'язи шиї і рота).

Серцебиття у період агонії дещо прискорюється, рівень артеріального тиску може підвищитись до 30—40 мм рт. ст., що природно, не забезпечує нормальної життєдіяльності головного мозку. Відбуваються своєрідні зміни у кровообігу: розширюються артерії серця і артерії, які несуть кров до голо­вного мозку, а периферійні судини і судини внутрішніх органів різко звужуються. Отже згасаючі сили серця спрямовуються в основному на підтрим­ку життєдіяльності і самого серця.

Поява в період агонії дихання, слабке відновлення серцево-судинної діяльності і рефлексів, поява на короткий час свідомості нерідко сприймаю­ться оточуючими і родичами хворого як перші ознаки одужування, і наступ­ний смертельний наслідок розцінюється ними як результат неправильних дій медичного персоналу.

При судово-медичному дослідженні трупів осіб, які померли без агонії, в серці і великих судинах виявляється рідка кров. У випадках, коли смерті передує агонія, у серці і в судинах є зсідки крові — червоні при короткій агонії, жовтувато-білі або білі — при тривалій. Різний характер зсідків кро­ві пояснюється тим, що, зокрема, при короткочасній агонії в крові швидко випадають нитки фібрину, в яких затримуються формівні елементи крові (перш за все еритроцити), тому і утворюються зсідки червоного кольору. При тривалому агональному періоді випадання ниток фібрину уповільнює­ться, і формівні елементи крові встигають осісти, внаслідок чого посмертні зсідки крові містять в основному нитки фібрину, які мають жовтувато-білий колір.

Звичайно в кінці агонії першим припиняється дихання, а серцебиття деякий час продовжується. Первинна зупинка серця спостерігається рідше. З припиненням серцевих скорочень і дихання настає стан так званої клінічної смерті, яка являє собою своєрідний перехідний стан між життям і смертю. На цьому етапі організм як ціле уже не живе, але життєдіяльність окремих тканин і органів зберігається, незворотні зміни в них ще не наступають. То­му при енергійному наданні медичної допомоги людині, яка перебуває в ста­ні клінічної смерті, інколи вдається повернути життя.

Період клінічної смерті характеризується найбільш глибоким пригні­ченням центральної нервової системи, яке поширюється і на продовгуватий мозок, припиненням кровообігу та дихання і збереженням на мінімальному рівні обмінних процесів у тканинах організму. Тривалість клінічної смерті визначається часом виживання кори головного мозку за відсутності кровоо­бігу і дихання. В середньому цей час становить 5—6 хв. Він збільшується, якщо смерть настає при низькій температурі (гіпотермія), у молодих, фізич­но здорових людей, при швидкій смерті і т. ін. На тривалість клінічної смерті впливає багато факторів: тривалість умирання, наявність тяжкої ви­снажливої хвороби, вік та ін. Вивчення і визначення клінічної смерті як зворотного стану мало величезне значення для сучасної медицини, оскільки сприяло виникненню нової медичної науки — реаніматології, тобто науки про оживлення організму.

У ряді праць із судової медицини зазначається, що якщо протягом 15-30 хв. не вдається відновити серцеву діяльність, то процес умирання слід вважати незворотним, а, отже, після цього моменту не мають сенсу заходи щодо відновлення життєвих функцій організму в цілому. Однак зворотне пригнічення життєвих функцій, у тому числі й діяльності серця, може про­довжуватися і значно довше. Є дані про відновлення життєвих функцій ор­ганізму через дві години і більше після клінічної смерті.

Визначити настання смерті в перші моменти, хвилини, а інколи і годи­ни нерідко складно навіть і лікареві. У деяких випадках життєві процеси, зокрема дихання і кровообіг, можуть відбуватись у настільки незначних межах, що за допомогою наших органів чуттів важко визначити, дихає лю­дина чи ні, є серцеві скорочення чи вони відсутні. Таке глибоке згасання дихання і кровообігу спостерігається при захворюваннях та деяких видах зовнішньої дії, наприклад, при ураженні електричним струмом, сонячному й тепловому ударах, утопленні, отруєнні наркотиками і снотворним, при за­хворюваннях центральної нервової системи (епілепсія, енцефаліт), у недо­ношених немовлят. Це явище отримало назву уявної, гаданої смерті. Уявна смерть — це стан людини, коли головні функції організму виражені настіль­ки слабо, що не помітні для спостерігача, тому жива людина справляє вра­ження мертвої. Лише ретельний огляд дозволяє встановити ознаки життя.

При найменшій підозрі на уявну смерть слід негайно вжити заходів щодо надання першої медичної допомоги і в разі необхідності направити до найближчої лікарні. З метою уникнення помилкової констатації смерті трупи осіб, які померли в лікарнях, відправляють у паталогоанатомічне відділення не раніше, ніж через дві години після настання смерті, тобто після появи ранніх трупних змін.

Уявна смерть овіяна забобонами і легендами. Розмови про захоронен-ня живих хвилювали і лякали людей. Відомі випадки доставлення в морг живих людей. Мали місце навіть розтини уявнопомерлих. Різні легенди про багатьох захоронених живими при ретельній перевірці виявились вигадкою, але страх перед цим примушував шукати достовірні ознаки смерті («проби на збереженість життя») чи створювати спеціальні усипальниці. Щоб запобіг­ти можливості захоронення уявнопомерлих, у різних країнах встановлені визначені строки розтину трупів і поховання їх після настання смерті: так, у Німеччині цей строк становить три доби, в Австрії — дві доби, у Франції — одну добу, у Голландії — 36 год., в Іспанії — 12 год. У нас такі строки не встановлювались.

Якщо дихання і серцева діяльність відсутні 5-6 хв., то спочатку в клі­тинах кори, а потім і в менш чутливих до кисневого голодування відділах мозку і клітинах інших органів починаються процеси розпаду протоплаз­ми ядер клітин, що призводить до незворотних явищ, тобто біологічної смерті — кінцевої стадії індивідуального існування будь-якої живої сис­теми.

У різних тканинах і органах незворотні зміни розвиваються неодночас­но. Раніше за все вони настають у корі головного мозку. Цей момент, коли порушується інтегруюча діяльність центральної нервової системи, і слід вважати початком біологічної смерті. Життєдіяльність інших органів, тка­нин, у тому числі і стовбурової частини головного мозку, ще може бути від­новлена. Відрізок часу від моменту настання смерті організму як цілого до кінцевої загибелі окремих органів і тканин має в судовій медицині важливе значення. Саме протягом цього відрізку часу, який вираховується приблизно 20 годинами, тканини відповідають на різні подразники (механічні, хімічні, електричні) так званими суправітальними реакціями, виявлення яких допо­магає встановити давність настання смерті.

Здатність окремих тканин і органів переживати смерть організму як цілого дозволяє використовувати їх у хірургічній практиці для пересадок. Вилучення органів і тканин проводиться тільки з дозволу і в присутності експерта в тих випадках, коли воно не заважає йому провести повне судово-медичне дослідження трупа.

Діагностика смерті в початковий період умирання організму становить складну проблему. Теоретично можна досить точно визначити момент смерті, який пов'язаний з останнім скороченням серця чи останнім вдихом. Але на практиці це зробити важче, оскільки процес смерті продовжується певний проміжок часу.

Встановлювати факт смерті доводиться лікарям різних спеціальностей, причому в умовах стаціонару це питання вирішується, як правило, просто: смерть реєструється за відсутності діяльності. Констатація смерті при цьому полегшується постійним наглядом медичного персоналу за хворими, які пе­ребувають у термінальному чи агональному стані. Крім того, в стаціонарі для визначення моменту смерті можуть бути використані сучасні інструмен­тальні методи дослідження (електрокардіографія, електроенцефалографія).

Значно важче констатувати смерть у позалікарняних умовах, у ситуа­ції, в якій опиняється лікар швидкої допомоги, чи на місці події. Більшість проб, які запропоновані для виявлення мінімальних ознак життя і сконцент­ровані навколо вітального трикутника (серце, легені, мозок) має лише істо­ричний інтерес, хоча вони нерідко рекомендуються і тепер: прикладання до отворів носа та рота дзеркала і пушинок для реєстрації дихальних рухів, проведення артеріотомії, туге перев'язування пальця, введення у вену флуо-рисцуючих розчинів — для виявлення серцевих скорочень, накапування на шкіру гарячого сургуча чи припікання сірником і т. ін.

Ознаки, які вказують на збереження життя, повинні знати не тільки лікарі, але і працівники правоохоронних органів, які, наприклад, здійс­нюють огляд трупа на місці події, помилка може призвести до важких наслідків.

На жаль, доводиться констатувати, що неправильні настанови з даного питання зустрічаються і тепер як у підручниках з судової медицини, так і в ряді наукових праць.

Враховуючи викладене, можемо зробити чіткий висновок, що з момен­ту, коли не вдається встановити серцебиття, до появи хоча б однієї з абсолю­тних ознак смерті людина може знаходитися у стані різкого пригнічення життєвих функцій. Виключити можливість такого стану в подібних випадках неможливо, а тому в цей період, який називається уявною, відносною чи клінічною смертю (правильніше було б сказати — мінімальним життям), незалежно від його тривалості, обов'язково повинні бути вжиті необхідні заходи для повернення даному організму життєвих функцій, і аж ніяк не виправдане застосування беззмістовних, непотрібних, часто шкідливих і на­віть небезпечних для життя «проб на збереження життя».

Для констатації смерті використовуються так звані орієнтовні (ймовірні) і достовірні (абсолютні) ознаки смерті. До орієнтовних ознак належать: нерухоме, пасивне положення тіла, блідість шкірних покривів, відсутність свідомості, дихання, пульсу і серцебиття, відсутність чутливості на больові, термічні подразнення, відсутність рогівкового рефлексу, реакції зіниць на світло.

Розпізнати дійсну смерть за ймовірними ознаками, якщо після смерті пройшло небагато часу, не завжди легко. Тому в сумнівних ви-падках, за наявності лише орієнтовних ознак смерті і відсутності явно несумісних з життям ушкоджень, лікар повинен надавати можливу в наявних умовах допомогу (штучне дихання, непрямий масаж серця, вве­дення серцевих препаратів і т. ін.) до тієї пори, поки не пересвідчиться в настанні смерті, тобто появі ранніх трупних змін. Тільки після появи трупних плям спроби оживлення можуть бути припинені і констатована смерть.

Розвиток танатології, тобто науки про смерть, тісно пов'язаний з учен­ням про оживлення, або реаніматологію. Це самостійна галузь медичної нау­ки і клінічна спеціальність про закономірність затухання основних функцій організму, їхнє негайне відновлення, попередження і тривалу активну під­тримку за допомогою специфічних методів і засобів. Ця наука наполегливо йде вперед, розвивається, шукає шляхів, які дозволять упевнено подолати фатальні 5—6 хвилин періоду клінічної смерті, після яких починається заги­бель мозку людини.

Відновити затухаючі функції організму допомагають сучасні методи, до яких належать: широко відомі методи штучного дихання, застосування апаратів для штучної вентиляції легенів, штучного кровообігу, непрямий і прямий масаж серця, припинення фібриляції серця за допомогою дефібриля­торів і т. ін.

Слід мати на увазі, що під час реанімації в організмі можуть виникну­ти ушкодження, які в подальшому вимагатимуть судово-медичного аналізу з метою визначення механізму виникнення цих ушкоджень, їхнього прижиттє­вого чи посмертного походження, своєчасності вжитих реанімаційних захо­дів, їх можливої ефективності. У судово-медичній практиці зустрічаються випадки переломів ребер, розривів серця, печінки, трахеї тощо, пов'язані з реанімацією в період клінічної смерті. Ці ушкодження нерідко супроводжу­ються крововиливами, тобто типовими ознаками прижиттєвих ушкоджень, хоча вони були заподіяні в період смерті. Розпізнання прижиттєвих ушко­джень і ушкоджень, заподіяних при реанімації, дуже важливе у випадках раптової смерті і травми.

У таких випадках перед судово-медичним експертом інколи ставиться питання про неправильні дії лікаря, який проводив реанімацію.

Дата добавления: 2015-02-06 | Просмотры: 799 | Нарушение авторских прав