АкушерствоАнатомияАнестезиологияВакцинопрофилактикаВалеологияВетеринарияГигиенаЗаболеванияИммунологияКардиологияНеврологияНефрологияОнкологияОториноларингологияОфтальмологияПаразитологияПедиатрияПервая помощьПсихиатрияПульмонологияРеанимацияРевматологияСтоматологияТерапияТоксикологияТравматологияУрологияФармакологияФармацевтикаФизиотерапияФтизиатрияХирургияЭндокринологияЭпидемиология

Ранні трупні зміни та їх судово-медичне значення

Після настання біологічної смерті в трупі розвиваються процеси, які позначаються як трупні зміни чи абсолютні (достовірні) ознаки смерті. Вивчення закономірностей розвитку і проявів абсолютних ознак смерті має надзвичайно важливе судово-медичне значення. За ними можна встановити факт і час настання смерті, первинне положення трупа, факт його зміни та вирішити ряд інших експертних завдань.Абсолютні ознаки смерті за часом їх виникнення можна розділити на ранні і пізні. За відсутності на тілі трупа під час його огляду на місці вияв­лення масивних, несумісних з життям ушкоджень (розтрощена голова, гли­бокі різані рани та ін.) чи явищ гниття єдиною ознакою смерті необхідно вважати тільки ранні трупні зміни. До них належать: охолодження трупа, трупні плями, трупне заклякання, трупне висихання, аутоліз.

Охолодження трупа. Після смерті обмінні процеси в трупі припиняю­ться, і він починає віддавати тепло за фізичними законами охолодження нагрітого тіла. Тепловіддача в навколишнє середовище відбувається до тих пір, доки температура тіла не зрівняється з температурою навколишнього середовища або навіть не стане трохи нижчою (на 0,5—1 °С) внаслідок випа­ровування вологи з поверхні трупа.

Температура мертвого тіла знижується не відразу, а тримається деякий час на певному рівні. Спеціалісти вважають, що температура тіла зменшує­ться приблизно на 1 °С за годину, і до кінця першої доби вона зрівнюється з температурою навколишнього середовища (при кімнатній температурі + 18 °С).

Швидкість охолодження трупа залежить від дуже багатьох ендо- і ек­зогенних факторів: фізичні умови навколишнього середовища (температура, вологість, швидкість повітря), властивостей поверхні, на якій міститься труп, характеру одягу, індивідуальних особливостей самого трупа, наприклад, угодованість, причина смерті, вік і т. ін.

Температура навколишнього середовища має велике значення при охо­лодженні трупа. При низьких температурах (нижче 0 °С) охолодження тіла переходить в його замерзання. Чим нижча температура навколишнього сере­довища, легший одяг, менший об'єм тіла, тим швидше настає охолодження. На швидкість охолодження впливає вираженість підшкірного жирового шару: при виснаженні охолодження настає швидше, у огрядних людей, нав­паки, цей процес протікає повільніше.

Має значення і характер одягу: чим він тепліший, тим повільніше від­бувається охолодження.

Залежно від причини смерті охолодження настає швидше внаслідок масивної втрати крові, великих опіків; повільніше — при асфіксії. Якщо смерть настала від правця в період судом, від сепсису, сипного тифу, деяких отруєнь, то температура трупа після смйрті на короткий час навіть підвищу­ється. За деякими даними температура тіла протягом найближчих годин після смерті може бути 40 °С і навіть вищою.

Раніш за все зниження температури відбувається в кінцівках трупа, пі­зніше охолоджується обличчя, потім інші частини тіла. Найдовше тепло зберігається в ділянці живота, пахових западинах, у ділянці проміжності, на шиї під підборіддям, під молочними залозами.

Вплив усіх перелічених факторів на швидкість охолодження трупа враховується дуже приблизно, отже за однією лише температурою тіла ро­бити висновок про строк смерті не можна. Це питання необхідно вирішувати комплексно, з урахуванням інших ознак смерті, в першу чергу дослідження інших трупних явищ.

Для об'єктивного дослідження падіння температури у внутрішніх ор­ганах запропонований метод електротермометрії. Найціннішим в експертизі є спосіб глибокої термометрії внутрішніх органів і вимірювання температури тіла у прямій кишці, так званої ректальної термометрії.

При глибокій термометрії застосовується електротермометр зі спеці­альними датчиками, за допомогою якого вимірюється температура печінки трупа. Печінка зберігає температуру протягом тривалого часу, її залежність від коливань зовнішньої температури невелика, так як цей орган добре за­хищений від навколишнього середовища шаром шкіри, підшкірно-жирової клітковини і м'язів.

При огляді місця події необхідно перевіряти температуру тіла пальпа-торно, тобто на дотик, потім термометром. Температуру трупа слід вимірю­вати на початку і в кінці огляду місця події, а також через годину після початку огляду місця події з одночасним вимірюванням температури навко­лишнього середовища. Це дозволяє визначити, наскільки знизилась темпера­тура трупа за годину в умовах навколишнього середовища з урахуванням особливостей трупа.

Для аналізу результатів проведеної електротермометрії укладені таб­лиці, які дозволяють з великою точністю (до 1-1,5 год.) визначити час, який пройшов з моменту настання смерті.

Трупні плями. Після зупинки серця припиняється рух крові по суди­нах. Нерухома кров у силу фізичного закону тяжіння опускається в розмі­щені нижче частини тіла, утворюючи гіпостази у внутрішніх органах і шкірі. Переповнюючи і розширюючи капіляри і невеликі венозні судини, кров про­свічує через шкіру у вигляді плям синьо-багряного кольору. Це і є друга абсолютна ознака смерті — трупні плями. Деякі спеціалісти вважають, що кров у трупі переміщується не тільки за рахунок сили тяжіння, але і в ре­зультаті скорочення м'язових волокон стінок артерій при подразненні вазо­моторних нервів вуглекислотою, яка накопичилась у трупній крові.

Локалізація і вираженість трупних плям залежать, головним чином, від положення тіла і кількості рідкої крові, яка є у трупі. Трупні плями утворюються на задній і задньобічних поверхнях шиї, грудної клітки, попе­реку, кінцівок при положенні тіла на спині. Якщо труп лежить на животі, то трупні плями з'являються на обличчі, передній поверхні грудної клітки і животі. При повішенні, коли труп довго висить у петлі, плями з'являються на кінцівках (передпліччі, кистях, гомілці, ступні), на нижній частині попе­реку і на животі. Поступово трупні плями збільшуються в розмірах, наби­рають інтенсивнішого забарвлення і зливаються між собою. Вони не утво­рюються на тих частинах тіла, які стикаються з твердою поверхнею, на якій лежить труп (якщо на спині — ділянки лопаток, сідниці, литки). У цих міс­цях судини здавлюються, кров не може проникнути в них, тому умови для утворення трупних плям відсутні, а отже ділянки шкіри залишаються бліди­ми. На фоні трупних плям можна бачити відбитки одягу і предметів, які були під трупом. Таким чином, положення трупа, якщо воно не змінюва­лось, визначає локалізацію трупних плям. Важливе судово-медичне значення має колір трупних плям. Як прави­ло, колір трупних плям світло- чи темно-фіолетовий інколи з різними від­тінками: червоний, синій, бузковий та ін. Колір трупних плям залежить від кількості і кольору з синюватим відтінком набуває синьо-багряного кольору. При отруєн­ні окисом вуглецю утворюється карбоксигемоглобін, який зумовлює яскраво-червоний колір крові, і трупні плями відповідно набувають вираженого чер­вонувато-рожевуватого відтінку; при отруєнні речовинами, які викликають утворення метагемоглобіну (бертолетова сіль, нітробензол, анілін, нітрити), вони мають сірувато-коричневий колір; при отруєнні ціанистими сполуками трупним плямам характерний вишневий відтінок за рахунок утворення ціано-гемоглобіну; на трупах, які перебувають у воді, на льоду чи снігу, на воло­гій підлозі і т. ін., трупні плями бувають нерідко світло-червоними внаслідок розрихлення поверхневого шару шкіри і посмертного окислення крові кис­нем, який міститься у воді, з утворенням оксигемоглобіну в поверхневих відділах шкіри; при смерті від охолодження, коли окислювальна властивість тканини паралізується, кров залишається яскраво-червоного кольору і надає червоного відтінку трупним плямам.

Більшість спеціалістів вважає, що трупні плями з'являються через дві години після настання смерті (інколи через 20-30 хв. після смерті). Швид­кість появи трупних плям залежить від характеру захворювання, причини і генезу смерті. Наприклад, при асфіксії, електротравмі, раптовій смерті від серцево-судинних захворювань вони з'являються раніше (до кінця першої години після смерті), при значній втраті крові — пізніше (через 3~4 год. і пізніше після смерті). При тривалій агонії спостерігаються випадки появи трупних плям через ЗО хв.

Одночасно з розвитком трупних плям у внутрішніх органах розвиваю­ться так звані трупні гіпостази (натіки). При цьому кров накопичується у нижче розташованих відділах внутрішніх органів, що надає їм червонувато-синього кольору. Ці зміни є посмертними і не пов'язані з будь-якими при­життєвими ушкодженнями чи хворобливими процесами.

Для встановлення давності настання смерті за трупними плямами ви­користовують їхню властивість бліднути чи зникати при натискуванні на них пальцем або динамометром з урахуванням умов, які впливають на швидкість їхньої появи та інтенсивність, кількості і стану крові (густа чи рідка), при­чин, які зумовили той чи інший її стан (хвороба, отруєння, травма).

Підсумовуючи викладене, можна сказати, що трупні плями мають ва­жливе значення в судово-медичній і слідчій практиці, а саме:

і) наявність трупних плям є несумнівною ознакою біологічної смерті;

2) за ступенем розвитку плям можна судити про давність настання смерті;

3) плями свідчать про положення, в якому перебував труп після смерті і про зміну цього положення;

4) плями можуть указати на конкретний вид смерті;

5) плями дають можливість судити про швидкість процесу вмирання;

6) плями дозволяють говорити про характер предметів, на яких лежав труп;

7) гіпостатичні зміни у внутрішніх органах можуть симулювати при­
життєві ушкодження і хворобливі зміни.

Трупне заклякання. М'язова тканина вмирає не відразу. Протягом де­якого часу після смерті в ній відбувається процес поступового ущільнення і деякого скорочення м'язів, що призводить до їх укорочення і тягне за собою фіксування суглобів у тому положенні, в якому перебував труп. Це явище носить назву трупного заклякання. Воно проявляється через 2-4 год. після смерті. Мускулатура тіла на дотик стає твердою, шия нерухомою, для роз­криття щелеп необхідні дуже великі зусилля, кінцівки неможливо ні зігнути, ні розігнути.

У момент смерті і зразу ж після її настання тіло померлого розслаблю­ється, м'язи стають м'якими, всі органи перебувають у стані спокою (звідси і назва «покійник»). Тому в цей період близькі померлого поспішають обмити та одягти труп, підв'язати нижню щелепу, закрити очі, оскільки після розвит­ку трупного заклякання зробити це буде значно складніше. Приблизно через дві години після смерті (нерідко і раніше) м'язи поступово щільнішають і скорочуються. Оскільки згиначі сильніші за розгиначі, ноги злегка згинаю­ться в колінах, руки — в ліктях. Зігнути або розігнути руку чи ногу, одяг­нути або роздягнути труп стає важко.

Заклякання найперше з'являється у м'язах нижньої щелепи, потім у м'язах шиї, тулуба, рук і ніг, тобто трупне заклякання розвивається за нис-хідним типом. Описані й випадки розвитку трупного заклякання у висхідно­му напрямку.

Найбільшої інтенсивності трупне заклякання досягає через 24 год. після настання^ смерті, триває одну-дві доби, а потім починає поступово «розв'язуватися», тобто зникати, причому повне «розв'язання» з'являється через три-чотири дні після смерті залежно від умов, які впливають на розви­ток трупного заклякання. Якщо трупне заклякання штучно порушити (наприклад, із зусиллям розігнути верхні кінцівки), то в перші 10-12 год. після смерті воно здатне відновитися, але після цього строку порушене труп­не заклякання не відновлюється, і м'язи залишаються в розслабленому стані. Таке порушення трупного заклякання можливе при переміщенні трупа, зні­манні з нього одягу та за інших обставин. Тому важливе значення при огляді трупа на місці події має встановлення не тільки наявності трупного заклякання, але і порівняння ступеня його вираженості в різних групах м'язів.

На розвиток трупного заклякання впливають як зовнішні, так і внут­рішні фактори.

Судово-медичне значення трупного заклякання полягає в тому, що:

трупне заклякання — безумовна ознака смерті; трупне заклякання фіксує посмертну позу померлого;

1) за ступенем вираженості трупного заклякання можна судити про
час настання смерті;

2) ступінь вираженості трупного заклякання надає деяку допомогу при встановленні причини смерті;

3) ступінь вираженості заклякання серця дозволяє судити про генез смерті;

4) трупне заклякання внутрішніх органів може імітувати прижиттєві хворобливі стани.

Трупне висихання. Після настання смерті фізіологічна рівновага між втратою і поповненням рідини порушується, відбувається втрата рідини шляхом конвенції і випаровування. Процес трупного висихання починається відразу після смерті, але візуально проявляється через кілька годин. Особ­ливо інтенсивне воно в тих місцях, які не мають епідермісу і за життя були вологими (склери, слизові оболонки губ) чи більше пітніють і мацеруються (проміжність, зовнішні статеві органи). Ступінь і швидкість висихання за­лежать від стану зовнішнього середовища (температура, вологість, рух пові­тря), характеру одягу, особливостей са_#мого трупа та ін.

На шкірі висиханню можуть піддаватися місця, які не мають епідермі­су, внаслідок випаровування вологи, наявної на них. Ці ділянки спочатку непомітні, через кілька годин після смерті вони починають вимальовуватися і набирають вигляду воскових жовтувато-білуватих чи бурувато-червонуватах, щільних на дотик плям, які нагадують пергамент. Ці плями трупного висихання носять назву пергаментних плям.

Процес утворення ділянок висихання залежить і від внутрішніх умов. При значній підшкірній жировій клітковині, і набряку тканини він уповіль­нюється, а при сухій шкірі і мізерній клітковині — прискорюється.

Початкова стадія трупного висихання має певне судово-медичне зна­чення. При огляді трупа на місці події необхідно відзначити, чи була підсо­хлою пошкоджена поверхня шкіри і якою мірою, локалізацію, форму, сту­пінь вираженості контурів, щільність, колір, чи виступають над оточуючою (непошкодженою) шкірою пергаментні плями. Разом з іншими ознаками ці показники можуть мати деяке значення при визначенні давності настання смерті, місця перебування і положення трупа, посмертного чи прижиттєвого походження пергаментних плям.

Різний ступінь вираженості пергаментних плям може залежати і від зміни положення трупа, особливостей одягу.

Аутодіз — це процес самопереварювання тканин під дією протеолітич­них ферментів без участі мікроорганізмів. Зовні цей процес характеризуєть­ся поступовим пом'якшенням і розрідженням органів і тканин, які під впливом аутолізу темніють, стають в'ялими, просочуються забарвленою в черво­ний колір кров'яною плазмою.

За однакових умов аутоліз у кожному органі настає в різні строки, що залежить від насичення ферментами окремих тканин.

Явища аутолізу можуть бути сприйняті за дію деструктивних отрут. Тому уважне вивчення цього процесу необхідне при судово-медичному дослід­женні трупа. Аутоліз припиняється з початком гниття трупа.

Дата добавления: 2015-02-06 | Просмотры: 723 | Нарушение авторских прав