АкушерствоАнатомияАнестезиологияВакцинопрофилактикаВалеологияВетеринарияГигиенаЗаболеванияИммунологияКардиологияНеврологияНефрологияОнкологияОториноларингологияОфтальмологияПаразитологияПедиатрияПервая помощьПсихиатрияПульмонологияРеанимацияРевматологияСтоматологияТерапияТоксикологияТравматологияУрологияФармакологияФармацевтикаФизиотерапияФтизиатрияХирургияЭндокринологияЭпидемиология

Лекція 17. Нервова система

План лекції:

1. Загальні відомості з анатомії нервової системи.

2. Центральна нервова система: анатомія спинного та головного мозку.

3. Периферична нервова система.

4. Соматична нервова система.

5. Вегетативна нервова система.

Нервова система побудована з нервової тканини, що складається з нервових клітин – нейронів і нейроглії. Нейроглія – це сукупність клітинних елементів нервової тканини, вони виконують трофічну, захисну, опорну та секреторну функції.

Структурно-функціональною одиницею нервової системи є нервова клітина – нейрон, або нейроцит. Нейронивизначають специфічну функцію нервової тканини – сприймають подразнення, виробляють імпульси, передають їх. У нейроні розрізняють тіло та відростки. Від тіла в один бік відходить один довгий відросток, що не галузиться – аксон, або нейрит, в інший бік – короткі відростки, що галузяться – дендрити. Передача нервового збудження всередині нейрона іде в напрямку від дендритів до тіла (соми) нейрона, від нього – до аксона; аксон проводить збудження від тіла клітини. Аксони та дендрити закінчуються кінцевими апаратами, які називаються нервовими закінченнями. За функціональним призначенням нервові закінчення поділяються на чуттєві закінчення, або рецептори, рухові закінчення, або ефектори, і синаптичні закінчення, або синапси.

Рецептори – це нервові закінчення дендритів, вони сприймають подразнення від шкіри, м’язів, судин тощо. В залежності від того, з зовнішнього чи внутрішнього середовища сприймаються подразнення, вони поділяються на екстерорецептори та інтерорецептори. До екстерорецепторів відносяться рецептори, які сприймають подразнення з зовнішнього середовища, це рецептори шкіри, сенсорних систем. Інтерорецептори сприймають подразнення з внутрішнього середовища, це рецептори, які сприймають подразнення від м’язів та суглобів (пропріорецептори), від внутрішніх органів та судин (вісцерорецептори).

Ефектори – моторні закінчення аксонів рухових клітин соматичної і вегетативної нервової систем, вони передають імпульс до м’язів.

Передача нервового імпульсу з одного нейрона на інший здійснюється за допомогою особливо побудованих кінцевих апаратів, або синапсів. Синаптичне закінчення – синапс – це місце контакту двох нейронів (або нейрона та іншої клітини), де відбувається передача збудження від однієї клітини до іншої хімічним шляхом (за допомогою медіатора). Синапс складається з передсинаптичної мембрани (ділянка клітинної мембрани), біля якої у клітині розташовані пухирці з медіатором, синаптичної щілини та постсинаптичної мембрани (ділянка клітинної мембрани). Завдяки тому, що пухирці з медіатором містяться тільки біля передсинаптичної мембрани, передача збудження відбувається тільки в одному напрямку. Розрізняють аксосоматичні зв’язки нейронів, де аксон одного нейрона підходить до тіла клітини іншого нейрона, і філогенетично молодші аксодендритичні зв’язки (контакт аксона з денритом).

Отже, вся нервова система є комплексом нейронів, які вступають в синаптичні з’єднання між собою, не зростаючись при цьому. Таким чином нервове збудження, що виникло у якому-небудь місці, передається по відростках нервових клітин через синапси від одного нейрона до іншого. Прикладом такого зв’язку між органами за допомогою нейронів є рефлекторна дуга, що лежить в основі рефлексу.

Проста рефлекторна дуга має складатися щонайменше з двох нейронів, один з них зв’язаний з чутливою поверхнею, наприклад зі шкірою, інший своїм нейритом закінчується у м’язі (або у залозі). При подразненні чутливої поверхні збудження йде по пов’язаному з нею чуттєвому нейрону у доцентровому напрямку до рефлекторного центра, де знаходиться синапс. Тут збудження переходить на другий нейрон і йде у відцентровому напрямку до м’яза (або залози), у результаті відбувається або скорочення м’яза, або змінення секреції залози і т. ін. Часто до складу простої (двонейронної) рефлекторної дуги входить третій, вставковий, нейрон, який є передатчиком з чуттєвого ланцюга на руховий. Але у людини більшість рефлекторних дуг багатонейронні, вони проходять через різні рівні ЦНС.

Нервовими волокнами називають відростки нейронів, вони вкриті оболонкою. Оболонка складається або тільки з шваннівських клітин, або додатково ще з мієлінової (м’якітної) оболонки, яка виконує роль своєрідного ізолятора. В залежності від цього нервові волокна поділяються на мієлінові (м’якітні) та безмієлінові (безм’якітні). Мієлінові волокна товщі, вони мають безмієлінові проміжки – перехвати Ранв’є. Пучки нервових волокон, вміщені в загальну сполучнотканинну оболонку, утворюють нерви, або нервові стовбури. У більшості випадків у нерві об’єднуються і чутливі, і рухові волокна – це змішані нерви. Нерви, які складаються лише з чутливих волокон, називають чутливими, а ті, що складаються лише з рухових – руховими.

Нервова система єдина, але умовно її поділяють на частини.

За топографічним принципом нервова система поділяється на центральну і периферичну. До центральної нервової системи належать головний та спинний мозок, до периферичної – нерви, які відходять від головного (12 пар черепних нервів) та спинного (31 пара спинномозкових) мозку та нервові вузли (ганглії), розташовані на периферії.

Спинний мозок (medulla spinalis) лежить у хребтовому каналі і в дорослих людей представляє собою довгий (41–45 см) трохи сплюснутий спереду назад циліндричний тяж, який зверху переходить безпосередньо у довгастий мозок, а знизу закінчується конічним загостренням на рівні 2-го поперекового хребця. Спинний мозок складається із сегментів; сегмент – це ділянка спинного мозку, що відповідає виходу однієї пари спинномозкових нервів; розрізняють 31 сегмент спинного мозку. У спинному мозку розрізняють сіру та білу речовини; сіра речовина є тілами нервових клітин, біла речовина – нервові відростки.

Сіра речовина представлена передніми, задніми і латеральними стовпами і оточена білою речовиною. На поперечному зрізі сіра речовина має форму метелика, або букви Н, де розрізняють передній ріг, задній ріг та латеральний (є тільки у 8-му шийному сегменті, 1–12-му грудних, 1–3-му поперекових). Передній ріг – це 5 рухових ядер, які утворені сукупністю моторних нейронів; задній ріг представлений 6 чутливими ядрами, які поділяються на ядра, які передають інформацію в межах спинного мозку, і які передають інформацію в головний мозок. Латеральний ріг утворений сукупністю інтернейронів.

Біла речовина представлена шляхами: асоціативними – зв’язують сегменти спинного мозку в межах однієї половини; проекційними – зв’язують спинний мозок з головним (висхідні шляхи) і головний зі спинним (низхідні шляхи); комісуральними – біла спайка – зв’язує дві половини спинного мозку між собою.

Розрізняють три оболонки спинного мозку:

- зовнішня –тверда оболонка;

- середня – павутинна оболонка;

- внутрішня – м’яка оболонка.

Головний мозок (encephalon) розташований у порожнині черепа і складається з п’яти відділів: довгастий, задній, середній, проміжний і кінцевий мозок.

Довгастий мозок має форму цибулини, довжина його становить 2,5 см, він лежить у порожнині черепа на схилі. На передній поверхні довгастого мозку з боків від передньої серединної щілини є повздовжні потовщення – піраміди, які складаються з рухових пірамідних шляхів, що з’єднують головний мозок зі спинним. З обох боків від пірамід розташовані овальні оливи, функція яких пов’язана з підтриманням тіла у вертикальному положенні. Довгастий мозок складається з сірої та білої речовини. Сіра речовина утворює скупчення, які називаються ядрами, або центрами. У довгастому мозку знаходяться автоматично працюючий центр дихання, центри, що регулюють роботу серця і судин, секрецію травних залоз, рефлекси чихання, кашляння, ковтання та ін., а також ядра ІХ–ХІІ пар черепних нервів. Біла речовина складається з висхідних (чутливих) та низхідних (рухових) провідних шляхів.

Задній мозок лежить у черепній ямці, до нього належать міст та мозочок.

Міст розташований попереду довгастого мозку, складається з сірої та білої речовини. Сіра речовина утворює ядра моста – це ядра V–VIII пар черепних нервів, через ядра моста кора головного мозку з’єднується з мозочком. Біла речовина складається з волокон, які йдуть у поздовжньому та поперечному напрямках; у поздовжньому напрямку йдуть висхідні та низхідні провідні шляхи, у поперечному – волокна, що зв’язують міст з мозочком.

Мозочок прилягає ззаду до поверхонь моста і довгастого мозку, він має дві півкулі і середню частину (черв’як). Мозочок має три пари ніжок: верхні, середні, задні. Верхні ніжки мозочка з’єднують його з дахом середнього мозку, у них проходять пропріоцептивні спинномозкові шляхи. Середні ніжки мозочка з’єднують його з мостом і складаються з волокон, які з’єднують ядра мосту з корою мозочка. Нижні ніжки з’єднують його з довгастим мозком, у їх складі проходять пропріоцептивні шляхи від спинного мозку до мозочка. Біла речовина мозочка – це волокна, що з’єднують мозочок зі спинним мозком і відділами головного мозку, сіра речовина утворює кору мозочка і його ядра.

Середній мозок складається з даху та ніжок мозку; порожниною середнього мозку є водопровід, який сполучає IV шлуночок з III шлуночком.

Дах середнього мозку складається з 4 горбиків: 2 верхні горбики – підкіркові рефлекторні сторожові центри зору, 2 нижніх горбики – підкіркові рефлекторні сторожові центри слуху. Ніжки мосту поділяються на основу і покришку, між якими знаходиться чорна речовина. Основа ніжок – біла речовина, тут проходять важливі низхідні шляхи. Покришка містить сіру і білу речовини; сіра речовина представлена ядрами, біла – шляхами. Особливо важливими є перехрестя шляхів, їх 4.

До проміжного мозку належать таламічний мозок та гіпоталамус, порожниною проміжного мозку є ІІІ шлуночок. До таламічного мозку входять таламус (зоровий горб), надталамічна та заталамічна частини. Таламус – парне скупчення сірої речовини, що становить основну масу проміжного мозку; в його ядрах переключаються аферентні шляхи шкіряної, м’язово-суглобової, нюхової та зорової чутливості. Гіпоталамус розташований знизу таламуса, найбільш вираженим утворенням його є лійка, на якій знаходиться гіпофіз – провідна ендокринна залоза; до гіпоталамуса також відносяться сірий горб та сосочкові тіла. Гіпоталамус – це вегетативний мозок, тут містяться підкіркові вегетативні центри; сіра речовина представлена ядрами.

Кінцевий мозок складається з двох півкуль, з’єднаних мозолистим тілом, до півкуль входять нюховий мозок, базальні, або центральні ядра і бокові шлуночки мозку. Мозолисте тіло лежить в глибині поздовжньої щілини і складається із нервових волокон, що з’єднують півкулі великого мозку. Під мозолистим тілом розташоване склепіння у вигляді двох дугоподібних білих тяжів. Кора кожної півкулі побудована з сірої речовини завтовшки 1,3–4,5 мм, вона утворює складки, борозни та звивини, які розділяють кожну півкулю на п’ять часток: лобову, потиличну, тім’яну, вискову і острівець (часточка, прикрита висковою, тім’яною і лобовою частками). Лобова частка розташована спереду від центральної борозни, тім’яна – між центральною і тім’яно-потиличною борознами, потилична – позаду від тім’яно-потиличної борозни, вискова – нижче від латеральної борозни, острівцеві – на дні латеральної борозни.

Загальна площа кори становить 220–250 тис. мм². Кора великих півкуль є найважливішим субстратом вищої нервової діяльності людини. Базальні ядра півкуль –це скупчення сірої речовини, вони утворюють так звану підкірку. Нюховий мозок –найдавніша частина переднього, кінцевого мозку. Нервові волокна, що йдуть до кори і від кори до нижче розташованих відділів ЦНС, утворюють прошарок білої речовини. Розрізняють три системи нервових волокон у білій речовині: асоціативні, комісуральні та проекційні.

Кора поділена на поля, де відбувається прийняття і переробка інформації, цих полів більше 200, найважливішими є 8, де відбувається прийняття і переробка інформації від сенсорних систем:

- передцентральна звивина – кірковий кінець пропріоцептивного аналізатора (центр м’язо-суглобового чуття);

- зацентральна звивина – кірковий кінець шкірного аналізатора (центр загальної чутливості больової, температурної, дотикової);

- нижня частина зацентральної звивини – кірковий кінець смакового аналізатора (центр смаку);

- клин і острогова борозна в потиличній частці – кірковий кінець зорового аналізатора (центр зору);

- верхня вискова звивина – кірковий кінець слухового аналізатора (центр слуху);

- середня і нижня вискові звивини – кірковий кінець вестибулярного аналізатора (центр рівноваги);

- пригіпокампальна звивина – кірковий кінець нюхового аналізатора (центр нюху).

Топографія центрів мови:

1) чутливі центри мови:

а) слуховий центр мови – задня частина верхньої вискової звивини;

б) зоровий центр мови – кутова звивина в тім’яній частці.

2) рухові центри мови:

а) центр усної мови – нижня лобова звивина;

б) центр письмової мови – задня частина середньої лобової звивини.

До периферичної нервової системи належать 12 пар черепних нервів і 31 пара спинномозкових.

Усі черепні нерви відходять від основи головного мозку, крім ІV пари, що виходить з дорзальної сторони мозку. Порядок нумерації відображає послідовність виходу нервів. Черепні нерви поділяються на чутливі (І, ІІ, VIII), рухові (III, IV, VI, XI, XII) та змішані (V, VII, IX, X).

І пара – нюховий нерв, складається з нюхових ниток, які відходять від рецепторів нюху, що розміщені у слизовій оболонці верхнього носового ходу та перегородки носа, ідуть до нюхової цибулини, по нюховому тракту в нюховий трикутник, до парагіпокампальної звивини, де закінчуються.

ІІ пара – зоровий нерв, починається від мультиполярних нейронів сітківки ока, проникає в порожнину черепа і попереду турецького сідла утворюється перехрестя з таким же нервом з другого боку, іде по зоровому тракту в підкіркові зорові центри.

ІІІ пара – окоруховий нерв, містить парасимпатичні волокна, що йдуть до м’яза, який звужує зіницю, та до війкового м’яза; ядро лежить на дні водопроводу середнього мозку. Нерв відходить від основи головного мозку, входить в очну ямку і іннервує всі м’язи очного яблука, крім верхнього косого і зовнішнього прямого м’яза.

IV пара – блоковий нерв, його ядро лежить поряд з ядром окорухового нерва, іннервує верхній косий м’яз ока.

V пара – трійчастий нерв, ядро лежить у ділянці моста, у верхній частині ромбовидної ямки. Чутлива частина нерва має трійчастий вузол, від якого відходять три гілки: очний, верхньощелепний, нижньощелепний нерви. Кожна гілка складається з численних гілок, які іннервують шкіру обличчя, скроневу ділянку голови, кон’юнктиву повік, рогівку ока, слизову оболонку носа, язика, ясен, м’якого та твердого піднебіння, тверду оболонку головного мозку. До діяльності гілок трійчастого нерва приєднуються парасимпатичні та симпатичні волокна, що іннервують секреторні клітини слізної залози, залоз слизової оболонки порожнин носа та рота, великих слинних залоз. Руховий корінець нерва починається від моторного ядра, що лежить в задньому мозку, і приєднується до 3-ої гілки нерва, іннервуючи м’язи, що прикріплюються до нижньої щелепи.

VІ пара – відвідний нерв, ядро лежить у ділянці моста, у верхній частині ромбовидної ямки. Нерв виходить з мозку, входить в очну ямку, і іннервує зовнішній прямий м’яз очного яблука.

VІІ пара – лицевий нерв, має рухові, чутливі та парасимпатичні волокна. Рухові волокна починаються від рухового ядра в покришці моста і в товщі привушної залози поділяються на 5–10 гілок, які іннервують мімічні м’язи та частину під’язикових. Чутлива частина складається з волокон смакового аналізатора. Парасимпатичні волокна ідуть до підщелепної та під’язикової слинних залоз та залоз слизової оболонки язика.

VІІ пара – присінково-завитковий нерв. Присінкова частина проводить імпульси, що здійснюють контроль за положенням голови і тіла; рецептори цього нерва містяться у внутрішньому вусі, аксони досягають ядер моста та мозочка, не вступаючи в зв’язок з руховими ядрами. Завиткова частина нерва проводить звукові подразнення від рецепторів кортієвого органа завитки; аксони досягають ядер заднього мозку, де переключаються на слуховий провідний шлях.

ІX пара – язикоглотковий нерв, містить рухові, чутливі та парасимпатичні (секреторні) волокна. Чутливі волокна ідуть від слизової оболонки язика, рецепторів глотки і барабанної порожнини. Секреторні волокна іннервують привушну залозу, рухові – м’язи глотки.

X пара – блукаючий нерв, містить рухові, чутливі та парасимпатичні волокна; виходить з довгастого мозку на основу черепа 10–20-ма тонкими короткими корінцями, які об’єднуються в загальний стовбур нерва, що залишає порожнину черепа через яремний отвір, проникає в грудну, черевну порожнину, розгалужуючись у м’язах, оболонках, органах голови, шиї, грудей, живота. Парасимпатичні та симпатичні волокна утворюють численні сплетіння, які у черевній порожнині продовжуються стовбурами.

XІ пара – додатковий нерв, іннервує м’язи гортані, грудинно-ключично-сосковий, трапецієподібний м’язи.

XІІ пара – під’язиковий нерв, іннервує м’язи язика та м’язи нижче під’язикової кістки.

Спинномозкові нерви. Відповідно до сегментів спинного мозку утворюється 31 пара спинномозкових нервів: 8 пар шийних, 12 грудних, 5 поперекових, 5 крижових і 1 куприкова; усі змішані, складаються з рухових, чутливих, вегетативних волокон. Кожен спинномозковий нерв біля виходу з міжхребцевого отвору розгалужується на чотири гілки – задню, поворотну, сполучну, передню. Задні гілки направляються назад між поперечними відростками хребців і іннервують м’язи, окістя, шкіру задніх частин голови, шиї, тулуба. Поворотні гілки відходять від стовбура спинномозкових нервів і відразу через міжхребцевий отвір повертаються у порожнину хребтового каналу, іннервують тверду та судинну оболонки спинного мозку. Сполучні гілки відходять від 1-го грудного до 2-го поперекового спинномозкових нервів у складі симпатичного стовбура іннервують внутрішні органи і судини. Передні гілки всіх спинномозкових нервів, крім грудних, беруть участь у формуванні шийного, плечового, попереково-крижового сплетінь.

Шийне сплетіння утворюється передніми гілками чотирьох верхніх шийних нервів, розташоване на передній поверхні шийних хребців, спереду прикрите грудинно-ключично-соскоподібним м’язом. Гілки, що відходять від нього, поділяються на шкірні, м’язові, змішані.

Плечове сплетіння складається з передніх гілок чотирьох нижніх шийних і першого грудного нервів, розміщене на шиї вище та ззаду підключичної артерії. Гілки плечового сплетіння поділяються на короткі та довгі. Короткі іннервують м’язи, що прикріплюються до лопатки та оточують плечовий суглоб, довгі спускаються вздовж верхньої кінцівки і іннервують її кістки, шкіру та м’язи.

Поперекове сплетіння утворене передніми гілками трьох верхніх поперекових нервів і верхньої частини 4-го поперекового нерва, розташоване попереду поперечних відростків хребців, у товщі великого поперекового м’яза і іннервує клубово-поперековий м’яз, квадратний м’яз попереку, внутрішній косий і поперечний м’яз живота, шкіру зовнішніх статевих органів.

Попереково-крижове сплетіння утворене гілками поперекових, крижових, куприкового нервів.

Крижове сплетіння утворене передніми гілками останніх двох нижніх поперекових нервів і 3–4-го верхніх крижових спинномозкових нервів, розташоване на передній поверхні крижа і грушоподібного м’яза. Його короткі гілки іннервують м’язи таза, до довгих м’язів належать задній шкірний м’яз стегна та сідничний нерв.

За функціональним принципом нервова система поділяється на соматичну та вегетативну частини.

Соматична нервова система здійснює переважно функції зв’язку організму з навколишнім середовищем, обумовлюючи його чутливість (за допомогою органів чуття) та рух. Вона іннервує довільну (посмуговану) мускулатуру скелета та деяких внутрішніх органів – язика, глотки, гортані, очного яблука, середнього вуха, забезпечує чуттєву іннервацію всього тіла.

Вегетативна нервова система іннервує всі внутрішні органи, ендокринні залози та мимовільні м’язи шкіри, серце та судини, тобто органи, що здійснюють вегетативні функції в організмі (травлення, дихання, виділення, кровообіг та ін.) та становлять внутрішнє середовище. Розрізняють дві частини вегетативної нервової системи: симпатичну та парасимпатичну, які забезпечують регуляцію діяльності внутрішніх органів, судин і потових залоз, а також трофічну іннервацію (живлення) скелетної мускулатури, рецепторів і самої нервової системи.

Парасимпатична нервова система. Від середнього мозку відходять парасимпатичні волокна, які входять до складу окорухового нерва; ці нерви іннервують кільцевий м’яз райдужної оболонки ока, при їх збудженні відбувається звуження зіниці. З довгастого мозку виходять парасимпатичні волокна, розташовані у складі лицевого, язикоглоткового, блукаючого нервів.

Парасимпатичні волокна, що входять до складу лицевого і язикоглоткового нервів, іннервують слинні залози, при їх збудженні спостерігається значне виділення слини. Волокна блукаючого нерва галузяться і іннервують багато внутрішніх органів: серце, стравохід, бронхи, альвеоли, шлунок, тонкий кишечник і верхній відділ товстого, селезінку. Від крижового відділу спинного мозку відходять волокна тазового нерва, які іннервують органи малого таза: сигмовидну і пряму кишку, сечовий міхур, статеві органи (крім матки). Ганглії парасимпатичної нервової системи розташовані всередині або поблизу органа, який іннервують.

Центральний відділ симпатичної нервової системи представлений нейронами бокових рогів грудного і поперекового відділів спинного мозку. Відростки цих нейронів (догангліонарні нейрони) виходять зі спинного мозку і закінчуються у симпатичних гангліях, розташованих ланцюгами по обидва боки впродовж спинного мозку (симпатичні ланцюжки). Звідти виходять постгангліонарні нейрони, які йдуть до органів. Симпатична нервова система іннервує всі органи і тканини організму, у тому числі і скелетні (посмуговані) м’язи, і ЦНС.

Симпатичний і парасимпатичний відділи вегетативної нервової системи здійснюють, як правило, на органи різний вплив.

Дата добавления: 2014-12-11 | Просмотры: 1439 | Нарушение авторских прав