АкушерствоАнатомияАнестезиологияВакцинопрофилактикаВалеологияВетеринарияГигиенаЗаболеванияИммунологияКардиологияНеврологияНефрологияОнкологияОториноларингологияОфтальмологияПаразитологияПедиатрияПервая помощьПсихиатрияПульмонологияРеанимацияРевматологияСтоматологияТерапияТоксикологияТравматологияУрологияФармакологияФармацевтикаФизиотерапияФтизиатрияХирургияЭндокринологияЭпидемиология

Лекція 8. Будова та класифікація м’язів

План лекції:

1. Введення у міологію.

2. Функції м’язів.

3. Загальний план будови м’язу.

4. Класифікація м’язів.

5. Групи м’язів тіла людини: глибокі м’язи, зовнішні, внутрішні.

Міологія (Myologia) – вчення про м’язи. М’язи скелета – активна частина рухового апарату людини. Завдяки їм можливі різноманітні рухи між частинами скелета, переміщення тіла у просторі, фіксація тіла та його частин у певних положеннях (наприклад, збереження вертикального положення тіла). За допомогою м’язів здійснюються механізми дихання, жування, ковтання, мовлення. М’язи впливають на положення і функцію внутрішніх органів, сприяють рухові крові та лімфи, беруть участь в обміні речовин, у теплообміні. М’язи – один з важливих аналізаторів, які сприймають положення тіла у просторі та взаємне розташування його частин. У тілі людини нараховується близько 400 м’язів. У чоловіків м’язи складають 42 % ваги тіла, у жінок – 35 %, у спортсменів – 45–55 %. Більше 50 % ваги всіх м’язів розташовано на нижніх кінцівках, 25–30 % – на верхніх, 20–25 % – в області тулуба і голови. М’язи в живому організмі весь час перебувають у стані деякого напруження, або тонусу, який підтримується імпульсами, що йдуть із центральної нервової системи (ЦНС). У відповідь на нервові імпульси м’язи скорочуються і здійснюють формоутворюючий вплив на кістки, суглоби, внутрішні органи.

Будова м’язів. М’яз – це орган, який є цілісним утворенням і має тільки йому притаманну будову, функції і місце розташування в організмі. М’яз як орган складається з посмугованої м’язової тканини, що складає його основу, цупкої та щільної сполучної тканини, судин, нервів. У м’язах є нервові закінчення – рецептори, до м’язів підходять нерви. Кожний м’яз має середню частину, що скорочується, вона зветься черевцем, і сухожилкові кінці (сухожилки) для прикріплення м’яза. Черевце м’яза складається з м’язових пучків. М’язовий пучок – це група м’язових волокон, вкритих сполучною тканиною (перімізій). М’язове волокно – це м’язова клітина посмугованої м’язової тканини. Ззовні черевце м’яза вкрито міцною сполучною тканиною – фасцією. Сухожилки формуються під впливом величини та напрямку дії м’язової сили – чим більша ця сила, тим сильніше розростається сухожилок. Таким чином, кожний м’яз має характерні для нього за величиною та формою сухожилки. За кольором сухожилки білі, блискучі, м’яз – червоного кольору. Сухожилки дуже міцні, наприклад, ахіллів (п’ятковий) сухожилок витримує навантаження до 400 кг, а сухожилок чотириголового м’яза – 600 кг. Сухожилки прикріплюються до окістя кісток, до шкіри або до органів. Допоміжний апарат м’язів об’єднує анатомічні утворення, які допомагають м’язам виконувати свої функції. Це фасції, синовіальні сумки, піхви сухожилків, міжм’язові перетинки, сесамовидні кістки. Фасція – сполучнотканинна пластинка, яка побудована з колагенових та еластичних волокон та розміщена на поверхні м’яза або в глибині під м’язами. Синовіальні сумки – тонкостінні сполучнотканинні мішечки, заповнені рідиною і розташовані під м’язами, між м’язом та кісткою або між м’язом та сухожилком, вони зменшують тертя. Сесамовидні кістки розвиваються у товщі сухожилків, вони змінюють кут підходу м’яза до кістки і збільшують плече сили м’яза. Найбільшою сесамовидною кісткою є надколінник. Допоміжний апарат м’язів утворює додаткову опору для них – м’який скелет, обумовлює напрям тяги м’яза, сприяє його ізольованому скороченню, не дає зміщуватися при скороченні, збільшує їх силу та полегшує кровообіг і відтік лімфи.

Класифікація м’язів. Усі м’язи класифікують за формою, за напрямом м’язових волокон, за кількістю черевець (голівок) або сухожилків м’яза, за місцезнаходженням, за відношенням до суглобів, за функціями. За формою всі м’язи поділяються на довгі, короткі і широкі. У довгих м’язах повздовжній розмір більший за поперечний. Ці м’язи завжди скорочуються повністю, мають невелику площу прикріплення до кістки, розташовані головним чином на кінцівках та забезпечують значну амплітуду руху кінцівок. У коротких м’язах повздовжній розмір лише трохи більший за поперечний. Ці м’язи зустрічаються на тих ділянках тіла, де розмах рухів невеликий (між окремими хребцями, між потиличною кісткою та атлантом тощо). Широкі м’язи знаходяться в основному в області тулуба і поясів кінцівок. Ці м’язи мають пучки м’язових волокон, які йдуть у різних напрямах, вони скорочуються як цілком так і окремими частинами, у цих м’язів велика площа прикріплення до кісток. На відміну від інших м’язів широкі м’язи виконують не тільки рухову функцію, а також функцію опору та захисну. Наприклад, м’язи живота окрім участі в рухах тулуба, актах дихання, також укріплюють стінку живота, тим самим підтримують внутрішні органи.

За напрямом м’язових волокон розрізняють м’язи з паралельними волокнами, які розташовані повздовж черевця, з поперечними, косими та коловими волокнами. М’язи з коловими волокнами розташовуються навколо отворів і при скороченні звужують ці отвори. Такі м’язи називаються сфінктерами. М’язи можуть бути з одним черевцем і двома сухожилками – це прості м’язи. Якщо м’язи мають два, три, чотири черевця і декілька сухожилків – це складні м’язи. За розташуванням у тілі людини м’язи поділяються на поверхневі, глибокі, зовнішні, внутрішні, медіальні та латеральні. За відношенням до суглобів розрізняють односуглобові, двосуглобові та багатосуглобові м’язи. Односуглобові м’язи переходять через один суглоб, відповідно двосуглобові та багатосуглобові м’язи переходять через два або багато суглобів. За функціями розрізняють такі функціональні групи м’язів: при рухах кінцівок та їх відділів – згиначі, розгиначі, пронатори, супінатори, ті, що відводять та ті, що приводять; при рухах тулуба – згиначі та розгиначі, ті, що нахиляють вправо або вліво, ті, що скручують тулуб вправо або вліво; по відношенню до рухів окремих частин тіла – ті, що піднімають та ті, що опускають, ті, що рухають вперед та назад; відносно розміру отвору – м’язи, що звужують або розширюють.

М’язи, що входять до однієї функціональної групи, виконують однакову рухову функцію і називаються синергістами. М’язи, що виконують протилежні дії, звуться антагоністами – наприклад, м’язи-згиначі є антагоністами м’язів-розгиначів.

Робота м’язів проявляється або у фіксації тіла та його частин, або в рухах. У першому випадку це статична робота, у другому – динамічна. Статична робота зветься утримуючою. Динамічна робота супроводжується переміщенням тіла або його частин.

Вікові особливості м’язів. До 7 років м’язи ростуть переважно у довжину, поперечні розміри змінюються мало. В період статевого дозрівання довжина м’язів збільшується швидше, ніж товщина, і тому у цей період спостерігається незначний приріст сили м’язів. Більш функціонально навантажені м’язи ростуть швидше за ті м’язи, що менше використовуються. З віком змінюється співвідношення між згиначами та розгиначами. У дітей в перші роки життя однаково розвинені і згиначі і розгиначі, за винятком м’язів стопи, поступово на нижніх кінцівках починають переважати м’язи-розгиначі, а на верхніх – згиначі. Змінюється сила м’язів. Максимум збільшення сили кисті у хлопчиків відмічений у 15–16 років, у дівчаток – в 12; найбільший приріст станової сили (сила розгиначів хребта) у хлопчиків відмічений в 16–18, у дівчаток – в 14–16 років; сила дихальних м’язів збільшується у хлопчиків до 17, а в дівчаток – до 12–13 років.

Дата добавления: 2014-12-11 | Просмотры: 2733 | Нарушение авторских прав