АкушерствоАнатомияАнестезиологияВакцинопрофилактикаВалеологияВетеринарияГигиенаЗаболеванияИммунологияКардиологияНеврологияНефрологияОнкологияОториноларингологияОфтальмологияПаразитологияПедиатрияПервая помощьПсихиатрияПульмонологияРеанимацияРевматологияСтоматологияТерапияТоксикологияТравматологияУрологияФармакологияФармацевтикаФизиотерапияФтизиатрияХирургияЭндокринологияЭпидемиология

Структура ендокринної системи людини

Лабораторна робота №

Тема: гуморальна система. Залози внутрішньої секреції та їх функціональні особливості.

Мета роботи: ознайомитися з залозами внутрішніх секрецій людини, їх розташування та виконуваними функціями. Функції залоз внутрішньої секреції – регуляторів життя організму.

Хід роботи

Теоретична частина

Структура ендокринної системи людини

Однією з найважливіших систем органів людини є ендокринна система.

Ендокринна система представляє собою сукупність органів, частин органів та окремі клітини, що виділяють у кров і лімфу гормони – речовини з високою біологічною активністю, які регулюють і координують важливі функції організму людини: репродукцію, обмін речовин, ріст, процеси адаптації.

Ендокринна система складається зі специфічних органів, які називаються залозами внутрішньої секреції.

Особливості залоз внутрішньої секреції такі:

1) мають невеликі розміри;

2) мають густу сітку судин і, звісно, добре забезпечуються кров’ю;

3) розташовані в різних місцях тіла людини;

4) мають різну будову та походження, але споріднену функцію.

Відомо, що залози, які є в організмі, виробляють специфічні речовини — секрети. Секрети можуть виділятися спеціальними протоками в порожнини тіла (в ротову порожнину, шлунок, кишечник) або в зовнішнє середовище. В цьому разі говорять про зовнішню секрецію, а залози називають залозами зовнішньої секреції. Слинні, шлункові, сальні, потові залози — залози зовнішньої секреції. Але в організмі є залози, які не мають вивідних проток і виділяють секрети, що в них утворюються, прямо в кров. Це залози внутрішньої секреції, або ендокринні залози (від грецьк. еndon — всередині; кrіnеіn— виділяти). До залоз внутрішньої секреції належать гіпоталамус, гіпофіз, шишкоподібне тіло (епіфіз), підшлункова залоза, щитовидна залоза, надниркові залози, статеві, прищитовидні (паращитовидні) залози, вилочкова залоза.

Підшлункова і статеві залози — змішані, бо частина їхніх клітин виконує зовнішньосекреторну функцію, інша частина — внутрішньосекреторну.

Статеві залози виробляють не тільки статеві гормони, а й статеві клітини (яйцеклітини і сперматозоони). Частина клітин підшлункової залози виробляє гормони інсулін і глюкагон, інші її клітини виробляють травний підшлунковий сік.

Залози внутрішньої секреції людини:

1 — епіфіз (шишкоподібна залоза); 2 — гіпофіз; 3 — прищитоподібні залози; 4 — щитоподібна залоза; 5 — загруднинна залоза (тімус); в — надниркові залози; 7 — підшлункова залоза; 8 — яєчник; 9 — яєчко (7, 8, 9 — змішані залози)

Всі залози внутрішньої секреції поділяють на залежні від гіпофіза та незалежні. До залоз, залежних від гіпофіза, відносять щитовидну залозу, коркову речовину наднирників,статеві залози. Незалежать від гіпофіза паращитовидні залози, панкреатичні островки(островки Лангерганса підшлункової залози), мозкова речовина наднирників, паранглії.

Гуморальна регуляція здійснюється через кров за допомогою хімічних речовин – гормонів, які виробляються залозами внутрішньої секреції. Гуморальна регуляція повільніша нервової, проте гормони діють в організмі більш або менш тривалий час.

Гіпофіз (hipophysis) – найважливіша залоза внутрішньої секреції, ії називають «королем залоз», тому що вона регулює діяльність цілого ряду інших ендокринних залоз. Гіпофіз розташований в гіпофізарній ямці турецького сідла клиновидної кістки. Сам гіпофіз оточений щільною сполучнотканинною оболонкою. Маса гіпофіза 0,5-0,7г.

Він поділяється на такі частини:

Передня частка. Її дистальна(головна) частина утворена епітеліальними залозистими клітинами(аденоцитами), які формують тяжі. Між цими тяжами розташовуються широкі кровеносні капіляри. Клітини залозистих тяжів розрізняються по своїй будові і функціям. Це крупні ацидофільні ендокриноцити(аденоцити), які займають до 40%всих клітин аденогіпофіза.

Одні з цих клітин – соматотропоцити, виробляють гормон росту; інші – маммотропоцити – пролактін. Різні базофільні ендокриноцити - гонадо- тропоцити(до 10%) продукують фолітропін, лютропін. Тіротропоцити секретують тиротропін, кортікотропні ендокрноцити(кортікотропоцити) – виділяють АКТГ-адренокортікотропний гормон або кортікотропін.

Проміжна частка гіпофіза має вигляд вузкої полоски між дистальною частиною передньої частки і задньою часткою. Ендокриноцити проміжної частки синтезують меланоцитотропін та ліпотропін.

Задня частка гіпофіза не синтезує гормонів, а тільки виділяє в кров гормони, утворені в нейросекреторних ядрах гіпоталамуса, які надходять до гіпофіза по нервовим волокнам гіпоталамо-гіпофізарного тракту.

Нейрогіпофіз формується з нейродерми третього мозкового шлуночка. Має разом з аденогіпофізом спільну капсулу та спільну судинну систему. Він виділяє вазопресин то окситоцин. Вазопресин, або антидеуретичния гормон, впливає на обернене всмоктування води с канальців нефрону в кров, на мускулатуру артеріол чим збільшує кров’яний тиск. Його виділення вночі максимальне і мінімальне опівдні. Стрес також збільшує рівень вазопресина. Він знижує реакцію на біль. Виділення вазопресина здійснюється рефлекторно. При збільшенні осмотичного тиску осморецептори сосудів збуджуються, це збудження передається в підбугрову область, де починається виділення вазопресина. При гіпофункції вазопресина розвивається нецукровий діабет, сечі виділяється 10 – 20 літрів на добу. Окситацин впливає на скорочення матки під час родів.

Шишкоподібне тіло або епіфіз (corpus pineale) розвивається з випячування майбутнього III шлуночка головного мозку. В ньому виділяють два типи клітин. Одні з них крупні, многокутні з відростками. Це пінеаплоцити, які розташовані переважно в центрі часток. Інші клітини – гліальні, знаходяться головним чином на периферії часток.

Епіфіз виробляє в першу чергу серотонін і мелатонін, а також норадреналін, гістамін. Пінеалоцити в світлий час доби виділяють серотонін, а в темний ці ж клітини починають синтезувати інше похідне триптофану. Ця речовина в 1958 році була ідентифіковано як гормон епіфізу — мелатонін. Припускають, що шишкоподібна залоза виділяє й інші гормони. Інформація до органу про ступінь зовнішнього освітлення поступає від сітківки по симпатичних волокнах.

Мелатонін визначає ритмічність гонадотропних ефектів, зокрема тривалість менструального циклу у жінок. Після видалення епіфізу у курчат наступає передчасне статеве дозрівання. Той самий ефект виникає і в результаті пухлини епіфізу.

У ссавців видалення шишкоподібного тіла викликає збільшення маси тіла; у самців — гіпертрофію сім'яників і посилення сперматогенезу, а у самиць — подовження періоду життя жовтих тіл яєчника і збільшення матки.

Враховуючи, що епіфіз регулює цілий ряд важливих реакцій організму, а в зв'язку із зміною освітленості ця регуляція циклічна, можна рахувати його регулятором «біологічного годинника» в організмі.

Гормони епіфізу пригнічують біоелектричну активність мозку і нервово-психічну діяльність, надаючи снодійний і заспокійливий ефект.

Щитовидна залоза - непарний, часто дводольний, орган, розташований на передній поверхні шиї, який регулює основний обмін і забеспечує кальцієвий гомеостаз крові.

Тканина залози кожної частки складається з численних фолікулів, порожнини яких заповнені густою, в’язкою жовтуватого кольору масою - колоїдом, утвореним головним чином тиреоглобуліном - основним білком, який містить йод. У колоїді є також мукополісахариди і нуклепротеїди - протеолітичні ферменти, які належать до катепсинів, та інші речовини. Виробляється колоїд епітеліальними клітинами фолікулів і безперервно надходить у їх порожнину, де концентрується. Кількість колоїду і його консистенція залежать від фази секреторної діяльності і можуть бути різними в різних фолікулах однієї залози.

Прищитовидніні залози - периферійні органи ендокринної системи, які розташовані на задній поверхні щитоподібної залози під спільною сполучнотканинною капсулою. Паренхіма залози представлена різної форми епітеліальними тяжами (трабекулами) та скупченнями клітин - паратироцитів, між якими розташовані гемокапіляри. Всього в організмі людини є чотири прищитоподібних залози - парна верхня і парна нижня. Розміри кожної залози такі: довжина 4-8 мм, ширина 3-4 мм, товщина 2-3 мм. Загальна маса залоз становить в середньому близько 1 г. У дітей залоза блідо-рожевого кольору, у дорослих - жовто-коричневого. Залози мають власні волокнисті капсули, добре кровопостачаються за рахунок верхніх і нижніх щитовидних артерій та аналогічних вен.

Найважливішим регулятором рівня паратгормона є концентрація кальцію в крові. При гіпокальціємії продукція паратгормона збільшується, при гіперкальціємії розпочинається розпад синтезованого в клітинах гормона, зменшується його концентрація в крові.

Hаднирники (grandulae suprarenales) – парні залози, розташовані в заочеревинному просторі, безпосередньо на верхньому полюсі нирок. Права залоза має приблизно трикутну форму а ліва півмісяцеву. Маса залози у дорослого 10-15г, а колір її жовтуватий. Периферичні шари наднирників утворюють коркову речовину. Вона розвивається з мезодерми – середнього зародкового листка, а мозкова речовина має ектодермальне походження – розвивається з виселених клітин нервової трубки, яка дає початок всій нервовій системі.

В корковій речовині розрізняють три частки: клубочкову(зовнішню), пучкову(середню) та сітчасту(намежі з мозковою речовиною). Взагалі коркова речовина має жовтуватий колір, розміщена більш товстим шаром, щільнох консистенції, утворена залозистим епітелієм та сполучною тканиною. Клубочкова зона утворена дрібними клітинами, розташованими у вигляді клубочків. Найбільш ширшу частину кори утворює пучкова зона. Вона сформована крупними світлими клітинами, які розташовуютьяс довгими тяжами, орієнтованими перпендикулярно до поверхні органа. У вузкій сітчастій зоні мілкі клітини утворюють невеликих розмірів скупчення. Всі три зони достатньо чітко розмежовані анатомічно і їх клітини виробляють різні гормони.

Мозкова речовина наднирників утворена сукупністю клітин, розмежованих синусоїдальними капілярами. Клітини мозкової речовини добре фарбуються солями хрома в коричньовий колір, тому їх називають хромафіновими. Також мозкова речовина містить симпатичні нервові клітини, розміщені поодинокими групами. Тут розрізняють два види клітин: епінефроцити – секретують адреналін, і норепінефроцити – секретують норадреналін.

Маса одного наднирника у новонародженого – 8-9г. Зразу після народження маса наднирника зменшується до 3-4г, за рахунок зменшення коркової речовини. Через 2-3 місяці маса і структура наднирника поступово відновлюється і до 5 років знову стає 8-9г. До 20 років маса збільшується в 1,5 рази(в порівнянні з новонародженим). Потім маса і розміри залоз не змінюються. У жінок наднирники мають трохи більщі розміри, ніж у чоловіків. На час вагітності маса кожного наднирника зростає.

Дата добавления: 2015-09-27 | Просмотры: 427 | Нарушение авторских прав