АкушерствоАнатомияАнестезиологияВакцинопрофилактикаВалеологияВетеринарияГигиенаЗаболеванияИммунологияКардиологияНеврологияНефрологияОнкологияОториноларингологияОфтальмологияПаразитологияПедиатрияПервая помощьПсихиатрияПульмонологияРеанимацияРевматологияСтоматологияТерапияТоксикологияТравматологияУрологияФармакологияФармацевтикаФизиотерапияФтизиатрияХирургияЭндокринологияЭпидемиология

III. Лікування, направлене на сповільнення темпів фіброзоутворення.

Стаціонарне лікування показане при декомпенсованому чи субкомпенсованому ЦП різного генезу, з помірною чи вираженою активністю патпроцесу.При цьому рекомендують більш строге дотримання режиму (ліжковий, напівліжковий) та дієти № 5, іноді з обмеженням білка (при гепатоцеллюлярній недостатності), солі та рідини (при набрячно - асцитичному синдромі). Медикаментозна терапія базується на вказаних вище принципах лікування ЦП.

I. Лікування із врахуванням генезу ЦП:

а) при аутоімунному цирозі – постійний прийом преднізолону (підтримуюча доза - 5-10 мг на добу, при збільшенні декомпенсації та активності процесу – підвищення добової дози до 30 мг і більше); азатіоприн по 25 мг на добу).

б) при вірусному генезі ЦП (на фоні високої активності запалення та цитолізу, у фазі реплікації вірусу) – α – інтерферони по схемі;

в) при біліарному ЦП – урсодезоксихолева кислота 750 мг в день постійно; холестирамін 4-12 г на добу залежно від вираженості шкірного свербіжу;

г) при алкогольному та іншому токсичному генезі ЦП – повне усунення токсичних агентів;

д) при гемохроматозі (пігментному цирозі печінки) – дефероксамін (десферал) 500-1000 мг на добу в/ м‘язево, кровопускання (по 500 мл щодня до гематокриту менше 0,5); введення інсуліну у дозі залежно від вираженості гіперглікемії і ускладнень діабету;

е) при хворобі Вільсона – Коновалова (гепатолентикулярній дегенерації) – пеніциламін (купреніл) у середній дозі 1000 мг на добу постійно;

є) при кардіальному цирозі – лікування основного захворювання (патологія серця) та корекція недостатності кровообігу.

II. Лікування домінуючих клініко-лабораторних печінкових синдромів таускладнень хвороби (при любому генезі ЦП):

1.Терапія набрячно-асцитичного синдрому:

- ліжковий режим з обмеженням солі до 4-6 г на добу та рідини до 1,2 л на добу;

- сечогінні засоби: калійзберігаючі діуретики (верошпірон, альдактон) по 50 мг 2 рази в день (як правило, підтримуюче лікування верошпіроном продовжують амбулаторно); при неефективності додають петлеві діуретики: фуросемід (лазикс) по 20-40 мг через день 2 рази на тиждень або по 2-4 дні підряд з наступними перервами по 1-2 дні; при неефективності додають триампур або урегіт по 2 - 4 т./день;

- при гіпопротеїнемії та онкотичних набряках – повторні переливання альбуміну або плазми;

- при неефективності терапії напруженого асциту – парацентез (іноді – під прикриттям антибіотиків широкого спектру та замісної терапії).

2. Терапія холестазу:

- ентеросорбенти (холестирамін, ентеросгель, смекта та ін.);

- урсодезоксихолева кислота: урсофальк, урсохол, урсосан;

- внутрішньовенна дезинтоксикаційна терапія; внутрішньом‘язеве введення жиророзчинних вітамінів А, Е, К (у зв’язку з гіпохолією).

3. Лікування хронічної печінкової енцефалопатії (при печінково-клітинній недостатності ІІІ ступеня):

- засоби, що зменшують утворення або звязують аміак у кишках: лактулоза (нормазе, леволак, дуфалак) – по 60-120 мл сиропу перорально в день або по 300 мл 2 рази в день у клізмах (при важкій енцефалопатії з прекомою);

- препарати, що посилюють метаболізм аміаку у печінці: амінокислотні препарати (гепа–мерц, цитраргінін, орніцетил, глютамінова кислота, глутаргін, гептрал та ін.).

3. Лікування стравохідних і шлункових кровотеч:

- для швидкого зниження портосистемного кровотоку – соматостатин (сандостатин, стиламін) – по 0,1 мг кожні 2 години (перша доза – в/ венно, далі – в/ венно або підшкірно) на протязі 2-х діб;

- нітрогліцерин в/ венно крапельно 1 % розчин (1 мл нітрогліцерину на 400 мл розчину Рінгера) – 1 – 3 доби; введення препарату розпочинають при виведенні хворого з шоку та стабілізації артеріального тиску;

- для профілактики повторних кровотеч дають препарати, що знижують портальну гіпертензію: неселективні β- адреноблокатори (пропранолол, метопролол), мононітрати пролонгованої дії (нітросорбіт, ізосорбіт-мононітрат); антагоністи Са-каналів з групи верапамілу та дилтіазему;

- додатково вводять при кровотечах: вікасол 1 % - 2-3 мл в/ венно; дицинон – 2-4 мл 12,5 % розчину, хлористий кальцій 10 % - 10, 0

- в/ венно; ε- амінокапронова кислота 5 % р-н в/ венно, перорально або через зонд;

- при масивних крововтратах – переливання свіжозаготовленої крові, при значному падінні гемоглобіну – введення еритроцитарної маси;

- для зв’язування крові, виведення її з кишок – антациди, лактулоза, ентеросорбенти;

- відновлення об’єму циркулюючої рідини: в/ венно крапельно – реополіглюкін 1 – 1,5 л, 5 % глюкоза, ізотонічний розчин, альбумін, нативна плазма 200-400 мл - всього 1 – 2,5 л рідини на добу тощо.

III. Лікування, направлене на сповільнення темпів фіброзоутворення.

Це – довготривале (стаціонарний, далі – амбулаторний етапи) або навіть постійне (з періодичною, раз в 2-3 місяці, зміною препаратів, що застосовуться) гепатопротекторних та метаболічних препаратів (детальніше – див. хронічні гепатити). Останнім часом арсенал засобів, що сповільнюють (зупиняють) фіброзоутворення при патології печінки, невпинно розширяється.

Потенційні антифібротичні засоби (за D. Schuppen, N.H. Afdhol, 2008):

1. Інгібування профіброгенної активації зірчастих клітин печінки та фібробластів:

· Рекомбінантні інтерферони α/β/γ;

· Інгібітори фосфодиестерази: пентоксифілін;

· Індуктори матриксних металопротеїназ: галофугінон;

· Простагландин Е2 (мізопростол);

· Інгібітори системи ангіотензину (каптоприл, еналаприл, периндоприл та інші інгібітори АПФ; лозартан, ірбесартан та інші антагоністи А ІІ);

· Донори оксиду азоту (небіволол, молсидомін; нітрати?, силденафіл?);

· Агоністи рецепторів-регуляторів метаболізму ліпідів: фібрати (безофібрат, фенофібрат);

· Агоністи рецепторів-регуляторів метаболізму глюкози та клітинного росту: глітазони (піоглітазон, троглітазон, розіглітазон);

· Препарати рослинного походження з антиоксидантним ефектом: гліцирризова кислота (з кореня солодки), кверцетин (з гречки та інших рослин), ресвератол (з кісточок винограду), силімарин (з чортополоха), а також діючі компоненти чаю ройбуш, шалфею червонокоричневого та цілого ряду інших рослин.

2. Інгібування міграції та проліферації зірчастих клітин печінки та фібробластів:

· Інгібітори ГМГ-КоАредуктази: статини;

· К-зберігачі діуретики: верошпірон (спіронолактон); та ряд інших речовин, що проходять доклінічну апробацію.

Додатково в стаціонарі та амбулаторно іноді призначають:

· Полівітамінотерапію (В₁, В₂, В₆, В₁₂, С, рутин, фолієва, ліпоєва кислота та ін.) – 2-3 місячні курси на рік.

· Для профілактики та усунення малдигестії: ферментні препарати (креон, фестал, мезим, панцитрат або ін.) 1-2 рази перед їжею або під час неї, м‘які жовчогінні препарати (фламін, аллохол, холосас, холівер, оксафенамід, галстена тощо) перед їжею 3 рази в день.

Дата добавления: 2015-11-25 | Просмотры: 673 | Нарушение авторских прав