АкушерствоАнатомияАнестезиологияВакцинопрофилактикаВалеологияВетеринарияГигиенаЗаболеванияИммунологияКардиологияНеврологияНефрологияОнкологияОториноларингологияОфтальмологияПаразитологияПедиатрияПервая помощьПсихиатрияПульмонологияРеанимацияРевматологияСтоматологияТерапияТоксикологияТравматологияУрологияФармакологияФармацевтикаФизиотерапияФтизиатрияХирургияЭндокринологияЭпидемиология

Список літератури. Фізіологічні критерії здоров'я

Фізіологічні критерії здоров'я

Нагадаємо, що здоров'я - це не тільки відсутність хвороб, певний рівень фізичної тренованості, підготовленості, функціонального стану організму, який є фізіологічною основою фізичного і психічного благополуччя. Виходячи з концепції фізичного (соматичного) здоров'я (Г. Л. Апанасенко, 1988), основним його критерієм слід вважати енергопотенціал біосистеми, оскільки життєдіяльність будь-якого живого організму залежить від можливості споживання енергії з навколишнього середовища, її акумуляції і мобілізації для забезпечення фізіологічних функцій. За B. І. Вернадського, організм являє собою відкриту термодинамічну систему, стійкість якої (життєздатність) визначається її енергопотенціалом. Чим більше потужність і ємність реалізованого енергопотенціалу, а також ефективність його витрачання, тим вище рівень здоров'я індивіда. Так як частка аеробної енергопродукціі є переважною в загальній сумі енергопотенціалу, то саме максимальна величина аеробних можливостей організму є основним критерієм його фізичного здоров'я і життєздатності. Таке поняття біологічної сутності здоров'я повністю відповідає нашим уявленням про аеробної продуктивності, яка є фізіологічною основою загальної витривалості і фізичної працездатності (їх величина детермінована функціональними резервами основних систем життєзабезпечення - кровообігу і дихання).

Таким чином, основним критерієм здоров'я слід вважати величину МПК даного індивіда. Саме МПК є кількісним виразом рівня здоров'я, показником «кількості» здоров'я. Крім МПК важливим показником аеробних можливостей організму є рівень порогу анаеробного обміну (ПАНО), який відображає ефективність аеробного процесу. ПАНО відповідає такий інтенсивності м'язової діяльності, при якій кисню вже явно не вистачає для повного енергозабезпечення, різко посилюються процеси безкисневого (анаеробного) утворення енергії за рахунок розщеплення речовин, багатих енергією (креатинфосфату і глікогену м'язів), та накопичення молочної кислоти. При інтенсивності роботи на рівні ПАНО концентрація молочної кислоти в крові зростає від 2,0 до 4,0 ммоль/л, що є біохімічним критерієм ПАНО.

Величина МПК характеризує потужність аеробного процесу, тобто кількість кисню, що організм здатний засвоїти (спожити) за одиницю часу (за 1 хв). Вона залежить в основному від двох факторів: функції кіслородтранспортной системи і здатності працюючих скелетних м'язів засвоювати кисень. Екость крові (кількість кисню, яка може зв'язати 100 мл артеріальної крові за рахунок з'єднання його з гемоглобіном) залежно від рівня тренованості коливається в межах від 18 до 25 мл. У венозної крові, оттекшей від працюючих м'язів, міститься не більше 6 - 12 мл кисню (на 100 мл крові). Це означає, що висококваліфіковані спортсмени при напруженій роботі можуть споживати до 15 - 18 мл кисню з кожних 100 мл крові. Якщо врахувати, що при тренуванні на витривалість у бігунів і лижників хвилинний об'єм крові може зростати до 30 - 35 л/хв, то вказану кількість крові забезпечить доставку до працюючих м'язам кисню і його споживання до 5,0 - 6, 0 л/хв - це і є величина МПК. Таким, найбільш важливим фактором, що визначає і лімітуючим величину максимальної аеробної продуктивності, є кіслородтранспортная функція крові, яка залежить від кисневої ємності крові, а також скорочувальної і «Насосної» функції серця, що визначає ефективність кровообігу. Не менш важливу роль відіграють і самі «споживачі» кисню - працюють скелетні м'язи. За своєю структурою і функціональними можливостями розрізняють два типи м'язових волокон - швидкі і повільні.

Швидкі (білі) м'язові волокна - це товсті волокна, здатні розвивати велику силу та швидкість м'язового скорочення, але не пристосовані до тривалої роботи на витривалість. У швидких волокнах переважають анаеробні механізми енергозабезпечення. Повільні (червоні) волокна пристосовані до тривалої малонотенсівной роботу - за рахунок великої кількості кровоносних капілярів, змісту міоглобіну (м'язового гемоглобіну) і більшої активності окислювальних ферментів. Це окислювальні м'язові клітини, енергозабезпечення яких здійснюється аеробним шляхом (за рахунок споживання кисню). Оскільки склад м'язових волокон в основному генетично обумовлений, при виборі спортивної спеціалізації цей фактор повинен обов'язково враховуватися. Так, у бігунів на довгі дистанції і марафонців м'язи нижніх кінцівок на 70 - 80% складаються з повільних окисних волокон і лише на 20 - 30% - з швидких анаеробних. У бігунів-спринтерів, стрибунів і метальників співвідношення складу м'язових волокон протилежне. Ще одна складова аеробної продуктивності організму - запаси основного енергетичного субстрату (м'язового глікогену), які визначають ємність аеробного процесу, тобто здатність тривалий час підтримувати рівень споживання кисню, близьке до максимального. Це так зване час утримання МПК (табл. 3). Запаси глікогену в скелетних м'язах у нетренованих людей становлять близько 1,4%, а у майстрів спорту -- 2,2%. Вони можуть збільшуватися під впливом тренування на витривалість від 200 до 300 - 400 г, що еквівалентно 1200 - 1600 ккал енергії (1 г вуглеводів при окисленні дає 4,1 ккал).

Максимальні значення аеробної потужності (МНЮ відзначені у бігунів на довгі дистанції і лижників, а ємності - у марафонців і велосипедисти-шосейники, тобто в таких видах спорту, які-вимагають максимальної тривалості м'язової діяльності. Зв'язок між аеробними можливостями організму та станом здоров'я вперше була виявлена американським лікарем Купером (1970). Він довів, що люди, які мають рівень МПК 42 мл/хв/кг і вище, не страждають хронічними захворюваннями і мають показники артеріального тиску в межах норми. Більш того, було встановлено тісний взаємозв'язок величини МПК і факторів ризику ІХС: чим вище рівень аеробних можливостей, тим кращі показники артеріального тиску, холетерінового обміну та маси тіла. Таким чином, ендогенні фактори ризику ІХС формуються лише при зниженні аеробних можливостей до певної межі. Гранична (гранична) величина МПК для чоловіків 42 мл/хв/кг, для жінок - 35 мл/хв/кг, що позначається як безпечний рівень соматичного здоров'я. Є дані, що величина аеробних можливостей може служити досить інформативним критерієм прогнозування смерті не тільки від серцево-судинних захворювань, але і в внаслідок злоякісних новоутворень (Б. М. Липовецький, 1985). У зв'язку з цим в даний час намітилася тенденція кількісного підходу до оцінки рівня здоров'я (Н. М. Амосов, Я. А. Бендета, 1984). За Н. М. Амосова, «Кількість» здоров'я визначається сумою резервних потужностей кіслородтранспортной системи (МПК). Залежно від величини МПК для нетренованих людей виділяються 5 функціональних класів, або рівнів, фізичного стану. Абсолютні значення МПК залежать від маси тіла, тому в жінок ці показники на 20 - 30% нижче, ніж у чоловіків. Однак при порівнянні відносних показників на 1 кг маси тіла ці відмінності значною мірою нівелюються. Представляють інтерес дані про величину максимальної аеробної потужності у населення країн з різним рівнем рухової активності.

Найбільш високі значення МПК відзначаються у жителів Швеції (58 мл/кг) - країни з традиційно високим рівнем розвитку масової фізичної культури. На другому місці - американці (49 мл/кг). Найнижчий показник аеробної продуктивності у населення Індії (36,8 мл/кг), велика частина якого схильна до пасивного, споглядальному способу життя. Такі результати досліджень, що виконані у рамках Міжнародної біологічної програми. Для більш точного визначення рівня фізичного стану прийнято-оцінювати його по відношенню до належним величин МПК (ДМПК), що відповідає середнім значенням норми для даного віку і статі. Їх можна розрахувати за наступними формулами: для чоловіків: ДМПК == 52 - (0,25 Х вік), (1) для жінок: ДМПК == 44 - (0,20 Х вік). (2) Знаючи належну величину МПК для даного індивіда та його фактичне значення, можна визначити% ДМПК:% ДМПК == МПКДМПК * 100% (3) Визначення фактичної величини МПК прямим методом досить складно, тому в масовій фізичній культурі поширення-отримали непрямі методи визначення максимальної аеробної продуктивності розрахунковим шляхом.

Найбільш інформативним є тест PWC170 - фізична працездатність при пульсі 170 уд/хв. Випробуваному пропонуються два відносно невеликі навантаження на велоергометрі (по 5 хв кожна, з інтервалом відпочинку 3 хв). В кінці кожної навантаження (після досягнення стійкого стану) підраховується частота серцевих скорочень. Розрахунок проводиться за формулою: PWC170 == N1 + (N2 -- N1) * (170-f1/f2-f1) (4)-де N1 -- потужність першої навантаження; N2мощность другого навантаження; f1 - ЧСС в кінці першого навантаження; f2 - - ЧСС наприкінці другого навантаження. Розрахункова величина МПК (л/хв) визначається за формулою В. Л. Карпмана для осіб з невисоким ступенем тренованості: МПК = 1,7.* PWC170 1240. (5). Розрахунок МПК за формулою Добельна вимагає виконання одноразової навантаження субмаксимальної потужності на велоергометрі або в Степ-тесті: МПК == 1,29 * корінь з N/f-60 * T де Т - віковий коефіцієнт; f - частота серцевих скорочень на 5-й хвилині роботи; N - потужність навантаження. На такому ж принципі заснований тест Астранда -- Ріммніг. Випробуваний виконує протягом 5 хв одноразову навантаження субмаксимальної потужності на велоергометрі (ЧСС приблизно 75% від максимальної) або в Степ-тесті (сходження на сходинку висотою 40 см для чоловіків і 33 см -- для жінок). Наприкінці навантаження визначається величина ЧСС. Розрахунок ведеться за номограми Астранда - рімінг. Знаючи потужність виконаної роботи і ЧСС, за номограми можна визначити передбачуваний рівень МПК. Наприклад, у обстежуваної жінки при потужності навантаження 600 кгм/хв наприкінці 5-ї хвилини ЧСС склала 156 уд/хв. На номограми точки, відповідні потужності 600 кгм/хв і ЧСС 156 уд/хв (для жінок), з'єднуємо прямою лінією. На перетині її з лінією МПК знаходимо величину максимального споживання кисню (у нашому прикладі дорівнює 2,4 л/хв). Для обліку віку випробуваного отриману величину потрібно помножити на поправочний віковий коефіцієнт.

При масовому обстеженні осіб, які займаються оздоровчою фізичною культурою, величину МПК і рівень фізичного стану можна визначити за допомогою 1,5-мильного тесту Купера в природних умовах тренування. Для виконання цього тесту необхідно пробігти з максимально можливою швидкістю дистанцію 2400 м (6 кіл по 400-метровій доріжці стадіону). При зіставленні результатів тесту з даними, отриманими при визначенні PWC170 на велоергометрі (Б. Г. Молнар, 1985), була виявлена висока ступінь кореляційної залежності між ними, що дозволило розрахувати лінійне рівняння регресії: PWC170 == (33,6-1,3 Tk) + -1,96, де Tk - тест Купера в долях хвилини (наприклад, результат тесту 12 хв 30 с дорівнює 12,5 хв), а PWC170 вимірюється в кгм/хв/кг. Знаючи величину тесту PWC170, за формулою (5) можна розрахувати МПК і визначити рівень фізичного стану випробуваного. Приблизний рівень МПК можна визначити і за допомогою 12-хвилинного тесту Купера, тому що між швидкістю бігу і споживанням кисню також існує пряма кореляційна залежність. Для цього потрібно виміряти відстань, що випробуваний здатний пробігти за 12 хв по доріжці стадіону з максимальною швидкістю. Необхідно пам'ятати, що даний тест не можна застосовувати непідготовленим займаються. Оцінка рівня фізичного стану може проводитися не тільки за величиною МПК, а й за прямими показниками фізичної працездатності. До них відносяться тест PWC170 і субмаксимальних вело-ергометріческій тест. Ці показники вимірюються в одиницях потужності виконуваної роботи (кгм/хв або Вт).

З віком функціональні можливості апарату кровообігу знижуються, тому потужність роботи визначається: для людей 40 років - при ЧСС 150 уд/хв PWC170, 50 років - 140, 60 років - 130 уд/хв. У середньому нормальними показниками тесту PWC170 у молодих чоловіків вважається навантаження потужність 1000 кгм/хв, у жінок - 700 кгм/хв. Більш інформативні не абсолютні, а відносні значення тесту -- потужність роботи на 1 кг маси тіла: для молодих чоловіків середня норма-дорівнює 15,5 кгм/хв/кг, для жінок - 10,5 кгм/хв/кг. Дуже цінні дані про функціональний стан організму можна отримати при проведенні максимального велоергометріческого тесту, який передбачає збільшення ступеневу навантаження до максимально можливої (для даного індивіда). При проведенні велоерго-метричного тесту у 1000 робочих Г. Л. Апанасенко (1988) прийшов до висновку: порогової величини фізичної працездатності, що гарантує стабільне здоров'я, відповідає потужність навантаження на останньому щаблі тесту, рівна для чоловіків 2,8, а для жінок - 2,0 Вт/к * (відповідно 42 і 35 мл/кг МНЮ. За даними Б. А. Пирогової (1985), критичної кордоном потужності, показаної в максимальному велоергометріческом тесті, вважається величина, що дорівнює 190 Вт (або 3 Вт/кг для чоловіків і 2 Вт/кг для жінок). Зменшення показників фізичної працездатності нижче вказаних величин приводить до прогресуючого зростання захворюваності. Слід зазначити, що в процесі-занять оздоровчої фізичною культурою в якості функціональної проби використовується субмаксимальних велоергометрія-ний тест, за потужністю навантаження що відповідає 75% від належної вікової величини МПК. Оскільки між споживанням кисню і частотою серцевих скорочень є тісна залежність, то збільшення навантаження в тесті проводиться до рівня ЧСС, відповідного 75% від МПК. Потужність роботи, показана при цій величині ЧСС, і вважається максимальною для даного випробуваного. При проведенні субмаксимальної велоергометрічес-кого тесту (75% МПК) у здорових чоловіків 30 - 80 років отримані наступні результати.

Хоча показники фізичної працездатності найбільш об'єктивно відображають рівень фізичного стану, для його оцінки можуть використовуватися і інші ме-роки, засновані на кореляційної залежності між величиною МПК і основними функціональними показниками систем життєдіяльності організму. Так, кількість здоров'я можна орієнтовно визначити, користуючись бальною системою оцінок рівня фізичного стану. Залежно від величини кожного функціонального показника нараховується певна кількість бйллов (від - 2 до - (-7). Рівень здоров'я оцінюється за сумою балів всіх показників. Одна з таких систем запропоновано професором Г. Л. Апанасенко. Така система оцінки рівня здоров'я може використовуватись в лікарсько-фізкультурних диспансерах або кабінетах здоров'я при поліклініках. Її перевага полягає в тому, що вона не вимагає проведення спеціального велоергометріческого тесту, необхідного для визначення фізичної працездатності. По даній системі оцінок безпечний рівень здоров'я (вище середнього) обмежується 14 балами. Це найменша сума балів, яка гарантує відсутність клінічних ознак хвороби. Характерно, що до IV і V рівня відносяться тільки особи, що регулярно займаються оздоровчої тренуванням (в основному бігом). Хоча така оцінка рівня здоров'я є менш точною, вона дозволяє за рахунок визначення найпростіших функціональних показників швидко провести масове медичне обстеження і диспансеризацію населення. У результаті виявляються особи з ослабленим здоров'ям і залучаються до занять фізичною культурою. При поглибленому медичному обстеженні осіб, які займаються фізичною культурою, та оцінки її ефективності бажано визначати також вміст в крові ліпопротеїдів високої щільності, які є провідними фактором у патогенезі атеросклерозу.

Чим вище зміст ЛВП, тим менше небезпека розвитку патологічного процесу, і навборот (безпечний рівень ЛВП для чоловіків - 45 мг% і більше, для жінок - 55 мг% і більше). Кількісна оцінка рівня фізичного стану (УФС) дає цінні відомості про стан здоров'я та функціональні можливості організму, що дозволяє вжити необхідних заходів профілактики захворювань і зміцнення здоров'я. Встановлено, що розвитку?? хронічних соматичних захворювань відбувається на тлі зниження УФС до певної критичної величини. Так, при масовому обстеженні осіб з різним фізичним станом (Г. Л. Апанасенко, 1988) виявлено, що захворюваність зростала паралельно зниження УФС. У групі обстежених з високим УФС (101% ДМПК і вище) не виявлено хронічних соматичних захворювань, у групі з УФС вище середнього (91 - 100% ДМПК) захворювання виявлені у 6% всіх обстежених, у групі з середнім УФС (75 - 90% МНЮ різні хронічні захворювання - вже у 25% обстежених. Аналогічні дані отримані Е. А. Пирогової (1985) при обстеженні мешканців міста Києва у віці 18 - 75 років. Різні порушення в діяльності серцево-судинної системи виявлено лише в групі обстежених з III і IV рівнем фізичної стану, що склало 7% всіх спостережуваних. При цьому відзначалися зниження скорочувальної і «насосної» функцій серця, підвищення артеріального тиску. У чоловіків старше 50 років з УФС нижче середнього (75% ДМПК) у ряді випадків діагностовано атеросклероз і коронарна хвороба серця, деякі з них перенесли інфаркт міокарда. Таким чином, безпечний рівень соматичного здоров'я, що гарантує відсутність хвороб, мають лише люди з високим рівнем фізичного стану.

Зниження УФС супроводжується прогресуючим зростанням захворюваності і зниженням функціональних резервів організму до небезпечного рівня, що межує з патологією. Слід зазначити, що відсутність клінічних проявів хвороби ще не свідчить про наявність стабільного здоров'я. Середній рівень фізичного стану, очевидно, може розцінюватися як критичний. Подальше падіння Уфі вже веде до клінічного прояву хвороби з відповідними симптомами. Таким чином, рівень соматичного (фізичного) здоров'я відповідає цілком певного рівня фізичного стану. У зв'язку з цим найважливішою завданням вітчизняної охорони здоров'я є обстеження всього дорослого населення з метою діагностики УФС і його підвищення з допомогою засобів оздоровчої фізичної культури.

Список літератури

Дата добавления: 2015-11-26 | Просмотры: 407 | Нарушение авторских прав