АкушерствоАнатомияАнестезиологияВакцинопрофилактикаВалеологияВетеринарияГигиенаЗаболеванияИммунологияКардиологияНеврологияНефрологияОнкологияОториноларингологияОфтальмологияПаразитологияПедиатрияПервая помощьПсихиатрияПульмонологияРеанимацияРевматологияСтоматологияТерапияТоксикологияТравматологияУрологияФармакологияФармацевтикаФизиотерапияФтизиатрияХирургияЭндокринологияЭпидемиология

Методи дослідження. Ендокринна система (коли і ким введено термін)

Ендокринна система (коли і ким введено термін)

Ендокринна залоза – це анатомічне утворення, яке не має вивідних протоків, основною функцією якого є внутрішня секреція гормонів. До ендокринних залоз відносяться гіпофіз, надниркові залози, щитоподібна залоза, підгрудинна, підшлункова, паращитоподібні, статеві залози, епіфіз. Всі вони функціонально взаємозв’язані між собою: гормони, які виробляються одними залозами, впливають на діяльність інших, що забезпечує єдину систему координації між ними, яка здійснюється по принципу зворотнього зв’язку.

Залози внутрішньої секреції поділяють на 2 групи:

1. Залози, які виконують функцію тільки органів внутрішньої секреції (гіпофіз, щитоподібна і т.д).

Залози зі змішаною функцією, які поряд із внутрішньою секрецією здійснюють і зовнішню секрецію (статеві залози, підшлункова залоза)

Функції гормонів

Гормони в організмі виконують такі функції:

регуляція росту, розвиток та дифференціювання тканин та органів, що визначає фізичний, статевий та розумовий розвиток;

забезпечення адаптації організму до змінних умов існування

забезпечення підтримки гомеостазу (обмінних процесів)

Підтримання гомеостазу можливе в тому випадку, якщо кожна з цих залоз буде виділяти у внутрішнє середовище адекватну потребам організму, кількість гормону. Будь-яке не виправдане, з точки зору функціональної потреби збільшення чи зменшення продукції гормону або резистентність клітин-мішеней до нього викличе дисбаланс в ендокринній системі, позначиться на метаболізмі та діяльності внутрішніх органів.

Можливі 3 варіанти порушення функції ендокринних залоз: гіперфункція, гіпофункція та дисфункція.

Основні механізми дії гормонів.

Розрізняють наступні варіанти дії гормонів (за класифікацією Балаболкіна М.М, 1989).

1. Гормональна дія або власне ендокринна: гормон виділяється з клітини-продуцента, надходить у кров і з кров’ю підходить до органу-мішені, діючи на відстані від місця продукції гормону.

2. Паракринна дія – з місця синтеза гормон надходить у міжклітинний простір, а з нього – діє на клітини-мішені, які розташовані поряд.

3. Ізокринна дія – аналогічно паракринній, але в даному випадку контакт клітини-продуцента та клітини-мішені дуже тісний.

4. Нейроендокринна дія - це дія гормону, подібна до дії медіаторів.

5. Аутокринна дія - клітина продукує гормон, який сам і діє на цю ж клітину-продуцент, тобто клітина-мішень є клітиною продуцентом.

Властивості

Гормони мають різну хімічну будову, але не дивлячись на це, для них характерні деякі загальні біологічні якості:

- висока специфічність фізіологічної дії, забезпечується через рецептори на клітини-мішені (гормон роста).

- висока біологічна активність (діють в дуже маленьких кількостях (нано- і пікограмах);

- дистантний характер, що можливо завдяки руху крові, в якій вони знаходяться;

- генералізованість дії;

- пролонгованість дії;

- багато гормонів не мають видової специфічності.

Функції гормонів:

Кінетична (пускова), яка викликає відповідну діяльність виконавчих органів (запускають ті чи інші реакції);

Метаболічна (впливають на обмінні процеси);

Морфогенетична (диференціація тканин та органів, вплив на ріст, стимуляція формоутворювального процесу);

Коригуюча (зміна інтенсивності функцій органів та тканин (посилюють чи послаблюють реакції організму));

Адаптаційна (забезпечує пристосування до різних дій).

Впливають на психо-емоційну сферу людини.

Реактогенна – змінюють чутливість клітин до інших гормонів пр сумісній дії.

Гормональний ефект відповідає наступним основним етапам: синтезом та надходженням у кров, формами транспорту, клітинними механізмами дії гормонів. Від місця секреції гормони надходять до органів-мішеней циркулюючими рідинами: кров, лімфа. Обов’язковою умовою для появи ефектів гормону є його взаємодія з рецепторами. У 50 % випадків рецептори локалізуються на мембранах клітин-мішеней, 50 % - всередині клітини.

Існує 2 механізми дії гормонів на рівні клітини: реалізація ефекта з зовнішньої поверхні клітинної мембрани та реалізація ефекта після проникнення гормону всередину клітини.

У залежності від локалізації рецепторів у клітинах-мішенях гормони поділяють на 3 групи.

1. Гормони ліпідної природи. Вони жиророзчинні, легко проникають через клітинну мембрану і взаємодіють з рецепторами, які локалізовані всередині клітини, в цитоплазмі (глюкокортикоїди).

2. Білкові та пептидні гормони. Вони складаються з амінокислот і порівняно з гормонами ліпідної природи мають більш високу молекулярну масу і менше ліпофільні, через що важче проходять через плазматичну мембрану. Рецептори цих гормонів знаходяться на поверхні клітинної мембрани (інсулін).

3. Тиреоїдні гормони. Ці гормони легко проникають у всі клітини тіла і взаємодіють з рецепторами, розташованими в ядрі. Низькомолекулярні утворені 2 амінокислотними залишками, зв’язаними між собою ефірним зв’язком.

При взаємодії гормона з рецептором, що знаходиться в цитоплазмі, в ядрі чи на поверхні плазматичної мембрани утворюється гормон-рецепторний комплекс. Гормон-рецепторний комплекс, що утворюється всередині клітини, може безпосередньо впливати на геном і в результаті на процеси синтезу в клітині.

Взаємодія гормона з рецептором, який локалізований на плазматичній мембрані, впливає на активність клітини через складний біохімічний механізм, як правило, за участю другого посередника всередині клітини. Найбільш відомим прикладом активації другого посередника служить утворення цАМФ із АТФ.

Методи дослідження

Експериментальні

1. Екстирпації (видалення) і спостереження за зміною функцій.

2. Введення екстрактів з залоз чи гормонів, що компенсують зміни функцій.

3. Введення хімічних речовин, які блокують діяльність залоз. Приклад: аллоксан блокує діяльність ендокринної частини підшлункової залози.

4. Пересадка залози після її видалення.

5. Метод парабіоза (два організми, які мають загальний кровообіг). У однієї тварини видаляють відповідну ендокринну залозу, але функції не змінюються, тому що компенсуються за рахунок гормонів іншої тварини.

6. Гістофізіологічний метод – вивчення змін в ендокринній залозі на різних етапах розвитку організму.

7. Метод введення радіоактивних речовин (ізотопів) необхідних для синтеза гормона або гормона, міченого радіактивною міткою. Приклад: для вивчення функції щитоподібної залози вводять радіоактивний йод, який накопичується в тканині залози та необхідний для синтезу її гормонів.

8. Метод ауторадіографії – вводять радіоактивні гормони в організм, потім через певний проміжок часу беруть часточки залози і на фотоплівці, що чутлива до радіоактивного випромінювання, визначають розподіл гормонів.

9. Біохімічні та структурно-функціональні дослідження після введення гормонів.

10. Вимірюють концентрації гормонів в крові та сечі.

Клінічні

1. Обстеження хворих з гіпофункцією тієї чи іншої залози, введення недостающих гормонів.

2. Обстеження хворих з гіперфункцією тієї чи іншої залози та частковим видаленням залози (щитоподібна)

3. Визначення кількості гормонів в сечі.

Дата добавления: 2015-11-28 | Просмотры: 360 | Нарушение авторских прав