АкушерствоАнатомияАнестезиологияВакцинопрофилактикаВалеологияВетеринарияГигиенаЗаболеванияИммунологияКардиологияНеврологияНефрологияОнкологияОториноларингологияОфтальмологияПаразитологияПедиатрияПервая помощьПсихиатрияПульмонологияРеанимацияРевматологияСтоматологияТерапияТоксикологияТравматологияУрологияФармакологияФармацевтикаФизиотерапияФтизиатрияХирургияЭндокринологияЭпидемиология

Література. Поняття та зміст лікувально-евакуаційних заходів

Поняття та зміст лікувально-евакуаційних заходів. Основні етапи розвитку системи лікувально-евакуаційного забезпечення. Сутність сучасної системи лікувально-евакуаційних заходів, її основоположні принципи

Лікувально-евакуаційне забезпечення (ЛЕЗ) військ (сил) це система взаємопов’язаних заходів з надання пораненим і хворим (далі потерпілим) медичної допомоги, їх евакуації, лікування та реабілітації з метою збереження життя та якнайскорішого відновлення боє- і працездатності можливо більшій кількості військовослужбовців, які вибули із строю в результаті бойового ураження або захворювання.

Історія розвитку військово-медичної служби свідчить про різноманітність форм та способів організації лікувально-евакуаційного забезпечення у військах (силах). Вони змінювались та вдосконалювались зі зміною факторів, що впливають на діяльність медичної служби. До цих факторів відносяться:

соціально-економічний та політичний устрій держави;

організація збройних сил, їх технічне оснащення, особливо засобами ураження;

рівень розвитку військового мистецтва, медичної науки та системи охорони здоров'я;

економічний потенціал країни.

Особливості тієї чи іншої лікувально-евакуаційної системи, що залежать від умов ведення війни, досить різноманітні та визначаються двома основними тенденціями в організації ЛЕЗ. Перша характеризується прагненням організувати лікування потерпілих біля зони бойових дій (“лікування на місці”), друга - прагненням вивести (евакуювати) з тієї зони більшу кількість потерпілих якомога далі в тил (“евакуаційна” система). При цьому “лікування на місці” отримало широке застосування у період становлення військової медицини, коли обмежені в чисельності армії використовували малорухливі та маломаневрені бойові порядки військ, а результат війни вирішувався в ході одного, або декількох генеральних боїв, що проводились на досить обмеженій території, коли шляхи евакуації та засоби зв'язку були не досконалі, а методи лікування носили примітивний характер.

Організація ЛЕЗ за “евакуаційним” принципом обумовлена неможливістю здійснювати лікування значної кількості потерпілих у безпосередній близькості до лінії фронту, так як збільшувалась вірогідність їх повторного ураження. Значний вплив на посилення евакуаційної тенденції вчинило вдосконалення шляхів та засобів сполучення, (поява залізничного, автомобільного та авіаційного транспорту), удосконалення самого процесу лікування потерпілих, обумовленого розвитком медичної науки та технічного оснащення медичної служби.

Слід підкреслити, що “евакуаційна” система та система “лікування на місці” рідко зустрічалась на практиці медичного забезпечення військ у “чистому вигляді”. В залежності від конкретних умов обстановки з одного боку переважало лікування потерпілих “на місці” - поблизу від зони бойових дій, а з іншого - евакуація у тил.

Особливо чітко поєднання лікувальних і евакуаційних заходів стало проявлятися у війнах XX ст.

У 1916 р. професор Військово-медичної академії (м. С.-Петербург) Володимир Андрійович Оппель вперше обґрунтував необхідність тісного зв'язку лікувальних і евакуаційних заходів в єдиній системі і назвав сукупність лікувальних і евакуаційних заходів, які взаємно пов'язані - етапним лікуванням. З цього приводу він писав: ”Під етапним лікуванням я розумію таке лікування, яке не порушується евакуацією і в яке вона входить як обов'язкова складова частина”.

Вагомий внесок у медичне забезпечення військ зробив, один із перших докторів медичних наук в галузі медичного забезпечення військ, наш співвітчизник Павло Ілліч Тимофіївський. В його наукових працях зроблено вагомий внесок в розробку теорії організації і тактики медичної служби.

Плідно працював над проблемами медичного забезпечення військ, а також в створенні радянської медико-тактичної школи професор Військово-медичної академії (м. С.-Петербург) Борис Костянтинович Леонардов. У 1931 р. в своїх працях він обґрунтував необхідність перебудови системи етапного лікування на принципах евакуації потерпілих за призначенням. Теоретичні положення системи етапного лікування з евакуацією за призначенням були розроблені напередодні Другої світової війни, організаційне ж оформлення цієї прогресивної системи лікування потерпілих у воєнний час відбулося під час Великої Вітчизняної війни (1941-1945 рр.).

Вагомий внесок в розвиток цієї прогресивної системи зробив Юхим Іванович Смирнов, який наприкінці 1940 р. писав: “...система етапного лікування з евакуацією за призначенням вимагає:

чіткої та єдиної військово-медичної польової доктрини;

госпіталізації пораненого після операції;

організованого забезпечення начальника медичної служби армії лікувальними установами та транспортом для здійснення маневру;

спеціалізації ліжкового фонду;

відповідності ліжкового фонду тилових етапів медичної евакуації потребам даного етапу.

Без цих заходів не може бути і мови про систему етапного лікування з евакуацією за призначенням”.

На сучасному етапі розвитку військової медицини нові умови діяльності медичної служби привели до необхідності удосконалення системи ЛЕЗ у військах (силах).

Сутність сучасної системи ЛЕЗ полягає у своєчасному, послідовному та спадкоємному проведенні потерпілим необхідних лікувально-профілактичних заходів на полі бою (в осередках масових санітарних втрат) та на етапах медичної евакуації у поєднанні з їх евакуацією до лікувальних закладів, що забезпечують надання потерпілим вичерпної медичної допомоги та повноцінне лікування і реабілітацію.

Основу лікувально-евакуаційного забезпечення складає система етапного лікування потерпілих з евакуацією їх за призначенням. Успішне здійснення лікувально-евакуаційних заходів досягається:

створенням угрупування сил та засобів медичної служби, що відповідає конкретній обстановці та завданням, які вирішуються, максимально можливим наближенням їх до районів (осередків) найбільших санітарних втрат;

розшуком, збором та вивозом (виносом) потерпілих у найкоротші строки, своєчасним наданням їм першої медичної та долікарської (фельдшерської) допомоги, своєчасної евакуації потерпілих на етапи медичної евакуації;

своєчасним розгортанням етапів медичної евакуації, чіткою їх роботою, що забезпечує надання потерпілим медичної допомоги у встановленому обсязі та в оптимальні строки;

активним впровадженням у практику ефективних методів діагностики, надання медичної допомоги і лікування потерпілих;

чітким веденням медичної документації.

В сучасній системі ЛЕЗ особливе значення мають своєчасність надання медичної допомоги, спадкоємність та послідовність лікувальних заходів, тобто застосування єдиних методів лікування потерпілих з послідовним нарощуванням лікувальних заходів на етапах медичної евакуації. Своєчасність медичної допомоги досягається організацією безперервного вивозу (виносу) потерпілих з поля бою (із осередків масового ураження), швидкою їх доставкою на етапи медичної евакуації і правильною організацією роботи останніх. Вагоме значення мають також наближення етапів медичної евакуації до військ та своєчасне їх висування до районів і рубежів масових санітарних втрат. Спадкоємність у лікуванні потерпілих досягається насамперед єдиним розумінням патологічних процесів, що проходять в організмі при ураженнях та захворюваннях, єдиними методами їх профілактики та лікування. Обов'язковою умовою спадкоємності медичної допомоги та лікування є чітке ведення медичної документації.

2. Поняття про етап медичної евакуації. Завдання та принципова схема розгортання етапу медичної евакуації

Медична допомога пораненим і хворим та їх лікування здійснюється на медичних пунктах та у лікувальних закладах, що розгорнуті, як правило, в певній послідовності від фронту в тил і які отримали назву етапів медичної евакуації.

Під етапом медичної евакуації (ЕМЕ) розуміють сили та засоби медичної служби, що розгорнуті на шляхах медичної евакуації для прийому, медичного сортування потерпілих, надання їм медичної допомоги, лікування та підготовки їх до подальшої евакуації.

Основними етапами медичної евакуації є медичний пункт полку (МПП), медична рота (медр) бригади, військовий польовий пересувний госпіталь (ВППГ) медичної бригади армійського корпусу (АК), лікувальні заклади пересувних госпітальних баз (ПГБ) та територіальних госпітальних баз (ТерГБ). Етапом медичної евакуації можна вважати і медичний пункт батальйону (МПБ), якщо він розгорнутий для роботи на місці (в обороні).

Незалежно від місця в системі медичного забезпечення військ етапи медичної евакуації виконують наступні загальні для кожного з них завдання:

прийом, реєстрацію, медичне сортування потерпілих, що надходять;

проведення за показаннями санітарної обробки потерпілих, дезинфекції, дезактивації та дегазації їх обмундирування і знаряддя;

надання потерпілим медичної допомоги;

стаціонарне лікування потерпілих (починаючи з медр та ВППГ);

підготовку до евакуації потерпілих, що підлягають лікуванню на наступних етапах;

ізоляцію інфекційних хворих.

Для вирішення цих завдань на кожному ЕМЕ передбачається розгортання відповідних функціональних підрозділів. В МПП, медр та ВППГ розгортається сортувально-евакуаційне відділення, де проводиться прийом та медичне сортування потерпілих, а також зосереджуються потерпілі, які підлягають евакуації на наступні ЕМЕ. У лікувальних закладах госпітальних баз для прийому та медичного сортування потерпілих розгортається приймально-сортувальні відділення. Ці відділення розгортають функціональні підрозділи, в яких проводиться санітарна обробка потерпілих, дезінфекція, дезактивація та дегазація їх обмундирування та знаряддя: площадка спеціальної обробки МПП та відділення спеціальної обробки медр бригади та госпіталів. Для надання медичної допомоги потерпілим розгортається перев'язочна в МПП, операційно-перев'язочні відділення, відділення анестезіології та реанімації (інтенсивної терапії) в медр бригади, госпіталях. Стаціонарне лікування потерпілих проводиться в медр, ВППГ та в лікувальних закладах госпітальних баз, для чого розгортаються різні функціональні підрозділи (госпітальне відділення медр, ВППГ та лікувальні відділення у лікувальних закладах ГБ, стоматологічні кабінети та ін.). Крім того, розгортаються аптека, ізолятори (для тимчасового розміщення інфекційних хворих), обладнуються місця для розміщення особового складу, господарчих підрозділів.

Етапи медичної евакуації розгортаються на такій відстані від діючих військ (сил) та переміщуються за ними з таким розрахунком, щоб забезпечити своєчасне надання медичної допомоги потерпілим. Оптимальні строки надання першої лікарської допомоги 4-5 годин, кваліфікованої 8-12 годин з моменту поранення. За стандартами НАТО першу лікарську допомогу потерпілим необхідно надавати у першу годину після поранення, захворювання (правило “золотої години”), а невідкладну кваліфіковану хірургічну допомогу – протягом перших 6 годин після поранення, захворювання (правило “шести годин”)

Райони для розміщення ЕМЕ вибирають з розрахунку конкретних умов обстановки (бойові задачі військ та їх бойова і оперативна побудова, організація тилу, накреслення доріг, радіаційна та хімічна обстановка).

Місце розгортання ЕМЕ повинно відповідати наступним вимогам:

бути достатнім за площею, для розгортання всіх функціональних підрозділів етапу (МПП – 100х100 м, медр – 200х300 м, ВППГ – 300х400 м);

розміщуватися неподалік від основних шляхів підвозу та евакуації і мати добрі під'їзні дороги, придатні для руху транспорту;

знаходитись на достатньому віддаленні від об'єктів, по яким противник планує завдати ударів (вогневі позиції артилерії, резерви військ, атомні електростанції, підприємства хімічної промисловості, вузлові залізничні станції та ін.);

дозволяти використовувати захисні властивості місцевості (висоти, яри, кар'єри) для захисту ЕМЕ від дії зброї масового ураження;

мати джерела питної води;

благополучний санітарно-епідемічний стан.

Всі вищевказані вимоги повинні сприяти підтримці постійної готовності ЕМЕ до роботи в будь-яких умовах.

3. Вид та обсяг медичної допомоги

Під видом медичної допомоги розуміють певний комплекс лікувально-профілактичних заходів, що проводяться при ураженнях та захворюваннях особовим складом військ і медичною службою на полі бою, в осередках масових санітарних втрат та на етапах медичної евакуації.

Конкретний вид медичної допомоги визначається місцем надання, підготовкою осіб, що її надають та наявністю необхідного оснащення.

Потерпілим надаються такі види медичної допомоги:

перша медична допомога (ПМД) - на місці поранення (ураження) або у найближчому укритті самими військовослужбовцями у порядку само- та взаємодопомоги, стрільцями-санітарами та санітарними інструкторами підрозділів, а також особовим складом підрозділів, що виділені для рятувальних робіт в осередках масового ураження;

долікарська (фельдшерська) допомога (ДД) - на медичних пунктах батальйонів, що очолюються фельдшерами;

перша лікарська допомога (ПЛД) - на медичних пунктах полків, в медичних ротах бригад, а також на медичних пунктах батальйонів(дивізіонів), що очолюються лікарями;

кваліфікована медична допомога (КМД) - в медичних ротах бригад, ВППГ;

спеціалізована медична допомога (СМД) – в лікувальних закладах госпітальних баз (ПГБ, ТерГБ).

Обсяг медичної допомоги - сукупність лікувально-профілактичних заходів, що виконують потерпілим на даному ЕМЕ. Обсяг медичної допомоги та строки лікування потерпілих залежать від умов бойової, тилової та медичної обстановки і встановлюються: для медр бригади та ВППГ - начальником медичної служби армійського корпусу; для МПП - начальником медичної служби з’єднання, до складу якого входить полк.

При необхідності термінового переміщення медр бригади, ВППГ, МПП різкій невідповідності можливостей із своєчасного надання медичної допомоги та кількістю потерпілих, що на неї потребують, і при інших умовах обсяг медичної допомоги може бути скорочений рішенням начальника медичної служби бригади, командира медр, начальника ВППГ (начальника медичної служби полку) з негайною доповіддю про це командиру бригади (полку), командиру медичної бригади АК та старшому начальнику медичної служби.

Медична допомога на ЕМЕ може надаватись у повному або скороченому обсязі. Скорочення обсягу медичної допомоги залежить від бойової та медичної обстановки і здійснюється за рахунок заходів, виконання яких може бути вимушено відстрочено.

Перша медична допомога спрямована на тимчасове усунення причин, що загрожують життю потерпілого в даний момент, попередження розвитку тяжких ускладнень і включає:

вилучення потерпілих з бойових машин, важко доступних місць, вогнищ пожеж та з-під завалів;

гасіння обмундирування, що горить і запальної суміші, що потрапила на тіло;

надівання протигазу на потерпілих при знаходженні на зараженій місцевості;

тимчасову зупинку зовнішньої кровотечі;

введення антидотів ураженим отруйними речовинами;

усунення асфіксії, шляхом звільнення верхніх дихальних шляхів від слизу, крові та можливих чужинних тіл, фіксацію язика при його западанні, введення повітроводу;

введення знеболювального засобу за допомогою шприц-тюбика;

накладення асептичної пов'язки на рану чи опікову поверхню, а при відкритому пневмотораксі - оклюзійної пов'язки з використанням оболонки індивідуального перев'язувального пакету;

іммобілізацію пошкодженої ділянки найпростішими способами з використанням табельних та підручних засобів;

часткову санітарну обробку відкритих ділянок шкіри та дегазацію обмундирування, що прилягає до тіла індивідуальним протихімічним пакетом;

прийом антибіотиків, протиблювотних препаратів та інших лікарських засобів.

При надані ПМД в першу чергу використовуються медичні засоби профілактики та надання ПМД, що знаходяться у потерпілого.

Значення своєчасного наданої ПМД добре ілюструється наступними даними: “Досвід другої світової війни показав, що біля 20% усіх убитих могли б вижити, якщо б їм своєчасно була надана ПМД на полі бою, хоча б у порядку взаємодопомоги. Близько 40% усіх поранених, загиблих на полі бою, померли від шоку та крововтрати. До 13% поранених надходили на МПП у дуже важкому стані з триваючою артеріальною кровотечею без накладених джгутів, а 50% із переломами кісток без усілякої іммобілізації”.

У Великій Вітчизняній війні ПМД надавалась у 53% випадків санітарами та санітарними інструкторами рот, в 5,9% - в порядку самодопомоги, у 32,3% - в порядку взаємодопомоги, у 2,6% - фельдшерами батальйонів, у 6,2% - лікарями частин, у 84,4% випадків вона надавалась на полі бою.

Долікарська (фельдшерська) допомога надається з метою боротьби з наслідками поранень (захворювань), що загрожують життю та попередження тяжких ускладнень. Додатково до ПМД вона включає:

ліквідацію асфіксії (введення повітроводу, штучну вентиляцію легень за допомогою портативних апаратів, інгаляцію кисню та ін.)

контроль за правильністю накладання джгута, накладання джгута при триваючій кровотечі;

накладання та виправлення неправильно накладених пов'язок;

повторне введення знеболюючих засобів, антидотів за показаннями, дачу антибіотиків;

поліпшення транспортної іммобілізації з використанням табельних та підручних засобів;

введення серцево-судинних та інших лікарських засобів за показаннями;

повторну часткову санітарну обробку відкритих ділянок шкіри та дегазацію одягу, що прилягає до неї;

зігрівання потерпілих, дачу гарячих напоїв (за винятком поранених у живіт).

Перша лікарська допомога надається з метою ліквідації або ослаблення наслідків поранень (захворювань), що загрожують життю потерпілих, попередження розвитку ускладнень або зменшення їх тяжкості, а також підготовка потерпілих, що потребують подальшої евакуації.

Заходи ПЛД за терміновістю їх виконання поділяються на дві групи:

невідкладні заходи;

заходи, виконання яких може бути вимушено відкладене.

Невідкладні заходи проводяться при станах, що загрожують життю потерпілих і включають:

зупинку зовнішньої кровотечі (введення тампона в рану з накладанням шкірних швів, прошивання судин у рані, накладання затискувача на судину, що кровоточить, контроль за правильністю та доцільністю накладання джгута та накладення джгута за показаннями;

усунення гострої дихальної недостатності (відсмоктування слизу, блювотних мас та крові з верхніх дихальних шляхів, введення повітроводу, прошивання язика, відсічення або підшивання звисаючих лоскотів м'якого піднебіння та бокових відділів глотки, штучна вентиляція легенів, інгаляція кисню, інгаляція парів етилового спирту при набряку легенів, накладання окклюзійної пов'язки при відкритому пневмотораксі, пункція або торакоцентез при напруженому пневмотораксі);

переливання крові та кровозамінників при тяжкому шоку і значній крововтраті;

новокаїнові блокади та введення знеболюючих засобів при тяжкому шоку;

транспортну іммобілізацію (або її поліпшення) при переломах кісток та значних ушкодженнях м'яких тканин, що загрожує розвитком небезпечних для життя ускладнень, накладання стандартної та транспортної пращеподібної шини при переломах щелеп;

відсічення кінцівки, що висить на лоскуті м'яких тканин (транспортна ампутація);

катетеризацію або капілярну пункцію сечового міхура при затримці сечовипускання;

часткову санітарну обробку відкритих ділянок шкіри, дегазацію пов'язок та обмундирування, заміну обмундирування, що заражене стійкими отруйними речовинами та зняття протигазів з тяжкопоранених та тяжкохворих;

промивання очей при ураженні отруйними речовинами шкірнонаривної дії з наступним введенням у кон’юнктивальний мішок спеціальних мазей для очей (застосування плівок для очей);

введення за показаннями антидотів, антибіотиків, протисудомних, бронхорозширюючих, протиблювотних, серцево-судинних, десенсибілізуючих та інших засобів;

застосування антитоксичної сироватки при отруєннях бактеріальними токсинами та проведення неспецифічної профілактики при ураженнях бактеріологічною (біологічною) зброєю.

При станах, що не загрожують життю потерпілих, заходи ПЛД можуть бути відкладені. До заходів ПЛД, що можуть бути відкладенні, відносяться:

виправлення пов'язок та поліпшення транспортної іммобілізації;

проведення новокаїнових блокад та введення знеболюючих засобів при пошкоджені середньої тяжкості;

дегазація рани при уражені її стійкими отруйними речовинами;

ін'єкція антибіотиків та серопрофілактика правця при відкритих травмах та опіках;

проведення дезінтоксикаційної терапії та застосування антибіотиків при радіаційних та хімічних ураженнях;

зміна пов'язки при забрудненні рани радіоактивними речовинами;

призначення симптоматичних медикаментозних засобів.

Повний обсяг ПЛД включає невідкладні заходи та заходи, проведення яких може бути відкладене. Надання ПЛД у повному обсязі потребує 40% поранених і хворих від усіх поранених і хворих, які надходять до медр, МПП. Скорочення обсягу ПЛД проводиться за рахунок заходів другої групи. Надання ПЛД у скороченому обсязі потребує 10-15% поранених і хворих від усіх поранених і хворих, які надходять до медр, МПП.

Кваліфікована медична допомога надається з метою повного усунення наслідків поранень, захворювань та уражень, що загрожують життю потерпілих, попередження розвитку ускладнень, та підготовки до подальшої евакуації тих потерпілих, хто на це потребує. Вона поділяється на хірургічну та терапевтичну.

За терміновістю надання заходи КМД поділяються на дві групи:

невідкладні;

заходи, виконання яких може бути вимушено відкладене.

Невідкладні заходи КМД виконуються, як правило, з приводу усунення наслідків поранень (уражень) та.захворювань, що безпосередню загрожують життю потерпілих. Невиконання цих заходів значно збільшує ймовірність летального результату або тяжких ускладнень.

Заходи КМД, виконання яких може бути відкладене, спрямовані на профілактику у потерпілих небезпечних ускладнень, створення сприятливих умов для їх швидкого виліковування та повернення до строю.

Невідкладні заходи кваліфікованої хірургічної допомоги включають:

ліквідацію асфіксії та відновлення адекватного дихання;

кінцеву зупинку внутрішньої та зовнішньої кровотечі;

комплексну терапію гострої кровотечі, шоку, травматичного токсикозу;

некротомію при глибоких циркулярних опіках грудей та кінцівок, що викликають розлад дихання та кровообігу;

лікування анаеробної інфекції;

хірургічну обробку та ушивання ран при широко відкритому пневмотораксі, що не герметизувався оклюзійною пов'язкою, поранені серця, зовнішньому клапанному пневмотораксі;

лапаротомію при пораненнях та закритій травмі живота з пошкодженням внутрішніх органів, при внутрішньочеревному пошкоджені сечового міхура та прямої кишки;

декомпресійну трепанацію черепа при пораненнях та пошкодженнях, що супроводжуються стиском головного мозку.

Заходи кваліфікованої хірургічної допомоги, виконання яких може бути вимушено відкладене підрозділяються на дві підгрупи:

Перша підгрупа включає заходи, відмова від виконання яких, як правило, призведе до тяжких ускладнень:

ампутація при відриві, ушкодженнях та ішемічному некрозі кінцівок;

накладання надлобкової нориці при ушкодженнях уретри та протиприродного заднього проходу при зовнішньо черевному ушкодженні прямої кишки;

хірургічна обробка ран, зараженими отруйними речовинами, а також ран зі значним ушкодженням м'яких тканин.

Друга підгрупа містить заходи, відмова від виконання яких не виключає розвиток тяжких ускладнень, але небезпека їх виникнення може бути зменшена застосуванням антибіотиків та інших засобів. До заходів цієї групи відносяться:

первинна хірургічна обробка рани (за винятком включених у попередню підгрупу та ран, що не підлягають хірургічній обробці);

некротомія при глибоких циркулярних опіках грудей та кінцівок, що не викликають розладу дихання та кровообігу, туалет сильно забруднених опікових поверхонь; накладання пластинчастих швів при лоскотних пораненнях обличчя;

лігатурне зв'язування зубів при переломах нижньої щелепи з дефектом.

Невідкладні заходи кваліфікованої терапевтичної допомоги включають:

санітарну обробку потерпілих при зараженнях отруйними речовинами;

введення антидотів та протиботулінічної сироватки;

комплексну терапію гострої серцево-судинної недостатності, порушення сердечного ритму;

комплексну терапію гострої дихальної недостатності;

дегідратаційну терапію при набряку головного мозку;

корекцію грубих порушень кислотно-лужного та електролітного балансу;

комплекс заходів при попаданні всередину отруйних речовин;

введення знеболюючих, десенсибілізуючих, протиблювотних, протисудомних та бронхолітичних засобів;

застосування транквілізаторів, нейролептиків при гострих реактивних станах;

призначення засобів проти свербіння при розповсюджених іпритних дерматозах.

Заходи кваліфікованої терапевтичної допомоги, виконання яких може бути вимушено відкладене:

введення антибіотиків та сульфаніламідів з профілактичною метою;

гемотрасфузія із замісною метою (при значній анемізації);

застосування симптоматичних медикаментозних засобів.

У військовому польовому пересувному госпіталі окремого полку медичного забезпечення армійського корпусу кваліфікована хірургічна та терапевтична допомога надається, як правило, у повному обсязі з виконанням заходів обох груп. Скорочення її обсягу здійснюється за рахунок повної або часткової відмови від виконання заходів, які можуть бути вимушено відкладені. Питання про відстрочку у наданні потерпілим медичної допомоги необхідно вирішувати тільки індивідуально, всебічно оцінюючи характер поранення (захворювання), стан потерпілого у даний час, можливість розвитку тяжких ускладнень. При скорочені обсягу КМД у ВППГ обов'язково проводиться комплекс лікарських заходів, що зменшує небезпеку відстрочки у її надані, та приймаються заходи до швидкої евакуації потерпілих у лікувальні заклади госпітальних баз.

Повний обсяг КМД включає виконання всіх заходів хірургічної і терапевтичної допомоги. Надання КМД у повному обсязі потребують 50% поранених і хворих від усіх поранених і хворих, які надходять до ВППГ.

При несприятливих умовах обсяг КМД у ВППГ може скорочуватись:

а) у разі, коли потерпілим надають невідкладні заходи кваліфікованої хірургічної допомоги, заходи першої підгрупи кваліфікованої хірургічної допомоги, виконання яких може бути вимушено відкладене і невідкладні заходи кваліфікованої терапевтичної допомоги. Потребують цієї допомоги 30-35% поранених і хворих від усіх поранених і хворих, які надходять до ВППГ;

б) у разі, коли потерпілим надають тільки невідкладні заходи кваліфікованої хірургічної допомоги і невідкладні заходи кваліфікованої терапевтичної допомоги. Потребують цієї допомоги 15% поранених і хворих від усіх поранених і хворих, які надходять до ВППГ.

Спеціалізована медична допомога – вища форма медичної допомоги. Вона носить вичерпний характер і надається лікарями-спеціалістами у лікувальних закладах госпітальних баз, які мають на оснащенні спеціальне лікувально-діагностичне обладнання. Спеціалізація медичної допомоги є однією із характерних рис сучасної системи медичного забезпечення бойових дій військ (сил). Вона досягається включенням у склад ГБ штатних спеціалізованих госпіталів. У госпітальних базах передбачається надання СМД наступним контингентам потерпілих:

пораненим у голову, шию, хребет (нейрохірургічна, стоматологічна, офтальмологічна та отоларингологічна медична допомога);

пораненим у груди, живіт, таз;

пораненим з переломами довгих трубчастих кісток та пошкодженням крупних суглобів;

обпеченим;

легкопораненим та легкохворим;

ураженим іонізуючим випромінюванням;

ураженим отруйними речовинами;

неврологічним хворим, контуженим та особам з психічними розладами;

загальносоматичним хворим;

хворим з шкірними та венерологічними захворюваннями;

інфекційним хворим;

хворими на туберкульоз;

жінкам при пораненнях та захворюваннях жіночих статевих органів.

4. Медичне сортування. Визначення поняття, його завдання. Організація медичного сортування поранених та хворих.

Важливим організаційним елементом сучасної системи ЛЕЗ є медичне сортування. Його основи розроблені видатним військово-польовим хірургом Миколою Івановичем Пироговим, який вперше застосував його під час Кримської війни 1853-1856 рр. “Я вперше впровадив сортування на севастопольських перев'язочних пунктах та знищив... пануючий там хаос...” Розроблені М.І. Пироговим принципи медичного сортування отримали подальший розвиток у працях видатних вітчизняних хірургів та повністю виправдали себе на практиці у роки Великої Вітчизняної війни. Значення медичного сортування особливо зростає при роботі етапів медичної евакуації в умовах застосування зброї масового ураження.

Медичне сортування - це розподіл потерпілих на групи за ознаками потреби в однорідних лікувально-евакуаційних i профілактичних заходах у відповідності з медичними показаннями, обсягом наданої медичної допомоги та прийнятим порядком евакуації.

Сортування потерпілих проводиться на кожному ЕМЕ та здійснюється у всіх його функціональних підрозділах. Зміст сортування залежить від завдань, що покладаються на ті чи інші функціональні підрозділи та ЕМЕ у цілому, а також від умов бойової та медичної обстановки.

Мета медичного сортування - забезпечити потерпілих своєчасним проведенням лікувально-профілактичних заходів та подальшу їх евакуацію.

Завдання медичного сортування - визначити характер ураження, встановити черговість, місце (функціональний підрозділ) надання потерпілим медичної допомоги (лікування), визначити порядок евакуації потерпілих: куди евакуювати, у яку чергу, на якому транспорті, у якому положенні.

В результаті медичного сортування на ЕМЕ виділяють такі основні групи потерпілих:

ті, що представляють небезпеку для оточуючих (інфекційні хворі, уражені отруйними речовинами, бактеріальними засобами, ті що мають забруднення шкіри та обмундирування радіоактивними речовинами понад допустимі норми, які знаходяться у стані різкого психомоторного збудження та ін.),а тому підлягають спеціальній обробці або ізоляції;

ті, що потребують надання медичної допомоги на даному етапі медичної евакуації;

ті, що підлягають подальшій евакуації без надання їм медичної допомоги;

ті, що отримали ураження, несумісні з життям (агонуючі) та потребують тільки симптоматичного лікування і догляду

ті, що підлягають поверненню у свої підрозділи після надання їм медичної допомоги та відпочинку.

В залежності від завдань, що вирішуються у процесі медичного сортування потерпілих, розрізняють два його види: внутрішньопунктове та евакуаційно-транспортне.

Внутрішньопунктове сортування має на меті розподілити потерпілих на групи для направлення їх у відповідні функціональні підрозділи даного етапу медичної евакуації та встановити черговість їх направлення у ці підрозділи.

Евакуаційно-транспортне сортування проводиться з метою розподілення потерпілих на групи у відповідності з евакуаційним призначенням, черговістю, способами та засобами подальшої їх евакуації, а також необхідності у медичному супроводі.

Внутрішньопунктове та евакуаційно-транспортне сортування, як правило здійснюється одночасно, тобто поряд з виділенням потоку потерпілих, які потребують відповідної медичної допомоги на даному етапі - визначаються евакуаційне призначення, черговість, спосіб та засоби евакуації потерпілих, що не потребують медичної допомоги на цьому етапі.

Медичне сортування, як правило, ведеться на основі з'ясування діагнозу потерпілого, його прогнозу і тому завжди носить діагностичний та прогностичний характер. Результати медичного сортування позначаються сортувальними марками, а також реєструються у первинній медичній картці, історії хвороби.

Медичне сортування доцільно проводити сортувальними бригадами у складі: лікаря, двох медичних сестер, двох реєстраторів та 1-2 ланок санітарів-носіїв.

Без медичного сортування неможливо обійтися в усіх випадках, коли виникає необхідність у наданні медичної допомоги одночасно декільком, а тим більш великій кількості потерпілих.

Правильно організоване медичне сортування сприяє не тільки успішному здійсненню лікувально-евакуаційного забезпечення, але й найбільш раціонального використання сил та засобів медичної служби.

5. Медична евакуація. Визначення поняття, її мета та призначення. Санітарно-транспортні засоби, що використовуються для евакуації потерпілих.

Медична евакуація є складовою частиною ЛЕЗ і нерозривно пов'язана із наданням медичної допомоги потерпілим та їх лікуванням. З медичної точки зору евакуація є вимушеним заходом внаслідок неможливості організувати повноцінне лікування потерпілих у безпосередній близькості від району бойових дій.

Медична евакуація - сукупність заходів з доставки потерпілих із району виникнення санітарних втрат на медичні пункти та у лікувальні заклади для своєчасного та повного надання їм медичної допомоги та лікування. Крім того, медична евакуація забезпечує вивільнення ЕМЕ, створюючи умови для їх переміщення у відповідності з бойовою і медичною обстановкою.

Шлях, по якому здійснюється виніс та транспортування потерпілих у тил, називається шляхом медичної евакуації. Як правило, шляхи медичної евакуації відповідають шляхам підвозу військам (силам) матеріальних засобів, що дозволяє використовувати для евакуації потерпілих дороги, що обслуговуються інженерними військами та шляховою службою, а також зворотні рейси транспорту загального призначення, що доставляють у війська боєприпаси, продукти харчування та інші матеріально-технічні засоби.

Сукупність шляхів евакуації, розгорнутих на них етапів медичної евакуації та санітарно-транспортних засобів, які забезпечують певне угрупування військ отримала назву евакуаційного напрямку.

Найбільш складною проблемою є евакуація потерпілих з поля бою. Тут евакуація здійснюється переважно шляхом вивозу потерпілих на малогабаритному транспорті підвищеної прохідності, а часом і виносу їх санітарами-носіями.

Подальша евакуація потерпілих ведеться на автомобільному санітарному транспорті, що висувається по можливості ближче до місць виникнення санітарних втрат.

Евакуація потерпілих з підрозділів, медичних пунктів, медр бригади та лікувальних закладів організується відповідним старшим начальником медичної служби та здійснюється підлеглими йому транспортними засобами. Такий принцип евакуації називається “евакуація на себе”. В окремих випадках начальник медичної служби може провести евакуацію потерпілих з підлеглих йому ЕМЕ у тил своїм транспортом, тобто “від себе”. Цей спосіб може застосовуватися при незначних санітарних втратах у частинах другого ешелону, резерву, частинах, що дислокуються у тиловій смузі при висуненні частин та ін. Основним способом є “евакуація на себе”, при якій є можливість більш ефективного використання транспортних засобів відповідно до обстановки. Крім того можуть застосовуватися інші принципи медичної евакуації, а саме: “евакуація на сусіда”, “евакуація через себе”, “евакуація за собою”.

Евакуація поранених на МПБ, у разі його розгортання, здійснюється транспортом МПБ, санітарними транспортерами, а також транспортом, виділеним командиром батальйону. У медр бригади евакуація потерпілих проводиться санітарним транспортом медр; у необхідних випадках використовується транспорт загального призначення, із медр до ВППГ потерпілі доставляються санітарним транспортом окремого полку медичного забезпечення АК, а також виділеним командуванням транспортом загального призначення.

Починаючи з етапу кваліфікованої медичної допомоги (ВППГ), евакуація потерпілих ведеться за призначенням, в спеціалізовані військові польові госпіталі. Евакуація за призначенням - принцип медичної евакуації, при якому потерпілі направляються з ЕМЕ, що надають КМД, безпосередньо в спеціалізовані лікувальні заклади, де їм може бути надана вичерпна медична допомога та забезпечено спеціалізоване лікування. Евакуація проводиться штатним санітарним транспортом медичної служби, а також транспортом загального призначення. Останній використовується переважно для евакуації легкопоранених та легкохворих. Він потребує додаткового обладнання (оснащення спеціальними пристосуваннями для встановлення нош, засобами захисту від пилу, жари, холоду та ін.). Евакоємність деяких автотранспортних засобів показана в таблиці 1.

6. Особливості організації та проведення лікувально-евакуаційних заходів при ліквідації наслідків застосування противником зброї масового ураження

Викладені вище положення з організації ЛЕЗ в повній мірі зберігають своє значення при їх проведенні при застосуванні противником зброї масового ураження (ЗМУ). Однак у районі застосування противником цієї зброї створюються настільки тяжкі умови, що потрібні дещо інші форми та способи роботи медичної служби з надання медичної допомоги потерпілим та їх евакуації.

Умови діяльності медичної служби при застосуванні противником ЗМУ визначаються насамперед особливостями санітарних втрат, які несуть війська від цієї зброї. Характер ядерної, хімічної та біологічної зброї, а також прагнення противника несподівано застосувати ці види зброї обумовлюють одночасне виникнення масових санітарних втрат. При цьому уражені будуть знаходитись, як правило, на відносно обмеженій території, тобто в осередку ураження.

Таблиця 1

Евакоємність транспортних засобів, що використовуються

для медичної евакуації потерпілих

Під осередком масового ураження розуміють територію з людьми, тваринами, бойовою технікою, транспортом та різним майном, що зазнали безпосередньої дії ЗМУ, що призводить до одночасних масових втрат особового складу військ (сил).

Отже, при застосуванні противником ЗМУ медичній службі необхідно здійснити у короткі строки великий за обсягом комплекс лікувально-евакуаційних заходів, частина яких проводиться безпосередньо в осередку масового ураження.

Важливою умовою діяльності медичної служби при застосуванні ЗМУ є складність завчасного визначення місця, часу та масштабів її застосування противником. У зв'язку з цим необхідне своєчасне інформування медичної служби про осередки масового ураження, що виникли, а також створення постійного резерву сил та засобів медичної служби, визначення загального порядку його використання та підтримання усіх сил та засобів медичної служби у постійній готовності до проведення заходів ліквідації наслідків застосування противником ЗМУ.

Варто мати на увазі, що територія осередку ураження буде заражена радіоактивними, отруйними речовинами та засобами бактеріологічного нападу. Це заважає роботі в осередку ураження, викликає необхідність використання спеціальних засобів для захисту уражених та особового складу медичної служби, вимагає проведення санітарної обробки уражених, а також дезактивації, дегазації та дезинфекції їх обмундирування на етапах медичної евакуації.

Важливою умовою діяльності медичної служби при застосуванні противником ЗМУ є характер бойової обстановки, в першу чергу наявність або відсутність загрози виходу противника у район осередку масового ураження. При наявності такої загрози основним завданням є швидка евакуація потерпілих з цього району. Обсяг медичної допомоги на етапах медичної евакуації в цих умовах скорочується.

При відсутності загрози виходу військ противника у район осередку, сприятливій радіаційній, хімічній та бактеріологічній обстановці сили та засоби медичної служби можуть бути наближені безпосередньо до осередку ураження та забезпечити надання медичної допомоги потерпілим у повному обсязі.

Лікувально-евакуаційне забезпечення та рятувальні роботи в осередку ураження проводяться загоном ліквідації наслідків застосування противником ЗМУ, а також силами та засобами медичної служби потерпілих частин (підрозділів). До складу загону з ліквідації наслідків застосування противником ЗМУ, окрім медичного складу потерпілої частини (підрозділу), можуть входити медичні пункти батальйонів та підрозділи збору та евакуації медр бригади.

ПМД ураженим надається у порядку само- та взаємодопомоги, а також особовим складом підрозділів, що виконують рятівні роботи. Санітарні інструктори та фельдшери зі складу цих підрозділів безпосередньо керують заходами з надання ПМД та особисто надають її тяжкоураженим. Після надання ураженим ПМД їх вивозять (виносять) із осередку на незаражені ділянки місцевості (легкоуражені виходять самостійно), де вони очікують евакуації до медр бригади або до ВППГ. Медичні пункти частин, що залучаються до ліквідації наслідків застосування противником ЗМУ, розташовуються якнайближче до осередку ураження.

У системі лікувально-евакуаційних заходів, що проводяться медичною службою при ліквідації наслідків застосування противником ЗМУ в умовах успіху розгортання наступу важливе значення має якомога швидке висунення до осередку сил та засобів медичною служби, що забезпечують надання КМД (ВППГ, групи підсилення). При наявності відповідних можливостей до великих осередків масових санітарних втрат доцільно висувати групу військових польових госпіталів.

В залежності від ступеню загрози виходу противника у район осередку ураження, сили та засоби, що виділені для ліквідації наслідків застосування противником ЗМУ, розгортаються в безпосередній близькості до осередку або на деякому віддалені від нього.

Евакуація потерпілих із осередків масового ураження повинна проводитися у можливо короткий строк з дотриманням заходів, що попереджують додаткове зараження їх РР, ОР,БЗ.

Для евакуації потерпілих із осередків масового ураження на наступні ЕМЕ використовується як санітарний автотранспорт, так і автомобільний транспорт загального призначення, а при евакуації із ВППГ - й авіаційний транспорт.

Закінчення

Найважливішим завданням, що стоїть перед військово-медичною службою у воєнний час є організація та проведення системи заходів з надання потерпілим медичної допомоги, збереження їх життя та швидкого відновлення боєздатності та працездатності. Успішне виконання цього завдання досягається чітким знанням та своєчасним виконанням особовим складом медичної служби вимог сучасної системи лікувально-евакуаційного забезпечення.

У період Великої Вітчизняної війни військово-медична служба Червоної Армії та Військово-Морського Флоту повернула у стрій 72,3% поранених та 90,6% хворих, різко скоротила летальність та інвалідність. Таких результатів у великомасштабній війні не вдалось досягти ні одній армії світу. Щоб у надзвичайно складних умовах сучасної війни медична служба була спроможна виконувати розглянуте завдання, реалізувати своє гуманне призвання та забезпечити поповнення збройних сил особовим складом, а народне господарство країни трудовими ресурсами, необхідно уміло організувати та чітко проводити систему високоефективних заходів із своєчасного надання потерпілим медичної допомоги, їх евакуації, лікування та реабілітації.

Література

А. Використана для підготовки тексту лекції:

1. Білий В.Я., Пасько В.В., Сохін О.О. Військово-медична доктрина України // Наука і оборона. – 2000. - № 4. – С. 18-23.

2. Левченко Ф.М. Управління кваліфікованою медичною допомогою в системі лікувально-евакуаційного забезпечення військ: Дис. …канд. наук з держ. управління. – К., 1998. – 185 с.

3. NATO Medical Support Principles and Policies / NATO // EAPC Unclassified. – Brussels, 1998. – 26 p.

4. Allied Joint Medical Support Doctrine. Third Coordinating Draft. - Brussels, 1999. – 112 p.

5. Чиж И.М. Организационные принципы военного здравоохранения Российской Федерации: Основные положения современной военно-медицинской доктрины // Воен. - мед. журн. – 2001. – Т. 322, № 12. – С. 4-13.

6. Организация медицинского обеспечения частей и соединений / Под ред. Н.Г. Иванова, О.С. Лобастова. - Л., 1984. – 472 с.

7. Наставление по медицинскому обеспечению боевых действий сухопутных войск (соединение, часть, подразделение). – М.: Воениздат, 1987. – 256 с.

8. Военно-медицинская подготовка / Под ред. Ф.И. Комарова. - М.: Медицина, 1984. - С. 80-105.

9. Георгиевский А.С. История военной медицины. – Л., 1982. – 162 с.

Б. Рекомендована студентам для самостійної роботи за темою лекції:

І. Обов’язкова:

1. Военно-медицинская подготовка / Под ред. Ф.И. Комарова. - М.: Медицина, 1984. - С. 80-105.

2. Білий В.Я., Пасько В.В., Сохін О.О. Військово-медична доктрина України // Наука і оборона. – 2000. - № 4. – С. 18-23.

ІІ. Додаткова:

1. Георгиевский А.С. История военной медицины. – Л., 1982. – 162 с.

Наочне приладдя:

1. Таблиці:

- евакоємність транспортних засобів, що використовуються для медичної евакуації потерпілих.

2. Схеми:

- принципова схема розгортання етапу медичної евакуації.

3. Плакати:

- санітарно-транспортні засоби.

Дата добавления: 2015-09-27 | Просмотры: 1430 | Нарушение авторских прав