АкушерствоАнатомияАнестезиологияВакцинопрофилактикаВалеологияВетеринарияГигиенаЗаболеванияИммунологияКардиологияНеврологияНефрологияОнкологияОториноларингологияОфтальмологияПаразитологияПедиатрияПервая помощьПсихиатрияПульмонологияРеанимацияРевматологияСтоматологияТерапияТоксикологияТравматологияУрологияФармакологияФармацевтикаФизиотерапияФтизиатрияХирургияЭндокринологияЭпидемиология

Етапи розвитку психіатрії і психопатології.

Спочатку розвивалася психіатрія, яка з'явилася з тих пір, як виникла характерна структура людської особи.

Старогрецькі філософи висловлювали природничонаукове розуміння психічних хвороб – як хвороб мозку. Природничонаукове розуміння довго співіснувало разом з марновірними уявленнями.

В середньовіччі, в Європі психічні захворювання (що особливо супроводжувалися психомоторним збудженням) вважали породженням диявола. Тому лікували таких хворих священнослужителі.

Перші будинки психічнохворих з'явилися в монастирях. Хворі містилися в гамівних сорочках і ланцюгах. Лікування зводилося, в основному, до зняття психомоторного збудження.

Перша офіційна божевільня була відкрита в Англії, при монастирі Bedlam. Зараз це елітна психіатрична клініка під Лондоном.

На Русі відношення до психічнохворих було терпиміше. Всіх хворих підрозділяли на «одержимих» (дияволом) і «блаженних» (благо). У основі розділення знову-таки лежав прояв психомоторного збудження.

В.М.Бехтерев створює перші в Росії психіатричні школи і лабораторію в Казані (1855 р.)

У 1879 р. В.Вундт створив першу експериментально-психологічну лабораторію в Лейпцігу. У лабораторіях розроблялися експериментально-психологічні методи дослідження порушеної психіки. З цієї миті психологія стає самостійною наукою.

У 1907 р. виділяється особлива область знань – патологічна психологія і психопаталогія. Поняття патопсихологія і психопатологія розділив В.М.Бехтерев.

У психіатрії засобу для лікування хворих з'явилися тільки в 20 ст.

У 30-і рр. з'являється шокова терапія (електрошок, інсулін, атропін).

У 50-і рр. – психофармакологія.

Вітчизняна психопатологія має іншу історію розвитку, чим сучасна клінічна психологія на Заході. Однак народилися вони одночасно, на початку XX ст., і були викликані до життя запитами психіатричної практики й досягненнями психологічної науки.

До кінця XIX ст. більшість психіатрів світу не використовували даних психології: безплідність її умоглядних інтроспективних положень для потреб клініки була очевидна. У психіатричних журналах 60- 80- х рр. минулого століття публікувалося чимало робіт з анатомії й фізіології нервової системи й фактично були відсутні психологічні статті.

Інтерес до психології з боку передових психоневрологів, виник у зв'язку з корінним поворотом у її розвитку - організацією в 1879 р. В. Вундтом у Лейпцизі першої у світі експериментально-психологічної лабораторії. Внесення в психологію методів природознавства виривало її з лона ідеалістичної філософії. Психологія ставала самостійною наукою. І подальший розвиток психіатрії був невід’мною складовою експериментальної психології. "Зневажати положеннями сучасної психології, що опирається на експеримент, а не на умогляд, для психіатра вже не представляється можливим", - писав В. М. Бехтерев [27, 595]. "

При великих психіатричних клініках наприкінці XIX ст. почали організовуватися психологічні лабораторії - Є. Крепелина в Німеччині (1879), П. Жану у Франції (1890). Експериментально-психологічні лабораторії були відкриті й при психіатричних клініках Росії - друга в Європі лабораторія В. М. Бехтерева в Казані (1885), потім у Петербургові, лабораторії С. С. Корсакова в Москві (1886), В. Ф. Чижа в Юр'єву, І. А. Сикорского в Києві, П. І. Ковалевского в Харкову. Ряд лабораторій був організований у США й Англії.

У лабораторіях розроблялися експериментально- психологічні методи дослідження порушеної психіки. Одночасно для зіставлення результатів вивчалися особливості психіки здоровіших людей. Оскільки в Росії офіційна психологічна наука завзято трималася за інтроспективний метод, залишаючись у руслі філософського знання, психіатри виявилися першими психологами- експериментаторами. В усних виступах і на сторінках преси вони обґрунтовували необхідність перетворення психології в досвідчену науку, доводили неспроможність спекулятивних умоглядних конструкцій: "Наука повинна бути точною й не може задовольняти аналогією, припущеннями... а тим більше не може миритися із продуктами фантазії й творчості на місці дійсності" [26,398].

НА початку XX ст. дослідники порушень психічної діяльності засвідчують вичленовування особливої галузі знань - патологічної психології. У літературі тих років ще зустрічається недиференційоване вживання термінів "патопсихологія" і "психопатологія". Так, А. Грегор (1910) пише: "Експериментальна психопатологія вивчає здійснення психічних функцій при ненормальних умовах, створених хворобливим процесом, що лежать в основі щиросердечної хвороби" [211, 3]. "Особливі умови дослідження, а ще більш особлива постановка питань, що дається потребами психіатричної клініки, привели до створення самостійної дисципліни - експериментальної психопатології, що стикається, але не зливається з клінічною психіатрією, загальною й індивідуальною психологією", - писав П. М. Зинов'єв [70, 6], "наукова дисципліна, що вивчає психічне життя душевнохворих, зветься психопатологією або патологічною психологію..." [140, 75].

Змішання понять "патопсихологія" і "психопатологія" відбувалося через відсутність чіткої диференціації завдань психології й психіатрії в період первісного нагромадження фактичного матеріалу в конкретних дослідженнях аномалій психіки, тим більше, що дослідники, як правило, одноосібно сполучали й психіатра й психолога.

Розлади психіки розглядалися як експеримент природи, що зачіпає здебільшого складні психічні явища, до яких експериментальна психологія ще не мала підходу. Психологія, таким чином, одержувала новий інструмент пізнання. "Хвороба перетворюються в тонке знаряддя аналізу, - писав Т. Рибо.

Зберегли значення для сучасної науки й сформульовані В. М. Бехтеревым і С.Д.Владичко вимоги до методик: простота (для розв'язку експериментальних завдань випробувані не повинні мати особливі знання, навички) і портативність (можливість дослідження безпосередньо в постілі хворого, поза лабораторною обстановкою).

У роботах бехтеревскої школи відбитий багатий конкретний матеріал про розлади сприйняття й пам'яті, розумової діяльності, уяви, уваги й розумової працездатності. Результати експериментів зіставлялися з особливостями поведінки хворого поза експериментальної ситуацієї. В історіях хвороби, написаних з позицій об'єктивної психології, утримуються цінні для психологічного аналізу відомості про порушення особистості, свідомості й самосвідомості, емоційно-вольової сфери. Викладаються вони в динаміку, яка дозволяє бачити умови й стадії розвитку психічного дефекту, що проявляються в реальній життєдіяльності людини.

На погляди К. І. Поварнина й інших представників школи В. М. Бехтерева дуже впливав завідувач психологічної лабораторії Психоневрологічного інституту А.Ф.Лазурский. Будучи учнем і співробітником В. М. Бехтерева, він став організатором власної психологічної школи. У передмові до книги А. Ф. Лазурского "Психологія загальна й експериментальна" А. Ф. Лазурский розробляв головним чином питання індивідуальної й педагогічної психології, але ідеї із цих галузей переносилися й у психопатологію. Так, К.І.Поварнін указував на необхідність обліку індивідуальних особливостей хворих, оскільки іноді знаходять дефекти там, де насправді різко виражені індивідуальні особливості. Наприклад, слабке запам'ятовування можливе не через хворобу, а як результат поганої слухової пам'яті, у чому можна переконатися по запам'ятовуванню сприйнятого зором. Ця ідея збагачувала принцип співвіднесення результатів дослідження хворих і здоровіших.

У клініку був впроваджений розроблений А. Ф. Лазурским для потреб педагогічної психології природній експеримент. Він застосовувався в ході організації дозвілля хворих, їхніх занять і розваг - зі спеціальною метою пропонувалися рахункові задачки, ребуси, загадки, завдання із заповнення пропущених у тексті букв, складів і ін.

Таким чином, психопатологія вже в джерелах мала всі ознаки, необхідні для твердження її наукової самостійності як галузі психологічної науки: предмет дослідження - порушення психіки; методи - увесь арсенал психологічних методів; концептуальний апарат - апарат психологічної науки.

Л. С. Виготський керував патопсихологічною лабораторією на базі клініки ім.С.С.Корсакова. Експериментальні дослідження психології розумової відсталості послужили Л. С. Виготському матеріалом для побудови теорії про зв'язок пізнавальної й мотиваційної сфер у принциповій дискусії з К. Левином (про зв'язок інтелекту й афекту).

Експериментальні дослідження під керівництвом Л. С. Виготського поклали початок багатобічному вивченню розпаду мислення.

Відповідно до традицій школи В.М. Бехтерева на новій методологічній основі, у руслі теорії відносин здійснювалися дослідження з різних напрямків медичної психології. У цих дослідженнях були продовжені кращі традиції школи В. М. Бехтерева - цілісний підхід до особистості й непримиренність до функціоналізму: "Психологія безособових процесів повинна бути замінена психологією діяльної особистості, або особистості в діяльності" [135, 11].

Ряд робіт був присвячений порушенню будови трудової діяльності хворих, вивченню впливу відносини хворих до праці на їхню працездатність. На підставі цих досліджень В. Н. Мясищев висунув положення про те, що порушення працездатності слід розглядати як, основний прояв щиросердечної хвороби людину й що показник працездатності служить одним із критеріїв психічного стану хворого. Роботи ленінградської школи психопатологів цього періоду не втратили дотепер свого актуального значення як по змісту, так і по експериментальних методиках.

Широко розвернулися психопатологичні дослідження порушень пізнавальної діяльності й мотиваційної сфери в лабораторії Центрального інституту психіатрії МЗ РСФСР на базі психіатричної лікарні ім. П. Б. Ганнушкина (Б. В. Зейгарник, С. Я. Рубинштейн, Т. І. Тепеницына, Ю. Ф. Поляків, В. В. Миколаєва). Проводиться більша робота з патопсихології в Центрі охорони психічного здоров'я АМН СРСР (Ю. Ф. Поляків, Т. К. Мелешко, В. П. Критська, Н. В. Курек і ін.).

Соціальний аспект психопатологічних досліджень представлений у психологічній лабораторії Центрального науково-дослідного інституту експертизи працездатності й організації праці інвалідів, створеного вперше у світі в СРСР (В. М. Коган, Є. А. Коробкова, І. Н. Дукельская й ін.).

У руслі теорії Д. Н. Узнадзе велися й продовжують здійснюватися дослідження порушень установки при різних формах психічних захворювань психологами й психіатрами Грузії.

З 1949 р. з ініціативи С. Л. Рубинштейна почав читатися курс патопсихології в Московському державному університеті ім. М. В. Ломоносова на психологічнім відділенні філософського факультету. У цей час подібні курси введені в навчальні програми всіх факультетів або відділень психології університетів країни.

За останні роки виросло значення психопатології в психокорекційній роботі, яка проводиться в різних видах психологічної служби: психокорекція й профілактика в соматичній клініці й клініці неврозів, поліклінічних відділеннях кризових станів, "телефони довіри", "Служба родини" і ін. Психопатологи беруть участь у груповій психокорекції (Психоневрологічний інститут ім. В. М. Бехтерева, Клініка неврозів, ряд психіатричних лікарень і ін.).

Розширюється мережа лабораторій по відновленню як окремих порушених функцій, так і працездатності хворих людей. Участь психологів стає зараз не тільки необхідним, але часто провідним фактором як у діагностичній роботі, так і в області профілактики й психокорекції психічних розладів.

Особливий розвиток одержали патопсихологичні дослідження в дитячих психоневрологічних установах. Розробляються методики, що сприяють ранній діагностиці розумової відсталості; проводиться аналіз складних картин недорозвинення в дитячому віці з метою пошуків додаткових диференційно-діагностичних ознак і симптомів; використовуючи положення Л. С. Виготського про "зону найближчого розвитку", психопатологи розробляють методики "навчального експерименту", спрямовані на виявлення прогностично важливих ознак навченості дітей. Розробляються методи ігрової психокорекції. Значно зросла роль психопатологов в області трудової, судово- психіатричної й судово-психологічної експертиз...

Швидкий ріст дослідницької й практичної роботи в області експериментальної патопсихології сприяє тому, що при наукових суспільствах психологів створюються секції, що поєднують і координуючі дослідження в області психопатології. На всесоюзних з'їздах психологів країни були широко представлені доповіді психопатологов, які концентрувалися навколо наступних проблем:

1) значення психопатології для теорії загальної психології;

2) проблеми психокорекції;

3) патологія пізнавальної діяльності й особистості.

Таким чином, у цей час розвивається прикладна область психології, що має свій предмет і свої методи, - експериментальна патопсихологія.

Дата добавления: 2015-10-11 | Просмотры: 1842 | Нарушение авторских прав