АкушерствоАнатомияАнестезиологияВакцинопрофилактикаВалеологияВетеринарияГигиенаЗаболеванияИммунологияКардиологияНеврологияНефрологияОнкологияОториноларингологияОфтальмологияПаразитологияПедиатрияПервая помощьПсихиатрияПульмонологияРеанимацияРевматологияСтоматологияТерапияТоксикологияТравматологияУрологияФармакологияФармацевтикаФизиотерапияФтизиатрияХирургияЭндокринологияЭпидемиология

Невротропні засоби.

Із невротропних засобів як антигіпертензивні застосовують препарати, що зменшують стимулюючий вплив нервової системи на судини.

3.2.1.1. ЗАСОБИ ЗАСПОКІЙЛИВОЇ ДІЇ.

При початкових формах гіпертензивної (гіпертонічної) хвороби застосовують засоби седативної дії (корвалдин), транквілізатори (сибазон), снодійні (.фенобарбітал).

3.2.1.2. СТИМУЛЯТОРИ ЦЕНТРАЛЬНИХ а2-АДРЕНОРЕЦЕПТОРІВ.

Основними представникамкпієї групи є клофелін і метилдофа.

Клофелін (клонідин - 2-(2,6-дихлор-феніламіно)-імідазоліну гідрохлорид) вперше синтезовано в 60-х роках XX ст.

ФАРМАКОКІНЕТИКА. Препарат швидко майже на 100 % абсорбується у травному каналі. Після прийому пік концентрації у плазмі крові досягає через 3 — 6 год. Максимальний антигіпертензивний ефект настає через 2 — 4 год, триває 2 — 8, іноді 12 год.

Клофелін — ліпідофільна речовина, проникає в центральну нервову систему, перетворюється в печінці, утворює фармакологічно активні метаболіти, які виводяться нирками (при порушенні функції нирок дозу препарату зменшують).

ФАРМАКОДИНАМІКА. Механізм дії пов'язаний зі збудженням після синаптичних а2-адренорецепторів центральних адренергічних невронів, що мають гальмуючий вплив на судиноруховий центр довгастого мозку, а також на судини. Гальмування симпатичної іннервації викликає зниження артеріального тиску, сповільнення скорочень серця, зниження периферичного тонусу судин нирок. Препарат гальмує екскрецію катехоламінів та їх метаболітів із сечею.

Брадикардія внаслідок введення клофеліну пов'язана із зниженням симпатичного і підвищенням парасимпатичного тонусу (n. vagus). Останнє зумовлює підвищення рефлекторної чутливості барорецепторів. Клофелін зменшує активність реніну у плазмі крові, що має значення для антигіпертензивної дії. У перші хвилини при внутрішньовенному введенні препарату може спостерігатися короткочасне підвищення AT (внаслідок стимулюючого впливу на післясинаптичні оц-адренорецептори судин). Знижується екскреція натрію, кальцію й води, гальмується швидкість клубочкової фільтрації. Накопичення натрію зумовлює затримку води в організмі, набряки, хоча підвищення рівня позаклітинної рідини підтримує систолічний об'єм крові. Тому доцільно приймати клофелін у поєднанні з діуре-тиками — похідними тіазиду.

Клофелін підвищує опір судин головного мозку й уповільнює мозковий кровообіг. Функція центральної нервової системи зазнає переважно пригнічувального впливу. Спостерігається анальгезуючий, седативний, снодійний ефект, підвищується поріг збудливості невронів сітчастого утвору, знижується температура тіла. Апетит внаслідок підвищення центральної дії препарату зростає, можливе підвищення рівня соматотропіну. Завдяки адреномі-метичній дії клофелін знижує внутрішньо-очний тиск у хворих на глаукому, що пов'язано із звуженням судин очного дна, пригніченням секреції, поліпшенням притоку водянистої вологи. Клофелін знижує секреторну активність слинних і шлункових залоз.

Показання: артеріальна гіпертензія, гіпертензивний криз, мігрень, депресивні стани; алкоголізм, неінгаляційний наркоз.

З обережністю препарат призначають хворим з недостатністю серця, затримкою натрію в організмі, водіям транспорту, особам, що виконують роботу, пов'язану з потребою швидкої фізичної та психічної реакції. Під час лікування хворим забороняється вживати спиртні напої.

Протипоказання: атеросклероз судин головного мозку; зниження мозкового кровотоку, призначення разом з антидепресантами (зниження антигіпертензивної дії), із снодійними і психотропними засобами (можливе потенціювання центральної дії).

Побічна дія. Після введення клофеліну, особливо парентерального, виникає ортостатична артеріальна гіпотензія, в перші хвилини нетривале підвищення артеріального тиску. На початку лікування розвивається сухість у роті внаслідок І пригнічення секреції слинних залоз, через 4 — 6 тижнів цей ефект знижується, іноді і зникає. Гіпосекреція шлункового соку й кислоти хлороводневої призводить до за- і пору, особливо на початку лікування. З пригнічувальним впливом на ЦНС по-в'язана поява сонливості, загальної слабкості, втоми, посилення впливу алкоголю, барбітуратів, іноді розвивається депресія, І статева слабкість. Клофелін може потенціювати гіпоглікемію, тому його слід обережно призначати хворим на цукровий ді- 1 абет. Однак слід пам'ятати, що препарат І у деяких випадках здатний провокувати 1 гіперглікемію. Після парентерального введення, щоб уникнути ортостатичного колапсу, хворим слід полежати 1,5 — 2 год. Введення препарату не можна припиняти І раптово внаслідок небезпеки розвитку гіпертензивного кризу (синдром відміни). У таких випадках знову вводять клофелін або блокатори (3-адренорецепторів із празозином.

Для зменшення побічної дії клофелін призначають з іншими антигіиертензивними засобами (судинорозширювальними -апресин, резерпін тощо).

Метилдофа (допегіт, альдомет - (-) 3-1 (3,4-діоксифеніл)-2-метилаланін) за структурою наблажається до природного дигідроксифенілаланіну (ДОФА). Препараті запропоновано у 1960 р.

ФАРМАКОКІНЕТИКА. Після прийому всередину абсорбується майже на 50 %. Максимальна концентрація у плазмі крові визначається через 2 — 4 год. В організмі близько 10 % прийнятої дози метаболізується на метилдофамін, потім метилнор-адреналін, які утворюють кон'югати з сульфатами. Антигіпертензивний ефект розвивається через 4 — 6 год після введення всередину. Тривалість дії препарату 24-48 год, виразний лікувальний ефект метилдофа при курсовому лікуванні настає на 2 —5-ту добу. Препарат і його метаболіти виводяться з сечею (у хворих з недостатністю нирок виведення препарату гальмується), значна його кількість повторно абсорбується й виділяється з фекаліями.

Фармакодинаміка. Механізм дії метилдофа пов'язують з його здатністтю проходити крізь гематоенцефалічний бар'єр, перетворюватися на метилнорадреналін, збуджувати післясинаптичні а2-адренорецептори центральної нервової системи, що викликає зниження тонусу судинорухового центру. Метилнорадреналін у 100 разів менше збуджує оц-адренорецептори судин порівняно з норадреналіном. Внаслідок цього зменшується пресорний вплив на судини і знижується артеріальний тиск. Антигіпертензивний ефект метилдофа є результатом зменшення периферичного опору судин, частоти скорочень серця (при початковому введенні). Систолічний об'єм крові змінюється несуттєво. Поліпшується кровообіг головного мозку.

Метилдофа виявляє седативний ефект за рахунок зниження рівня норадреналіну, дофаміну, серотоніну у тканинах мозку, особливо в перші години (дні) лікування, може запобігати підвищенню температури тіла при інфекціях. У жінок, що годують, метилдофа може сприяти підвищенню лактації.

Показання: артеріальна гіпертензія різного ступеня з високим симпатичним тонусом, навіть у випадках злоякісного перебігу, частіше гіпертензивна (гіпертонічна) хвороба НА—ИБ ступеня. У випадках порушення функції нирок дозу препарату слід зменшувати.

Протипоказання: гепатит, цироз печінки, схильність до депресії, феохромоцитома, вагітність, паркінсонізм. Обережно призначають препарат особам похилого віку внаслідок небезпеки розвитку недостатності серця.

Побічна дія: пригнічення функції ЦНСЧсонливість, млявість), зниження розумової активності, сухість у ротовій порожнині. Ці явища частіше з'являються у перші 7 — 10 днів лікування, а потім зникають. Дію метилдофа потенціює резерпін. Для зменшення седативного впливу клофеліну доцільно призначати препарат на ніч. Іноді у хворих, що приймають кло-фелін, з'являється депресія, нічні жахи, запаморочення, ознаки паркінсонізму, статеві розлади, зниження лібідо, аменорея. Спостерігається набряк слизових оболонок носа. Препарат здатний викликати затримку натрію й води в організмі, набряки і зниження антигіпертензивного ефекту. У таких випадках його призначають разом з діуретиками — похідними тіазиду. Метилдофа іноді викликає ортостатичний колапс, діарею, негативно впливає на кровотворення, порушує функцію печінки, викликає розвиток паренхіматозної або холестатич-ної жовтяниці, артральгії, міальгії, шкірний висип, лихоманку.

3.2.1.3. СТИМУЛЯТОРИ ІМІДАЗОЛІНОВИХ РЕЦЕПТОРІВ.

Моксонідин (фізіотенс) — препарат нового покоління, який стимулює а2-адренорецептори та імідазолінові (1,-рецептори). Він має більшу антигіпертензивну активність і меншу побічну дію порівняно з клофеліном. Більш активним препаратом цієї групи є рилменідин.

3.2.1.4. ГАНГЛЮБЛОКУЮЧІ ЗАСОБИ.

Антигіпертензивна дія гангліоблокуючих засобів (бензогексоній, пентамін,

гігроній) реалізується внаслідок зниження тонусу судин (артеріол, вен), зменшення загального периферичного опору, венозного тиску, тиску в легеневій артерії, правому шлуночку серця. Для гігронію властива короткочасна дія, ефект розвивається через 2 — 3 хв і припиняється через 10 — 25 хв після закінчення інфузії, тому його призначають внутрішньовенно крапельно при гіпертензивних кризах, у випадках еклампсії у вагітних, в анестезіологічній практиці для керованої артеріальної гіпотензії.

3.2.1.5. СИМПАТОЛІТИЧНІ ЗАСОБИ.

Симпатолітичні засоби — це антигіпертензивні антиадренергічні засоби пресинаптичної дії.

Резерпін. Значний антигіпертензивний ефект настає через 2 — 3 доби після регулярного приймання. Антигіпертензивна дія пов'язана із зниженням систолічного і діастолічного тиску і брадикардією, повільним вивільненням реніну. Пригнічувальний вплив резерпіну на ЦНС підвищує його антигіпертензивну Дію.

Основним показанням для призначення резерпіну є артеріальна гіпертензія. Резерпін застосовують також при нервово-психічних розладах, спричинених підвищеним артеріальним тиском.

Антигіпертензивний ефект раунатину розвивається повільніше (на 10 — 14-ту добу). Завдяки наявності інших алкалоїдів раувольфії менше виражена його дія на ЦНС.

Раунатин призначають головним чином як антигіпертензивний засіб при різних формах артеріальної гіпертензії, рідко при вегетосудинній дистонії за гіпертензивним типом.

В окремих випадках передозуванн я спостерігається закладання носа, пітливість, загальна слабкість, запаморочення, порушення функції травного каналу, а у хворих на стенокардію посилюється біль у серці. Побічні ефекти зникають після зменшення дози препарату або припинення його введення.

Октадин. Фармакологічні властивості — див. «Антиадренергічні засоби», с 106.

Антигіпертензивний ефект октадину настає через 2 — 4 доби, а максимальний ефект — через 6 — 8 днів. Артеріальний тиск знижується внаслідок зменшення судинного опору. Найбільший вплив препарат має на діастолічний тиск. Рівень реніну в крові не змінюється. Октадин не впливає на кровотік і ниркову фільтрацію, тому його призначають пацієнтам з порушенням функції нирок. Препарат не порушує електролітний баланс, нормалізує ліпідний метаболізм. Лікувальний ефект зберігається протягом кількох днів після його відміни, що пов'язано з накопиченням у крові активних метаболітів.

3.2.1.6. а-АДРЕНОБЛОКАТОРИ.

а, а2-Адреноблокатор фентоламін призначають хворим з артеріальною гіпертенцією тільки за наявності феохромоцитоми, а піроксан — у випадку гіпотала-мічних (діенцефальних) розладів. Частіше застосовують а,-адреноблокатори (празозин, доксазозин, теразозин).

Празозин призначають хворим з різними формами гіпертензивної хвороби, комбінують з діуретичними і судинорозширювальними засобами, в тому числі зі Р-адреноблокаторами. Лікування почигі нають з малих доз (0,5 — 1 мг). Оскільки і можливий феномен першої дози — артеріальна гіпотензія до колапсу, дозу підвищують повільно. Доксазозин і теразозин діють тривало, їх призначають раз І на добу (див. «Антиадренергічні засоби» с 106).

3.2.1.7. р-АДРЕНОБЛОКАТОРИ.

Р-Адреноблокатори (анаприлін, метопролол, атенолол, бетаксолол та ін.) широко застосовують для лікування хворих на гіпертензивну хворобу, осо6ливо на ранніх стадіях, коли значно підвищується активність симпатичної нервової системи, а також хворих з гіперкінетичним типом кровообігу з різко підвищеним систолічним об'ємом крові і тахікардією, хворих на стенокардію. У механізмі анти-j гіпертензивної дії Р-адреноблокаторів має І значення блокада Pj-адренорецепторів, протиренінова дія, пригнічувальний впливі на ЦНС, вторинне зниження систолічного об'єму крові.

У клінічній практиці почали застосовувати новий Р-адреноблокатор небіволол, у механізмі антигіпертензивної дії у якого крім перерахованих є властивість стимулювати синтез азоту оксиду. Треба враховувати, що ці засоби знижують глі-когеноліз і після введення інсуліну можуть викликати гіпоглікемію.

Класифікація Р-адреноблокаторів з антигіпертензивною дією.

1. Некардіоселективні препарати:

1) без внутрішньої симиатоміметичної активності (пропранолол — анаприлін, надолол — коргард);

2) з внутрішньою симпатоміметичною активністю (піндолол — віскен, окспре-нолол — тразикор, соталол — соталекс).

2. Кардіоселективні препарати:

1) без внутрішньої симпатоміметичної активності (метопролол — вазокардин, атенолол — тенормін, бетаксолол — лок-рен, небівалол — небілет);

2) з внутрішньою симпатоміметичною активністю (ацебуталол — сектраль, талшолол — корданум, целшролол — целіпрол).

Р-Адреноблокатори виявляють антигіпертензивний ефект після тривалого лікування. Ранньому прояву їх антигіпертензивної дії перешкоджають вивільнення катехоламінів із надниркових залоз та судинозвужувальних медіаторів у відповідь на негативний інотропний ефект. Вибір Р-адреноблокаторів визначається їхньою кардіоселективністю. Кардіоселективні Р-адреноблокатори мають менше побічних ефектів.

Лабетолол є а-, |3-адреноблокатором. Має селективну а-адреноблокуючу дію і неселективний 0-блокуючий ефект. Антигі-пертензивний ефект лабетололу пов'язують переважно з його Р-адреноблокуючою дією, яка в 4 рази перевищує а-адреноблокуючу (може розширювати також дрібні артерії).

Дата добавления: 2015-12-15 | Просмотры: 510 | Нарушение авторских прав