АкушерствоАнатомияАнестезиологияВакцинопрофилактикаВалеологияВетеринарияГигиенаЗаболеванияИммунологияКардиологияНеврологияНефрологияОнкологияОториноларингологияОфтальмологияПаразитологияПедиатрияПервая помощьПсихиатрияПульмонологияРеанимацияРевматологияСтоматологияТерапияТоксикологияТравматологияУрологияФармакологияФармацевтикаФизиотерапияФтизиатрияХирургияЭндокринологияЭпидемиология

Адреноблокатори

Для адреноблокуючих, або антиадренергічних, засобів є характер­ним блокування адренорецепторів з порушенням взаємодії їх з норадреналіном. Синтез медіатора при цьому не змінюється. До речовин цієї групи належать a- і b-адреноблокатори.
До a-адреноблокаторів належать алкалоїди маткових ріжків (ерготамін), їх дигідровані похідні (дигідроерготамін), а також синтетичні препарати (фентоламін, тропафен, празозин).
Основна властивість a-адреноблокаторів, яка використовується у клініці,– це здатність розширювати периферичні судини при їх спазмі, спричиненому підвищеним тонусом симпатичної нервової системи або катехоламінами, що цир­кулюють у крові. У результаті розширення периферичних судин знижується артеріальний тиск, особливо діастолічний. Разом з тим, ця властивість фентоламіну і тропафену, які одночасно блокують a1- і a2-адренорецептори, ніколи не використовується для лікування хворих на гіпертонічну хворобу, що пояснюється декількома причинами. З одного боку, при повторному призначенні препаратів до них досить швидко розвивається толерантність, їм властива також мінливість всмоктування з травного каналу. З іншого – неселективні a-адреноблокатори спричиняють тахікардію за рахунок блокади пресинаптичних a2-адренорецепторів, які мають гальмівний вплив на виділення норадреналіну у синаптичну щілину, можуть спричинити розвиток ортостатичного колапсу.
У фізіологічних умовах у відповідь на фізичне навантаження або при переміні положення тіла з горизонтального на вертикальне, що супроводжується зниженням артеріального тиску, підвищується вивільнення норадреналіну у синаптичну щілину адренергічних нейронів, у яких на постсинаптичній мембрані розташовані a1- і b1-адренорецептори. У результаті відбувається корекція артеріального тиску і виникає тахікардія. Процес виділення норадреналіну гальмується за принципом зворотного зв’язку при подразненні медіатором пресинаптичних a2-адренорецепторів. На тлі дії неселективних a-адреноблокаторів вивільнення норадреналіну у синаптичну щілину не гальмується (блокада a2-адренорецепторів). При цьому він не впливає на заблоковані постсинаптичні a1-адренорецептори (гіпотензія не коригується), але діє на b1-адренорецептори серця (виникає тахікардія).
Фентоламін є синтетичним a1-, a2-адреноблокатором. Блокує a-адренорецептори гладенької мускулатури судин, що супроводжується їх розширенням і зниженням артеріального тиску. Препарат використовується для діагностики і симптоматичного лікування феохромоцитоми (гормонально активної пухлини надниркових залоз). При цьому захворюванні утворюється величез­на кількість норадреналіну, що зумовлює інтенсивне зростання артеріального тиску. Препарат також показаний при порушеннях периферичного кровообігу при ендартеріїті, хворобі Рейно, трофічних виразках, пролежнях. Фентоламіну метансульфонат вводять внутрішньовенно, попередньо розчинивши 10 мг у 20 мл ізотонічного розчину натрію хлориду, при комплексному лікуванні гіпертензивних криз, гострої серцевої недостатності. Але у цих випадках його застосування обмежується здатністю викликати тахікардію.
Іноді препарат використовують у комплексній терапії гіповолемічного та кардіогенного шоку, які супроводжуються спазмом судин життєво важливих органів, зокрема нирок. Місцеве введення препарату здійснюється у випадку помилкового потрапляння під шкіру розчинів норадреналіну або дофаміну (стор. 147) Вказана процедура попереджує різкий спазм судин і розвиток некротичних змін.
Тропафен є неселективним a-адреноблокатором. Вводять препарат під шкіру, внутрішньом’язово або внутрішньовенно. Тропафен використовують за тими ж показаннями, що й фентоламіну гідрохлорид. При його введенні може розвиватися тахікардія та ортостатичний колапс. Для профілактики останнього протягом 2 год після ін’єкції хворий повинен лежати. Якщо ж таке ускладнення виникло, для підвищення артеріального тиску недоцільно використовувати адреналіну гідрохлорид та інші речовини a-адреноміметичної дії. В умовах бло­кади a-адренорецепторів ці препарати не викличуть підвищення артеріального тиску. Навпаки, у цьому випадку може спостерігатися “спотворення’’ пресорної дії адреналіну: замість підвищення, він викличе зниження артеріального тиску. Ефект пов’язаний зі зникненням стимулюючого впливу адреналіну на заблоковані a-адреноблокаторами a-адренорецептори. Водночас його дія на b-рецептори, зокрема судин скелетних м’язів, залишається, судини розширюються, що призводить до зниження артеріального тиску.
Празозин – селективний a1-адреноблокатор. Під впливом препарату розвивається периферична вазодилатація. Вона пов’язана не лише з a-адреноблокуючою дією празозину, але й із його міотропними спазмолітичними властивостями. На відміну від попередніх препаратів, празозин не викликає тахікардії. Використовується для лікування різних форм гіпертонічної хвороби, при застійній серцевій недостатності. Його прийом починають з невеликої дози (0,5-1 мг), яку призначають перед сном. Це необхідно для профілактики так званого “феномену першої дози”: різкого зниження артеріального тиску і навіть розвитку ортостатичного колапсу.
Доксазозин блокує постсинаптичні a1-адренорецептори, що призводить до зменшення загального периферичного судинного опору та зниження артеріального тиску. Порівняно з празозином, має тривалішу гіпотензивну дію. Максимальний ефект при прийомі препарату всередину розвивається через 2 год, продовжується до 24 год. Це дозволяє застосовувати доксазозин у хворих на гіпертонічну хворобу один раз на добу. Показаний також пацієнтам з аденомою передміхурової залози. За рахунок блокади a-адренорецепторів, розміщених у тканині простати та шийці сечового міхура, препарат покращує виділення сечі.
Побічні ефекти в основному такі ж, як у празозину: ортостатичні явища, особливо на початку лікування, запаморочення, головний біль, стомлюваність, набряки, нудота, риніт тощо.
До антиадренергічних засобів належить також піроксан, який блокує a-адренорецептори центральних і периферичних адренореактивних систем. Препарат застосовується для лікування і профілактики захворювань, які супроводжуються патологічним зростанням симпатичного тонусу: при діенцефальних та гіпертензивних кризах тощо. У хворих з алергічними дерматозами піроксан зменшує свербіння. Використовується для профілактики морської та повітряної хвороб, для полегшення перебігу хвороби Меньєра. Знайшов також застосування у хворих з абстинентними явищами при морфінній наркоманії та алкоголізмі. При цьому піроксан усуває психічне напруження, тривогу, безсоння, зменшує інтенсивність потягу до психоактивної сполуки.
b-адреноблокатори – це група лікарських засобів, які блокують b-адренорецептори, попереджуючи вплив на них норадреналіну. До цих препаратів належать анаприлін (пропранолол, обзидан), окспренолол (тразикор), талінолол (корданум), атенолол (тенормін), метопролол (беталок), ацебутолол, тимолол.
Перший b-адреноблокатор пропранолол було синтезовано у 1964 р. англійським фармакологом Дж. Блеком. Через 24 роки автор цього винаходу, який зробив справжній переворот у лікуванні серцево-судинних захворювань, отримав Нобелівську премію. На сьогоднішній день у клініці внутріш­ніх хвороб використовуються понад 50 препаратів цієї групи. Вони відрізняються один від одного наявністю або відсутністю кардіоселективної дії (впливу лише на b1-адренорецептори серця), внутрішньої симпатоміметичної активності, за ступенем розчинності у ліпідах, швидкістю метаболізму в організмі, тривалістю дії тощо.
Ліпофільні (жиророзчинні) b-адреноблокатори (пропранолол) добре всмоктуються у шлунково-кишковому тракті, проникають через гематоенцефалічний бар’єр, метаболізуються у печінці, мають короткий період напіввиведення (1-5 год) і повинні призначатися хворим 2-3 (іноді 4-6) разів на добу. Гідрофільні (водорозчинні) сполуки (атенолол) неповно і нерівномірно всмоктуються у травному каналі, незначно метаболізуються у печінці, виділяються з організ­му переважно із сечею у незміненому вигляді або у вигляді метаболітів, не проникають через гематоенцефалічний бар’єр, мають тривалий період напіввиведення (до 24 год), у зв’язку з чим можуть призначатись 1-2 рази на добу.
Анаприлін є неселективним b1-, b2-адреноблокатором. Він майже не впливає на серце людини, яка знаходиться у стані спокою. Але при підвищенні симпатичного тонусу анаприлін змен­шує частоту, силу серцевих скорочень, пригнічує автоматизм, атріовентрикулярну провідність, знижує потребу міокарда в кисні. Всі ці ефекти пов’язані з блокадою b1-адренорецепторів серця. Анаприлін знижує артеріальний тиск у хворих з будь-якою формою гіпертонічної хвороби. Цей ефект зумовлений зменшенням роботи серця, продукції реніну, ангіотензину ІІ і альдостерону. З іншого боку, під впливом препарату підвищується утворення судинорозширюючих агентів – простациклінів – у судинній стінці.
У наш час анаприлін широко використовується для лікування хворих на ішемічну хворобу серця, гіпертонічну хворобу, серцеві аритмії. У першому випадку препарат покращує перебіг захворювання, зменшуючи кількість нападів стенокардії і підвищуючи толерантність хворих до фізичного навантаження. При гострому інфаркті міокарда він здатен зменшити зону ураження, сприяє розвитку колатерального кровообігу в серці, попереджує й усуває аритмії. Як протиаритмічний засіб анаприлін також застосовують при синусовій і пароксизмальній тахікардії, екстрасистолії, мигтінні та тріпотінні передсердь, при шлуночковій екстрасистолії. Препарат знижує частоту серцевих скорочень і покращує стан хворих на тиреотоксичний зоб. Дослідження останніх десятиліть доводять високу лікувальну активність анаприліну при різних формах гіпертонічної хвороби, при будь-якій тяжкості перебігу. Засіб широко використовується як для тривалого призначення при цьому захворюванні, так і в комплексній терапії гіпертензивних криз.
При призначенні анаприліну необхідно враховувати, що його біодоступність залежить від ступеня інактивації при першому проходженні через печінку. Швидкість біотрансформації препарату у різ­них пацієнтів може відрізнятися в 7-20 разів. Тому дози анаприліну повинні підбиратися індивідуально.
При тривалому застосуванні препарату перед його відміною треба поступово знижувати дозу. Раптове припинення прийому може призвести до розвитку синдрому відміни: гіпертензивної кризи, гострого інфаркту міокарда тощо.
Анаприлін також застосовують в очних краплях для лікування відкритокутової глаукоми. Зниження внутрішньоочного тиску пов’язане із зменшенням продукції внутрішньоочної рідини циліарним тілом.
Побічна дія анаприліну різноманітна. Можуть розвиватися бра­дикардія і серцева слабкість, атріовентрикулярна блокада, бронхоспазм, погіршання перебігу цукрового діабету (розвиток стійкої гіпоглікемії за рахунок блокади механізмів, що регулюють рівень цукру в крові), хвороби Рейно, диспепсичні явища, депресія, м’язова слабкість.
Препарат протипоказаний при схильності до бронхоспазму, синусовій брадикардії, атріовентрикулярній блокаді, серцевій недостатності, цукровому діабеті, вагітності, порушеннях периферичного кровообігу.
Незважаючи на здатність викликати серцеву слабкість, b-адреноблокатори з успіхом використовують для лікування хворих із застійною серцевою недостатністю (стор. 284).
Кардіоселективні b-адреноблокатори – це група засобів, які у середньотерапевтичних дозах вибірково блокують лише b1-адренорецептори серця і не впливають на b2-адренорецептори, зокрема бронхів, судин скелетних м’язів, матки, печінки, підшлункової залози. Тому ці препарати можуть бути використані при наявності у хворих на ішемічну хворобу серця, гіпертонічну хворобу, серцеві аритмії такої супровідної патології, як хронічний обструктивний бронхіт, цукровий діабет, захворювання периферичних судин. Вказана селективність дії може зникати при застосуванні цих засобів у великих дозах. При бронхіальній астмі, особливо у період загострення, ці препарати протипоказані.
b-адреноблокатори із внутрішньою симпатоміметичною активністю, зв’язуючись з b-адренорецепторами, не тільки їх блокують (роблять нечутливими до катехоламінів), але й одночасно дещо активують. При низькій активності симпатичної нервової системи ефект внутрішньої симпатоміметичної активності цих засобів може переважати їх b-адреноблокуючі властивості. І навпаки, при високому симпатичному тонусі переважає b-адреноблокуюча дія. Порівняно з анаприліном, препарати цієї групи не викликають значної кардіодепресії (брадикардії, зниження скоротливої функції міокарда), рідше провокують бронхоспазм, порушення ліпідного та вуглеводного обмінів. При їх застосуванні майже не розвивається синдром відміни.
Талінолол (корданум) є кардіоселективним b-адреноблокатором. Має помірно виражену негативну іно- та хронотропну дію на серце, гіпотензивну дію, протиаритмічну активність при суправентрикулярних та шлуночкових порушеннях серцевого ритму (екстрасистолії, пароксизмальній тахікардії, тріпотінні та мигтінні передсердь), ефективно усуває синусову тахікардію, зокрема при тиреотоксикозі. Вибірковий вплив на b1-адренорецептори серця проявляється при його застосуванні у малих дозах. Призначають при стенокардії, артеріальній гіпертензії, порушеннях серцевого ритму. Селективність дії талінололу зникає при підвищенні його дози. Тому можливі побічні ефекти. Протипоказання до застосування препарату такі ж, що й для інших b-адреноблокаторів.
Атенолол (тенормін) – кардіоселективний ­b-адреноблокатор тривалої дії. Період напіввиведення препарату становить 6-9 год. Застосовують всередину 1-2 рази на добу. Показання застосування атенололу такі ж, як і інших b-адреноблокаторів. Йому віддають перевагу, якщо лікування b-адреноблокаторами необхідне хворим на цукровий діабет або з патологією периферичних судин. Рідше, ніж неселективні препарати, викликає бронхоспазм та інші негативні побічні ефекти. Разом з тим, для нього характерна значна брадикардія. При підвищенні дози кардіоселективність зникає.
Метопролол – кардіоселективний b1-адреноблокатор. Після одноразового прийому дія препарату продовжується 12 год. Застосовують при стенокардії напруження, гострому інфаркті міокарда, при серцевій недостатності, серцевих тахіаритміях, артеріальній гіпертензії. Побічні ефекти такі ж, як в інших бета-адреноблокаторів.
Ацебутолол (сектраль) – b1-адреноблокатор із внутрішньою симпатоміметичною активністю. При застосуванні всередину всмоктується на 70 %. Інтенсивно метаболізується у печінці. При цьому утворюється активний метаболіт діацетолол, який має антиаритмічну активність. Призначають двічі на добу. Показаний хворим із порушеннями серцевого ритму, при гіпертензії та ішемічній хворобі серця.
Тимолол – b-адреноблокатор неселективної дії. Фармакодинаміка і застосування препарату такі ж, як в анаприліну. Найбільш широко використовується у вигляді крапель (0,25 % і 0,5 % розчини тимололу малеату) для лікування глаукоми. Після закапування в око ефект розвивається через 20-30 хв, триває 8-24 год. При відкритокутовій глаукомі його ефективність не поступається дії адреналіну та пілокарпіну. При тривалому застосуванні можливий розвиток тахіфілаксії. З обережністю талінолол слід використовувати у хворих на бронхіальну астму і серцеву недостатність (всмоктується з слизової оболонки ока і проявляє резорбтивну дію).
Лабетолол – a-, b-адреноблокатор. Препарат блокує a1-, a2-, b1- та b2-адренорецептори. Має, крім того, внутрішню симпатоміметичну активність відносно b2-адренорецепторів. Проявляє сильну вазодилатуючу дію. Використовується для лікування хворих на гіпертонічну хворобу, при гіпертензивних кризах. В останньому випадку призначається внутрішньовенно струминно повільно або краплинно. Максимальний ефект розвивається через 5 хв, тривалість дії – 5-8 год. Лікування проводять у лежачому положенні хворого у зв’язку з небезпечністю розвитку ортостатичної гіпотензії. Лабетолол, як правило, не викликає бронхоспазму. Разом з тим, у хворих на бронхіальну астму його необхідно застосовувати з обережністю. Протипоказаний при атріовентрикулярній блокаді, серцевій недостатності.

Дата добавления: 2015-12-16 | Просмотры: 594 | Нарушение авторских прав