АкушерствоАнатомияАнестезиологияВакцинопрофилактикаВалеологияВетеринарияГигиенаЗаболеванияИммунологияКардиологияНеврологияНефрологияОнкологияОториноларингологияОфтальмологияПаразитологияПедиатрияПервая помощьПсихиатрияПульмонологияРеанимацияРевматологияСтоматологияТерапияТоксикологияТравматологияУрологияФармакологияФармацевтикаФизиотерапияФтизиатрияХирургияЭндокринологияЭпидемиология

Додаткові органи

Актуальність теми

Отримання та аналіз інформації про процеси, що відбуваються у навколишньому середовищі, зміни у внутрішніх органах здійснюються завдяки сенсорним системам, які включають периферійні та центральні відділи нервової системи.

Інформація, яка надходить до центральної нервової системи, аналізується, внаслідок чого виникає суб’єктивне відображення зовнішнього та внутрішнього середовища, що є основою для формування відповідної реакції.

Знання принципу будови сенсорних систем дає можливість вивчити процеси сприйняття навколишнього середовища.

Зорова сенсорна система сприймає близько 90% інформації, слухова сенсорна система є другою за значенням і обсягом інформації, одержуваної від навколишнього середовища. У зв’язку з виникненням членороздільної мови слух відіграє дуже важливу роль у житті людини.

Знання цієї теми необхідні для розуміння змін відповідних реакцій, які виникають унаслідок патології (випадання функції хоча б одного із відділів сенсорної системи призводить до порушення діяльності всієї системи).

2. Навчальні цілі:

:

знати:

· загальну характеристику органів чуття;

· анатомію ока, вуха, органу нюху, смаку, шкіри;

· латинські терміни.

1. Анатомо-функційна характеристика органів чуття.

2. Анатомія ока

3. Анатомія вуха

3. Орган нюху. Орган смаку.

4. Шкіра

Орган зору

Орган зору, або око, є периферійною частиною зорового аналі­затора. Око складається з очного яблука та додаткових органів.

Очне яблуко (bulbus oculi) за формою нагадує кулю. Воно розташоване в орбіті; між оком і кістковою стінкою орбіти ле­жать жирова тканина, зв'язки, м'язи і сльозова залоза. Око підвішене на зв'язках таким чином, що довільні м'язи, локалі­зовані в орбіті, можуть рухати його вниз, догори і з боку в бік. Очне яблуко має передній полюс (точка рогівки, що найбільше виступає) і задній полюс (знаходиться латеральніше від місця виходу з очного яблука зорового нерва). Пряма лінія, проведена між двома полюсами, називається оптичною, або зовнішньою, віссю, і є його найбільшим розміром. Частина зовнішньої осі між задньою поверхнею рогівки і сітківки має назву внутріш­ньої осі. Якщо внутрішня вісь ока довша, то промені світла після заломлення збираються у фокусі спереду від сітківки, якщо коротша — позаду від сітківки.

Ще розрізняють зорову вісь — вісь, проведену від передньо­го полюса до центральної ямки сітківки.

Площина, перпендикулярна оптичній осі — очний еква­тор, який поділяє очне яблуко на передню і задню половини. Лінії, проведені перпендикулярно до екватора, які з'єднують на поверхні очного яблука обидва його полюси, називаються ме­ридіанами. Очне яблуко утворене трьома оболонками і ядром.

Оболонки очного яблука

1) зовнішня оболонка, або фіброзна — складається з двох частин — непрозорої білкової оболонки (склери), яка оточує очне яблуко (становить 5/6 його поверхні), і прозорої рогівки, яка вкриває передній полюс очного яблука (1/6 поверхні). Місце переходу рогівки в склеру називається лімбом. Зовніш­ня оболонка найміцніша з усіх трьох оболонок, виконує захис­ну функцію, завдяки їй очне яблуко зберігає притаманну йому форму;

2) середня, або судинна, — поділяється на три частини:
райдужку, війкове тіло, власне судинну оболонку. Ця оболон­ка виконує трофічну функцію. Власне судинна оболонка, розташована між склерою і зоровою частиною сітківки, є зад­ньою, найбільшою частиною судинної оболонки, яка вистилає 2/3 внутрішньої поверхні склери. Війкове (циліарне) тіло — це продовження передньої частини судинної оболонки, воно
складається з війкового (циліарного) м'яза та війкових відростків. Війковий м'яз, натягуючи прикріплений до капсули криш­талика війковий поясок, змінює кривину кришталика і вико­нує функцію акомодації. Війкові відростки утворені судинни­ми сплетеннями, які продукують водянисту вологу.

Райдужка — утворює передню частину судинної оболонки і має круглий отвір (зіницю). Основу райдужки утворюють два м'язи: м'яз — звужувач зіниці і м'яз — розширювач зіниці. Райдужка відіграє роль діафрагми, яка регулює кількість сві­тлових променів, які потрапляють в око, завдяки чому в тем­ноті зіниця розширюється, а на світлі — звужується (зіничний рефлекс). У райдужці міститься пігмент, від кількості якого за­лежить колір очей;

3) внутрішня оболонка, або сітківка, — прилягає своєю зо­внішньою поверхнею до судинної оболонки на всьому шляху аж до зіниці, а внутрішньою — до склистого тіла. У сітківці виділяють дві нерівні частини: задню, більшу, яка сприймає світлові подразнення (зорова частина сітківки), і передню, меншу, яка не містить світлочутливих елементів і називається сліпою частиною сітківки. Зорова частина сітківки склада­ється з десяти шарів. Усі шари сітківки, окрім зовнішнього піг­ментного, утворені нейронами, три види яких є основними:

• фотосенсорні нейрони (їхні дендрити утворюють палич­ки і колбочки). Палички — це рецептори сутінкового вечір­нього бачення, світлочутливі, розкидані по всій сітківці (їх близько 130 млн), дають інформацію про контури предмета, його переміщення. Колбочки — це рецептори денного бачен­ня, кольорочутливі, розміщені в ділянці жовтої плями (їх бли­зько 7 млн), дають інформацію про колір предмета, чітку його форму;

• біполярні (провідникові) нейрони — передають інформацію;

• оптично-вузлові (оптико-гангліозні) нейрони, аксони яких формують зоровий нерв.

Сліпа частина сітківки складається із двох шарів: пігмент­ного та шару епітеліальних клітин.

На задній поверхні зорової частини сітківки помітне добре виражене овальної форми підвищення — диск зорового нерва — тут збираються аксони гангліозних нервових клітин сітківки, які, проникаючи через склеру, утворюють стовбур зорового нерва. У ділянці диска знаходиться сліпа пляма (у цій ділянці сітківка складається лише із шару нервових волокон, усі інші шари — відсутні, тому ця ділянка не є зоровою).

Латеральніше від сліпої плями (на 3—4 мм назовні) на сіт­ківці є ще одна специфічна ділянка, так звана жовта пляма, вона круглої або овальної форми, з невеликим заглибленням у центрі — центральною ямкою (тут містяться тільки колбоч­ки) — це місце найкращого сприйняття зорових подразнень. Ядро очного яблука — це прозорі середовища ока:

• кришталик (lens) — прозоре, двоопукле утворення. Влас­на речовина кришталика не має судин та нервів і складається з кришталикових волокон, які є видозміненими епітеліальни­ми клітинами. Зовні кришталик оточений капсулою. У капсу­лу вплітаються волокна війкового пояска (зв'язки), які сполу­чають кришталик з війковим тілом. Завдяки цьому кришталик змінює свою форму під час скорочення та розслаблення циліарного м'яза і, таким чином, є пасивною частиною акомо­даційного апарату ока. Кришталик є основним світлозаломлю-
вальним середовищем;

• склисте тіло (corpus vitreum) — прозора маса желеподіб­ної речовини, розташована в порожнині між кришталиком і сіт­ківкою;

• передня камера ока знаходиться між рогівкою і райдужкою, заповнена водянистою вологою;

• задня камера ока розміщена між райдужкою і кришта­ликом та війковим тілом, теж заповнена водянистою вологою, яка відтікає у венозну пазуху склери, що знаходиться у ділян­ці лімба. Передня і задня камери очного яблука сполучаються між собою через зіницю. Таким чином, око складається із двох
систем:

1) оптичної системи світлозаломлювальних середовищ (ро­гівка, водяниста волога камер ока, кришталик, склисте тіло. Чітке бачення здійснюється тільки за умови прозорості залом­лювальних середовищ ока);

2) рецепторної системи сітківки (світлочутливі клітини з їхніми закінченнями у вигляді паличок та колбочок, з якими зв'язаний зоровий нерв).

Додаткові органи

1. Повіки (palpebrae) — це шкірні складки (верхня і ниж­ня), які під час змикання повністю прикривають очне яблуко. У товщі повік містяться хрящі, м'язи та залози. За допомогою повік відбувається дозування сили світлового подразнення, за­хист ока від висихання та запобігання потраплянню в око дрі­бних пилових частинок. Передня поверхня повік вкрита тон­кою шкірою, яка легко збирається у складки. Задня поверх­ня повік вистелена сполучною оболонкою, або кон'юнктивою. Кон'юнктива — тонка, рожевого кольору слизова оболонка, що вкриває задню поверхню повік та передню поверхню очно­го яблука, за винятком рогівки. У цій оболонці є поодинокі ке­лихоподібні клітини, що секретують слиз.

2. Руховий апарат (м'язи ока): верхній прямий м'яз ока,
нижній прямий м'яз ока, присередні і прямий м'яз ока, біч­ний прямий м'яз ока, верхній косий м'яз ока, нижній косий м'яз ока — ці м'язи здійснюють рух очного яблука. М'яз — пі­діймач повіки не виконує окорухової функції, але належить до м'язів ока.

3. Сльозовий апарат (apparatus lacrimalis) складається зі сльозових залоз та системи шляхів, що проводять сльозову рідину. Сльозова залоза розміщена у верхньозовнішньому куті орбіти і складається з кількох груп складних альвеолярно- трубчастих залоз, серозних за типом секреції. До складу секрету входить бактерицидна речовина — лізоцим. Сльоза виді­ляється сльозовою залозою і потрапляє в кон'юнктивальний мішок, далі потрапляє в сльозове озеро, із нього через верхню та нижню сльозові точки сльоза потрапляє у верхні та нижні канальці, які, зливаючись, утворюють сльозовий мішок, ниж­ній кінець якого переходить у нососльозову протоку, яка від­кривається у нижній носовий хід.

Дата добавления: 2015-12-16 | Просмотры: 412 | Нарушение авторских прав