АкушерствоАнатомияАнестезиологияВакцинопрофилактикаВалеологияВетеринарияГигиенаЗаболеванияИммунологияКардиологияНеврологияНефрологияОнкологияОториноларингологияОфтальмологияПаразитологияПедиатрияПервая помощьПсихиатрияПульмонологияРеанимацияРевматологияСтоматологияТерапияТоксикологияТравматологияУрологияФармакологияФармацевтикаФизиотерапияФтизиатрияХирургияЭндокринологияЭпидемиология

Санітарно-гігієнічні показники придатності ґрунту під забудову населеного пункту

На територіях закритих кладовищ та звалищ господарсько-побутових відходів будь-яке будівництво заборонено, тут дозволено лише озеленення (лісонасадження), якщо минуло 25-30 років після останнього поховання, або закриття звалища.

Населений пункт, що проектується чи підлягає реконструкції повинен мати наступні території:

· селітебну (житлову) зону: житлові споруди, громадські будівлі, установи соціального, культурного та побутового призначення, озеленення, транспортні сполучення, зв’язок тощо;

· виробничу зону: промислові підприємства, бази, склади, гаражі, депо, об’єкти зовнішнього транспорту, шляхи заміського та приміського сполучення тощо;

· ландшафтно-рекреаційну зону: приміські ліси, лісопарки, лісозахисні смуги, водоймища, зони відпочинку та курортні зони.

Зрозуміло, що такий територіальний розподіл населеного пункту не завжди має чіткі кордони, адже у значній мірі залежить від характеру промислового виробництва (наприклад, металургійний чи хімічний комбінати, картографічна фабрика чи завод з обробки алмазів у діаманти). Відповідно, і відстані між територіями мають залежати від інтенсивності впливу виробничого об’єкту на повітря, грунт та воду, а за цим, і на селітебну та ландшафтно-рекреаційну зони.

Проектування та забудова міського середовища, це винятково складний процес. Ще більш складним є проектування з метою реконструкцій існуючих міст. Сьогодні саме реконструкція існуючих міст є найбільш характерною для вітчизняного містобудування.

Забудова і проектування населених місць основані на науково-обгрунтованих нормативах, що спрямовані на створення оптимальних умов проживання, праці та відпочинку людини. При цьому використовуються відповідні Державні будівельні нормативи (ДБН) і Державні санітарні норми та правила (ДСанПіН).

При проектуванні забудови та реконструкції міста слід враховувати чисельність населення в т. ч. працездатного, дитячого та людей похилого віку. Цей чинник визначає потужність виробничої сфери, кількість місць у дошкільних, шкільних та інших навчальних закладах, необхідність у мережі лікувально-профілактичних закладів та ін.

Планування чисельності населення міст, як на найближчі роки так і на перспективу, є також основою для визначення сьогоденної та перспективної потреб у енергоносіях, оздоровчих, побутових закладах та установах. Таке планування має здійснюватись у відповідності із ДБН 360-92, за якими міста поділено на наступні групи:

· малі міста – до 50000 населення

· середні міста – до 250000 населення

· великі міста – до 500000 населення

· значні міста – до 100000 населення

· найбільші міста (мегаполіси) – понад 1000000 населення

Для проектування та розташування населених пунктів велике значення має територія, її розміри та санітарно-гігієнічний стан, враховується перспектива розвитку на найближчі 25 років.

Зокрема, за розрахункову щільність населення на території житлового району приймають: 110 – 170 чол. на 1 га (малі міста);

180 – 220 чол. на 1 га (найбільші міста).

Обличчям кожного міста є селітебна зона. Як правило, вона має розташовуватись у найбільш красивих ландшафтних територіях і будуватись, у відношенні до виробничої зони, з урахуванням “рози вітрів”.

Орієнтація житлових споруд має бути такою, щоб інсоляція вікон складала не менше 2,5 годин на день (на період з 22 березня до 22 вересня), дитячих гральних, спортивних майданчиків при житлових будинках, шкіл та зон відпочинку не менше 3 години на день.

Дворові території житлового мікрорайону передбачають такі нормативи площі:

· для ігор дітей дошкільного і молодшого шкільного віку розміром не менше 0,7 м²/люд., на відстані не менше 12 м від вікон житлових і громадських будівель та на відстані не менше 20 м від сміттєзбірників та короткочасних стоянок автотранспорту;

· для заняття фізкультурою і спортом не менше 2 м²/люд. на відстані від житла – 10-40 м;

· для відпочинку дорослого населення не менше 0,1 м²/люд. на відстані 10 м від житлових та громадських будівель;

· для господарського призначення (вивішування білизни, чистки речей, розміщення сміттєзбірників) з розрахунку не менше 0,3 м²/люд. на відстані не менше 20 м від житлових будівель.

Мікрорайон селітебної території раніше забудовували за радіальним типом (тобто всі вулиці спрямовувались до центру), що викликало там ряд незручностей (велике накопичення транспортних засобів, шум, забруднене повітря тощо). Надалі велась забудова за радіально-кільцевою, стрічковою та периметричною системою. Однак, найбільш доцільною є вільна забудова житлових споруд. Саме при такій забудові можна забезпечити оптимальну інсоляцію приміщень, зберегти рельєфні (природні) особливості місцевості та досягти меншого рівня комунального шуму.

При плануванні та забудові промислової території слід передбачати:

· чим більшим є негативний вплив підприємства на довкілля, тим більшою повинна бути відстань до житла (таку відстань визначають СЕС);

· обов’язковим є урахування “рози вітрів” та розташування промислових підприємств з підвітряної сторони, як правило, тут слід приймати до уваги домінуючий напрям руху повітря у теплий період року;

· транспортні потоки (в т.ч. залізничні), що йдуть до промислової зони, не повинні слідувати через житлову територію;

· підприємства слід розташовувати нижче по течії річки, випуск промислових відходів провадиться нижче місць використання водойм для водопроводів та пляжних місць;

· всі промислові відходи, повинні знешкоджуватись, а промислові викиди у воду та повітря не повинні перевищувати санітарних норм (ГДК, ОДК, ГДР);

· підприємство не повинно негативно впливати на житлову територію.

Здоров’я мешканців міст, їх працездатність у значній мірі залежать від раціонального збереження та стандартного використання природних багатств серед яких є ландшафтно-рекреаційні території (зелені насадження, водні плеса, а відповідно над ними – чисте повітря, надійна інсоляція тощо). А тому, як на стадії проектування так і реалізації проектів у будівництві, чи реконструкції територій міста, слід максимально зберігати зелені насадження та водойми, не розширювати будівництво за рахунок обмежень територій лісів, парків, водних акваторій і ін.

Внутрішньоміські зелені насадження за функціональною ознакою поділяються на:

· насадження загального користування (парки, сади, сквери, набережні);

· насадження обмеженого користування (на житлових територіях, ділянках дошкільних та шкільних навчальних закладів, лікувально–профілактичних закладів, промислових підприємств);

· насадження спеціального призначення (на вулицях, у санітарно–захисних та охоронних зонах, кладовищах, крематоріях).

Площа озеленених територій загального користування у містах має дорівнювати 7-10 м² /люд., в сільських поселеннях – 12 м² /люд.

Рівень озеленення житлової території повинен складати 40%, промислової – 30%, ділянок шкіл і дошкільних закладів – 80%, лікарень – не менше 60%.

Обов’язковими є приміські ландшафтно-рекреаційні зони і, особливо, зелені насадження (зелене кільце міста) із шириною смуги насаджень 8-10 км.

Дата добавления: 2015-12-16 | Просмотры: 626 | Нарушение авторских прав