АкушерствоАнатомияАнестезиологияВакцинопрофилактикаВалеологияВетеринарияГигиенаЗаболеванияИммунологияКардиологияНеврологияНефрологияОнкологияОториноларингологияОфтальмологияПаразитологияПедиатрияПервая помощьПсихиатрияПульмонологияРеанимацияРевматологияСтоматологияТерапияТоксикологияТравматологияУрологияФармакологияФармацевтикаФизиотерапияФтизиатрияХирургияЭндокринологияЭпидемиология

Скорочення м'язів

Типи м'язів

М'язи людини поділяються на 3 типи в залежності від їх будови.Перша група м'язів - скелетні, або поперечносмугасті м'язи. Скелетних м'язів у кожного з нас понад 600. М'язи цього здатні довільно, за бажанням людини, скорочуватися і разом зі скелетом утворюють опорно-рухову систему. Загальна маса цих м'язів становить близько 40% ваги тіла, а у людей, що активно розвивають свої м'язи, може бути ще більше. За допомогою спеціальних вправ розмір м'язових клітин можна збільшувати до тих пір, поки вони не виростуть в масі та обсязі і не стануть рельєфними. Скорочуючись, м'яз коротшає, потовщується і рухається відносно сусідніх м'язів. Скорочення м'яза супроводжується зближенням його кінців і кісток, до яких він прикріплюється. У кожному русі беруть участь м'язи, які вчиняють його і протидіють йому, що надає руху точність і плавність.Другу групу м'язів становить серцева поперечносмугаста (покреслена) м'язова тканина (міокард). Вона складається з кардіоміоцитів. Скорочення серцевого м'яза не підконтрольні свідомості людини, вона іннервирується вегетативною нервовою системою.І третій тип м'язів, який входить до складу клітин внутрішніх органів, кровоносних судин та шкіри, - гладка м'язова тканина, що складається з характерних м'язових клітин (міоцитів). Повільні і тривалі їх скорочення відбуваються мимоволі, тобто незалежно від бажання людини.Гладкі м'язи, або м'язи мимовільних рухів, знаходяться головним чином у стінках порожнистих внутрішніх органів, таких як стравохід або сечовий міхур. Вони грають важливу роль в процесах, що не залежать від нашої свідомості, наприклад, в переміщенні їжі по травному тракту.Короткі веретеновідні клітини гладких м'язів утворюють пластини. Скорочуються вони повільно і ритмічно, підкоряючись сигналам вегетативної нервової системи.

Скорочення м'язів

У процесі скорочення нитки актину проникають глибоко в проміжки між нитками міозину, причому довжина обох структур не змінюється, а лише скорочується загальна довжина актоміозинового комплексу - такий спосіб скорочення м'язів називається ковзаючим. Ковзання актинових ниток вздовж міозинових потребує енергії, енергія, необхідна для скорочення м'язів, звільняється в результаті взаємодії актоміозину з АТФ з розщепленням останнього на АДФ і H₃PO₄. Крім АТФ важливу роль у скороченні м'язів відіграє вода, а також іони кальцію і магнію. Скелетний м'яз складається з великої кількості м'язових волокон - чим їх більше, тим сильніший м'яз.Розрізняють два типи м'язових скорочень. Якщо обидва кінці м'яза нерухомо закріплені, відбувається ізометричне скорочення, і при незмінній довжині напруження збільшується. Якщо один кінець м'яза вільний, то в процесі скорочення довжина м'яза зменшиться, а напруження не змінюється - таке скорочення називають ізотонічним; в організмі такі скорочення мають більше значення для виконання будь-яких рухів.З гладких м'язів (гладкої м'язової тканини) складаються внутрішні органи, зокрема, стінки стравоходу, кровоносні судини, дихальні шляхи та статеві органи. Гладкі м'язи відрізняються так званим автоматизмом, тобто здатністю приходити в стан збудження при відсутності зовнішніх подразників. Якщо скорочення скелетних м'язів триває близько 0,1 с, то повільніші скорочення гладких м'язів тривають від 3 до 180 с. У стравоході, статевих органах і сечовому каналі збудження передається від однієї м'язової клітини до наступної. Що стосується скорочення гладких м'язів, що знаходяться в стінках кровоносних судин і в райдужній оболонці ока, то воно не переноситься з клітини на клітину; до гладких м'язів підходять симпатичні і парасимпатичні нерви автономної нервової системи.

Серцевий м'яз (міокард) при нормальній роботі витрачає на скорочення близько 1, а при збільшенні навантаження швидкість скорочень збільшується. Унікальна особливість серцевого м'яза - в його здатності ритмічно скорочуватися навіть при вилученні його з організму.

6. Травний канал являє собою порожнисту трубку, в якій відбувається травлення, всмоктування їжі й видалення неперетравлених залишків. Травний канал складається з трьох шарів. Зовнішня оболонка — серозна — представлена дірчастою сполучною тканиною. Середня — м’язова — утворена поздовжніми та кільцевими шарами м’язів (у ротовій порожнині та верхній третині стравоходу — поперечносмугасті, в інших відділах — гладенькі). Внутрішня по­верхня — слизова — вистелена епітелієм.
Травний канал включає відділи: ротова порожнина, глотка, стравохід, шлунок, тонкий і товстий кишечник, який закінчується прямою кишкою з анальним отвором. Поза каналом знаходяться слинні залози, підшлункова залоза та печінка.
Ротова порожнина починається ротовою щілиною, обмежованою губами. Верхньою стінкою ротової порожнини є піднебіння (м’яке і тверде), бічними — щоки, а нижньою — м’язи, на яких лежить язик. У ротовій порожнині знаходяться зуби, туди відкриваються протоки слинних залоз.
Зуби розташовані на верхній і нижній щелепах. Зуби різної форми виконують різні функції: різці — розрізають, ікла — розривають, малі кутні — подрібнюють, великі кутні — перетирають їжу.У зубі виділяють коронку, шийку і корінь. Речовина зуба складається з дентину, емалі та цементу. Дентин утворює основну масу зуба. Коронка зовні покрита емаллю, а корінь — цементом. Усередині зуба знаходиться порожнина — пульпа, в яку проходять нерви і судини.
Змочування їжі та її хімічна обробка здійснюється слинними залозами. Є три пари великих слинних залоз — привушні, піднижньощелепні, під’язикові — і дуже багато дрібних (губні, щокові, піднебінні, язикові).
Процес слиновиділення посилюється внаслідок подразнення ротової порожнини смаковими подразниками, носової порожнини — нюховими, завдяки приро­дженим безумовним слиновидільним рефлексам.
У ротовій порожнині відбувається визначення якості їжі, її механічна обробка, формування харчової грудки, а також початкові етапи розщеплення вуглеводів і ліпідів.
Харчова грудка, що утворилася, за допомогою язика проштовхується до глотк и. Харчова грудка підштовхується коренем язика в стравохід — м’язову трубку завдовжки близько 25 см. Рух їжі по стравоходу здійснюється завдяки хвилеподібним скороченням його м’язів. Тверда їжа досягає шлунка через 4—6 секунд.
Шлунок — це мішкоподібне розширення травного каналу, що має вигнуту форму. Ємність шлунка може сильно варіювати через складчастість його стінок. М’язова оболонка шлунка складається з трьох шарів м’язів — поздовжніх, кругових і косих. У слизовій оболонці розташовані залози, які виділяють різні компоненти шлункового соку.
Функції шлунка:
1) травна — механічна обробка їжі за рахунок скорочень шлункової стінки, розщеплювання білків і всмоктування води та вітаміну B12;
2) захисна — низьке значення рН перешкоджає проникненню хвороботворних мікроорганізмів у кишечник;3) транспортна — частково переварена їжа порціями транспортується в тонкий кишечник.
До складу шлункового соку входять: хлоридна кислота (HCl); травні ферменти (пепсин); слиз. Пепсин розщеплює білки до пептидів. Хлоридна кислота виконує такі функції:
1) активує пепсин і забезпечує його функцію;
2) знищує мікроорганізми, що потрапили до шлунка;
3) денатурує білки.
Слиз, який у значній мірі виділяється шлунковими залозами, обволікає слизову оболонку й оберігає її від дії хлоридної кислоти.
Тонкий кишечник має довжину 5—7 м і складається з трьох відділів: дванадцятипалої, порожнистої та клубової кишок.
Функції тонкого кишечника:
1) травна — розщеплювання пептидів, вуглеводів і ліпідів та їх всмоктування;
2) транспортна — просування речовин, що не всмокталися, далі по травному каналу.
У кишечнику розрізняють два види травлення: порожнинне — ферменти виділяються в порожнину кишки, і пристінкове — травні ферменти містяться в мембранах клітин слизової оболонки.
Підшлункова залоза розділена перегородками на ряд часточок. По всій довжині залози проходить протока підшлункової залози, що відкривається в два­надцятипалу кишку. Залозисті клітини часточок (екзокринна частина) виробляють підшлунковий сік. До складу підшлункового соку входять:
1) бікарбонат, який нейтралізує хлоридну кислоту;
2) травні ферменти.
Виділення підшлункового соку відбувається періодично. Воно починається через 2—3 хвилини після початку їжі й триває протягом декількох годин. Виділення активується як нервовою системою, так і гормоном кишкової стінки — секретином.
Печінка — найбільша залоза людського тіла. Вона розташована в черевній порожнині під діафрагмою і бере участь у різних процесах обміну речовин. Жовч виділяється печінкою безперервно і надходить у жовчний міхур, де накопичується і згущується. Із жовчного міхура вона по загальній жовчній протоці порціями надходить у дванадцятипалу кишку.
Жовч виконує такі функції:
1) нейтралізує хлоридну кислоту;
2) емульгує жири;
3) виводить з організму деякі продукти обміну, лікарські препарати.
Кишковий сік виділяється спеціалізованими залозами, які розташовані вздовж усього тонкого кишечника в його слизовій оболонці.
Слизова оболонка тонкого кишечника утворює велику кількість складок — ворсино к. Стінки ворсинки складаються з одношарового епітелію і підтримуються поздовжньо і поперечно орієнтованими пучками гладеньких м’язів. Усередині кожної ворсинки проходять кровоносні та лімфатична судини. Клітини ворсинки мають вирости мембрани — мікроворсинк и. У мембрані мікроворсинок є ферменти, що розщеплюють дісахариди на моносахариди й олігопептиди на амінокислоти. Пристінкове травлення забезпечує найретельніше розщеплення поживних речовин і всмоктування мономерів.
Всмоктування — фізіологічний процес перенесення речовин з отвору кишки у внутрішнє середовище організму. Всмоктуються амінокислоти, олігопептиди, моносахариди, гліцерол, жирні кислоти, вода, електроліти. У тонкому кишечнику всмоктується 90 % білка, що надійшов з їжею, 95 % жирів і практично всі моносахариди.
Харчові залишки, які не перетравилися і не всмокталися, пересуваються по тонкому кишечнику і потрапляють у товстий. Рух здійснюється завдяки перистальтиці — ритмічним хвилеподібним скороченням кишкової стінки. Перистальтика регулюється нервовими сплетеннями (підслизовим і міжм’язовим), розташованими вздовж усього кишечнику.
Товстий кишечник (1,5—2 м) представлений такими відділами:
1) сліпа кишка з червоподібним відростком;
2) ободова кишка (висхідна ободова, поперечна ободова і низхідна ободова);
3) сигмоподібна кишка;
4) пряма кишка, що закінчується анальним отвором.
У товстому кишечнику відбувається інтенсивне всмоктування води (4 л/добу), формування калових мас і бактерійна обробка неперетравлених залишків. Сли­зова оболонка товстого кишечнику має півмісяцеві складки. Залози виробляють сік.
Речовини, що мають хімічні зв’язки, непридатні для їх розриву травними ферментами, розщеплюються тут бактеріями.
Бактерії синтезують деякі вітаміни з групи B і вітамін К, необхідні організму людини.
— фізіологічний процес перенесення речовин з отвору кишки у внутрішнє середовище організму. Всмоктуються амінокислоти, олігопептиди, моносахариди, гліцерол, жирні кислоти, вода, електроліти. У тонкому кишечнику всмоктується 90 % білка, що надійшов з їжею, 95 % жирів і практично всі моносахариди.

7. Травлення - це початковий етап обміну речовин між організмом і зовнішнім середовищем. Розщеплення поживних речовин відбувається в органах травної системи поетапно за допомогою травних соків. Травні соки містять ферменти. Ферменти - це біологічні прискорювачі хімічних реакцій. Вони мають білкову природу. Кожний фермент діє тільки на певний хімічний зв'язок, тобто прискорює тільки певну хімічну реакцію. Одна група ферментів розщеплює білки до амінокислот, друга - жири до гліцерину і жирних кислот, третя - складні вуглеводи (наприклад, крохмаль) до глюкози. Продукти розщеплення білків, жирів і вуглеводів всмоктуються в кров і розносяться до всіх клітин організму. Там із них утворюються нові, властиві тільки даному організмові органічні сполуки.

8. Систему органів дихання людини становлять легені і повітроносні шляхи (носова порожнина, носоглотка, гортань, трахея, бронхи). Легені розміщені в грудній порожнині, в них відбувається процес обміну кисню і вуглекислого газу між кров'ю і атмосферним повітрям.Повітроносні шляхи починаються носовою порожниною, розділеною кістково-хрящовою перегородкою на ліву і праву частини. Стінки носової порожнини вистелені слизовою оболонкою, яка вкрита війками, пронизана кровоносними судинами, сальними і потовими залозами. З носової порожнини повітря послідовно потрапляє в носоглотку і гортань. Вхід до гортані при ковтанні їжі закривається хрящовим надгортанником. У гортані розміщені складки — голосові зв'язки, щілина між якими називається голосовою. Нижній відділ гортані переходить у трахею, передня стінка якої утворена хрящовими півкільцями, а задня складається з гладеньких м'язів і прилягає до стравоходу. Трахея розгалужується на два бронхи, що входять у ліву і праву легені. Бронхи розгалужуються на дві повітроносні трубочки, діаметр яких поступово зменшується, і закінчується гронами легеневих пухирців.

9. Життєва ємність легень дорівнює сумі резервного обсягу вдиху, дихального обсягу і резервного обсягу видиху. Це максимальний об'єм повітря, який людина може видихнути після максимального вдиху (близько 4600 мл). У жінок все показники легеневих обсягів і ємностей приблизно на 25% менше, ніж у чоловіків. У людей з великим і атлетичною статурою ці показники завжди більше, ніж у людей з маленьким зростом і астенічним статурою.

11. Утворення сечі – кінцевого продукту обміну речо­вин – відбувається в нефронах. Стінки капсули, у якій перебуває капілярний клубочок, складають­ся із двох шарів епітелію. Між ними є щілиноподіб­ний простір, від якого починається нирковий ка­нал. Найтонші стінки капілярів, що утворюють клубочок, не пропускають крізь себе клітини кро­ві й великі молекули білків, але крізь них легко проходять речовини, розчинені у плазмі крові. Позбавлена білка плазма, яка просочилася в кап­сулу, називається первинною сечею. Крім шкід­ливих речовин, що перебували у крові (шлаків), у плазмі містяться корисні речовини, які мають залишитися в організмі. Процес сечоутворен­ня відбувається безупинно. У цілому за добу утво­рюється до 150л первинної сечі. Зі щілиноподіб­ного простору вона надходить у нирковий канал, стінки якого всмоктують 99% цієї рідини з розчи­неними у ній корисними речовинами. Через ме­режу капілярів, що обплітають нирковий канал, вони повертаються у кров. Невсмоктана час­тина первинної сечі (1%) є вторинною сечею, у якій концентруються шлаки та надлишок со­лей. Ця сеча виділяється під час сечовипускання.Виділення сечі з нирок здійснюється періодично, порціями. Із ниркових каналів вона потрапляє у видільні трубочки, а потім у ниркові миски, звідки сечоводами стікає в сечовий міхур. Сечо­води являють собою еластичні трубки довжиною ЗО-35 см і діаметром від 5 до 15 мм. Стінки сечо­воду утворені гладкими м’язовими волокнами, що сприяють просуванню сечі.

12. Яєчники — жіночі статеві залози. Це парні утворення, розміщені біля верхнього входу в малий таз з обох боків матки. Яєчники мають мигдалевидну форму. Довжина їх близько 2,5 см, ширина — 1,5 см, товщина — близько 1 см, маса — близько 8 г. Верхній кінець їх по-вернутий до маткової труби, нижній — до матки, з якою яєчник з'єднаний особливою зв'язкою. Вони виконують дві функції. Перша з них називається генеративною, друга — ендокринною. Генеративна функція полягає в періодично повторюваному дозріванні особливих пухирців (фолікулів), всередині яких міститься здатна до запліднення клітина, при розриві фолікули з виходом яйцеклітини в черевну порожнину, а потім у маткову трубу (овуляція) й утворенні на місці тріснутого фолікула так званого жовтого тіла. Ендокринна функція яєчників зводиться до тієї дії, яку справляють на весь організм жінки вироблювані у фолікулах яєчника гормони естрогени, а також прогестерон. Останній виробляється жовтим тілом. Він забезпечує нормальний перебіг процесів, необхідних для розвитку й виношування дитини протягом вагітності. Естрогени обумовлюють розпиток ознак, характерних для жіночої статі - особливостей будови тіла, обміну речовин, розвитку молочних залоз, характеру оволосіння і т. д.Діяльність яєчників, їх генеративна й ендокринна функції перебувають під контролем гіпофіза — ендокринної залози, розміщеної в порожнині черепа. Гіпофіз невеликий - маса його близько 0,5 г, однак він регулює діяльність багатьох периферичних ендокринних залоз, за допомогою тіреопгропіну — щитовидну залозу, кортікотропіну - кору надниркових залоз. У свою чергу гіпофіз перебуває під контролем гіпоталамусу, який являє собою скупчення ядер нервових клітин, зв'язаних з різними відділами центральної нервової системи. Гіпоталамус, крім ендокринної системи, регулює діяльність вегетативної нервової системи, всі види обміну речовин (білковий, вуглеводний, жировий, водно-сольовий), температуру тіла і т. д. З його діяльністю пов'язано почуття голоду, спраги, статеве почуття тощо. Діяльність гіпоталамуса контролюється відділами центральної нервової системи, які лежать вище, звідси він одержує необхідні для його діяльності імпульси. Прямий зв'язок центральної нервової системи з діяльністю жіночої статевої системи яскраво видно у випадках, коли різні емоційні переживання призводять до порушень менструального циклу й до інших змін в організмі.