АкушерствоАнатомияАнестезиологияВакцинопрофилактикаВалеологияВетеринарияГигиенаЗаболеванияИммунологияКардиологияНеврологияНефрологияОнкологияОториноларингологияОфтальмологияПаразитологияПедиатрияПервая помощьПсихиатрияПульмонологияРеанимацияРевматологияСтоматологияТерапияТоксикологияТравматологияУрологияФармакологияФармацевтикаФизиотерапияФтизиатрияХирургияЭндокринологияЭпидемиология

В І-й фазі ранового процесу

Основні вимоги:

1) широкий спектр антимікробної дії, що обумовлено: поліморфністю мікроорганізмів в осередках ураження; наявністю шпитальних штамів бактерій; полірезистентністю до багатьох антибіотиків; відносно тривалими термінами ідентифікації збудників гнійно-запальних процесів та встановлення їх чутливості до хіміопрепаратів;

2) місцевоанестезуюча та протизапальна дія;

3) гідрофільна гіперосмолярна основа, яка спроможна поглинати рановий ексудат до 350-600 % на протязі 20-24 годин;

4) препарати не повинні викликати осмотичного шоку здорових клітин:

5) відсутність місцевоподразнюючої та алергізуючої дії;

6) відновлення мікроциркуляції в рані;

7) добре розтікання по рановій поверхні, змочування її та проникнення у ранові порожнини;

8) інгібіція протеолітичних ферментів для попередження вторинних некрозів.

В І-й фазі - гнійно-некротичній – у зв'язку з наявністю больового синдрому, некротичних тканин та гнійного ексудату в рані, вираженій інфільтрації, високого рівня бактеріального забруднення доцільно застосування препаратів, які здійснюють комбіновану дію: антимікробну, знеболюючу, дегідратуючу та протизапальну.

Застосування препаратів на жирових ланолін-вазелінових або емульсійній основах при гнійній ексудації протипоказано, оскільки вазелінова основа володіє оклюзійним ефектом, а емульсійна – не забезпечує гіперосмолярну дію та не абсорбує гнійний ексудат. Крім того, сам склад цих мазевих основ є суттєвою перепоною для вивільнення діючих речовин (протимікробних, знеболюючих, протизапальних та ін.) з препарату.

Таким чином застосування препаратів на жировій основі в сучасній клінічній хірургії недоцільне, що зумовлено порушенням відтоку ранового ексудату, поганим вивільненням діючих речовин, розвитком оклюзійного ефекту, нетривалою дією (до 3-4-х годин). Це призводе до суттєвого зниження ефективності лікувального процесу, зростання термінів госпіталізації, додаткових витрат па лікувальні засоби.

Останнім часом спостерігаються випадки призначення (рекомендації) препаратів природного походження на жировій основі, які набули певної популярності завдяки не своїм лікувальним властивостям, а масованій рекламі ("Спасатєль", Альгофін). Склад даних засобів не відповідає заявленому в інструкціях спектру дії і тому їх застосування не узгоджується із сучасним принципам профілактики та лікування ранового процесу на всіх його етапах, в тому числі в амбулаторних умовах, після виписки пацієнта зі стаціонару.

Після приборкання больового синдрому (в перші 1-4 доби після хірургічної обробки рани), основною ланкою патогенезу ранового процесу, поряд із збереженням високої мікробної забрудненості, є гіпергідратація тканин,яка за умов неадекватної лікувальної тактики може призвести до поглиблення порушень живлення тканин з наступним розвитком некрозів. В цьому випадку доцільно застосування комбінованих препаратів на гідрофільній синтетичній основі, які мають сильний та тривалий дегідратуючий ефект на протязі доби.

Препарати Офлокаїн-Дарниця, Нітацид-Дарниця та Мірамістин-Дарниця мають виражену та тривалу гіперосмолярну дію, абсорбуючи протягом доби до 600% рідини. Завдяки цьому вони в короткі терміни ліквідують ранове та перифокальне запалення, поглинають гнійний ексудат та вибірково зневоднюють некротичні тканини. При цьому препарати не ушкоджують грануляції та життєздатні клітини.

Оптимальна комбінація нітазолу (2,5%) та стрептоциду (5,0%), дозволяє розглядати мазь Нітацид-Дарниця як препарат вибору для місцевого лікування неклостридіальної анаеробної інфекції (пептококи, пептострептококи) у асоціаціях з аеробами та факультативними анаеробами (стафілококом, кишковою паличкою та ін.).

Разом з тим успішне застосування мазей не виключає інші підходи до місцевого лікування гнійних ран. Одним з таких підходів є метод аплікаційної сорбції, ефективність якого підтверджена багатим клінічним досвідом. Поступово сформувався підхід, що передбачає використання гідрофільно-гідрофобної адсорбуючої основи з регульованою осмотичною активністю, – такою властивістю володіють композиції Флотоксан і Метроксан, що вигідно відрізняються від складових основи композицій сорбційних матеріалів багатоспрямованою лікувальною дією. Композиції володіють широким спектром антимікробної активності як відносно аеробних, так і анаеробних мікроорганізмів.

Композиція Флотоксан, що виготовляється за лікарським прописом в умовах аптеки, містить в своєму складі силікс (від 22,5 до 75,0 мас.%), поліметилсилоксан (від 23,5 до 75,0 мас.%), решта – гідрофілізатор і антимікробна субстанція. Композиція Метроксан окрім основи містить антимікробні препарати метронідазол і декаметоксин.

З погляду фізичної хімії головною особливістю сорбційних матеріалів є наявність межі розподілу між двома фазами – твердою (сорбентом) і рідкою (рановим ексудатом). На цій межі відбувається зв’язування мікроорганізмів, токсинів, продуктів катаболізму, вивільнення імобілізованих на сорбенті субстанцій. На відміну від сорбенту водорозчинна мазева основа, необмежено змішуючись з ексудатом, утворює гомогенну (однофазну) систему.

Перевагами нанодисперсних сорбентів і композицій на їх основі порівняно з мазями і лініментами при лікуванні ран в І-й фазі ранового процесу також є хороша адгезія до ранових поверхонь, осмотична активність при рясній ексудації ран, необоротна адсорбція на своїй поверхні і в порах низькомолекулярних речовин, білків, мікроорганізмів, поглинання води, здатність створення "депо" препаратів, що поступово вивільняються, наприклад, антимікробних засобів. Сорбційні і дренуючі матеріали є носіями ковалентно зв'язаних протеолітичних ферментів. Більшість сорбентів легко стерилізуються термічним шляхом, проблема стерилізації виникає лише у разі включення до складу композицій термолабільних інгредієнтів, наприклад, ферментів.

Проте, при нанесенні порошку на суху поверхню потрібне додаткове зволоження. Твердий агрегатний стан адсорбуючих препаратів створює утруднення при доставці до глибоко розташованих вогнищ запалення, але препарати на основі силіксу можна вводити у вигляді суспензій. М'які лікарські форми добре вводяться в глибокі порожнини через дренажні трубки за допомогою шприца.

Мазі добре покривають ранові поверхні, проте їх консистенція не дозволяє виповнювати порожнини: мазі розплавляються при температурі тіла і, під дією сили тяжіння, стікають на дно порожнини. Мазі на гідрофільній основі проявляють високу дегідратуючу активність, проте через відсутність межі розподілу з рановим ексудатом вони не володіють сорбційним ефектом. Руйнування мікробних клітин під впливом гіперосмолярної основи мазі (цитоліз) приводить до накопичення токсичних, імунних і алергенних речовин, які реабсорбують в пересушені тканини. Мазі поступово розбавляються рановим ексудатом і через деякий час починається реабсорбція токсинів зі згортка "мазь-ексудат". Це вимагає частішої зміни пов'язки, що може приводити до пересушування тканин рани. Компоненти мазей діють роз'єднано, хоча в деяких випадках спостерігається їх фармакологічний синергізм. Для всіх мазей і лініментів існує проблема стерильності. Можливий ефект “самостерилізації” мазей за рахунок включення в їх склад антибактеріальних засобів широкого спектру дії.

Як видно, обидва класи лікарських препаратів характеризуються як перевагами, так і певними недоліками. Тому застосування кожного конкретного препарату повинно бути патогенетично обгрунтованим.

Дата добавления: 2016-03-26 | Просмотры: 302 | Нарушение авторских прав