У ХІРУРГІЧНОМУ СТАЦІОНАРІ
ЗАГАЛЬНІ ВІДОМОСТІ ПРО ВІЛ-ІНФЕКЦІЮ, СНІД
ВІЛ-інфекція – захворювання, яке викликано вірусом імунодефіциту людини; характеризується повільно-прогресуючим дефектом імунної системи, що призводить до загибелі хворого від вторинних уражень (інфекційних і пухлинних процесів) описаних як синдром набутого імунодефіциту (СНІД) або від підгострого енцефаліту.
КЛІНІЧНА КЛАСИФІКАЦІЯ ВІЛ-ІНФЕКЦІЇ
І. Стадія інкубації.
Від моменту зараження до появи антитіл.
Діагноз може бути підтверджений методом полімеразної ланцюгової реакції при виявленні антигена НIV-РНК. Виділення антигена НІV методом ІФА має низьку специфічність.
II. Стадія первинних проявів.
Характеризується відносною рівновагою між імунною відповіддю організму і дією вірусу. Тривалість від 2-3 до 10-15 років
ІІ А. Гостра інфекція.
Зазвичай триває 2-3 тиж. Супроводжується лихоманкою різного ступеня вираженості, лімфаденопатією, збільшенням печінки, селезінки, шкірними висипаннями, можливі менінгеальні явища. Потім переходить в стадію ІІ Б або ІІ В.
ІІ Б. Безсимптомна інфекція.
Характеризується відсутністю клінічних проявів. Може відмічатися помірне збільшення лімфовузлів. На відміну від стадії інкубації визначаються антитіла до антигенів ВІЛ.
II В. Персистуюча інфекція.
Характеризується персистуючою генералізованою лімфаденопатією, яка є клінічним проявом на цій стадії.
III. Стадія вторинних проявів.
При прогресуванні захворювання розвиваються клінічні симптоми, що свідчать про поглиблення ураження імунітету, яке характеризує початок 3-ї стадії.
III А. Характеризується втратою ваги менше 10%, бактеріальними, грибковими, вірусними ураженнями слизових і шкірних покривів, запальними захворюваннями.
ІІІ Б. Характеризується втратою ваги менше 5%, шкірними ураженнями, які носять більш глибокий характер. Розвиваються ураження внутрішніх органів; локалізована саркома Капоші.
ІІІ В. Характеризується кахексією, генералізацією інфекційних захворювань, дисемінованою саркомою Капоші, важкими ураженнями ЦНС різної етіології.
IV. Термінальна стадія.
Характеризується незворотнім ураженням органів і систем. Навіть терапія вторинних захворювань, що проводиться адекватно малоефективна і хворий гине протягом кількох місяців.
Першопричиною зараження ВІЛ-інфекцією є професійна експозиція до ВІЛ-умісних біологічних середовищ пацієнтів.
Більшість зареєстрованих випадків професійного зараження відбувається внаслідок випадкових ушкоджень шкірних покривів медичного персоналу гострими предметами (ін'єкційними голками, лезами тощо), які супроводжуються парентеральним контактом з біологічними середовищами пацієнта; потрапляння цих середовищ на слизову оболонку очей, ротової порожнини, на відкриті ділянки шкіри, що мають порушений епідерміс (порізи, подряпини тощо). Натомість, значно більший потенціал щоденного неусвідомленого ризику хірурга складають так звані субопераційні пошкодження цілості хірургічних рукавичок (СПР), які становлять від 25 до 75% випадків під час оперативних утручань. До того ж лише третину таких ушкоджень хірурги здатні помітити візуально та вжити необхідних превентивних заходів.
Запобігання ВІЛ-інфікуванню хірургів ґрунтується на таких засадах:
1. Підвищена настороженість лікаря щодо ВІЛ-інфікованих пацієнтів.
2. Запобіжні заходи професійної експозиції:
а) бар'єрні засоби захисту;
б) зменшення ймовірності професійної експозиції — "дистантна хірургія".
3. Своєчасне виявлення випадків професійної експозиції, якщо такі трапляються.
4. Запобігання наслідкам контакту з біологічними середовищами пацієнта — постекспозиційна профілактика.
Дата добавления: 2016-03-26 | Просмотры: 334 | Нарушение авторских прав
1 | 2 | 3 | 4 | 5 |
|