АкушерствоАнатомияАнестезиологияВакцинопрофилактикаВалеологияВетеринарияГигиенаЗаболеванияИммунологияКардиологияНеврологияНефрологияОнкологияОториноларингологияОфтальмологияПаразитологияПедиатрияПервая помощьПсихиатрияПульмонологияРеанимацияРевматологияСтоматологияТерапияТоксикологияТравматологияУрологияФармакологияФармацевтикаФизиотерапияФтизиатрияХирургияЭндокринологияЭпидемиология

Кислотно- основний стан крові та механізми , які забезпечують його постійний рівень

Нормальна функція клітини залежить від постійності об’єму, складу і рН рідин організму. Регуляторні механізми, які контролюють нормальний об’єм, осмотичну концентрацію, іонний склад і вміст Н⁺ в рідинах організму взаємопов’язані. Система, яка підтримує рН, є системою динамічної рівноваги: Н⁺ постійно з’являється у внутрішньоклітинному середовищі як метаболіт і виділяється з нього. Кислотність або основність крові залежить від концентрації Н⁺. рН артеріальної крові – 7,35-7,45, венозної – на 0,02 одиниці нижче.

З їжею поступає багато кислих і основних солей, вуглеводів, білків, жирів, електролітів і мікроелементів. Їх метаболізм тісно взаємозв’язаний і при цьому утворюються кислоти – вугільна, молочна, піровиноградна, ацетооцтова, β-оксимасляна, сірчана, хлористоводнева та ін. Різні зміни рН попереджуються хімічними буферами рідин організму, діяльністю легень, нирок і кишківника.

Буфер є хімічною системою, яка або зв’язує надлишок іонів Н^+, або звільняє їх.

Буферну ємкість позаклітинної рідини складають чотири системи: карбонатна, фосфатна, білкова, гемоглобінова. Кожна з них включає слабку кислоту і одну з її солей.

Одночасно відбувається і ниркова регуляція, яка забезпечує баланс між нелеткими кислотами і позаклітинним НСО₃^–. Нирки виводять надлишок кислот трьома механізмами: виділенням кислот у чистому вигляді (ацидогенез), обміном Н⁺ на Nа⁺ і утворення аміаку: NН₃ + Н⁺ ⇄ NН₄.

Печінка бере участь у регуляції кислотно-основної рівноваги за допомогою кількох механізмів. Вона зв’язує багато кислих радикалів, які потрапляють у портальний кровотік з травного тракту. З аміаку (NН₃).і хлориду амонію (NН₄Сl) печінка синтезує сечовину СО(NН₂)₂, яка є нейтральною речовиною і виводиться нирками. Також печінка може окислювати до кінцевих продуктів обміну (Н₂О і СО₂) деякі неорганічні кислоти, а також нагромаджувати і секретувати НСО₃^–. Печінка виділяє в кишківник з жовчю надлишок кислих і лужних продуктів метаболізму.

Шлунок є головним поставщиком хлористоводневої кислоти, а кишківник – натрію гідрокарбонату.

Сума всіх буферних систем крові. Нормальні величини – 40-60 ммоль/л.

9.Білки плазми крові, їх характеристика і функціональне значення. Роль білків у захисних функціях організму. ШОЕ.

Вміст білків в плазмі крові складає близько 70г/л. Більша частина білків плазми крові представлена низькомолекулярними альбумінами (близько 40г/л), менша – високомолекулярними глобулінами (близько 30г/л). Окрім того, в плазмі знаходиться близько 3г/л фібриногена. Альбуміно-глобуліновий коефіцієнт складає 1,2 – 2,0.

Джерелом білків плазми крові є перш за все печінка.

Білки плазми крові виконують в організмі наступні функції:

1. Транспортна – зв’язуючись з білками, кров’ю транспортуються багато речовин (йони, ліпіди, жиророзчинні гормони, багато лікарських препаратів).

2. Створюють онкотичний тиск, який впливає на обмін води між кров’ю та інтерстиційною рідиною.

3. Приймають участь в підтриманні постійності рН крові (складають білкову буферну систему).

4. Фібриноген та інші білкові плазменні фактори згортання приймають участь в процесах згортання крові, чим забезпечують захист організму від крововтрати.

5. Багато білків плазми крові виконують функцію захисту організму від чужорідних речовин та мікроорганізмів. Частина з них забезпечують неспецифічний захист (система комплементу, інтерферони, інтерлейкіни і т.д.). Різні класи антитіл (білки-глобуліни) забезпечують специфічний захист.

6. Трофічну функцію білки плазми виконують при різкому або тривалому обмеженні надходження білків в організм. Білки плазми крові в таких умовах розпадаються з утворенням амінокислот, які використовуються клітинами для проходження пластичних процесів (побудова структур).

ШОЕ – швидкість осідання еритроцитів. Визначається за методом Панченкова: в капіляр Панченкова до помітки “К” набирають свіжоцитратну кров (співвідношення крові до цитрату натрію = 4:1) і ставлять на штатив на 1 год. Після цього вимірюють за шкалою на пробірці довжину стовбчика плазми над стовбчиком еритроцитів в капілярі. Довжина цього стовбчика плазми = ШОЕ (мм/год.). В нормі величина ШОЕ = у жінок – 2 – 15мм/год.; у чоловіків – 1 – 10мм/год.

Величина ШОЕ в певній мірі залежить від кількості еритроцитів в одиниці об’єму крові: так, при анемії величина ШОЕ збільшується. Але головним фактором, що впливає на показник ШОЕ, є білки плазми крові.

Зовнішня поверхня еритроцитів має негативний заряд – так званий дзета-потенціал. Він пов’язаний з наявністю в складі мембран еритроцитів великої кількості сіалоглікопротеїдів: негативно заряджені ділянки молекул спрямовані назовню та забезпечують формування дзета-потенціалу. Однойменнй заряд мембран еритроцитів не дає їх злипатися, утворювати конгломерати, які будуть швидше осідати, внаслідок більшої маси, ніж поодинокі еритроцити.

Глобуліни нейтралізують дзета-потенціал еритроцитів Ù утворення конгломератів Ù збільшення ШОЕ. Альбуміни стабілізують дзета-потенціал на поверхні еритроцитів Ù вони підтримуються у підвішаному стані Ù зменшення ШОЕ.

Таким чином, в найбільшій мірі величина ШОЕ залежить від співвідношення в плазмі крові кількості альбумінів та глобулінів (так званий альбуміно-глобуліновий коефіцієнт, його величина в нормі складає 1,2-2,0). Найчастіше збільшення ШОЕ зумовлює підвищення вмісту в плазмі глобулінів (наприклад, при запальних процесах). Але причиною збільшення ШОЕ може бути й зменшення вмісту в плазмі альбумінів (наприклад, при хронічних захворюваннях печінки, з якої, головним чином, в кров надходять альбуміни; при захворюваннях нирок, які супроводжуються втратої білків із сечею – цими білками також є низькомолекулярні альбуміни і т.п.).

10.Критерії оцінки гомеостазу внутрішнього середовища.

Гомеостаз – відносна сталість параметрів внутрішнього середовища організму. Внутрішнє середовище – кров, лімфа, міжклітинна рідина. Вони знаходяться в стані динамічної рівноваги. Підтримання сталості параметрів гомеостазу є необхідною умовою нормального функціонування всіх клітин організму (міжклітинна рідина, в якій існують клітини є частиною внутрішнього середовища)! В клініці стан внутрішнього середовища оцінюють за показниками крові, так як її найлегше отримати для дослідження.

Найважливішими параметрами фізико-хімічного гомеостазу є:

1. рН – від’ємний десятковий логарифм концентрації йонів водню (Н⁺). В артеріальній крові його величина складає 7,4, у венозній – 7,35. Сталість рН необхідна для нормального протікання процесів обміну речовин в клітинах (ферменти змінюють свою активність при зміні рН).

2. Осмотичний тиск (Росм.) – тиск розчинника на напівпроникну мембрану, якщо вона розділяє розчини з різною концентрацією осмотично активних речовин. Складає біля 7,6 атмосфер (1 атмосфера – 760 мм рт.ст.). Впливає на обмін між плазмою крові та міжклітинною рідиною.

3. Онкотичний тиск – частина осмотичного, що створюється білками. Його величина в крові складає 25-30 мм рт. ст. (1/200 від осмотичного тиску). Впливає на обмін води між плазмою крові та міжклітинною рідиною.

4. Ізойонія – постійний йонний склад плазми крові. Особливо велике значення має підтримання стійкості концентрації йонів Na⁺ та К⁺ в плазмі крові (концентрації йонів Na⁺ складає 142 ммоль/л, К⁺ – 5 ммоль/л), так як від цього залежить стан всіх збудливих клітин організма.

5. В’язкість крові – визначає величину її внутрішнього тертя та вимірюється у відносних одиницях (в порівнянні з в’язкістю води). В’язкість плазми крові складає 1,7-2,3 й зумовлена наявністю в ній білків. В’язкість крові складає 4,5-5,0. збільшення в’язкості крові в порівнянні з в’язкістю плазми пов’язана з наявністю в ній форменних елементів, перш за все, червоних кров’яних тілець (еритроцитів). В’язкість крові впливає на рух крові по судинам, особливо мікроциркуляторного русла.

6. Гематокрит – відсотковий вміст форменних елементів в крові. В нормальних умовах складає для чоловіків 40-48%, жінок – 36-42%. Величина змінюється, перш за все, при зміні обміну води. Наприклад, збільшення гематокрита найчастіше є наслідком зневоднення організму. При збільшенні показника зростає в’язкість крові й порушується мікроциркуляція.

7. Щільність крові – визначається наявністю в плазмі крові розчинних речовин (щільність плазми складає 1,025-1,034 г/см³) та форменних елементів (щільність крові – 1,050-1,060 г/см³).

11. Еритроцити, їх функціональна роль в організмі, вікові особливості їх кількості.

Еритроцити в нормі є без*ядерною дископодібною, з обох боків увігнутою клітиною. Діаметр еритроцита дорівнює 7,2-7,5 мкм, об*єм однієї клітини становить 90 мкм3. Суха речовина еритроцита містить 95% гемоглобіну, 5% припадає на ліпіди та не гемоглобінові білки. У крові чол. Міститься 4,5-5,0*10¹² еритроцитів, а у жінок на 0.5*10¹² менше. Число еритроцитів у здорових людей може коливатися залежно від фізичного навантаження, перебування в умовах розрідженої атмосфери, дії гормонів тощо. Зокрема, жіночі статеві гормони гальмують розвиток еритроцитів, унаслідок чого вміст червонокрівців у крові жінок менший, ніж у чоловіків. Підвищення кількості еритроцитів в одиниці об'єму крові називається еритроцитоз або поліцитемія, а зниження — еритроцитопенія. Функції: Основна функція еритроцитів – перенесення кисню від легень до тканин і вуглекислого газу від тканин до легень. Проходячи через капіляри легень, гемоглобін легко приєднує кисень і перетворюється у нетривку сполуку — оксигемоглобін, що у тканинах інших органів розщеплюється виділяючи при цьому кисень, який використовується клітинами тканин. Звільнений від кисню гемоглобін відразу приєднує вуглекислий газ – продукт розпаду речовин у клітинах. Також еритроцити забезпечують підтримку рН крові (гемоглобін і оксигемоглобін складають одну з буферних систем крові); підтримання іонного гомеостазу за рахунок обміну іонами між плазмою та еритроцитами; участь у водному і сольовому обміні; адсорбція токсинів, в тому числі продуктів розпаду білка, що зменшує їх концентрацію в плазмі крові і перешкоджає переходу в тканині; участь у ферментативних процесах, у транспорті поживних речовин - глюкози, амінокислот.

В 1 мм3 крові міститься від 4 до, 5 млн. еритроцитів (у жінок 4,0. млн., у чоловіків — 4,5... 5, 0 млн.). Кількість еритроцитів не завжди однакова. Вона може значно збільшуватися при нестачі кисню на великих висотах, при м'язовій роботі. У людей, які живуть у високогірних районах, еритроцитів приблизно на 30% більше, ніж у жителів морського узбережжя. При переїзді з низовинних районів у високогірні кількість еритроцитів у крові збільшується. Коли ж потреба в кисні зменшується, кількість еритроцитів у крові знижується. Вміст еритроцитів у 1 мм3 крові змінюється з віком.

В крові новонароджених еритроцитів до 7 200 000 в 1 мм3, що пов'язують з недостатнім постачанням киснем плода в останні дні ембріонального періоду і під час пологів. Після народження умови газообміну поліпшуються, частина еритроцитів розпадається, а гемоглобін, що міститься всередині їх, перетворюється на пігмент білірубін. Утворення великої кількості білірубіну може стати причиною, так званої жовтяниці новонароджених, коли шкіра і слизові оболонки забарвлюються в жовтий колір.

12. Поняття про еритрон. Регуляція кількості еритроцитів у крові.

Еритрони є масою червоних кров'яних тілець, локалізованих в циркулюючій крові, в кістковому мозку і в кров'яних депо. Відмітною стороною еритрона від інших тканин організму є руйнування еритроцитів макрофагами. Даний процес отримав назву «еритрофагоцитоз». Побудова нових кліток здійснюється з використанням заліза і продуктами руйнування, що утворилися. Таким чином, еритрон є замкнутою системою, в якій зруйновані еритроцити утворюють нові.

13. Види гемоглобіну і його сполуки, їх фізіологічна роль.

Молекула гемоглобіну складається з одніє білкової частини- глобіну і чотирьох субодиниць – гему. У 1 л крові в нормі міститься 140-160 г гемоглобіну.Є такі види гемоглобіну:

- Оксигемоглобін – гемоглобін,що приєднав кисень, ця сполука є яскраво –червоного кольору.

- Дезоксигемоглобін – гемоглобін,що віддав кисень тканинам, він має порівняно темніший колір.

- Карбгемоглобін – гемоглобін,що приєднав діоксин вуглецю-CO2

- Метгемоглобін – гемоглобін, в якому залізо ставши трьохвалентним,утворює міцну сполуку з киснем-O2.

- Карбоксигемоглобін- гемоглобін,який утворює сполуку з чадним газом-CO. Він є особливо небезпечним, адже сприйняття оксиду вуглецю є більшим,ніж сприйняття кисню.

- Сульфогемоглобін – сполука,яка утворюється у реакції оксигемоглобіну із сірководнем або сіркою

14. Значення кольорового показника та середнього об’єму еритроциту та визначення гемоглобіну для діагностики анемій.

КП характеризує відносний вміст гемоглобіну в еритроциті в порівнянні до норми. Величина КП залежить від об'єму еритроцитів та ступеню насиченості їх гемоглобіном. В нормі КП становить 0,86-1,1. Його збільшення або зменшення свідчить про порушення насичення еритроцитів гемоглобіном.

У залежності від величини КП запропоновано клінічну класифікацію анемій. Розрізняють гіпохромні анемії (КП - нижчий 0,8), нормохромні анемії (КП - 0,8-1,1) та гіперхромні (КП - вищий 1,1).

Cередній об’єм еритроцитів(MCV) – кількісний показник обєма еритроцитів. В залежності від цього значення відбувається розподіл анемій на мікроцитарні, нормоцитарні і макроцитарні. Середній об’єм еритроцита виводиться з даних про розподіл еритроцитів по розміру.

В нормі MCV =78-94 мкм3(в кубі)

Зростання можливе при вагітності, мегалобластній анемії, хворобі печінки. Алкоголізмі.

Зниження – анемія,дегідратація.

Для діагностики анемії визначають концентрацію в крові гемоглобіну, Нормальна концентрація гемоглобіну

для жінок – 120-163 г/л

Чоловіків – 130-180 г/л

Підвищення свідчить про функціональні та компосаторні еритроцитози

Зниження про анемію.Вона виникає внаслідок порушення нормальної рівноваги між утворенням еритроцитів, їх якістю і руйнуванням

15. Фізіологічна характеристика системи АВО крові. Умови сумісності крові донора і реципієнта. Проби, які проводяться перед переливанням крові.

16.

17. Лейкоцити, або білі кров’яні тільця, — це формені елементи крові, основною функцією яких є захист організму від чужорідних агентів, тобто токсинів, вірусів, бактерій, відмерлих клітин власного організму та ін

Функції лімфоцитів:1. Забезпечення реакцій імунітету – специфічного захисту від чужорідних і змінених власних антигенів. Лімфоцити є головними клітинами імунної системи.2. Регуляція діяльності клітин інших типів в імунних реакціях, процесах росту, регенерації тканин.

Підвищена кількість рівня лейкоцитів (лейкоцитоз) свідчить про протікання в організмі гострих інфекцій, особливо якщо збудниками є коки (стафілокок, стрептокок, пневмокок, гонокок). Не варто забувати і про те, що цілий ряд гострих інфекцій (тиф, паратиф, сальмонельоз та ін) може в окремих випадках привести до лейкопенії, тобто зниження числа лейкоцитів.Лейкоцитоз буде зафіксовано при різних запальних станах, травмах, опіках, при ревматичній атаці, інтоксикації, в тому числі ендогенно — діабетичному ацидозі, еклампсії, уремії, подагрі.Рівень лейкоцитів підвищений при злоякісних новоутвореннях, гострих кровотечах, особливо внутрішніх — в черевну порожнину, плевральний простір, суглоб або в безпосередній близькості від твердої мозкової оболонки. Підвищується він при оперативних втручаннях, при інфаркті внутрішніх органів (міокарда, легенів, нирок, селезінки) і багатьох інших станах.

Фізіологічний лейкоцитоз відзначається при впливі фізіологічних факторів (біль, холодна або гаряча ванна, фізичне навантаження, емоційне напруження, вплив сонячного світла), при менструаціях, у період пологів

Лейкоцитоз – стан, при якому вміст білих кров'яних тілець перевищує 10 000 в 1мкл крові, якщо ж їх менше 4000 в 1мкл крові, то цей стан називається лейкопенією.

Розрізняють фізіологічнийта реактивний лейкоцитози:

а) фізіологічний лейкоцитоз по своїй природі є перерозподільним, тобто обумовлений перерозподілом лейкоцитів між судинами різних органів та тканин. Він характеризується невеликим підвищенням числа лейкоцитів, відсутністю змін в лейкоформулі та короткотривалістю. Розрізняють такі види фізіологічних лейкоцитозів:

- травний – виникає після вживання їжі;

- міогенний – після важкої фізичної праці;

- емоційний;

- больовий.

б) реактивні лейкоцитози розвиваються при запальних та інфекційних захворюваннях.

18. Лейкоцитарна формула має свої вікові особливості: високий вміст лімфоцитів і мала кількість нейтрофілів у перші роки життя поступово вирівнюються, досягаючи до 5...6 років майже однакових величин. Після цього процент нейтрофілоци-тів неухильно зростає, а процент лімфоцитів знижується.
Малим вмістом нейтрофілів, а також недостатньою їхньою зрілістю почасти пояснюється велика сприйнятливість дітей молодшого віку до інфекційних хвороб. У дітей перших років життя до того ж фагоцитарна активність нейтрофілів найнижча.

Лейкоцита́рна фо́рмула — це відсоткове співвідношення різних видів лейкоцитів (підраховується в зафарбованих мазках крові).

Дослідження лейкоцитарної формули має велике значення в діагностиці більшості гематологічних, інфекційних захворювань, а також для оцінки тяжкості стану і ефективності терапії.

Зміна лейкоцитарної формули має місце при цілому ряді захворювань, проте вони є неспецефічними.

А×1/4000×20

Х=————————————

1 600

де Х — кількість лейкоцитів у 1 мкл крові,
а — кількість еритроцитів у 80-ти малих квадратах сітки,
1/4000 — об'єм одного малого квадрата у мм³,
20 — ступінь розведення крові,
1600 — кількість малих квадратів (100 великих), у яких рахували еритроцити.

Нормальна кількість лейкоцитів у кроля 6,2 — 8,2 тисяч у мкл

Дата добавления: 2016-03-26 | Просмотры: 503 | Нарушение авторских прав