АкушерствоАнатомияАнестезиологияВакцинопрофилактикаВалеологияВетеринарияГигиенаЗаболеванияИммунологияКардиологияНеврологияНефрологияОнкологияОториноларингологияОфтальмологияПаразитологияПедиатрияПервая помощьПсихиатрияПульмонологияРеанимацияРевматологияСтоматологияТерапияТоксикологияТравматологияУрологияФармакологияФармацевтикаФизиотерапияФтизиатрияХирургияЭндокринологияЭпидемиология

Лейкоцитарна формула.

19.Система HLA та фізіологічні основи її значення для трансплантології.

У 1980 р. Жан Доссе, Д.Снелл і Б.Бенасерраф за відкриття лейкоцитарних антигенів були удостоєні Нобелівської премії. Відкрита ними система одержала назву системи HLA (Human Leucocyte Antigens), або антигенів гістосумісності, або трансплантаційних антигенів. Найбільше значення вони мають при підборі донора для трансплантації органів і тканин - нирок, серця, легень, печінки, кісткового мозку. Вивчення HLA-антигенів використовується при визначенні батьківства та ідентифікації особи, для характеритики популяції, демографічних процесів.

Класичні та некласичні HLA-антигени класу I

Молекули МНС класу I людини беруть участь у презентації антигенів Т-лімфоцитам. Їх можна поділити на класичні, що належать до класу Ia (HLA-A,-B,-C), та некласичні, які відносяться до класу Ib (HLA-E, -F, -G, а також MICA та MICB) (табл.). Експресія HLA-E та HLA -G відбувається на позазародкових тканинах і може бути вирішальною у визначенні імунологічних стосунків між матір’ю та плодом. HLA-G може оберігати тканини плода від дії NK-клітин і цитотоксичних Т-лімфоцитів, гальмуючи їхню активність.

Отже, на основі сказаного вище можемо сформулювати такі основні функції HLA-системи:

1. Зв’язування та презентація антигенів відповідній субпопуляції Т-лімфоцитів (цитотоксичним Т-лімфоцитам через молекули класу I та Т-хелперам через молекули класу II) і визначення типу імунної відповіді – клітинної або гуморальної.

2. Визначення HLA-комплекту особи, що відповідає за її імунологічну індивідуальність (це має вирішальне значення в трансплантології та репродуктології).

3. Ідентифікація окремих HLA-антигенів, пов’язаних зі зниженим або (частіше) з підвищеним ризиком розвитку певної хвороби.

Методи визначення HLA-антигенів:

1. Серологічне типування – реакція зв’язування специфічних антитіл з антигенами на поверхні клітин, найчастіше лімфоцитів.

2. Клітинне типування – стимуляція проліферації лімфоцитів у змішаній культурі, які не мають цих антигенів.

3. Генетичне типування – аналіз поліморфізму на рівні ДНК (методи гібридизації, ланцюгової полімеразної реакції з урахуванням специфічності послідовностей нуклеотидів, секвестрування ДНК) [16].

На основі визначення функцій HLA-системи та даних літератури щодо порушень репродуктивних процесів в організмі жінки можна сформулювати такі причинно-наслідкові зв’язки:

● HLA-антигени, асоційовані з реалізацією клітин-ної цитотоксичності (NK-клітини, цитотоксичні Т-лімфоцити), призводять до порушення імплан-тації, ендометріозу;

● HLA-антигени, асоційовані з реалізацією гумо-ральної імунної відповіді (Т-хелпери), зумовлюють предиспозицію до інфекцій статевої системи жінки.

Судячи з даних літератури, асоціація між HLA-анти-генами та спонтанними викиднями може реалізовуватися наступним чином:

● наявність у генотипі жінки таких HLA-антигенів, що знаходяться в класі II МНС і визначають схильність до аутоімунних хвороб і дефектів репродукції;

● підвищений рівень гістосумісності між партнерами за HLA-антигенами, які знаходяться в класі I МНС (пізні гестози);

● дефекти будови та функцій KIR-рецепторів на NK-клітинах (спонтанні викидні).

20.Тромбоцити та їх роль в організмі людини.

Тромбоцити також називають кров'яними пластинками або бляшками Біццоцеро. Вони являють собою без'ядерні освіти, які оточені мембраною. Це формені елементи крові, які є фрагментами клітин кісткового мозку - мегакаріоцитів. Тромбоцити формуються в кістковому мозку. В ньому це утворення відділяється від цитоплазми мегакаріоцитів, потім воно надходить у кров. Період дозрівання кожної бляшки становить близько восьми днів. Тривалість їх життя в кровотоці приблизно така ж. В нормі кров здорової людини повинна містити від двохсот до чотирьохсот тисяч тромбоцитів в одному мілілітрі. Перебуваючи в крові, тромбоцити мають овальну/круглу форму і гладку поверхню. При зіткненні з поверхнею чужорідного для крові елемента тромбоцити активуються, набуваючи зірчасті форму. Кожен тромбоцит складаються з чотирьох зон: надмембранний шару, який активізує тромбоцит; мембрани, яка здійснює взаємодію цього елемента з іншими факторами крові; гель-зони, що містить в собі мітохондрії, які синтезують багато речовин; зони органел, що містять чотири типи гранул, які накопичують фактори крові. Роль тромбоцитів також полягає в тому, що в них знаходяться різні речовини, які прискорюють поетапне перетворення негативних факторів крові в активні. Наприклад, білки, амнокіслоти, жири - ліпіди, ліпопротеїдні комплекси, глікоген, багато необхідних організму речовини - натрій, магній, марганецьОсновне фізіологічне властивість тромбоцитів - це адгезія, тобто можливість прилипати до твердих поверхонь. Також тромбоцити схильні до агрегації, тобто склеюванню декількох тромбоцитів в єдину систему. Ще одне фізіологічне властивість - адсорбція, тобто осадження на поверхні факторів згортання крові. Всі ці властивості безпосередньо визначають роль тромбоцитів в кровоносній системі. Зазвичай тромбоцити знаходяться в периферійній зоні потоку крові, у стінок судин. Роль тромбоцитів при травматизації судин - зупиняють кров, що досягається за допомогою властивості агрегації. Але це властивість - мінус тромбоцитів, так як саме ця функція цього елемента сприяє склеюванню тромбоцитів в одну систему, що утворить тромби у кровоносних судинах. Це може статися при збоях в імунній системі організму, при алергічних реакціях.

Число тромбоцитів у крові людини зазвичай мало змінюється. Якщо воно підвищується (тромбоцитоз), то є свідченням реакції запального характеру в організмі. Зниження їх кількості (тромбоцитопенія) зазвичай провокується уповільненням освіти мегакаріоцитів у відділах кісткового мозку, накопиченні тромбоцитів в області селезінки, підвищеному розпаді тромбоцитів. Таке спостерігається при таких захворюваннях, як гострий лейкоз, зараження крові, системний червоний вовчак, цироз печінки. Тобто основна функція тромбоцитів в організмі людини - це безпосереднє й опосередковане участь у процесі запобігання втрат крові організмом.

21. Судинно-тромбоцитарний гемостаз відбувається при невеликих травмах,

пошкодженнях дрібних кровоносних судин з низьким кров'яним тиском. При цьому руйнуються не тільки тканини, а й тромбоцити, з яких у кров виходять серотонін (тромбоцитарний фактор F10), а також адреналін та норадреналін, які звужують судини і призводять до короткочасного зменшення, чи й навіть зупинки кровотоку в пошкодженій судині. Одночасно відбувається адгезія та агрегація тромбоцитів і

утворення тромбоцитарної пробки, що закриває пошкоджену мікросудину. Ці процеси активуються тромбоцитарними факторами F5, F6 та F11. Фактор F6 тромбостенін за рахунок енергії АТФ, який виходить із зруйнованих тромбоцитів, викликає скорочення ниток фібрину, і в такий спосіб здійснює1ретракцію згустка-вкорочує та ущільнює тромбоцитарний тромб. В ході агрегації та руйнування тромбоцитів відбувається також вивільнення фактора F3 тромбоцитарного тромбопластину, що є одним із факторів включення коагуляційного гемостазу.

23. Коагуляційний гемостаз відбувається у більш крупних артеріях, де високий тиск не дає змоги закріпитися тромбоцитарним тромбам, і де утворюється міцніший фібриновий тромб. Цей гемостаз розділяють на три фази, кожна з яких складається з ряду послідовних ферментативних реакцій, здійснюваних факторами зсідання крові. Переважна більшість цих факторів за винятком факторів III і IV синтезується в печінці. Перша фаза процесу зсідання крові найскладніша, в ній беруть участь 8 факторів вторинного гемостазу і кілька первинного. Завершується ця фаза

утворенням активного ферментативного комплексу, який ініціює другу фазу зсідання крові. Він має кілька назв, що змінювали одна одну в хронологічному порядку: тромбокіназа, тромбопластин, протромбіназа і нарешті остання назва активатор протромбіну. Поскільки цей фактор може мати різне походження, то розрізняють зовнішню, або тканинну, та внутрішню, або кров' яну, систему утво-рення його і відповідно тканинний та кров' яний активатор протромбіну. Таким чином, перша фаза коагуляційного гемостазу завершується утворенням фактора ІІІ активатора протромбіну, який являє собою комплекс, що складається із фактора Х активної протеази, фактора V прискорювача дії FX, а також ліпопротеінів та фосфоліпідів тканин і клітин крові, що теж полегшують дію FX. Друга фаза зсідання крові полягає в тому, що актива-тор протромбіну діючи на фактор ІІ-протромбін перетворює його в активний протеолітичний фермент тромбін (FIIa). Останній ініціює третю фазу утворення ниток 11фібрину із розчине-ного в плазмі крові білка 1 фібриногену (FI). Подальша полімеризація ниток фібрину і утворення нерозчинного згустка тромба здійснюється під впливом фактора ХІІІ 1 фібринста-білізуючого пептида, який також активується тромбіном. Проте функція тромбіну

цим не обмежується. Як видно з наведеної на рис 2,12 схеми тромбін бере участь в активації факторів V та VIII, і таким чином замикає коло позитивного зворотного зв' язку: активація тромбіном згаданих факторів прискорює утворення активатора протромбіну, що в свою чергу стимулює утворення тромбіну і подальшу активацію процесу зсідання крові. Тобто в принципі повинна б виникнути ланцюгова реакція генералізованого і тотального зсідання крові. Проте в системі крові є механізми

стримування гемокоагуляції. Це зокрема зв' язування тромбіну нитками фібрину(до 90% тромбіну плазми) та тромбомодуліном, розташованим на поверхні ендотеліальних клітин, інактивація тромбіну білком плазми крові антитромбіном ІІІ та деякі інші.

Слід звернути увагу на роль фактора IV іонів Са в процесах зсідання крові. Він необхідний для здійснення більшості ферментативних реакцій, що забезпечують утворення тромбу. Так, активація факторів I, ІІ, Y, YIII, IX, X, XIII, та й утворення самого фібринового згустка відбувається при обов' язковій участі Са. Вилучення іонів Са із крові робить її незсідною. Тому процес декальцинування крові широко використовується при консервуванні крові для збереження її рідкого стану.

Важливо, що цей процес оборотний: додавання іонів Са повертає крові здатність до зсідання.

Дата добавления: 2016-03-26 | Просмотры: 233 | Нарушение авторских прав