АкушерствоАнатомияАнестезиологияВакцинопрофилактикаВалеологияВетеринарияГигиенаЗаболеванияИммунологияКардиологияНеврологияНефрологияОнкологияОториноларингологияОфтальмологияПаразитологияПедиатрияПервая помощьПсихиатрияПульмонологияРеанимацияРевматологияСтоматологияТерапияТоксикологияТравматологияУрологияФармакологияФармацевтикаФизиотерапияФтизиатрияХирургияЭндокринологияЭпидемиология

ДОПОМОГА В РАЗІ ХІМІЧНИХ ЧИ ФІЗИЧНИХ УШКОДЖЕНЬ

Крім механічного травмування, людина може зазнавати небезпечного впливу високих температур, електромагнітних полів, світлового, лазерного та ультрафіолетового випромінювання, радіації тощо, який не завжди можна відчути одразу.

§ 12. Опіки, їх класифікація. Перша допомога при опіках

Опік — ураження шкіри та тканин організму під дією високих температур, їдких хімічних речовин, інтенсивного короткохвильового випромінювання, що призводить до втрати клітинами організму своєї молекулярної структури.

Залежно від походження, опіки поділяють на кілька типів (див. схему 3).

С х е м а 3. Класифікація опіків

Термічні опіки найчастіше зустрічаються у побуті, але не виключені такі травми і на виробництві. Останні, як правило, пов'язані з нехтуванням правил особистої безпеки. Тяжкість усіх видів опіків залежить від глибини ураження тканин, площі поверхні, що зазнала опіку, комбінації з іншими видами травм.

Залежно від глибини ураження термічні опіки поділяють на легкі (І ступеня), середньої тяжкості (II ступеня), тяжкі (III ступеня) і вкрай тяжкі (IV ступеня).

Опіки І ступеня характеризуються почервонінням шкіри у місці опіку. При дотику теплого предмета до цього місця відчувається зростаючий біль.

Опіки II ступеня характеризуються не тільки почервонінням шкіри, а й появою пухирців, заповнених прозорою рідиною, тривалим ниючим болем.

Опіки III ступеня характеризуються сильним болем. Поверхня обпеченої шкіри вкривається пухирцями, вона втрачає життєздатність. Окремі місця шкіри обвуглені, але глибокі тканини функціонують.

Опіки IV ступеня характеризуються обвугленням глибоких тканин, повною втратою ними життєздатності.

Розміри поверхні, що зазнала опіку, виражають у відсотках від усього шкірного покриву. Для дорослих людей поверхню голови і шиї, що приблизно дорівнює одній верхній кінцівці, приймають за 9 % усієї поверхні тіла, поверхня грудей та живота, що приблизно дорівнює поверхні однієї нижньої кінцівки, — за 18 %. На ділянку паху припадає 1 %. Це так зване «правило дев'ятки». Другим способом визначення площі є «метод долоні». Як одиницю виміру використовують площу долоні, включаючи пальці, що становить приблизно 1 % поверхні тіла. Будь-який опік II ступеня, який вразив 10 % поверхні тіла, слід вважати тяжким, так само, як опік III ступеня, що вразив більше, ніж 2 % поверхні тіла. Ураження очей, пальців рук, району геніталій і анального отвору вважаються потенційно більш серйозними, ніж ураження інших частин тіла.

Якщо тіло уражене на 15 % опіками II та III ступенів, виникає тяжке ускладнення — опіковий шок, який за перебігом нагадує травматичний шок, але його дія вдвічі триваліша.

У потерпілого може також виникнути загальне тяжке ураження, відоме під назвою опікова хвороба.

Опікова хвороба — це гостре порушення водно-сольового обміну в організмі, що супроводжується загальною інтоксикацією. Часто стан хворого ускладнюється запаленням легенів, ураженням печінки, нирок, гострими виразками шлунково-кишкового тракту.

Надаючи допомогу, насамперед треба погасити одяг, що горить, ні в якому разі не допускати, щоб потерпілий при цьому бігав, бо повітря ще сильніше роздмухує полум'я. Найкраще накинути на нього пальто або куртку. Якщо це неможливо, повалити на землю і намагатися збити полум'я перекочуванням по землі. Потім обпечену частину тіла звільнити від одягу, обрізаючи його. Одяг, що приклеївся до шкіри, залишають. Неприпустимо торкатися обпеченої поверхні руками, протикати пухирці, заповнені рідиною, оскільки це може призвести до інфікування рани. Не можна змащувати сильний опік жиром та іншими речовинами. Після звільнення від одягу на уражені місця слід накласти стерильні пов'язки. Краще, якщо є спеціальні контурні опікові пов'язки, просочені протиопіковим препаратом. У разі значних опіків нижніх та верхніх кінцівок їх іммобілізують за допомогою шин чи підручних засобів.

Якщо травмовано більшу частину тіла, потерпілого найкраще обгорнути чистим простирадлом. У всіх випадках потрібні знеболювальні заходи, напування підсоленою водою.

Найбільш небезпечні — опіки, отримані в результаті дії таких горючих речовин, як напалм, синтетичні в'язкі речовини тощо. Вони прилипають до тіла і одягу та, продовжуючи горіти, вражають тканини на значну глибину. Спроба збити полум'я призводить до розмащування горючої суміші по тілу, що веде до збільшення площі ураження. Припиняє горіння занурення у воду чи накладання змоченої у воді пов'язки.

Для лікування термічних опіків І та II ступенів з невеликою площею ураження народна медицина пропонує використовувати компреси з обліпихової олії.

Хімічні опіки виникають у разі дії на шкіру концентрованих кислот (сульфатної, хлоридної, нітратної, карболової тощо), лугів (їдких калі, натру, концентрованих розчинів аміаку, негашеного вапна), фосфору, деяких солей (нітрату аргентуму, хлориду цинку та ін.). Хімічні опіки небезпечні ще й тим, що спричинюють загальне отруєння організму. Їх ознаки: сип, пухирці, локальний біль без видимих ушкоджень, головний біль, утруднене дихання. Вони можуть проявлятися як відразу, так і через деякий час.

У разі опіків концентрованими кислотами (крім сульфатної) на поверхню опіку ллють холодну воду або розчин соди (1 чайна ложка на склянку води) протягом 10—15 хв.

На опіки, спричинені лужними розчинами, також ллють воду і обробляють 2 % -вим розчином оцту чи лимонного соку. Потім накладають пов'язку.

Під час опіків білим фосфором уражену частину тіла занурюють у воду і там зчищають фосфор. Маніпуляції на повітрі неможливі, оскільки фосфор може спалахнути. Уражену поверхню обробляють
5 % -вим розчином мідного купоросу (сульфату купрумуІІ) та закривають чистою сухою пов'язкою. Такі опіки не можна змащувати жиром чи мазями, оскільки це сприяє всмоктуванню фосфору в тканини, а фосфор — надзвичайно отруйна речовина.

У разі опіків негашеним вапном місце ураження слід змастити жиром, а рану закрити пов'язкою. Водою змивати негашене вапно неприпустимо.

Обпечені очі промивають водою (крім опіків вапном) або молоком, після чого накладають пов'язку і доставляють потерпілого у лікарню.

Опіки променевою енергією сонця, тобто ультрафіолетовим випромінюванням, спричинюють почервоніння шкіри, високу температуру, нудоту, блювання, головний біль. У цих випадках слід накласти на обпечену ділянку холодний компрес, постійно його змінюючи. Можна використати для компресів кисломолочні продукти (сметану, кефір) чи просто холодне молоко. Для зняття болю потерпілому варто дати аспірин чи парацетамол.

Для очей небезпечні опіки лазерним випромінюванням та сильним світловим потоком. Вони можуть виникнути під час проведення дослідів, ремонту та експлуатації відповідного обладнання, під час спостерігання за електрозварювальними роботами чи перебування на засніжених вершинах гір тощо. Там сонячне світло містить дуже жорсткий ультрафіолетовий компонент.

У цих випадках пошкоджується рогова оболонка очей, і людина втрачає зір. Допомога полягає у зав'язуванні очей і негайній доставці потерпілого у медичний заклад. Якщо допомога своєчасна, зір через деякий час поновиться.

Коли на шкіру та слизові оболонки потрапляють радіоактивні речовини, виникають радіаційні опіки, які дуже важко лікуються.

§ 13. Тепловий та сонячний удари

Коли людина перебуває у жаркому кліматі, особливо за підвищеної вологості повітря, або працює у ливарному цеху, де температура повітря дуже висока, виникає небезпека перегріву організму. Причини цього — відсутність руху повітря, підвищене утворення тепла в організмі (під час важкої фізичної праці), тісний одяг.

Тепловий удар — це гостре захворювання, спричинене порушенням терморегуляції організму за тривалої дії високої температури. В результаті виникають порушення у роботі життєво важливих систем організму. В нормальних умовах терморегуляція здійснюється виділенням поту, який, випаровуючись, охолоджує поверхню тіла, розширенням капілярів шкіри, частим диханням, що сприяє виведенню надлишку тепла.

Підвищення температури тіла за зовнішнього перегрівання відрізняється від підвищення температури під час хвороби. В останньому випадку — це захисний процес, спричинений запаленням, що відбувається під контролем центральної нервової системи. А розлади здоров'я, пов'язані з перегріванням, зумовлені зовнішніми факторами, за яких організм не може охолодитися до необхідної температури. Намагаючись самоохолодитися,

організм виділяє більше поту, це, в свою чергу, призводить до зневоднення, порушення водно-сольового балансу, зниження об'єму крові, яка, до речі, змінює свій хімічний склад.

Першими ознаками такого захворювання є слабкість, стомленість. Далі виникають головний біль, запаморочення, біль у ногах і спині. Потім спостерігаються нудота, блювання, шум у вухах, потемніння в очах, задишка. Пульс підвищений. При подальшому розвитку хвороби шкіра обличчя набуває синюшного відтінку, посилюється задишка, пульс слабшає і в деяких випадках може зникнути. З'являються марення, галюцинації, судоми. Температура тіла підвищується до 40 °С і більше. За такого стану починається швидкий розлад основних функціональних систем організму.

У цьому разі хворого потрібно винести із зони дії високої температури, зняти з нього верхній одяг, покласти, трохи піднявши голову. На голову та ділянку серця помістити щось холодне, забезпечити циркуляцію повітря. Шкіру можна протерти спиртом, оскільки він добре випаровується, і це ще більше охолодить тіло. Можна накрити потерпілого мокрим простирадлом, дати йому понюхати нашатирного спирту. Потерпілому необхідно пити багато підсоленої води. В усіх цих випадках потрібна госпіталізація.

Сонячний удар є різновидом теплового. Виникає за тривалої дії на незахищені ділянки тіла (особливо голову) сонячних променів. Подавати допомогу слід таким же чином, як і під час теплового удару. Якщо допомогу своєчасно не подано, людина може померти. Особливо це стосується дітей та літніх людей.

§ 14. Обмороження

Якщо людина тривалий час перебуває на холоді, в неї може виникнути переохолодження всього організму, або загальне замерзання. Як правило, таке трапляється, якщо людина заблукала, скажімо, в лісі, вибилася з сил чи виснажена хворобою. Найчастіше замерзають люди у стані алкогольного сп'яніння.

У розвитку загального переохолодження виділяють кілька фаз:

1) людина відчуває втому, скутість, сонливість, байдужість до навколишнього;

2) за подальшого зниження температури тіла спостерігається запаморочення;

3) зупинка кровообігу, серцевої діяльності.

Потерпілого насамперед слід перенести в тепле приміщення і приступити до поступового зігрівання. Краще зігрівати ванні з водою кімнатної температури. Проводячи обережний масаж усіх частин тіла, температуру води поступово доводять до 36 °С. Коли шкіра порожевіє, починають проводити реанімаційні заходи (штучне дихання і непрямий масаж серця). Як тільки з'явиться самостійне дихання і потерпілий опритомніє, його переносять у ліжко, тепло вкривають, дають гарячий солодкий чай, каву, молоко, можна тепле вино.

Якщо переохолодження організму незначне, непогані результати дає зігрівання потерпілого власним тілом того, хто подає допомогу. Так доцільно робити, коли немає можливості зігріти потерпілого іншими засобами.

Після зігрівання слід визначити, чи не відбулося обмороження кінцівок та інших частин тіла. Якщо такі ознаки є, треба вжити заходів щодо обробки обморожених місць.

Обмороження — це ушкодження тканин у результаті дії низьких температур. Може виникнути навіть за температури, вищої від 0 °С. Мокре та тісне взуття; тривале перебування у нерухомому стані на вітрі, в снігу, під холодним дощем; хвороби, втрата певної кількості крові, алкогольне отруєння тощо можуть стати причиною обмороження. Найбільш уразливі для обморожень частини тіла з найслабшим кровотоком: ніс, вуха, кінцівки.

Симптоми обмороження розвиваються під час перебування на холоді. По-перше, виникає відчуття холоду. Потім людина відчуває поколювання, її шкіра набуває блідого відтінку, втрачає чутливість. Пізніше німіє і набуває синюшного відтінку. Втрата чутливості робить непомітною подальшу дію низької температури і часто є причиною тяжких незворотних змін у тканинах. Справжню глибину обмороження можна встановити тільки після припинення дії холоду, інколи через кілька днів (на ураженій ділянці з'являється набряк, запалення чи змертвіння тканин).

За тяжкістю та глибиною розрізняють чотири ступені обмороження.

I ступінь (легкий) характеризується ураженням шкіри, що супроводжується запаленням, набряком, болем. Такий стан триває кілька днів, потім поступово проходить. Уражена ділянка надовго залишається дуже чутливою до холоду.

II ступінь (середньої тяжкості) проявляється некрозом поверхневих шарів шкіри. Після відігрівання уражене місце синіє. В зоні обмороження утворюються пухирці, наповнені прозорою чи білуватою рідиною. З'являється сильний біль. Серед загальних симптомів спостерігаються підвищення температури тіла, погані сон та апетит.

III ступінь (тяжкий) — відбувається поступовий некроз тканин на значну глибину. В перші дні спостерігається поява пухирців, заповнених темною рідиною. Через кілька днів з'являються ділянки вологої мертвої тканини. Хворі відчувають нестерпний біль. Захворювання супроводжується виділенням поту та ознобами, апатією.

IV ступінь (вкрай тяжкий) характеризується змертвінням тканин до кістки. Ця частина тіла залишається холодною та абсолютно нечутливою. Шкіра вкривається пухирцями, заповненими чорною рідиною. Через кілька днів уражена ділянка швидко чорніє і висихає. Відбувається муміфікація тканин. Процес загоєння такої рани надзвичайно тривалий (1,5—2 місяці).

Перша медична допомога у разі обморожування полягає у якомога швидшому зігріванні ушкодженої частини тіла і відновленні кровообігу. Найбільш ефективно це можна зробити за допомогою теплих ванн. Упродовж 20—30 хв температуру води підвищують з 20 до 40 °С. Після ванни, якщо в тканинах не спостерігаються зміни, обморожені ділянки протирають спиртом, горілкою або одеколоном і розтирають ватним тампоном чи сухими руками до почервоніння шкіри. Якщо ж пошкодження тканин все ж таки відбулося, уражені частини тіла протирають спиртом і накладають стерильну пов'язку.

Не рекомендується розтирати обморожені ділянки снігом — це може призвести до погіршення стану потерпілого.

Під час перебування на холоді треба закривати, де це можливо, всі відкриті ділянки шкіри. Слід періодично перевіряти чутливість обличчя та кінцівок. Якщо ви використовуєте різні мазі для профілактики обморожень, пам'ятайте, що вони можуть дещо захистити від вітру, але не від морозу. Перед виходом на вулицю у холодну погоду слід ситно поїсти.

§ 15. Електротравми

Електрика є постійним супутником та помічником людини. Немає такої сфери людської діяльності, де б вона не використовувалася. Разом з тим електрична енергія несе в собі постійну небезпеку. За даними ВОЗ, щороку на земній кулі від ураження електричним струмом гине 25 000 осіб, від удару блискавки — 150—300 осіб.

Якщо електрична мережа знаходиться під напругою, це покаже будь-який прилад, увімкнений у неї. Але якщо прилад не дає показів, то це зовсім не означає, що струм не проходить по лінії. Може статися, що цей прилад недостатньо чутливий чи просто несправний. Тіло людини — хороший провідник електричного струму. В разі прямого контакту зі струмом останній проходить крізь нього, уражуючи шкіру, тканини, внутрішні органи, спричинюючи опіки. У будь-якому випадку потерпілий стає учасником електричного ланцюга згідно із законом Ома. Відомі випадки, коли людина гинула навіть від напруги 40—60 В через зупинку дихання і серцевої діяльності.

Електричний струм характеризується двома основними параметрами: силою і напругою. Смертельною вважається сила струму, що дорівнює 0,05—0,1 А. Саме силою струму зумовлюється тяжкість електротравми. Напруга відіграє хоч і меншу, але теж значну роль. Так, небезпечним вважається струм напругою вищою ніж 36 В. Сучасні побутові прилади, особливо радіотелевізійна техніка, використовують електричний струм напругою від 12 до 25 000 В і силою від 0,001 до 6 А. У зв'язку з цим слід точно виконувати всі правила техніки безпеки, експлуатуючи такі прилади, щоб не зазнати електротравми. Перебуваючи під дією струму, потерпілий сам собі допомогти не зможе.

Електротравма — це ураження, що виникає під дією електричного струму чи блискавки — розряду атмосферної електрики. Спричинює місцеві та загальні порушення в організмі людини. Серед місцевих уражень — опіки шкіри і тканин у місцях входу в тіло та виходу з нього електричного струму. Такі опіки бувають різними за тяжкістю, найчастіше нагадують термічні опіки III—IV ступенів. Можливий розрив тканин, що оточують місця ураження.

Найнебезпечніші внутрішні пошкодження. Оскільки наша нервова система також працює за принципом електричних явищ, вона страждає передусім. Уражений, як правило, відразу непритомніє, його м'язова система дуже скорочується, спостерігається параліч дихальної системи і глибоке пригнічення серцево-судинної діяльності.

У разі ураження блискавкою стан потерпілого ще гірший. Характерними є розвиток паралічу, глухота, зупинка дихання. Стан потерпілого в окремих випадках може бути настільки тяжким, що він мало чим відрізняється від мерця — шкіра бліда, зіниці широкі і не реагують на світло, дихання і пульс відсутні. Встановити ознаки життя в цьому випадку можна лише дуже уважно прослуховуючи ділянку серця стетофонендоскопом чи за допомогою спеціальних приладів — електрокардіографів.

За більш-менш легких електротравм можуть спостерігатися запаморочення, загальна слабкість.

У більшості випадків потерпілого можна врятувати, якщо правильно і своєчасно подати йому допомогу. Відразу ж слід визначити джерело струму і звільнити потерпілого від його дії. Для цього потрібно викрутити електричні пробки, вимкнути перемикачі, обірвати чи перерізати дроти (інструментом з добре ізольованими ручками, сокирою) чи відвести їх від ураженого (сухою палкою, гілкою). Можна перемкнути два дроти, що несуть струм, між собою. Якщо дріт, що перебуває під струмом, нічим перерізати, необхідно відтягнути потерпілого за нижній край сорочки чи пальта, обгорнувши руку шарфом, курткою чи якоюсь тканиною.

Це слід робити дуже обережно, тому що дотик до потерпілого незахищеними руками небезпечний. В окремих випадках небезпечно навіть наближатися до нього (якщо він має контакт з високовольтною лінією). Можлива небезпека виникнення високовольтної дуги довжиною до 6 м, що призведе до появи нових жертв. Пам'ятайте, що вологий ґрунт та мокрі взуття і одяг так само небезпечні.

Після звільнення від струму потерпілого відправляють у медичний заклад. Всім постраждалим необхідна госпіталізація, навіть якщо травми незначні. У стаціонар хворого слід доставляти лежачим, його треба добре зігріти. Під час транспортування варто бути особливо уважним, оскільки в будь-який час можуть виникнути запаморочення, зупинка дихання тощо.

У випадку тяжких уражень струмом чи атмосферною електрикою, особливо під час появи ознак «смерті», потрібно негайно приступити до штучного дихання, яке інколи необхідно проводити кілька годин. Категорично забороняється ураженого блискавкою закопувати в землю. Це призводить до погіршення стану: утруднює дихання і кровообіг, спричинює переохолодження і, звичайно, затягує термін подання кваліфікованої допомоги.

Після того як до потерпілого повернеться свідомість, його треба напоїти водою, соком, чаєм. Кава та алкогольні напої не рекомендовані. Хворого тепло вкривають і доставляють у лікарню.

§ 16. Укуси отруйних змій і комах

На території СНД можна зустріти отруйних змій, що належать до таких родин:

1. Гадюкові. Характеризуються досконалим розвитком отруйного апарату. Нараховують велику кількість різноманітних змій. Найбільш небезпечні серед них гюрза та піщана ефа.

2. Аспідні. До них належать кобри, широковідома очкова змія та деякі інші. Їх укуси надзвичайно небезпечні.

3. Ямкоголові. Включають велику групу щитомордників. Найбільш небезпечна гримуча змія, укус якої смертельний.

На території України існує тільки два види отруйних змій. Перший вид — гадюка степова, поширений в степовій і частково лісостеповій зонах. Колір спини сірий, є темна зигзагоподібна смуга вздовж тіла. Черевний бік чорного кольору з білими цяточками або сірого кольору з чорними плямами. Другий — гадюка звичайна. Має буруватий чи іржаво-червоний колір спини з темною зигзагоподібною смугою. Трапляється чорна гадюка. Оселяється найчастіше у ділянках лісу з дрібним чагарником, на лісосіках, болотах тощо.

Отруйних змій можна легко відрізнити від неотруйних за формою голови. Голова отруйних змій має яскраво виражену трикутну форму. Це пов'язано з анатомічним розміщенням отруйних залоз. Отрута цих змій має швидку, але незначну дію. Приблизно половина всіх укусів не супроводжується тяжкими симптомами загального отруєння. Але, якщо не подати допомоги, можливі тяжкі ускладнення.

Після укусу гадюки швидко розвиваються запалення, набряк і крововиливи. Потім з'являються головний біль, запаморочення, нудота, блювання, пронос, кровотеча з носа, різке прискорення пульсу, падіння артеріального тиску. Часто настає шоковий стан, причина якого не стільки в дії отрути, скільки у нервовому зриві потерпілого, паніці.

Головним засобом лікування є введення протизмїїної сироватки, яку треба застосувати не пізніше 1,5—2 год з моменту укусу. Однак це можливе тільки після доставки потерпілого в медичний заклад. Щоб перешкодити розповсюдженню отрути по тілу, слід негайно накласти стискальну пов'язку вище місця укусу.

Відразу після укусу слід видавити кілька крапель крові з ранки або відсмоктати отруту за допомогою спеціальної кровососної банки. Якщо банки немає, можна скористатися звичайною медичною банкою або відсмоктати отруту ротом. Але слід пам'ятати, що невеликі подряпини у ротовій порожнині, карієсні зуби тощо можуть призвести до отруєння того, хто надає допомогу.

Далі на рану накладають серветку, змочену розчином пероксиду гідрогену. Кінцівку краще іммобілізувати, для послаблення болю прикласти щось холодне.

Треба пам'ятати, що припалення місця зміїного укусу сірником чи розпеченим предметом неефективне, оскільки у змії зуби довгі і глибоко проникають у тканину. Таким чином, поверхневе припалення рани нічого не дасть.

Отруйні комахи та інші членистоногі на території України представлені багатьма видами. Найбільш поширені бджоли та оси. Вони відносно малотоксичні, однак навіть поодинокі їхні укуси можуть завдати значної шкоди організму, якщо, наприклад, у людини підвищена чутливість до їх отрути.

Наслідки укусів цих комах найчастіше обмежуються місцевою реакцією — почервонінням і невеличким набряком, який швидко проходить. Але інколи можлива тяжка загальна реакція: виникнення сипу по всьому тілу, набряк обличчя і шиї. Набряк гортані і спазм бронхів ведуть до утруднення дихання, появи синюшного забарвлення обличчя, губ. Все це спричинюється індивідуальною алергічною реакцією людини на отруту. Таким потерпілим потрібна негайна допомога, інакше вони можуть померти.

Дія отрути комах залежить також від місця укусу та кількості отрути, що потрапила в організм. Так, укуси п'яти комах можуть спричинити тяжке отруєння, а сотні — смерть. Найнебезпечніші укуси у кровоносну судину.

Клінічні картини дії отрути доволі різноманітні. Найчастіше спостерігається сильний колючий або пульсуючий біль, тканина набрякає в радіусі 15—20 см, інколи набряк розповсюджується на всю кінцівку, збільшуються у розмірі лімфатичні вузли. Домінуючими ознаками є ураження центральної нервової системи, дихання і кровообігу. Спостерігаються головний біль, запаморочення, нудота, зниження артеріального тиску, відчуття здавленості серця, задишка. Підвищується температура тіла. Якщо розвинеться гостра судинна недостатність, може наступити смерть. Під час численних укусів нерідко настає тяжке ускладнення — анафілактичний шок. У разі його виникнення допомогу слід подавати негайно, інакше через 10 хв людину вже ніщо не врятує. Потерпілого кладуть на спину, опускають низько голову, а до ніг прикладають грілки. На кінцівку, вище місця укусу, накладають джгут і приступають до реанімаційних заходів.

Анафілактичний шок розвивається і від укусів ряду павуків, великих скорпіонів. Їх отрута спричинює мимовільне напруження м'язів, судоми, задишку, підвищене слиновиділення. Особливо небезпечні укуси павуків каракуртів, отрута яких руйнує еритроцити крові. Для попередження всмоктування отрути в кров доцільно припалити місце укусу сірником чи розпеченим предметом. Це може зруйнувати хімічну структуру отрути і знешкодити її.

В Україні отруйні павуки, що можуть завдати небезпечних укусів, трапляються переважно на півдні. Так, тарантул великий степовий живе у Криму та частково в степовій та лісостеповій зонах. Цей павук завдовжки 3—4 см має жовто-буре видовжене тіло, овальне черевце. У Криму та окремих місцях степової зони трапляється дуже небезпечний павук —каракурт — чорного кольору з червоними плямами на черевці. Найнебезпечнішими є статевозрілі самиці. На території України зустрічаються три види невеликих скорпіонів: кримський, карпатський та кавказький, поширені відповідно у Криму, Закарпатті та Одеській області. Укуси перелічених членистоногих можуть бути небезпечними, отже, вимагають радикальних заходів під час допомоги.

У випадку укусу спочатку видаляють жало пінцетом, голкою або лезом. Далі уражену ділянку протирають тампоном, змоченим у пероксиді гідрогену. Після цього до ранки прикладають серветку, змочену 10 % -вим спиртовим розчином ментолу чи валідолу. Ефективні також примочки з 0,25%-вого розчину аміаку, настойки календули. У більш-менш серйозних випадках необхідний огляд лікаря.

Дата добавления: 2016-03-26 | Просмотры: 648 | Нарушение авторских прав