АкушерствоАнатомияАнестезиологияВакцинопрофилактикаВалеологияВетеринарияГигиенаЗаболеванияИммунологияКардиологияНеврологияНефрологияОнкологияОториноларингологияОфтальмологияПаразитологияПедиатрияПервая помощьПсихиатрияПульмонологияРеанимацияРевматологияСтоматологияТерапияТоксикологияТравматологияУрологияФармакологияФармацевтикаФизиотерапияФтизиатрияХирургияЭндокринологияЭпидемиология

Збудники інфекційних захворювань

Серед багатьох захворювань, яким піддається людина, існує особлива група захворювань, котрі прийнято вважати заразними, або інфекційними.

Інфекційні захворювання — це захворювання, що спричинюються живим збудником, мають здатність передаватися від хворої людини до здорової, викликаючи епідемії. Такими збудниками, як правило, є мікроорганізми — організми, котрих не можна побачити неозброєним оком, а тільки за допомогою більш-менш сильних мікроскопів.

Але не всі мікроорганізми становлять загрозу для здоров'я людини. Деякі мікроби можуть знаходитися всередині людського організму, не спричинюючи захворювань і навіть допомагаючи процесам життєдіяльності, наприклад травленню. Відповідно до цього всі мікроби на земній кулі поділяють на три великі групи (див. схему 4).

С х е м а 4. Класифікація мікроорганізмів за їх впливом на організм людини

Патогенними мікроорганізмами, тобто такими, що спричинюють захворювання, можуть бути:

• бактерії (холера, сепсис, туберкульоз);

• віруси (грип, гепатит, ВІЛ);

• гриби (мікози шкіри);

• найпростіші тварини (дизентерія, малярія).

Бактерії — одноклітинні доядерні організми. На Землі їх нараховується понад три тисячі видів. Вони мають мікроскопічні розміри (від 0,2 до 1 мкм). Морфологія бактерій доволі різноманітна, відповідно до цього їх класифікують певним чином за формою і здатністю утворювати угруповання. Отже, виділяють такі форми бактерій.

1. Монококи (мал. 35). Угруповань не утворюють. Мають кулясту форму клітини. Серед них рідко зустрічаються дійсно патогенні форми. Найпоширенішими представниками монококів є мікрокок оранжевий (Micrococcus aurentiacum) і мікрокок білий (Micrococcus album), що у разі розмноження утворюють на їжі відповідно жовтогарячі і білі плями.

2. Диплококи (мал. 36). Бувають кількох різновидів. Найчастіше зустрічається поєднання двох бактеріальних клітин кулястої форми, вкритих слизовою оболонкою. Таку форму мають азотофіксуючий азотобактер коричневий (Azotobacter croococcum), збудник пневмонії (Dyplococcus pneumonius). Також існують поєднання двох клітин, що зовні нагадують кавові зерна. До них належать збудники гонореї (Neiseria honored) і менінгіту (Neiseria miningitidis).

3. Стрептококи (мал. 37). Кулясті за формою клітини утворюють довгі ланцюжки. Серед них зустрічаються як непатогенні, наприклад ті, що спричинюють скисання молока (Streptococcus lactis), так і патогенні, які спричинюють захворювання на ангіну, скарлатину, ревмокардит. Характерною особливістю їх є те, що в процесі життєдіяльності вони виділяють с-реактивний білок, який має гемолітичні властивості, тобто такі, що руйнують гемоглобін (Streptococcus piogenes).

Мал. 35. Монококи.

Мал. 36. Диплококи.

Мал. 37. Стрептококи.

4. Сарцини (мал. 38). Кілька кулястих бактеріальних клітин утворюють невеличкі групи. Характерною особливістю цього типу бактерій є утворення спор і надзвичайно швидке розмноження. Серед представників зустрічаються Sarcina flava, яка утворює жовті плями на продуктах споживання, і Sarcina urea, яка розкладає сечу.

5. Стафілококи (мал. 39). Так само існують патогенні і непатогенні форми. Наприклад, золотистий стафілокок (Staphylococcus aureus) утворює золотисті колонії у поживному середовищі і не становить ніякої прямої загрози здоров'ю людини. Разом з тим існує ряд надзвичайно небезпечних стафілококів, що спричиняють сильні запалення: скарлатину, сепсис. Колонія стафілококів — це завжди велика сукупність кулястих клітин. Характерною особливістю цієї групи є її сильна мутагенність — здатність до утворення нових форм.

6. Кокобактерії (мал. 40). Надзвичайно поширена в навколишньому середовищі група бактерій. Клітини являють собою дуже маленькі палички, що їх інколи важко відрізнити від мікрококів. Так, у воді і ґрунті мешкає Pseudomonas, яка відіграє важливу роль як редуцент. У шлунково-кишковому тракті людини і тварин мешкає умовно патогенна кишкова паличка (Esherichia Coli), яка, з одного боку, допомагає травленню, але, з другого, деякі її форми можуть спричинити холецистит, панкреатит. Серед збудників захворювань можна виділити Salmonela tiphi, що спричинює тиф, Proteus vulgaris — анаероб, який є причиною хворобливого стану порожнин (наприклад, гайморової).

Мал. 38. Сарцини.

Мал. 39. Стафілококи.

Мал. 40. Кокобактерії.

7. Бацили (мал. 41). Еволюційно досконаліші форми бактерій, мають циліндричну форму і утворюють спори. Крім того, завжди можуть використовувати поживні речовини з навколишнього середовища. Бацилярну форму мають Bacilus subtilis — сінна паличка, яка швидко розмножується у теплому чаї, Bacilus turingiensis — бактерія, що має велике значення для розробки екологічно безпечних інсектицидів. Вона виділяє білкову речовину, що спричинює параліч кишкового апарату комах.

9. Стрептобацили (мал. 42). Так само, як і стрептококи, утворюють довгі ланцюжки зі своїх клітин. Зустрічаються патогенні стрептобацили. Так, Streptobacilus antracis є збудником сибірки.

10. Клостридії (мал. 43). Мають веретеноподібну форму, для них характерний анаеробний спосіб дихання. Саме через це більшість клостридій є патогенними мікроорганізмами. Clostridium tetani — збудник правцю, Clostridium botulinum — спричинює тяжке порушення органів травлення — ботулізм, Clostridium septicum — збудник газової гангрени. Clostridiumperfringens є показником фекального забруднення ґрунту. Мешкаючи в організмі, він збагачує його на ферменти, але у разі захворювання на діабет може спричинити гангрену.

11. Вібріони (мал. 44). Належать до форм, які інколи називають звивистими. Являють собою зігнуті менш ніж на чверть кола палички, що злегка тремтять. Типовим представником вібріонів є збудник холери Vibrio cholera, який інколи утворює колонії блакитного кольору. Його особливістю є те, що він єдиний переносить лужне середовище (рН більше, ніж 7).

12. Спірили і спірохети (мал. 45). Мають штопороподібну форму. У спірил кількість витків не перевищує 6, а спірохети являють собою довгі скручені нитки. Добре відомий збудник сифілісу — бліда трипанема (Тгірапета polidum), що належить до спірохет. У ротовій порожнині кожної людини мешкає Spirochaetum detium.

Мал. 41. Бацили.

Мал. 42. Стрептобацили.

Мал. 43. Клостридії.

13. Рідкісні форми бактерій (мал. 46). Серед великої кількості бактерій можна зустріти зовсім нехарактерні і незвичайні їх форми. До таких належать бактерії, відомі під назвами хламідій і рикетсій. Перші є збудниками різних форм лихоманок, другі — внутрішньоклітинні енергетичні паразити, які є причиною 80 % випадків безпліддя у жінок, збудниками хвороби «котяча подряпина» (запалення лімфатичних вузлів). Часто зустрічаються бактерії, що змінюють свою форму. Це мікобактерії, серед яких відома Micobacterium tuberculosum — збудник туберкульозу, Micobacterium leprae — збудник прокази. Серед інших форм зустрічаються мікобактерії, стели, селіберії, карінобактерії (перехідна форма між грибами та бактеріями).

14. Мікоплазми (мал. 47). Надзвичайно цікаві бактерії, оскільки не мають клітинної мембрани. }х можна розглядати як перехідну форму між вірусами і клітинними формами життя. Характерною особливістю є те, що вони зовсім не здатні до існування поза клітиною хазяїна. В основному мікоплазми представлені збудниками хвороб рослин і великої рогатої худоби.

Крім класифікації бактерій за формою клітин дуже важливою систематичною ознакою є їх забарвлення. В основі всіх методів класифікації бактерій за забарвленням лежить їх неоднаковий внутрішній хімічний склад. Найбільш узагальненим способом класифікації є забарвлення за Грамом. Цей спосіб дає змогу поділити всю величезну кількість бактеріальних організмів на дві групи: грампозитивні (стають фіолетовими після забарвлення) і грамнегативні (стають червоними після забарвлення).

Практичне значення такої систематики полягає в неоднаковій чутливості грампозитивних і грамнегативних бактерій до

Мал. 44. Вібріони.

Мал. 45. Спірили і спірохети.

Мал. 46. Рідкісні форми бактерій.

антибіотиків. Так, грампозитивні бактерії більш чутливі до антибіотиків пеніцилінового ряду, а грамнегативні — до антибіотиків гентоміцинового та стрептоміцинового рядів. Це і визначає методи лікування інфекційних захворювань.

Існує цікава особливість поширення бактерій різних форм в організмі людини. За відсотковим співвідношенням між типами мікроорганізмів можна визначити схильність до того чи іншого захворювання, попередити ускладнення, вчасно почати лікування. Пробу на мікрофлору беруть з ротової порожнини, і її аналіз можна легко зробити навіть у домашніх умовах за наявності мікроскопа (мал. 48).

Так, якщо домінують стрептококи і стафілококи, — це свідчить про захворювання дихальних шляхів. Якщо переважають паличкоподібні форми (бацили, стрептобацили тощо) — можливі хвороби шлункового тракту. Поява диплококів — ознака хвороби статевих органів, кандидів (розгалужених ланцюгів кулястих бактерій) — показник дисбактеріозу, можливо, молочниці, розвивається стоматит. Спірохети — супутники запального процесу в ротовій порожнині. Якщо всі бактерії перебувають у приблизно однаковій кількості — приводів для хвилювання немає.

Другою групою найпоширеніших збудників захворювань людини є віруси. Вірус — це автономна генетична одиниця, здатна до розмноження (редуплікації) лише в клітині господаря.

Мал. 47. Мікоплазми.

Мал. 48. Мікрофлора організму людини.

Віруси можна розглядати як речовини поза клітиною. Але, потрапляючи в організм господаря, вони починають поводити себе як живі істоти.

Будова вірусу доволі проста. Він складається з відрізка нуклеїнової кислоти (ДНК чи РНК) і білкових молекул, що виконують функцію оболонки (мал. 49). Білкова оболонка ферментативно активна, вона забезпечує приєднання вірусу до клітини господаря. Віруси специфічні, вони вражають не лише конкретний вид тварин, рослин чи людину, а і певні клітини свого господаря, так, вірус поліомієліту вражає лише нервові клітини і не завдає шкоди іншим.

Залежно від типу нуклеїнової кислоти розрізняють ДНК-геномні і РНК-геномні віруси. До ДНК-геномних належать збудники гепатиту В, вітряної віспи, оперізувального лишаю. РНК-геномні віруси спричинюють грип А, В, С, кір та інші захворювання. Особливу групу вірусів становлять так звані ретровіруси, представником яких є добре відомий ВІЛ — вірус імунодефіциту людини. ВІЛ вражає клітини, що відповідають за імунітет. У разі зараження виникає тяжка хвороба СНІД.

Механізм дії вірусів полягає у тому, що, потрапляючи в організм, вони адсорбційно проникають у клітину господаря. Тут відбувається перехід від інертного (кристалічного) стану до активного. Далі вірус скидає свою оболонку, вивільнюючи відрізок нуклеїнової кислоти, який вбудовується в генетичний апарат клітини. Відбувається синтез компонентів вірусу (нуклеїнових кислот, білків). Новоутворені частинки розривають клітину і виходять назовні, пошкоджуючи найближчі клітини.

Життєдіяльність деяких вірусів доволі специфічна. Вони можуть потрапити в організм людини, вмонтувати свою нуклеїнову кислоту в ДНК чи РНК клітини господаря. Але, залишаючись в клітині, вони перебувають у своєрідному симбіозі (явище вірогенії) і нічим себе не проявляють. Такий спосіб життєдіяльності характерний для ретровірусів.

Відомо, що головна причина ракових пухлин полягає у дії саме таких вірусів. Новоутворений ген, який довгий час себе не проявляв, під час нервового стресу, дії радіації, канцерогенних речовин починає активно функціонувати і примушує клітину синтезувати стимулянти мітотичного поділу. Поява внаслідок цього зайвих білків веде до утворення ракових пухлин.

Серед інших особливостей життєдіяльності багатьох форм вірусів (наприклад, збудника грипу) слід зазначити так званий антигенний дрейф — мутації, які виникають у збудника кожні

Мал. 49. Схема будови вірусу.

2—3 роки. Зміст цього процесу полягає у заміні якоїсь ділянки гена. Повністю ген замінюється через 8—11 років. Значення цього процесу полягає у протидії специфічному імунітетові. Цікаво, що один вірус, потрапивши в організм людини, захищає його від проникнення інших вірусів. Таке явище відоме під назвою інтерференції вірусів.

Особливою групою мікроорганізмів є фаги — віруси бактерій. Вони побудовані складніше, під електронним мікроскопом видно, що вони мають форму коми чи булави розмірами в 5—6 нм. Складаються з голівки, стрижня, всередині якого є спеціальні скоротливі білки, і кількох відростків (мал. 50).

Об'єктом паразитизму фагів є бактерії. За допомогою відростків фаг прикріплюється до оболонки клітини і шляхом «ін'єкції» вводить свою ДНК всередину бактерії, що спричинює синтез нових ДНК бактеріофага. Через 30—40 хв бактеріальна клітина розривається і з'являються сотні нових фагів, здатних заразити інші бактерії.

Фаг вражає як патогенні, так і непатогенні бактерії, тому вважалося, що його можна використовувати для лікування інфекційних хвороб. Але виявилося, що всередині людського організму фаг втрачає свою активність. Тому його можна застосовувати лише для діагностики бактеріальних інфекцій.

Збудниками небезпечних хвороб людини можуть бути також нижчі гриби-паразити. Більшість грибів — аеробні організми, які активно дихають і потребують багато кисню. Але трапляються і такі, що здобувають енергію внаслідок бродіння (наприклад, деякі дріжджі).

Тіло гриба (міцелій) може складатися як з однієї, сильно розгалуженої клітини, так і з багатьох (мал. 51). Головним продуктом життєдіяльності грибів є сечовина. Розмножуються гриби надзвичайно інтенсивно, як правило, своєрідними спорами чи брунькуванням.

Паразитичні гриби можуть оселятися у будь-яких ділянках тіла людини: на поверхні шкіри, в ротовій порожнині, в шлунково-кишковому тракті, в статевих органах тощо. Гриби, які паразитують на поверхні тіла людини, об'єднані під загальною назвою дерматофіти. Гриб ахоріон, оселяючись на волосистій частині голови, спричиняє

Мал. 50. Схема будови фага.

Дата добавления: 2016-03-26 | Просмотры: 646 | Нарушение авторских прав