Отруєння фосфор-органічними речовинами.
Ці речовини використовують для боротьби з комахами (інсектициди), кліщами (акорициди), бур'янами (гербіциди), хворобами рослин (фунгіциди), гризунами (родентициди), для висушування рослин (десіканти) та опадання листя (дефоліанти). До них належать і бойові отруйні речовини (зарін, зоман, Vі-гази), що мають на озброєнні деякі країни.
ФОР добре розчиняються в жирах та воді, тому легко проникають в організм крізь слизову шлунково-кишкового тракту, дихальні шляхи та шкіру. У крові ФОР блокують фермент - холінестеразу, який приймає участь у безперешкодному проходженні імпульсів крізь нервові та нервово-м'язеві синапси. Виникає надмірне накопичення ацетилхоліну на постсинаптичних мембранах. Оскільки ацетилхолін - універсальний медіатор організму, то збуджуються всі постсинаптичні структури: як вегетативної нервової системи, так і поперечно-посмуговані м'язи.
Клінічно у хворих відмічається нудота, блювота, судоми; у важких випадках - втрата притомності. У місцях проникнення отрути в організм спостерігаються фібрилярні посмикування м'язів (при пероральному отруєнні - посіпування язика). В результаті надмірного збудження парасимпатичної нервової системи спостерігаються підвищена вологість шкіри, виділення великої кількості секрету слизових та бронхіальних залоз. З рота витікає пінисте харкотиння білого кольору (на відміну від набряку легень, харкотиння при якому рожеве). Клінічну картину доповнюють звуження зіниць та брадикардія (частота серцевих скорочень - 40 - 30 уд/хв.). У третини хворих отруєння ускладнюється екзотоксичним шоком, який проявляється спочатку гіпертензією з подальшим падінням артеріального тиску, виключенням притомності та пригніченням функції зовнішнього дихання. Розпізнати отруєння допомагає також різкий специфічний запах ФОР.
Перша допомога.
Необхідно негайно промити шлунок хворого великим об'ємом холодної води. Потім дати випити ентеросорбент та солеве проносне. При попаданні отрути на шкіру - промити її содовими розчинами. При отруєні інгаляційним шляхом - вивести хворого із зараженої атмосфери.
Інтенсивна терапія.
- Повторне промивання шлунка та кишечника (оскільки отрута виводиться й крізь слизову шлунково-кишкового тракту).
- Антидотна терапія:
1) застосування периферичного м-холінолітика атропіну. Для нейтралізації ацетилхолінової інтоксикації протягом години вводять від 2 - 3 мл до 30 - 35 мл атропіну (період інтенсивної атропінізації). Про її ефективність свідчить висушування шкіри та зникнення бронхореї, розширення зіниць та почащення серцевих скорочень до 90 - 100 в 1 хв. У подальшому протягом 3 - 5 діб продовжують вводити атропін (від 10 - 15 до 100 - 150 мг в добу - період підтримуючої атропінізації) під контролем клінічних проявів.,
2) введення реактиваторів холінестерази: діпіроксиму (по 1-2 мл 15% розчину в/м, максимальна доза до 600 мг), ізонітразину (по 3 мл 40% розчину в/м, максимальна доза до 3 - 4 г). Реактиватори холінестерази можна вводити тільки в першу добу! Антидоти, введені в пізніші терміни, лікувального ефекту не принесуь, зате самі викличуть інтоксикацію.
- Масивна інфузійна терапія, яка дозволяє вивести хворого із стану шоку та застосувати в подальшому форсований діурез.
- Детоксикаційна терапія: гемосорбція, плазмаферез, гемодіалізне лікування. Їх доцільно застосовувати якнайшвидше, в перші години після отруєнь.
- При неефективному зовнішньому диханні чи при коматозному стані хворого необхідно заінтубувати і проводити ШВЛ апаратним способом. Одним з найкращих середників для зняття судом при цих отруєннях та адаптації хворих до апаратного дихання є оксибутират натрію (75 - 100 мг/кг кожних 4 – 6 годин).
- Призначення антибіотиків.
- Корекція метаболізму, порушень тканинного дихання.
Забороняється вводити серцеві глікозиди, хлористий кальцій, еуфілін, оскільки на фоні інтоксикації ФОР вони сприяють токсичному ураженню серця!
Слід пам'ятати, що важкі випадки інтоксикацій на 4 - 8 добу, на фоні нормалізації стану хворих, можуть повторно викликати клініку отруєння із швидкоплинною декомпенсацією гемодинаміки (так званий феномен "другої хвилі”).
Отруєння грибами.
На Землі ростуть гриби їстівні, умовно їстівні та отруйні. Отруйні гриби можуть викликати ураження центральної нервової ситеми (нейротропні), печінки та нирок (гепато-нефротропні), шлунково-кишкового тракту (гастро-ентеротропні) - за А.I.Локаєм (1968).
Найгрізніше отруєння виникає при споживанні блідої поганки. Отрута цього гриба (фаллотоксини, аманітатоксини) не руйнується при кулінарній обробці, її неможливо виявити побутовими способами. Летальність при важких отруєннях сягає 80%.
Особливістю отруєнь блідою поганкою є тривалий латентний період. З часу вживання грибів до перших клінічних ознак отруєння проходить 6 - 12 і більше годин. (Всі ж інші - умовно їстівні гриби - проявляють свою токсичну дію набагато раніше - через 1 - 2 години).
По завершенню латентного періоду на фоні начебто повного благополуччя у хворих виникають нудота, блювання "фонтаном” та проноси. Настає другий період перебігу хвороби - гастроентероколітичний. Збільшується в розмірах печінка, в правому підребер'ї з'являється біль. Для хворих характерна загальна слабість, затьмареність свідомості. Тривають диспептичні розлади, випорожнення набувають слизо-водяного вигляду. За добу хворі втрачають до 4 л рідини. На відміну від харчових токсикоінфекцій, для отруєнь грибами не характерна висока температура тіла.
Третій період отруєння - гепато-нефротоксичний. Через 2 - 3 доби у хворих розвивається клінічна картина печінкової та ниркової недостатності: гепатаргія з порушенням свідомості, жовтяницею, шлунково-кишковими кровотечами та печінковим запахом з рота. Високого рівня сягають трансамінази (АСТ, АЛТ). Приєднюється оліго - та анурія. Невдовзі хворий втрачає притомність, печінка різко зменшується в розмірах (гепатаргія), що свідчить про несприятливий перебіг захворювання.
Четвертий період - виздоровлення. Проявляється поступовим регресом клінічних проявів та нормалізацією лабораторних показників протягом декількох тижнів. Спостерігається у небагатьох хворих, які споживали невелику кількість грибів.
Враховуючи важкість перебігу захворювання та високу летальність, дуже важливим є його попередження. Грибники завжди повинні вміти розпізнати бліду поганку з - поміж інших грибів. Бліда поганка - пластинчатий гриб з шапинкою біло - зеленуватого, зеленого чи оливкого кольору. Пластинки білі, не прирослі до ніжки. Ніжка гриба у нижній частині потовщена, у вигляді цибулини, яка огорнута білою мантією (піхвою). У верхній частині ніжки, під шапинкою, звисає біле кільце.
Лікування хворих.
Проводиться тільки у стаціонарі! Воно включає в себе:
- промивання шлунка, кишечника, проведення ентеросорбції та вживання солевого проносного,
- інфузійну терапію для відновлення дефіциту води та солей,
- гепатотропну терапію (ліпоєва кислота чи ліпамід, по 1000 - 2000 мг - до 100 таблеток у добу; концентровані розчини глюкози; глюкокортикоїди - до 40 мг дексаметазону в добу; карсил в дозі 50 мг/кг),
- вітамінотерапію: вітаміни гр. В, ацетат альфа - токоферолу (віт. Є) в дозі 50 мг/кг,
- пеніциліна натрієву сіль (до 1 млн ОД на кг маси тіла в добу),
- екстракорпоральні методи детоксикації (плазмаферез, гемосорбція, підключення печінки чи селезінки свині), які доцільно застосовувати якнайшвидше,
- дренування грудного лімфатичного протоку, яке сприяє виділенню токсичної лімфи у цих хворих та зменшенню інтоксикації організму.
Список використаної літератури:
1. Безпека життєдіяльності. Я. Бедрій. Львів, 1999
2. Безпека життєдіяльності. В. М. Лапін. Львів, 1999
3. А. А. Лукаш "Побутові отруєння і їх попередження" - М.: "Медицина", 1968
4. С. М. Мартинов " Профілактика отруєнь грибами". - М.: "Медицина", 1975
5. Дж. Зеккарді " Енциклопедія екстреної медичної допомоги". - М.: КРОН-прес, 1998
Дата добавления: 2016-03-26 | Просмотры: 504 | Нарушение авторских прав
1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 |
|