АкушерствоАнатомияАнестезиологияВакцинопрофилактикаВалеологияВетеринарияГигиенаЗаболеванияИммунологияКардиологияНеврологияНефрологияОнкологияОториноларингологияОфтальмологияПаразитологияПедиатрияПервая помощьПсихиатрияПульмонологияРеанимацияРевматологияСтоматологияТерапияТоксикологияТравматологияУрологияФармакологияФармацевтикаФизиотерапияФтизиатрияХирургияЭндокринологияЭпидемиология

Факторні передумови міжнародної торгівлі України

Для того щоб об’єктивно оцінити умови та тенденції експортної спеціалізації та імпортного профілю України, як і будь-якої держави світу, доцільно проаналізувати факторні передумови міжнародної торгівлі. Ресурсне забезпечення значною мірою визначає структуру такої торгівлі, місце національної економіки в системі міжнародного обміну та поділу праці. Разом з тим не слід і абсолютизувати його, адже в сучасному світі дедалі більшу роль відіграють не первинні фактори спеціалізації (ними можна вважати ресурсо-кліматичні умови розвитку економіки, її забезпеченість робочою силою, землею тощо), а вторинні. Такими факторами можна вважати історично сформований профіль національного виробничого комплексу, характер робочої сили, нарешті, суб’єктивні (нехай і об’єктивно зумовлені) рішення щодо розвитку тих або інших видів виробництва.

Щодо факторів первинного характеру, які визначають торговельний профіль України, слід відзначити, що хоча наша держава і має значні поклади вугілля, залізної та марганцевої руд, сірки, ртуті, титану, мінеральних солей, інших видів корисних копалин, функціонування її національного відтворювального комплексу значною мірою залежить від енерго-сировинних поставок з інших країн. Більше того, наша держава має від’ємний баланс у торгівлі енерго-сировинними ресурсами, що значною мірою зумовлено неефективністю господарювання, витратністю моделі природокористування.

Але окремі види енерго-сировинних ресурсів традиційно визначають не тільки характер експортної спеціалізації країни, а й загальну структуру її економіки. Передусім це стосується ресурсів залізної руди (загальні запаси 27,5 млрд т), а також марганцевих руд, кольорових металів. Україна має поклади титану та золота. Особливе значення для української економіки має наявність великих родовищ кам’яного вугілля (розвідано покладів корисних копалин загальним обсягом до 80 млрд т), яким держава забезпечена за сучасних темпів споживання ще на два століття. Серед природних покладів, які можна вважати первинними факторами національної спеціалізації та профілю виробництва в Україні (у загальнодержавному або, принаймні, регіональному масштабі), варто відзначити поклади калійної, харчової, магнієвих солей, графіту, ртуті, каолінів, фосфоритів, кристалів кварцу, аметисту, топазу. Особлива стаття — родючі ґрунти України. Близько 45 млн га земель використовуються сільськогосподарськими підприємствами, понад 10 млн га належать до державного запасу та лісогосподарських підприємств.

У географічних вимірах 70 % території України припадає на Поліську, Придніпровську та Причорноморську низовини, 25 — Подільську, Придніпровську, Волинську, Приазовську височини, 5 % — на Кримські гори та Карпати. Для України типовим є помірно континентальний клімат (з певними особливостями в Кримських горах та Карпатах, а також на Південному березі Криму, де він має риси субтропічного). Літо переважно тепле і сухе, зима м’яка і волога. Безморозний період триває від 150—160 днів на півночі, до 250 днів — на півдні. 150—190 днів упродовж року середньодобова температура перевищує +10?С.

У цьому зв’язку можна відзначити, що природні чинники забезпечують і великий аграрний потенціал відкритої економіки України. Нині в багатьох підгалузях відбувається бурхливе зростання виробництва продуктів харчування.

Фактори вторинного порядку пов’язані з сучасними закономірностями інтернаціоналізації світових продуктивних сил. Вони походять від природного розподілу багатств, але відображають багаторічні зусилля щодо формування національної спеціалізації, освоєння зарубіжних ринків, а також історичну орієнтацію на закордонні предмети виробничого та індивідуального споживання.

Прикладом цього в Україні є пов’язаний із покладами залізних руд та вугілля, а також з історичною спеціалізацією на важкій металургії розвиток важкого машинобудування і навіть поширення залізниць (тобто в останньому випадку йдеться про вплив на структуру транспорту). Подібний логічний зв’язок можна простежити між наявністю покладів сировини для хімічної промисловості з наступним розвитком різних її підгалузей, інколи вже не орієнтованих переважно на вітчизняну сировину. Наявність родючих ґрунтів та традиційна аграрна спеціалізація зумовили розвиток харчової промисловості.

Національні виробники практично витіснили з українського ринку іноземних конкурентів, залишивши їм лише незначні сегменти ринку. Зокрема, йдеться і про ринок плодоовочевої консервації, на якому починаючи з другої половини 90-х років не тільки значно зростає валовий обсяг української продукції, а й стає дедалі більш диверсифікованою її номенклатура. Якщо ще в середині 90-х років частка імпортних плодоовочевих консервів становила 72—74 %, то зараз вона скоротилася не менше ніж вдесятеро, і вже вітчизняні товари охоплюють 94—95 % ринку. Значно зросли й експортні поставки українського агропромислового комплексу, зокрема до Росії, Німеччини, країн Балтії, Ізраїлю. Основні постачальники продукції як на національний, так і на зовнішні ринки — це ЗАТ «Чумак», ЗАТ «Агроекопродукт» («Верес»), Галичина, БКС-Постач, ММП «Мінолта-М», АПК «Полісся».

Поліпшення ситуації на національному та закордонних ринках для вітчизняних виробників пов’язано із використанням сучасних видів пакування, зручної та герметичної тари. Передусім ідеться про паровакуумне пакування у скляних банках, яке, хоча і підвищило вартість продукції, користується популярністю в покупців. Поліпшилися менеджмент та маркетингова робота, реклама, розширюється представництво вітчизняних аграрних виробників на ярмарках та виставках в Україні й за кордоном.

Розвиток дії первинних факторів відбувається за рахунок іноземних інвестицій (наприклад, фірма «Чумак» була заснована як українсько-шведське СП), а також завдяки поліпшенню роботи вітчизняних виробників аграрної техніки — Херсонського комбайнового заводу, Одеського механічного заводу, сімферопольського підприємства «Кримпродмаш» та ін.

Самозабезпечення окремими країнами всіма товарами вимагає великих затрат та знижує ефективність господарювання порівняно з моделлю спеціалізації виробництва. Для відкритих економічних систем значно перспективнішим шляхом, ніж створення багатогалузевої економіки, включаючи весь спектр підгалузей та функціональних виробництв, є розвиток механізмів міжнародної спеціалізації. Це стосується й окремих підприємств, для яких дуже часто значно продуктивнішим, ніж орієнтація на повний технологічний цикл, є акцент на створенні великосерійних промислових потужностей, спеціалізація на конкретних стадіях та видах обробки.

Тому для України такими вторинними факторами, які можна використати з метою оптимізації участі в системі міжнародної торгівлі, є наявні, значною мірою вже орієнтовані на експорт, підгалузі машинобудування, хімічного, текстильного, харчового та інших видів виробництва. Тобто на сучасному етапі йдеться передусім про ефективніше використання вже створених матеріальних об’єктів виробничої інфраструктури, які потребують, як правило, значних інвестицій у модернізацію, всебічний розвиток як сумісних, так і більш спеціалізованих промислових потужностей.

За допомогою зазначеного підходу необхідно подолати таку рису експортно-імпортної діяльності країни, як висока концентрація у товарній структурі продукції невеликої кількості галузей.

Відомо, що в структурі імпорту домінують газ, нафта і нафтопродукти, які ввозяться переважно з країн СНД. (Це пояснюється не тільки енергоємністю вітчизняного виробництва, а й фінансовою дефіцитністю економіки, через що імпорт товарів некритичного характеру є значною мірою лімітованим.)

Експорт України є типовим для індустріально-аграрної країни. Так, у галузевому аспекті переважна частина експорту припадає на лімітовану кількість галузей — металургійну та металообробну промисловість, машинобудування, хімічну і нафтохімічну промисловість, а також на агропромисловий комплекс. (Щоправда, протягом останніх років у структурі експортно-імпортної діяльності таки має місце диверсифікація, втім до радикальних змін справа поки що не дійшла.)

У результаті майже 2/3 загального товарного експорту і майже 3/4 імпорту припадають на десять товарних позицій.

Галузева обмеженість експорту є типовою не тільки для країн, що розвиваються, трансформаційних країн і навіть деяких країн на початкових етапах економічного буму. Разом з тим Україна має дещо специфічну ситуацію. Якщо моноекспортна спеціалізація видобувних країн (ОПЕК — на продажах нафти, Чилі — деяких видах руд), успішних трансформаційних країн (Китай — на продукції легкої промисловості), ряду країн, які не входять до числа економічно розвинутих (Єгипет, Індія — також легкої промисловості), залежить переважно від власних ресурсів, то експорт України значною мірою «містить» імпорт. Ідеться про те, що виробництво продукції металургії, примітивна металообробка, аграрна продукція є надзвичайно енергомісткими, отже, потребують закупівель газу та нафти.

Відтак перспективна модель національної спеціалізації повинна враховувати завдання соціального поступу за умов технологічного прогресу, той науково-технічний потенціал, що його створено в Україні, а також інтелектуальні, творчі можливості людей. З цими галузевими цілями пов’язане прискорення розвитку виробництва композитних та корозійно стійких матеріалів, засобів зв’язку, продукції на базі інформаційних, телекомунікаційних та лазерних технологій, устаткування для видобування рідкісноземельних матеріалів та інших корисних копалин, зварювання та виробництва нових технологічних матеріалів і будівельних конструкцій, а також інших видів виробництва, в яких проявилось або потенційно може проявитися технологічне лідерство України.

Прикладом такого лідерства є розроблення в Україні універсального літака АН-74 та його модифікацій. Так, модернізований літак АН-74ТК-300, котрий формально продовжує доробляння своєї базової моделі, а фактично є новою машиною, яка може літати на 1000 км далі та на чверть ефективніше використовує пальне, в 2001 р. вже було передано на льотні випробовування. Перевагами моделі АН-74ТК-300 є здатність варіювати рівень завантаження пального відповідно до відстані перельоту та ваги вантажу, що значно підвищує комерційну привабливість літака. Машина має екологічно чисті та відповідні до нормативів шуму двигуни Запорізького АО «Мотор-Січ». Серійний випуск літака буде налагоджено на Харківському державному авіаційному виробничому підприємстві.

Взагалі ж літаки базової моделі АН-74 є конвертованими, отже, можуть виготовлятися в різних варіантах: пасажирському, вантажному та змішаному. Не дивно, що на літаки марки АН зростає попит, причому не тільки в Україні. Так, наміри закупити антоновські літаки Ан-3, Ан-3ТК та Ан-32П в кількості від 15 до 40 висловила Мексика, зокрема ряд її сільськогосподарських компаній.

Дата добавления: 2016-06-06 | Просмотры: 344 | Нарушение авторских прав