АкушерствоАнатомияАнестезиологияВакцинопрофилактикаВалеологияВетеринарияГигиенаЗаболеванияИммунологияКардиологияНеврологияНефрологияОнкологияОториноларингологияОфтальмологияПаразитологияПедиатрияПервая помощьПсихиатрияПульмонологияРеанимацияРевматологияСтоматологияТерапияТоксикологияТравматологияУрологияФармакологияФармацевтикаФизиотерапияФтизиатрияХирургияЭндокринологияЭпидемиология

Співчуття і співпереживання

Спілкування — форма життєдіяльності, особливістю якої є обмін між парт­нерами інформацією про себе і про все, що їх цікавить. Загальне значення його полягає в тому, що в процесі спілкування індивід формується як людина з за­гальними й особистісними неповторними якостями. Та зрозуміло, що індивіди вступають у спілкування, так би мовити, не на голому місці. За багатовікове співжиття людство виробило певні правила (норми) спілкування, уявлення про необхідні для цього морально-психологічні якості суб'єктів спілкування, інакше кажучи, певну культуру спілкування.

Це перш за все повага, співчуття, співпереживання і любов. А поскільки механізм їх дій має психологічне підґрунтя, то передумовою успішного спілку­вання загалом є хороший настрій.

Повага — це першочергова вимога моральних взаємин між людьми. Вона передбачає ставлення до людини, в якому визнається гідність особи, її потенційна здатність бути на належному культурному рівні, рівність з нею в правах. Це виражається в делікатності, чуйності, скромності тощо.

Порушення вимог шанобливого ставлення до партнерів спілкування пов'я­зане з несправедливістю, нерівністю, пригніченням, приниженням людської гід­ності, грубістю. Неможливо і принизливо спілкуватися з тим, хто не поважає нас, не рахується з нашою людською гідністю.

Повага як визнання людської гідності знаходить своє доповнення в пошані, тобто ще й у визнанні честі партнера, його особливих заслуг перед суспільством.

Неважко побачити однак, що для культури спілкування повага є передумо­вою, хоча й необхідною, але недостатньою. Можна скільки завгодно поважати людину на відстані, зовсім не прагнучи вступити в спілкування з нею. Спілкуван­ня передбачає, що ми не просто цінуємо нашого партнера, поважаємо його гідність, а й активно прагнемо мати з ним справу. А це неможливо без вникнення в його турботи й проблеми, настрій. Зробивши це, ми показуємо, що партне­ра ми розуміємо, він нам не чужий, ми його підтримуємо морально.

Така психологічна реакція на світ суб'єктивності партнера називається співчуттям. Це власне почуттєвий вираз спільності з іншими людьми. Глибше спів­чуття називається співпереживанням.

Вникаючи в душевний світ близької нам людини, її переживання, ми "зара­жаємось" її самопочуттям, поділяємо, таким чином, її переживання. Така здат­ність веде до вищої форми спілкування— дружби. Це взаємостосунки, основані на здатності партнерів поділяти радість і тугу, пристрасті і страждання, захоплен­ня успіхами, жалі і болі від невдач. Окрім психологічної взаємопідтримки друж­ба передбачає взаємодопомогу в діловому відношенні.

Збагачуючись дружніми почуттями, друзі не втрачають позитивного настрою майже за будь-яких умов. Бо в дружбі, як кажуть, — сила.

Інформація про передумови культурного спілкування буде неповною, якщо ми не згадаємо про любов. Це найвищий ступінь емоційно-позитивного став­лення до партнера спілкування. Любовне спілкування завжди вибіркове. У його виникненні беруть участь не тільки такі морально-психологічні чинники, як по­вага, співчуття і співпереживання, а й естетичний чинник — відчуття гармонії, краси. Це довершена форма спілкування.

У підсумку, говорячи про те, яке значення для здоров'я має спілкування в його розвитку до найвищих форм, доречно процитувати Михайла Стельмаха:

Поміж людьми я жив і ріс,

поміж людьми шукав я щастя,

з людьми ростив сади і ліс,

де бризки неба квітли рястом.

Мене любили, я любив —

і це найбільше в світі щастя.

Дата добавления: 2016-06-06 | Просмотры: 517 | Нарушение авторских прав