АкушерствоАнатомияАнестезиологияВакцинопрофилактикаВалеологияВетеринарияГигиенаЗаболеванияИммунологияКардиологияНеврологияНефрологияОнкологияОториноларингологияОфтальмологияПаразитологияПедиатрияПервая помощьПсихиатрияПульмонологияРеанимацияРевматологияСтоматологияТерапияТоксикологияТравматологияУрологияФармакологияФармацевтикаФизиотерапияФтизиатрияХирургияЭндокринологияЭпидемиология

І. Екстрена детоксикація

ОСНОВНІ ПРИНЦИПИ ЛІКУВАННЯ ГОСТРИХ МЕДИКАМЕНТОЗНИХ ОТРУЄНЬ

Основними причинами медикаментозних отруєнь є недостатня обізнаність лікарів про побічну, токсичну дію ліків, помилки в призначенні та дозуванні препаратів, одночасне приймання хворими несумісних засобів, випадкове приймання ліків хворими (особли­во дітьми), а також свідоме їх застосування з метою самогубства.

Програма невідкладної допомоги при отруєннях включає наступні заходи:

І. Екстрена детоксикація.

1. Призупинення подальшого надходження от­ рути в організм.

При отруєннях, пов'язаних з вдиханням отрут, потерпілого не­обхідно винести з небезпечного приміщення у кімнату, що добре провітрюється. З нього потрібно зняти верхній одяг, на якому мо­же адсорбуватись отрута. Якщо отрута є на шкірі чи слизових обо­лонках, її треба змити великою кількістю проточної води. У разі ін'єкційного введення отрути (підшкірно чи внутрішньом'язово) вживають заходів для обмеження їх всмоктування: на уражене місце накладають міхур з льодом на 6-8 год, роблять циркулярні ново­каїнові блокади (0,3-0,5 мл 0,1% розчину адреналіну гідрохлориду з 2—3 мл 0,5% розчину новокаїну). У разі проникнення отрути внут­рішньо перш за все необхідно запобігти її всмоктуванню в кров.

2. Запобігання всмоктуванню отрути в кров із травного каналу:

— промивання шлунка за допомогою зонда проводять усім хво­рим, незалежно від стану і часу отруєння. При отруєнні при­пікальними речовинами (кислотами й основами) перед промиван­ням потерпілому вводять підшкірно 1 мл 1% промедолу, а зонд змащують вазеліновим маслом.

Якщо невідомо, яка отруйна речовина потрапила в організм, шлунок промивають 0,01—0,1% розчином калію перманганату, 0,5—2% розчином таніну, чи перевареною водою.

Якщо відомо, яка отруйна речовина проникла, можна провести хімічну інактивацію отрути в шлунку (застосувати антидоти отрут).

• при отруєнні морфіном — промивання розчином калію пер­манганату (окиснення морфіну);

• при отруєнні срібла нітратом — промивання гіпертонічним розчином натрію хлориду (реакція осаду);

• при отруєнні оксалатами, цитратами — промивання розчи­ном кальцію хлориду (реакція осаду);

• при отруєнні барію хлоридом — промивання розчином нат­рію сульфату (реакція осаду);

• при отруєнні кислотами — внутрішньо дають магнію оксид (реакція нейтралізації);

• при отруєнні основами — промивання 1% розчином лимон­ної, оцтової, молочної кислот (реакція нейтралізації);

• при отруєнні фосфором — промивання розчином купруму сульфату;

• при отруєнні важкими металами — збиті яєчні білки, молоко.
Можливе застосування блювотних препаратів (якщо потер­пілий у свідомості):

— введення адсорбівних засобів можна проводити до і після про­мивання шлунка. З цією метою застосовують активоване вугілля (20—30 г або 2—3 столові ложки на склянку води у вигляді суспензії);

— введення сольових проносних з метою припинення всмок­тування отрути в кров із кишок. Застосовують магнію або нат­рію сульфат (20—30 г на 1/2 склянки води внутрішньо, запива­ючи 2 склянками води). Не можна використовувати сольові про­носні при отруєннях кислотами або основами;

— сифонні клізми застосовують при будь-яких пероральних от­руєннях, при цьому отруту видаляють з товстої кишки.

3. Виведення отрути з організму після її всмок­тування в кров:

— метод-форсованого діурезу застосовують з метою прискорен­ня виведення отрути з організму через нирки. Для цього хворому внутрішньовенно крапельно вводять 1—1,5 л ізотонічного розчину натрію хлориду або ізотонічного розчину глюкози одночасно із се­чогінними препаратами швидкої дії (фуросемід, лазикс);

— метод гемосорбції застосовують з метою очищення крові від отрути за допомогою перфузії крові через спеціальний детоксикатор, важливою складовою якого є сорбційні колонки;

— гемодіаліз — очищення крові від отрути за допомогою апара­ту «штучна нирка».

— перитонеальний діаліз — очищення організму від отрути че­рез очеревину.

— замісне переливання крові (видаляють із організму частину крові, що містить шкідливі речовини, і переливають до 2—3 л до­норської крові тієї ж групи, що й у потерпілого).

II. Специфічна антидотна терапія. Антидот — це речовина, що знешкоджує отрути шляхом хімічної реакції і виводить їх з орга­нізму (табл. 32).

Розрізняють 3 види антидотів:

1. Антидоти, що запобігають всмоктуванню отрут, забез­печують їх зв'язування, нейтралізацію і виведення з орга­нізму:

• неспецифічні антидоти контактної дії — активоване вугілля, карболен, ентеросгель;

• специфічні хімічні антидоти (їх розглянуто в 2-му підпункті І пункту);

2. Антидоти, що прискорюють біотрансформацію отрут в нетоксичні продукти розпаду:

• глюкоза — антидот при отруєнні ціанідами, синильною кис­лотою;

• унітіол — антидот при отруєнні ртуттю, золотом, вісмутом, талієм, сурмою, міддю, серцевими глікозидами;

• тетацин-кальцій — антидот при отруєнні солями свинцю, кобальту, кадмію, урану;

• метиленовий синій — антидот при отруєнні синильною кис­лотою, нітрогліцерином;

• натрію тіосульфат — антидот при отруєнні препаратами йоду, фенолами, серцевими глікозидами;

3. Функціональні антагоністи — це препарати, які впливають
на органи і системи протилежно до дії отрути. Найпоширенішими є наступні функціональні антагоністи:

• налорфіну гідрохлорид, налоксон — при отруєнні препара­тами опію;

• бемегрид — при легких отруєннях засобами для наркозу, снодійними;

• атропіну сульфат — при отруєннях м-холіноміметиками, антихолінестеразними засобами;

• протаміну сульфат — при передозуванні гепарину;

• глюкоза в гіпертонічному розчині — при передозуванні інсуліну;

• антикоагулянти непрямої дії — при передозуванні вікасолу;

• прозерин — при отруєнні міорелаксантами периферійної дії;

• реактиватори холінестерази (дипіроксим, алоксим, ізоніт-розин) — при отруєнні ФОС та антихолінестеразними пре­паратами.

III. Патогенетична (симптоматична) терапія:

— при сильному болю (вираженому больовому симптомі) за­стосовують наркотичні анальгетики (морфіну гідрохлорид, омнопон, промедол, фентаніл, трамадол);

— при спастичному болю (спазмах) вводять спазмолітики (но-шпу, папаверину гідрохлорид, атропіну сульфат, платифіліну гідро­хлорид, метацин), у стійких випадках за відсутності ефекту — нар­котичні засоби, що чинять спазмолітичну дію (промедол, омно-пон);

— при пригніченні дихання легкого і середнього ступеня тяж­кості застосовують стимулятори дихання (кофеїн-бензоат натрію, етимізол, кордіамін, камфору, сульфокамфокаїн, цититон, лобе­ліну гідрохлорид;

— при гострій серцевій недостатності вводять кардіотонічні препарати — строфантин, корглікон;

— при зниженні AT вводять пресорні препарати (мезатон, адре­наліну гідрохлорид, ефедрину гідрохлорид, норадреналіну гідротартрат);

— при пригніченні серцевої діяльності застосовують аналептики (кордіамін, камфору, сульфокамфокаїн, етимізол);

— при зупинці серця вводять у лівий шлуночок серця адрена­ліну гідрохлорид, норадреналіну гідротартрат;

— при бронхоспазмах застосовують бронхолітики:

• ін'єкційні — еуфілін, ефедрину гідрохлорид, адреналіну гід­рохлорид, атропіну сульфат, платифіліну гідротартрат;

• інгаляційні — ізадрин, фенотерол (беротек), сальбутамол, орципреналіну сульфат (алупент, астмопент).

— при шоку застосовують протишокові засоби:

• адреналіну гідрохлорид, ефедрину гідрохлорид;

• глюкокортикостеро'іди — преднізолон, метилпреднізолон;

• антигістамінні препарати — дипразин, димедрол, супрастин, тавегіл, плазмозамінні та сольові розчини.

Таблиця 32. Антидоти та функціональні антагоністи

Дата добавления: 2015-08-26 | Просмотры: 1262 | Нарушение авторских прав