АкушерствоАнатомияАнестезиологияВакцинопрофилактикаВалеологияВетеринарияГигиенаЗаболеванияИммунологияКардиологияНеврологияНефрологияОнкологияОториноларингологияОфтальмологияПаразитологияПедиатрияПервая помощьПсихиатрияПульмонологияРеанимацияРевматологияСтоматологияТерапияТоксикологияТравматологияУрологияФармакологияФармацевтикаФизиотерапияФтизиатрияХирургияЭндокринологияЭпидемиология

Частина І. Теоретична. 1. Лікарські рослини родини Злакові (Gramineae)

1. Лікарські рослини родини Злакові (Gramineae).

1.1. Овес посівний (Avena sativa L.).

Ботанічна характеристика. Це трав'яниста рослина заввишки 60-100 см. Коріння придаткове, мичкувате. Стебло – соломина, прямостояче, порожнисте, з роздутими щільними вузлами. Листки чергові, лінійні, з довгими піхвами, що охоплюють міжвузля. Квітки двостатеві, дрібні, вкриті лусочками, зі­брані в колоски на довгих квітконосах, останні зібрані в розкиди­сту волоть. Цвіте в червні – липні. Плід – зернівка.

Лікарська сировина та вміст діючих речовин. Лікарською сировиною є крупа й борошно вівса, а також солома. Зерна містять 44 % крохмалю, 13 % білкової речови­ни, крім того є камедь, цукор, жир, мінеральні солі (фосфорні, кальцієві й ін.), вітаміни В₂, А.

Фітотерапевтична дія та використання в медицині. З вівсяного борошна готують киселі, які вважаються ефек­тивним дієтичним засобом для тих, хто видужує, і обволікаю­чим засобом при шлунково-кишкових захворюваннях. З соломи готують відвари й чаї, які вживають як потогінний, сечогінний, вітрогінний і жарознижувальний за­соби. Використовують відвар із соломи, а також із крупи всере­дину при набряках ниркового походження.

При рахіті й золотусі в дітей рекомендуються ванни з відва­ру вівсяної соломи. При пітливості ніг роблять ванни для ніг із міцного відвару вівсяної соломи, з добавлянням відвару з дубової кори. При нирковокам'яній хворобі рекомендуються гарячі компреси з міцного відвару на поперекову область як засіб, що полегшує виведення каменів. Спиртову настоянку із зелених рослин рекомендується за­стосовувати як зміцнювальний, тонізуючий засіб при втом­ленні, поганому апетиті, безсонні, для зміцнення нервової системи. Настій із вівса застосовується як жовчогінний засіб.

1.2. Кукурудза звичайна (Zea mays L.).

Ботанічна характеристика. Кукурудза – трав'яниста однорічна рослина, що досягає іноді 3-4 м заввишки. Стебло пряме, рідше – біля ос­нови розгалужене, розділене на вузли й міжвузля, заповнене губчатою серцевиною. Листки широколанцетні або ланцетолінійні з паралельними жилками. Чоловічі квітки зібрані у велику розкидисту верхівкову волоть. Жіночі розташовані в пазухах верхніх стеблових лист­ків у початках, з яких виходять стовпчики (качани) з довги­ми волосинками (кукурудзяні «рильця»). Цвіте в липні – серпні.

Лікарська сировина та вміст діючих речовин. Жирне масло, сапоніни, флавони, дубільні речовини, велика кількість калію, гіркоти, смоли и ефірна олія. Збирають качани з рильцями у період молочної зрілості, колір їх жовтий або червонуватий, а запах слабкий.

Фітотерапевтична дія та використання в медицині. Це надійний жов­чогінний, сечогінний, проносний, кровоспинний, протиза­пальний, протиапетитний (для схуднення) засіб. Уживають при хворобах печінки, для розчинення печіночних каменів, усунення набряків, пов'язаних із порушенням серцевої діяль­ності, при гепатитах із затримкою виділення жовчі, холангі­тах і холециститах. Як кровоспинний засіб – прискорює зсідання крові й збільшує кількість тромбоцитів у крові.

1.3. Ячмінь звичайний (Hordeum vulgarum L.).

Ботанічна характеристика. Однорічна трав'яниста рослина з прямостоячими вузлуватими стеблами. Висота 30-50 см. Листки чергові, лінійні, з крупними серпоподібними вушками. Суцвіття – чотиригранний або шестигранний складний колос. Колоски сидять на осі колоса групами по три. Колоски одноквіткові, остисті. Колоскові луски лінійно-шилоподібні. Зернівки плівчасті, одягнені квітковими лусочками, що приросли. Цвіте у червні – липні. Культивується як кормова і круп'яна рослина.

Лікарська сировина та вміст діючих речовин. Лікарською сировиною є насіння (зерна) ячменю. Зерно ячменю містить до 15,8 % білка, до 76 % вуглеводів, до 3,5 % жиру, 9,6 % клітковини, ферменти, вітаміни групи В, вітаміни A, D, Е, мінеральні солі.

Фітотерапевтична дія та використання в медицині. Відвар ячмінної й перлової круп зменшує подразливість слизових оболонок внутрішніх органів і шкіри, характеризується зміцнювальною дією. Його слід за­стосовувати при шлунково-кишкових захворюваннях.

При приготуванні ячмінного солоду насіння помісти­ти в необхідні для проростання умови й, коли воно проросте, висушити. Дуже ефективний засіб для оптимізації загального обміну речовин при шкіряних висипках, фурунку­льозі й ін. Водний настій ячмінного солоду пити при геморої, зо­лотусі, кашлі, шлункових захворюваннях, нирковокам'яній хворобі, при хворобах сечового міхура й сечових шляхів. Солодові ванни застосовувати як протизапальний засіб при захворюваннях шкіри. Припарки з ячмінного солоду й борошна використову­вати при зовнішніх запальних процесах і пухлинах.

2. Лікарські рослини родини Лілейні (Liliaceae).

2.1. Вороняче око чоти­рилисте (Paris quadrifolia) L.

Ботанічна характеристика. Багаторічна трав'яниста рослина з довгим повзучим кореневищем, одягненим піхвовими листками. Стебло пряме, стояче, заввишки 15-30 см. Листків здебільшого 4 (зрідка 5, 6, 8 – як виняток), у верх­ній частині стебла широкоеліптичні, оберненояйцеподібні, короткозагострені, майже сидячі з трьома жилками. Квітки – по одній у кожної рослини. Оцвітина складається з двох рядів листоч­ків: 4-6 зовнішніх, ширших і 4-6 внутрішніх, вузьких, жовтуватих. Ці останні залишаються коло плода − си­зувато-чорної ягоди. Цвіте в травні – червні. Росте в ті­нистих, переважно листяних, лісах, заростях. Поширене в лісових районах і в лісостепу.

Лікарська сировина та вміст діючих речовин. Збирають всю рослину під час цвітіння і свіжою на­стоюють у спирті. Містить сапоніни, органічні кислоти. Рослина дуже отруйна (особливо ягоди і кореневище): викликає сильний понос, блювання.

Фітотерапевтична дія та використання в медицині. Наукова медицина майже не використовую цю рослину. У народі вживають спиртову настойку всієї рослини при туберкульозі легенів, як збуджуючий апетит і поси­люючий перистальтику кишок засіб. Завищені дози викликають блювання. Приймання такої настойки за­спокоює нерви.

2.2. Чемериця Лобеля (Veratrum Lobelianum Bernh.). Дуже отруйна рослина!

Ботанічна характеристика. Це багаторічна трав'яниста рослина з простим або скла­деним з кількох головок кореневищем і численними бі­луватими коренями. Стебло товсте, заввишки 50-170 см. Листки еліптичні і яйцеподібно-ланцетні (верхні), загострені, зісподу з коротким пушком, цільнокраї; нижні – широко-еліптичні, вели­кі. Квітки жовто-зелені або бурувато-зелені, зібрані у верхівкове волотисте суцвіття. Цвіте з червня до кінця серп­ня. Росте по вологих луках, полянах, іноді в заплавах рік, ближче до суходолу, серед чагарників. Поширена в лісостепу і Поліссі, зустрічається скрізь, але не у великій кількості.

Лікарська сировина та вміст діючих речовин. Збирають кореневища з коренями рано навесні або восени, миють і сушать на горищах. У надземній частині міститься до 0,5 % алкалоїдів, в корінні – до 2,4 % і в кореневищах – до 1,3 %. Коріння і кореневища містять алкалоїд-аміноспирт ієрвін і глюкоалкалоїд псевдоієрвин, протовератрін А. Окрім алкалоїдів знайдені дубильні речовини, цукор, крохмаль, смоли тощо.

Фітотерапевтична дія та використання в медицині. З огляду на дуже велику отруйність росли­ну застосовують тільки зовнішньо як засіб боротьби з нашкірними паразитами людини і тварин. Застосовують чемерицю і у вигляді мазей для розтирань при ревматизмі і невралгічних болях. Всередину препарати чемериці призначають іноді як збудливий апетит засіб і як блювотне для свиней і собак. У минулому чемерицю застосовували як жарознижуюче при запаленні легенів, тифі і гострому ревматизмі. В даний час порошок з коріння з кореневищами чемериці іноді використовують як інсектицид для боротьби з різними комахами, особливо у ветеринарії і в сільському господарстві. Обмазка стовбурів плодових дерев сумішшю порошку чемериці з вапном добре захищає їх від зайців і інших гризунів. Крім того, чемериця є вельми ефективним засобом для боротьби з тарганами. Чемериця заслуговує уваги і як гіпотензивний засіб.

2.3. Конвалія травнева (Convallaria majalis L.).

Ботанічна характеристика. Конвалія травнева – трав'яниста багаторічна рос­лина з розгалуженим кореневищем, від якого виростають щороку квітконосні стеб­ла заввишки 20-30 см. Листків 2, прикореневі, великі, еліптичної або овальної форми. Квітки на дугастих квіт­коніжках, білі запашні дзвіноч­ки із трохи відігнутими зубчика­ми. Плід – соковита червона ягода із трьома насінинами. Цві­те у травні – червні. Плоди дозрівають у серпні – вересні.

Росте практично на всій те­риторії Східної Європи – у лі­сах, тінистих місцях, у зарос­тях; у степовій зоні – тільки в долинах рік. У Криму росте в передгірних і гірських лісах, на полянах, узліссях, в рідколіссі, серед чагарників. Запаси сировини до 1 т, проте конвалія потребує охорони. Для збереження дикорослих рослин його успішно розмножують на присадибних ділянках і садах.

Лікарська сировина та вміст діючих речовин. Збирають окремо квітки й листки конвалії (траву) в травні – червні. Усі частини рослини отруйні, особливо квітки, які можуть викликати нудо­ту, блювоту. Траву необхідно зрізати на висоті 3–5 см від поверхні ґрунту. При цьо­му не слід знищувати кореневи­ща. Сировину краще всього сушити тонким шаром в сушарках з примусовою вентиляцією при температурі 50–60 °С або в опалювальних приміщеннях при відкритих вікнах. Термін зберігання сировини – до одного року. Сировину конвалії зберігають в групі сильнодіючої сировини, в сухому, добре провітрюваному приміщенні.

Лікарська сировина містить серцеві глікозиди, конваллозід, флавоноїди, стероїдні сапоніни, яблучну і лимонну кислоти, ефірне масло, цукри, крохмаль, карденоліди, сапонін, конваллярін, макроелементи (K, Ca, Mg, Fe) і мікроелементи (Mn, Cu, Zn, Co, Мо, Ba).

Фітотерапевтична дія та використання в медицині. Застосовують при гострій і хронічній серцевій недостатності I-ї і II-ї стадії, кардіосклерозі, міокардіодистрофії, пороках і неврозах, при фізичному перенапруженні, при хро­нічному міокардиті й для регуляції серцево-судинної системи. При аритміях і екстрасистоліях; під час клімактерію, вагітності й хвороб, що виснажують організм (астма, кровотечі).

Препарати конвалії травневої збільшують силу серцевих скорочень, знижують венозний тиск, спричиняють заспокійливу дію на центральну нервову систему. Глікозиди конвалії мають ефект, близький за характером до строфантину, але на відміну від нього діють заспокійливо. Препарати входять до складу ряду комплексних серцевих засобів.

Агротехніка вирощування. Конвалія розмножується кореневищами, живцями, гірше – насінням. Ділянку під конвалію краще вибрати в притіненому, захищеному від суховіїв місці. Можна висаджувати в кінці жовтня або рано навесні (в кінці березня) в заздалегідь политі борозни з міжряддями 60 см через 8–12 см в ряду при глибині закладення 77 см.

Приживлення у конвалії добре (до 95 %). Відновлення рослин осінньої посадки спостерігається в квітні, а весняної – на два тижні пізніше. Необхідно відзначити, що рослина в перший рік вегетації розвивається дуже повільно і вимагає доброго догляду. В умовах культури конвалія проявляє достатню стійкість до несприятливих умов. В період відростання потребує вологи, хоча дорослі рослини вельми стійкі до ґрунтової засухи і добре переносять зимові низькі температури. Рослина швидко розповсюджується підземними частинами кореневищ з добре розвиненими бруньками відновлення.

2.4. Купина лікарська (Pofygonatum officinale All.).

Ботанічна характеристика. Багаторічна трав'яниста рослина з товстим, вузлуватим кореневищем, з верхнього боку якого видно заглиблення − «ямочки» − сліди від­мерлих стебел минулих років. Стебло заввишки 15-50 см, голе, з чер­говими еліптичними або дов­гастими, сидячими, зісподу сизо-зеленими листками, оберненими в один бік. На зиму стебла відмирають, під ними у продовженні кореневи­ща формується новий пагін. Квітки по одній, іноді по дві на квітконосі, пониклі, білі, звисають в ряд вздовж стебла «дзвіночками». Оцві­тина шестизубчаста. Цвіте в травні – червні. Плоди – чор­ні ягоди.

Росте в лісах, а та­кож серед чагарників. У неве­ликих кількостях зустрічаєть­ся повсюдно, крім крайніх північних областей.

Фітотерапевтична дія та використання в медицині. Заготовляють у купини кореневища, траву і листки в період цвітіння. Кореневища викопують восени або весною і висушують в провітрюваних теплих приміщеннях, заздалегідь очистивши від землі, дрібного коріння і надземних органів. Траву збирають з квітками і плодами в ясну, суху погоду і висушують також на повітрі в тіні або в теплих провітрюваних приміщеннях, за можливістю швидко. Іноді заготовляють і ягоди купини лікарської. Їх збирають у період повної зрілості і використовують в свіжому вигляді або висушують звичайними методами.

Кореневища купини виключно багаті на слизи і крохмаль. Крім того, в них містяться аскорбінова кислота (до 330 мг%), фруктоза, глюкоза, арабіноза і алкалоїди. У кореневищах містяться також сапоніни, хелідонова кислота і серцеві глюкозиди, аспарагін. У ягодах знайдені серцеві глікозиди: конвалларін і конваллатоксин, властиві конвалії травневій. Із зрілих плодів виділений тіамін.

У народній медицині кореневища купини застосовуються як пом'якшуючий і обволікаючий засіб, при простудних захворюваннях, пухлинах, грижі. Настій трави використовують як жарознижуючий засіб, сечогінний при водянці і ниркових захворюваннях, при жовтяниці і жовчнокам'яній хворобі, артриті, в гінекологічній практиці. Листки прикладають до ран, наривів, використовують при панариції. Ягоди зрідка призначають як серцевий засіб, проте вони мають блювотну дію і при передозуванні можуть викликати серйозні отруєння. Розтерті в порошок висушені кореневища купини завдяки високому вмісту слизів дають прекрасний клей. Він готується безпосередньо перед застосуванням звичайним змішуванням потрібної кількості порошку кореневищ купини з водою.

Популярна як косметичний засіб. Розламанім або розрізаним вздовж кореневищем умивались, натирали особі, особливо в місцях веснянок, плям. Натирання викликає запалення шкіри, але інфекційно-гнійних уражень при цьому звичайно не буває. Рідше для цієї мети вживають (розмочуючи) висушене кореневище.

Як болезаспокійливий зовнішній засіб використовують відвар кореневища. Насичують цим відваром тканину і роблять примочки на сильно забиті місця, але без сильного пошкодження шкіри. Свіжім коренем натирають також болісні місця при ревматичних, невралгічних болях (ішіас), ломоті в кістках «на погану погоду» як відтяжний і болезаспокійливий засіб.

Ягоди, через незнання, іноді їдять діти, у яких після цього з'являється сильне блювання, що, можливо, і уберігає від смертельного результату. Зберігають і кореневища, і настойки так як отруту, додержуючи відповідної обережності.

2.5. Цибуля городня (Allium cepa L.).

Ботанічна характеристика. Багаторічна трав'яниста рослина. Цибулина до 15 см в діаметрі‚ плівчаста. Зовнішні луски сухі‚ жовті‚ рідше фіолетові або білі‚ внутрішні – м’ясисті‚ белі‚ зеленуваті‚ фіолетові‚ всі луски розташовані на укороченому стеблі – донці. На донці в пазухах соковитих лусочок знаходяться бруньки‚ що дають початок дочірнім цибулинкам‚ створюючи «гніздо» з декількох цибулин. Листки трубчасті‚ сизо-зелені. Квіткова стрілка до 1‚5 м висотою‚ порожня‚ закінчується багатоквітковим зонтикоподібним суцвіттям. Квітки на довгих квітконіжках. Оцвітина зеленувато-біла до 1 см в діаметрі‚ складається з 6 листочків‚ тичинок 6. Іноді в суцвітті окрім квіток утворюються дрібні цибулини (бульбочки). Плід – коробочка‚ що містять до 6 насіння. Насіння чорне‚ трьохгранне‚ дрібне. Батьківщина – Південно-Західна Азія, середня Азія і Середземномор'я. Культивується по всій території як овочева культура.

Фітотерапевтична дія та використання в медицині. Сировиною є цибулини. Вони містить 8-14% цукрів‚ 1‚5-2% білків‚ 2-14 мг% вітаміну С‚ каротин‚ вітаміни групи В і РР‚ 0‚16% ефірну олію‚ інулін (1,7-2,5%)‚ пантотенову кислоту‚ флавоноїди – кверцитин і його глікозиди‚ ферменти‚ сапоніни‚ мінеральні солі (калію‚ фосфору‚ заліза)‚ фітонциди‚ сірковмісні сполуки‚ йод‚ органічні кислоти (яблучна і лимонна). Цибулини містять макроелементи (мг/г) – K – 22,3, Ca – 1,0, Mg – 1,2, Fe – 0,04, мікроелементи (мкг/г) – Mn – 0,20, Cu – 0,35, Zn – 0,24, Se – 5,0, B – 0,4, концентрують Se.

Спиртова витяжка з цибулі спричиняє стимулюючий вплив на серцеву діяльність‚ гладку мускулатуру і секреторну функцію залоз травного тракту. Фітонциди цибулі негативно діють на дизентерійну‚ дифтерійну‚ туберкульозну палички‚ стрептококки.

Завдяки високій фітонцидній активності свіжоприготовану кашку з цибулі використовують у домашніх умовах при лікуванні катару верхніх дихальних шляхів‚ грипу‚ ангіни. Соком цибулі рекомендують змащувати волосисту частину голови для зміцнення і росту волосся. Від цибулинного соку бліднуть веснянки. Цибульні маски попереджають появу зморшок. Крім того, цибулю застосовують як відхаркувальний, сечогінний, болезаспокійливий, протиглистовий, ранозагоювальний, судинорозширювальний засіб.

За давніх часів при дизентерії рекомендували з'їдати до 100 г зеленого лука, водну витяжку і сік стомленого лука з цукром використовували для лікування захворювань печінки, жовчних міхура. При бронхіті, сильному кашлі, простуді п'ють сік цибулі з підігрітим медом. Цибульні компреси ставлять при подагрі, ревматизмі. При запаленні середнього вуха, шумі у вухах у вухо закопують теплий сік лука по 4 краплі, а дітям – сік розбавляють наполовину теплою кип'яченою водою. При наривах, фурункулах, маститі роблять компреси з тертого лука, моркви і кислого молока, потім утепляють хворе місце. Тертий лук з медом прикладають до місць, уражених грибком. Лук, зварений в оцті, кладуть на мозолі і бородавки. Для зміцнення волосся голову натирають тертою цибулею, зав'язують хусткою на годину і миють голову кип'яченою водою або відваром трав (кропива, лопух).

Агротехніка. Вирощують з насіння. У рік посіву насіння отримують дрібні цибулини – сівок‚ на другий рік з сівка отримують цибулю-ріпку‚ на третій рік при посадці цибулі-ріпки отримують насіння. Вельми вибагливий до родючості ґрунту. До тепла маловибагливий. У період росту витримує заморозки до 6-7 °С. До вологості ґрунтів вибагливий‚ особливо в період формування цибулин – в кінці літа вологість ґрунту повинна бути невисокою‚ інакше цибулини повільно визрівають і погано зберігаються. Прибирання цибулин і сівка починають коли підсохнуть листки. Після викопування сушать на сонці або під навісом з подальшим досушуванням у сушарках. Насіння прибирають разом із стрілками; коли починають розтріскуватися коробочки‚ стрілки з плодами висушують на повітрі і обмолочують.

2.6. Часник посівний (Allium sativum L.).

Ботанічна характеристика. Багаторічна трав'яниста рослина. Цибулина яйцеподібна, складається з 7-30 дрібних часточок, вкритих білими, рожевими або фіолетовими лусочками. Стебло пряме, до 50 см у висоту, порожнисте, до половини вкрите довгастими прилистками. Листки лінійні, пласкі, шириною до 1 см, з середини підігнуті під тупим кутом. Квітки нечисленні, утворюють зонтикоподібне суцвіття. Між квіточками сидять численні дрібні цибулини. Оцвітин 6, довгастих, блідо-фіолетового або білуватого кольору. Плід – округлої форми трьохгньоздна коробочка. Насіння чорне, тригранне. Цвіте в червні-серпні. Батьківщина – Південна Азія. Культивується як овочева рослина.

Фітотерапевтична дія та використання в медицині. Лікарською сировиною є свіжі цибулини. Ефірна олія (до 0,36 %), складається із суміші полісульфідів, ферментів, тіоглікозиду, вітамінів А, С і групи В, слідів йоду, полісахаридів інулінового типу. При екстрагуванні під дією ензиму алліїнази з алліїну, що міститься в часнику отримують алліцин – сполука має сильну антимікробну активність.

Препарати часнику мають бактерицидну, фунгіцидну, глистогінну, сечогінну, гіпотензивну, жовчогінну, антисклеротичну дію, стимулюють секрецію травневих органів.

Досліди показали, що часник знижує тиск крові і рівень фібриногену, тим самим знижуючи швидкість згортання крові. Встановлено, що часник викликає зниження рівня холестеролу, тригліциридів і загальних ліпідів.

Давно доведений антимікробний ефект часнику – з нього виділені антибіотичні речовини – алліцин і гарміцин. В.І. Попів встановив сильну антимікробну дія часнику проти вібріону холери. Сік і водна витяжка з часнику високоефективні проти дезентирійних, тифозних, патогенних колі-бактерій, ентерококів, золотистого стафілококу, альфа-гемолітичних стрептококів.

Препарати часнику застосовують для припинення процесів бродіння в шлунково-кишковому тракті, при захворюваннях печінки, верхніх дихальних шляхів, хронічних бронхітах, пневмоніях, іноді – бронхіальній астмі. Для профілактики грипу, від атеросклерозу, гіпертонії, неврозу серця. Препарати часнику ефективні при хронічних і трофічних виразках, що утворюються при тромбофлебіті.

Агротехніка. Розмножується культурний часник вегетативно – «зубчиками» або цибулинами. Сорти часнику розділені на озимі і ярі. Озимі сорти висаджують восени, з таким розрахунком, щоб вони могли укорінятися до настання морозів, ярі – рано навесні. Проростання часнику відбувається при температурі 3-5 °С. Вегетаційний період часнику 120-140 днів.

Часник – одна з найбільш вибагливих до родючості ґрунту і особливо до рівня ґрунтових вод рослина. При надмірному зволоженні вирощується на гребенях або грядах. Спосіб посіву – однорядковий, дворядковий або п'ятирядковий з відстанню між гребенями, грядками і стрічками 45 см, між строчками 20 см, між рослинами в гребенях і строчках для крупнозубкового часнику 8-10 см, для дрібнозубкового 5-6 см. Норма висадки для крупнозубкового 1500-1800 кг/га, для дрібнозубкового – 700-800 кг/га. Глибина посадки 3-4 см. Догляд полягає в спушенні міжрядь, прополці бур'янів, підживленні, поливі.

Прибирати часник слід своєчасно, оскільки запізнення приводить до втрат: цибулини в ґрунті розпадаються на зубки, втрачають якість, погано зберігаються. Не можна прибирати і недорозвинений часник, який також погано зберігається.

Основними ознаками готовності часнику до прибирання є: для форм, що утворюють стрілку – випрямляння стрілки і часткове розтріскування ковпачків, а при видаленні стрілки – підсихання шийки, а також часткове вилягання і пожовтіння листків; для форм, що не утворюють стрілку – усихання нижніх і пожовтіння верхніх листків, а також часткове вилягання бадилля.

2.7. Алое деревовидне (Aloe arborescens Mill.).

Ботанічна характеристика. Багаторічне вічнозелене тропічне дерево, що досягає на своїй батьківщині 2-3 м (іноді навіть 6 м) висоти. Має численні листкові рубці. Листки м'ясисті, приблизно 50 см в довжину, 10-20 см завширшки і 5 см в товщину, з шпильками пурпурного кольору, особливо по краю і на нижньому боці. У пазухах листків в травні-червні на довгих квітконосах розвиваються суцвіття у вигляді подовжених китиць, численні квітки яких досягають в довжину 3 см і мають забарвлення у вигляді блідо-червоних і зеленуватих смуг, що чергуються. Квітки колоколоподібної форми, червоні або жовті, розміщені на верхівці довгої китиці у вигляді суцвіття.

Центр розповсюдження – Східна і Південна Африка, хоча окремі види роду Aloe зустрічаються також в Середземномор'ї і деяких місцевостях Індії.

Фітотерапевтична дія та використання в медицині. Для медичних цілей використовується надземна частина рослини. У свіжих листках і соку рослини міститься деяка кількість ферментів, вітамінів, виявлені фітонциди. З листків алое також виділені антраглікозіди алоїн, наталоїн, а також емодін, смолянисті речовини і сліди ефірних масел. Час збору лікарської сировини – січень – грудень.

Препарати з алое використовують при хронічних виразках, гастрити, захворюваннях шлунково-кишкового тракту, захворювання шкірних покривів і слизистих оболонок, опіках, екземі, гострому риніті тощо.

Сік алое, що загустів і затвердів, називають сабуром. Препарати алое і сабуру спричиняють послаблюючу дію. Галенові препарати алое і сабуру підсилюють секрецію травних залоз, надають жовчогінну дію, покращують апетит і травлення.

Галенові препарати алое мають виражені протизапальні, ранозагоювальні, антибактеріальні і протиопікові властивості. Екстракт з листків алое активно підвищує імунореактивні властивості організму.

Дата добавления: 2015-09-03 | Просмотры: 1046 | Нарушение авторских прав