АкушерствоАнатомияАнестезиологияВакцинопрофилактикаВалеологияВетеринарияГигиенаЗаболеванияИммунологияКардиологияНеврологияНефрологияОнкологияОториноларингологияОфтальмологияПаразитологияПедиатрияПервая помощьПсихиатрияПульмонологияРеанимацияРевматологияСтоматологияТерапияТоксикологияТравматологияУрологияФармакологияФармацевтикаФизиотерапияФтизиатрияХирургияЭндокринологияЭпидемиология

Вірусний ентерит гусенят

Вірусний ентерит гусенят (Enteritis viralis anserculorum, ві­русний гепатит гусенят, чума, хвороба Держі) — гостра контагіозна хвороба, що характеризується ураженням травного каналу, печінки, серця, прогресуючим схудненням та високою летальністю.

Історична довідка. У 1973 р. Міжнародним комітетом з таксо­номії парвовіруси були виділені в самостійну родину Parvoviridae, яка включає три роди: Parvovirus, Dependovirus та Densovirus. Збуд­ник ентериту гусей було віднесено до роду Parvovirus. Вважають, що вірусний ентерит гусенят має значне поширення в багатьох країнах Європи, однак часто реєструється під іншими діагнозами. Економічні збитки, яких завдає це захворювання, визначаються високою летальністю (60 - 100 %) та витратами на проведення заходів щодо його ліквідації.

Збудник хвороби —ДНК-геномний вірус із родини Parvovi-ridae. Віріони сферичної форми, діаметром 18 - 26 нм. Вірус ентери­ту гусенят не має зовнішньої оболонки, 63 - 81 % загальної маси ві­ріона становлять білки; ліпідів, вуглеводів та ферментів не виявле­но. У природних умовах патогенний тільки для гусенят і мускусних каченят. Культивується в ембріонах гусей, у первинних культурах клітин фібробластів або нирок гусячого ембріона. Для збудника характерна висока стабільність: при 40 °С зали­шається життєздатним від 2 до 5 років; при 2 - 4 °С у висушеному стані зберігає вірулентність більш як один рік, витримує нагрівання при 60 °С впродовж 1 год.

Епізоотологія хвороби. На вірусний ентерит хворіють тільки гусенята й мускусні каченята. Найчутливішими є гусенята з 6- до 10-денного віку та мускусні каченята — з 8- до 15-денного віку. У дорослих гусей та качок хвороба має безсимптомний перебіг. Дже­релом збудника хвороби є перехворілі гуси та мускусні качки, які впродовж 3-4 років після інфікування залишаються вірусоносіями і поширюють вірус трансоваріально. Після появи хвороби основним джерелом вірусу стають хворі пташенята, які виділяють його з фе­каліями, контамінуючи корми, воду та навколишнє середовище. Зараження пташенят відбувається контактним, аліментарним і ре­спіраторним шляхами, а також через пошкоджену шкіру. У разі пер­винного виникнення хвороба проходить у вигляді епізоотії, впро­довж 2-3 діб охоплює майже все сприйнятливе поголів'я і призво­дить до загибелі 30-100 % захворілих пташенят.

Патогенез не вивчено.

Клінічні ознаки та перебіг хвороби. Інкубаційний період три­ває від 2 до 6 діб. Перебіг хвороби надгострий, гострий та підгострий. За надгострого перебігу загибель 2 - 5-денних гусенят настає раптово, через кілька годин від початку захворювання. Гострий перебіг хвороби відмічається у 6 - 10-денних гусенят. Спостерігають­ся малорухливість, скупченість, відмова від кормів, випадання пуху й пір'я, дерматити. Згодом з'являються проноси, кон'юнктивіти, виді­лення з носа, виснаження, значне відставання в рості. Летальність досягає 20 - 30 %. Для підгострого перебігу характерні енте­рити, кон'юнктивіти, виснаження, малорухливість, майже повне припинення росту. У водянистих фекаліях виявляють пластівці фіб­рину або крові. Летальність становить 2 - 3 %, в разі ускладнень — 10 - 12 %. Оскільки передавання вірусу здійснюється трансоваріаль­но, в період інкубації спостерігається також значний відхід гусячих та качиних ембріонів і масова загибель вилуплених пташенят.

Патологоанатомічні зміни. Під час розтину виявляють нако­пичення в черевній порожнині серозної або драглистої рідини, ка­таральне або катарально-геморагічне запалення слизової оболонки кишок; іноді тонкий відділ кишок заповнений згустками фібрину. Печінка збільшена, гіперемійована; серцевий м'яз в'ялий, сірого кольору. В інших органах патологічні зміни не постійні. Під час гі­стологічного дослідження в печінці виявляють осередковий або ди­фузний некроз, у легенях — осередкову гіперемію та набряк, у нир­ках — інтерстиціальний нефрит.

Діагноз ґрунтується на епізоотологічних даних, клінічних симп­томах хвороби, патологоанатомічних змінах та результатах лабора­торних досліджень.

Лабораторна діагностика. Включає вірусологічні, гістологічні та серологічні дослідження. У лабораторію направляють 5-6 клі­нічно хворих гусенят, від яких після забою відбирають шматочки печінки, нирок, селезінки та мозку. Для виділення вірусу 10 %-ю суспензією патологічного матеріалу заражають 10 - 12-денних се-ронегативних гусячих ембріонів або ембріонів каченят. У разі наяв­ності в патологічному матеріалі парвовірусу спостерігається заги­бель ембріонів на 2 - 4-ту добу після зараження. Якщо для біопроби не вдається отримати ембріони без материнських антитіл, для виді­лення вірусу використовують культуру клітин фібробластів гусячих або качиних ембріонів. Цитопатогенна дія вірусу виявляється на 3 -5-ту добу після зараження і супроводжується округленням, рефрак-тильністю та зернистістю клітин, повною деструкцією моношару. Якщо результати виділення вірусу в першому пасажі негативні, проводять 2-3 сліпих пасажі. Індикацію виділеного вірусу здійс­нюють за допомогою реакції нейтралізації зі специфічною сироват­кою, яку проводять у гусячих ембріонах або клітинній культурі фіб­робластів. Найкращим методом лабораторної діагностики вірусного ентери­ту гусенят вважається біопроба на 2 - 3 одноденних гусенятах, за­раження яких здійснюють підшкірним уведенням 0,2 - 0,5 мл філь­трату 10 %-ї суспензії паренхіматозних органів або стінок кишок, узятих від хворих гусенят. У разі позитивних результатів піддослід­ні гусенята гинуть через 4-12 діб після зараження. Допоміжними методами діагностики хвороби можуть бути гістологічні досліджен­ня патологічного матеріалу, а також електронно-мікроскопічне до­слідження виділеного вірусу.

Диференціальна діагностика. Передбачає необхідність ви­ключення сальмонельозу, колібактеріозу, пастерельозу та кормових отруєнь. Бактеріологічні дослідження дають змогу швидко виділити відповідний збудник хвороби — Salm. typhimurium, Е. coli, Paste-rella multocida. Отруєння визначають на підставі хіміко-токсиколгічних досліджень внутрішніх органів та вмісту травного каналу загиблих гусенят, а також аналізу корму.

Лікування. Застосовують специфічні гіперімунні сироватки або сироватки та кров від гусей-реконвалесцентів. Препарати вводять підшкірно в ділянці шиї по 0,2 - 0,5 мл дворазово з інтервалом 2-3 доби. Хворим гусенятам призначають сульфадимезин, фуразолідон, окситетрациклін, хлортетрациклін, тераміцин, поліміксин та інші препарати, що діють на супутню мікрофлору.

Імунітет. Перехворілі гусенята набувають до вірусного ентери­ту тривалого нестерильного імунітету. В сироватках крові гусок-реконвалесцентів також містяться віруснейтралізуючі антитіла в титрах 10 - 12 log2, які захищають гусенят у перші 3-4 тижні життя. Пасивний імунітет передається потомству й вакциновани­ми гусками. Для активної профілактики вірусного ентериту гусе­нят запропоновані атенуйована культуральна вірусвакцина та ін-активована вакцина.

Профілактика та заходи боротьби. Передбачають необхід­ність суворого виконання ветеринарно-санітарних вимог та протиепізоотичних заходів, спрямованих на охорону господарств від зане­сення збудника вірусного ентериту гусенят. У разі появи захворю­вання запроваджують обмеження, забороняється ввезення та виве­зення птиці й інкубаційного яйця. Дозволяється інкубація яєць ли­ше для вирощування гусей на м'ясо безпосередньо в даному госпо­дарстві, а також вивезення клінічно здорової птиці на птахокомбі­нат. Хворих гусенят ізолюють і лікують специфічними гіперімунними сироватками або сироватками реконвалесцентів разом з антибіо­тиками й нітрофурановими препаратами. Використовують також цитровану кров забитих гусей-реконвалесцентів. Умовно здорових гусенят віком до 20 днів імунізують сироват­кою або цитрованою кров'ю забитих гусей-реконвалесцентів. Дорос­лих гусок щеплюють атенуйованою культуральною вірусвакциною з метою передавання пасивного імунітету гусенятам через жовток яєць. Проте ефективним методом оздоровлення господарства від вірусного ентериту є лише повна одночасна заміна всього поголів'я гусей і комплектування маточного стада молодняком з благопо­лучних господарств. Для знищення вірусу в зовнішньому середовищі проводять ме­ханічне очищення та дезінфекцію приміщень, обладнання, інвен­тарю та прилеглої території. Для вологої дезінфекції застосовують З %-й розчин формальдегіду за експозиції 3 год. Аерозольну дезін­фекцію проводять формаліном з розрахунку 20 мл/м³ або розчином гіпохлориту натрію, що містить 5 % активного хлору, з розрахунку 50 мл/м³ за експозиції 12 год.

Дата добавления: 2015-09-03 | Просмотры: 552 | Нарушение авторских прав