АкушерствоАнатомияАнестезиологияВакцинопрофилактикаВалеологияВетеринарияГигиенаЗаболеванияИммунологияКардиологияНеврологияНефрологияОнкологияОториноларингологияОфтальмологияПаразитологияПедиатрияПервая помощьПсихиатрияПульмонологияРеанимацияРевматологияСтоматологияТерапияТоксикологияТравматологияУрологияФармакологияФармацевтикаФизиотерапияФтизиатрияХирургияЭндокринологияЭпидемиология

Лікування хворих на гострий лімфобластний лейкоз

Лікування гострого лейкозу направлено на максимальне знищення (ерадикацію) лейкозних клітин. Прикладом лікування гострого лімфобластного лейкозу є протокол BFM.

Лікування проводять згідно протоколу І, протоколу М, протоколу ІІ.

Лікувальний протокол складається з індукції - Протокол I, консолідації - Протокол М та реіндукції - Протокол II (за основу лікувального протоколу прийняті оригінальний протокол ALL-BFM-2000.

Група ризику визначається вираженістю гіперпластичного синдрому, наявності ініціально ураження ЦНС, наявності несприятливих хромосомних аномалій t(9;22) і t(4;11), відсутності гематологічної ремісії на 33-й день лікування згідно протоколу І.

Лікування пацієнтів групи високого ризику передбачає виконання інтенсивних елементів (блоків) хіміотерапії у якості консолідації/реіндукції ремісії (блоки HR1, HR2 і HR3 – загалом 3 або 6 блоків в залежності від варіанту протокольної схеми). Обов’язковим елементом лікувального протоколу є підтримуюча терапія на протязі 2-х років – прийом меркаптопурину щоденно, метотрексату раз на тиждень.

Деяким групам пацієнтів (при Т-клітинному лейкозі, при нейролейкемії, високій групі ризику) проводиться профілактичне опромінення головного мозку у дозах 12-24 Гр.

Контроль відповіді на лікування здійснюється шляхом регулярних пункцій кісткового мозку, вивчення картини ліквору в динаміці, оцінки клінічних проявів. При ліквідації усіх проявів проліферативного синдрому, відсутності лейкемічних клітин у лікворі та при наявності < 5% бластних клітин у пунктаті кісткового мозку констатується ремісія захворювання. Якість ремісії можна контролювати шляхом вивчення мінімальної резидуальної хвороби молекулярно-генетичним або імуноцитологічним методами.

Лікування хвороби Ходжкіна (лімфогранулематозу) проводять згідно протоколів.

Лікування лімфогранулематозу включає комбінацію поліхіміотерапії з опроміненням ініціально уражених регіонів. Найбільш ефективними для дітей та одночасно найменш небезпечними з точки зору віддалених наслідків є схеми OEPA/ ОРРА (онковін, етопозид, преднізолон, адріабластин, прокарбазин) і COPP (циклофосфан, онковін, прокарбазин, преднізолон) необхідна кількість яких обумовлена стадією захворювання і врахуванням ступеню ураження нелімфоїдних органів з послідуючим опроміненням зони уражених хворобою регіонів.

Диспансерне спостереження первинно уражених зон здійснюється кожні три місяці на протязі перших двох років після закінчення лікування, кожні 6 місяців на 3-му і 4-му році, а потім – при виникненні підозри на рецидив захворювання.

Лікування неходжкінських лімфом проводять з використанням поліхіміотерапії. Лікування дітей з лімфобластною неходжкінською лімфомою повинно здійснюватись за схемою лікування гострого лімфобластного лейкозу.

Лікування дітей з В-клітинними лімфомами передбачає повторні короткі курси поліхіміотерапії з включенням середньо/високодозованого метотрексату і високодозового цитозару згідно протоколу.

Хворим з крупноклітинними лімфомами проводиться блокова терапія у обсязі, що відповідає стадії захворювання (див. рекомендовану літературу).

Обов’зковим елементом лікування дітей з неходжкінськими лімфомами є профілактика або (у випадку ініціального ураження) лікування ЦНС-захворювання шляхом інтратекальних введень цитостатичних препаратів.

Дата добавления: 2015-09-18 | Просмотры: 503 | Нарушение авторских прав