АкушерствоАнатомияАнестезиологияВакцинопрофилактикаВалеологияВетеринарияГигиенаЗаболеванияИммунологияКардиологияНеврологияНефрологияОнкологияОториноларингологияОфтальмологияПаразитологияПедиатрияПервая помощьПсихиатрияПульмонологияРеанимацияРевматологияСтоматологияТерапияТоксикологияТравматологияУрологияФармакологияФармацевтикаФизиотерапияФтизиатрияХирургияЭндокринологияЭпидемиология

Повітроносні шляхи поділяються на позалегеневі і внутрішньолегеневі.

Позалегеневі повітроносні шляхи включають носову порожнину, носоглотку, гортань, трахею і позалегеневі бронхи;
Внутрішньолегеневі - бронхи і термінальні бронхіоли.

Функція повітроносних шляхів:
• забезпечення проведення повітря, чому сприяє наявність жорсткого (кісткового або хряшевого, а в дистальних відділах - еластичного) каркасу, до якого прикріплюється слизова оболонка;
• зволоження вдихуваного повітря;
• зігрівання (або охолодження) повітря;
• очищення від пилу та мікроорганізмів;
• регуляцію об'єму вдихуваного повітря;
• голосоутворення;
• нюх;
• імунний захист.

Повітроносні шляхи починаються носовою порожниною, далі слідують гортань, трахея, бронхи. Повітря через зовнішні отвори (ніздрі) поступає в порожнину носа (cavum nasi), яка розділена кістково-хрящовою перегородкою на дві половини. Через внутрі­шні отвори порожнина носа поєднується з носоглоткою. Внутрі­шня поверхня порожнини носа вкрита слизовою оболонкою, вер­хній шар якої утворений миготливим епітелієм. Слиз разом із пиловими частинками, що осіли на ньому, видаляється рухом війок. У верхній частині носової порожнини знаходяться закін­чення нюхового аналізатора, сприймаючі різні запахи. З носогло­тки та глотки (pharynx) повітря поступає у гортань (larynx), яка складається з кількох хрящів, укріплених зв'язками (щитовид­ний, перснеподібний, два черпакуватих і надгортанник), і під'язикової кістки. Від відростків черпакуватих хрящів і внут­рішньої поверхні щитовидного хряща протягуються голосові зв'язки, між якими знаходиться голосова щілина. Коливання голосових зв'язок, викликані рухами голосових м'язів під час видиху, створюють звук. У відтворенні членороздільної мови окрім голосових зв'язок беруть участь також язик, губи, щоки, м'яке піднебіння, надгортанник.

На рівні 6-7-го шийних хребців гортань переходить у дихальне горло — трахею (від грец. tracheia arteria, буквально — шорстке дихальне горло). Вона складається з 16-20 хрящових неповних (приблизно 2/3 кола) кілець, які перешкоджають спаданню її стін.

Ці півкільця ззаду з'єднані між собою сполучнотканинною перетинкою з гладенькими м'язовими волокнами, що перепліта­ються. Нижній кінець трахеї ділиться на два бронхи (від грец. bronchos — дихальне горло), які потім багато разів гілкуються, утворюючи в легенях бронхіальне дерево. Найтонші гілочки нази­ваються бронхіолами. Бронхіоли переходять в альвеолярні ходи, на стінках яких знаходяться численні тонкостінні легеневі пухи­рці — альвеоли, обплетені густою сіткою капілярів. Між стінками альвеол і капілярів відбувається газообмін. Зсередини альвеоли вистелені шаром білків, фосфоліпідів і глікопротеїдів, який нази­вається сурфактантом. Його основна функція — підтримка по­верхневого натягу стінки альвеоли, її здібності до розтягування при вході й протидія спаданню при виході. Сурфактант має також бактерицидні властивості.

4. Пояс нижньої кінцівки, або таз, складається з двох тазових кіс­ток, вони ще мають назву безіменних і крижової кістки. Тазові кістки з’єднані напівсуглобом — симфізом.

Тазова кістка складається з трьох кісток: клубової, сід­ничної та лобкової. Всі три кістки до 15—16-річного віку з’єднані хрящем (синхондроз), після чого хрящ костеніє в ділянці кульшової западини, всі три кістки зростаються тілами, внаслідок чого утво­рюється монолітна тазова кістка.

Таз людини утворюється двома тазовими кістками, кри­жовою кісткою й куприком, поділяється на великий і малий; з боків їх розділяє дугоподібна лінія клубової кістки, ззаду — мис крижо­вої кістки, спереду — гребінь лобкової кістки й верхній край лоб­кового зрощення (симфіза). Симфіз — це синхондроз, утворений волокнистим хрящем, у якому є невелика щілина, причому в жінок вона значно більша, ніж у чоловіків. У вагітних жінок хрящ симфі­за має властивість пом’якшуватися, й під час пологів щілина дещо, збільшується, що сприяє легшому проходженню плода крізь малий таз.

В-8

1. Орган -відрізня­ється властивою лише йому формою і будовою, пристосованою до виконання певної функції.Органи побудовані з тканин. Кожний орган містить всі види тканин. Одна з тканин є основною, «робочою», що виконує головну функцію органу. Так в печінці, легенях, нирках, залозах — епітеліальна, в кістці — сполучна (кісткова), в мозку — нервова тканина. Епітелій покриває шкіру, вистилає слизові, серозні оболонки і протоки залоз. Сполучна тканина виконує в кожному органі опорну, механічну, трофічну функції, утворює сполучнотканинний каркас органу, його стро­му. М'язова тканина бере участь в утворенні стін кровоносних, лімфатичних судин, травної системи, повітряноносних і сечовиві­дних шляхів. Нервова тканина представлена у вигляді нервів (і їх кінцевих розгалужень), іннервуючих орган, нервових вузлів, які лежать у стінках органів.

Органи анатомічно і функціонально об'єднуються в системи органів. Система — це низка органів, що мають загальний план будови, єдність походження і виконують одну велику функцію (наприклад, травлення, дихання). В організмі людини виділяють наступні системи органів: травлення (травну), дихання (ди­хальну), сечовивідну, статеву, нервову, кровоносну, лімфатичну і імунну. Деякі органи об'єднуються за функціональним принци­пом в апарати: вони часто мають різну будову і походження, мо­жуть бути не зв'язані анатомічно, але їх об'єднує участь у вико­нанні загальної функції (наприклад, опорно-руховий, ендокрин­ний апарати), або ці органи різні за своїми функціональними за­дачами, але зв'язані онтогенетично (наприклад, сечостатевий апарат).

2. Череп являє собою скелет голови, складається з 23 кісток, які утворюють два відділи: мозковий і лицевий. Мозковий череп виконує захисну функцію, в його порожнині міститься го­ловний мозок. До складу мозкового черепа входить 8 кісток — 2 парні (2 тім’яні, 2 скроневі) та 4 непарні (лобова, решітчаста, клиноподібна й потилична). Тім’яна кістка парна, широка, має дві поверхні (зовнішню та внутрішню) та чотири краї. Верхніми зубча­стими краями обидві тім’яні кістки з’єднуються стріловим швом.

Передні краї з’єднуються з лобовою кісткою вінцевим швом. Задні краї тім’яних кісток з’єднуються з потиличною кісткою, утворюю­чи лямбдоподібний шов. Бічні краї разом зі скроневими кістками утворюють лускоподібний шов. Скронева кістка парна, розміщена в біч­ній частині черепа і є частиною його основи. Ця кістка скла­дається з трьох частин: барабанної, лускоподібної та кам’янистої.

Лобова кістка непарна, в ній розрізня­ють носову частину, або тіло, дві очноямкові частини і луску.

Потилична кістка непарна, складається з чотирьох частин: основної, двох бічних і потиличної луски.

Решітчаста кістка непарна, належить ча­стково до кісток мозкового та лицевого черепа. Мозковою части­ною кістки є решітчаста пластинка, яка займає горизонтальне положення між очноямковими частинами лобової кістки. Клиноподібна кістка непарна, займає Центральне положення серед кісток основи черепа. Вона скла­дається з тіла і трьох пар відростків, належить до повітроносних, пневматизованих. Вікові та статеві особливості черепа

Розвиток усіх кісток черепа, подібно кістках тулуба і кінцівок, починається з перетинчастої (сполучнотканинною) стадії. Надалі кістки і частини кісток, що складають основу черепа, проходять хрящову і остаточну кісткову стадії розвитку.

Кістки особи і даху черепа проходять тільки перетинчасту і кісткову стадії, минаючи хрящову. Особливістю черепа новонароджених і дітей грудного віку є залишки перетинчастого черепа - джерельця

Розрізняють джерельця: передній, задній і парні бокові - клиновидний і соскоподібного. Передній джерельце найбільший, має форму ромба. Його передній гострий кут вдається між лобовими кістками, а задній тупий кут - між тім'яними. Він повністю заростає на другому році життя (у хлопчиків на 2 міс. Раніше).Значно менше за розмірами задній джерельце, який заростає незабаром після народження. Бічні джерельця у доношених новонароджених частіше відсутні, а якщо є, то заростають до 2-3-го місяця життя.

Інша особливість - наявність хрящових прошарків між частинами кісток основи черепа. У новонароджених не розвинені повітроносні пазухи, горби, відростки, немає зубів, слабо розвинені щелепи. Це складає третю особливість. Внаслідок цього лицьовій череп мало виступає вперед і становить 1 / 8 мозкового черепа (дорослого 1 / 4).

Шви черепа формуються до 3-5-му році життя. Зростання черепа закінчується до 25-30 років. Розвиток, зростання і форма черепа знаходяться в тісній залежності від розвитку головного мозку.

Чоловічий череп у зв'язку із загальними великими розмірами тіла відносно більше жіночого. Жіночий череп зберігає деякі риси дитячого черепа, а на черепі чоловіки легше виявити ті риси, які були властиві черепам наших далеких предків. Статеві відмінності черепа великого практичного значення не мають.

3.

Надниркова залоза) — парна залоза. Розташована в заочеревинному просторі безпосередньо на верхньому кінці нирки. Своєю формою нагадує тригранну піраміду, обернену верхівкою до діафрагми, а основою до нирки. її розміри в дорослої людини: висота 3 —6 см, поперечник основи близько 3 і ширина близько 4 — 6 см; маса 20 г. На передній поверхні залози є ворота — місце входу та виходу судин і нервів. Залоза вкрита волокнистою капсулою, яка є частиною ниркової фасції. Відростки капсули проникають в неї через ворота й утворюють строму. На поперечному розрізі надниркова залоза складається із кори (cortex) і мозку (medulla).
Функція. Надниркові залози відіграють дуже важливу роль в організмі. Мозок виділяє гормони (адреналін та ін.), які стимулюють функцію симпатичної частини автономної нервової системи, звужують кровоносні судини, активізують процес розщеплення глікогену в печінці тощо. Гормони, які виділяє кора (кортикостероїди), регулюють водно-електролітний, ліпоїдний обмін і впливають на функцію статевих залоз. Вироблення кортикостероїдних гормонів тісно взаємозв'язане з функціями гіпофіза і гіпоталамуса.

В-9

1.. В людському тілі є понад 200 кісток, які утворюють скелет голови (череп), скелет тулуба, скелети верх­ніх і нижніх кінцівок.

Крім кісток, до складу скелета входять хрящі.

Скелет забезпечує тілу збереження форми і служить йому опо­рою при всякому положенні (стоянні, сидінні, лежанні). Обмежовуючи порожнини, зайняті внутрішніми органами, скелет виконує захисну функцію, разом з прикріпленими до нього м’язами скелет бере участь у рухах тіла.

Скелет умовно підрозділяють на дві частини: осьовий і додатковий. До осьового скелета відноситься хребетний стовп (26 кісток), череп (29 кісток), грудна клітка (25 кісток); до додаткового — кістки верхніх (64) і нижніх (62) кінцівок. Кістки скелета є важелями, що приводяться в рух м'язами. У результаті цього частини тіла змінюють положення по відношенню один до одного і пересувають тіло в просторі. До кісток прикріпляються зв'язки, м'язи, сухожилля, фасції. Скелет утворює вмістища для життєво важливих органів, захищаючи їх від зовнішніх дій: в порожнині черепа розташований головний мозок, в хребетному каналі — спинний, в грудній клітці — серце і великі судини, ле­гені, стравохід тощо, в порожнині тазу — сечостатеві органи. Кіс­тки беруть участь в мінеральному обміні, вони є депо кальцію, фосфору тощо. Жива кістка містить вітаміни A, D, С та інші.

Дата добавления: 2015-11-02 | Просмотры: 486 | Нарушение авторских прав