 |
|
АкушерствоАнатомияАнестезиологияВакцинопрофилактикаВалеологияВетеринарияГигиенаЗаболеванияИммунологияКардиологияНеврологияНефрологияОнкологияОториноларингологияОфтальмологияПаразитологияПедиатрияПервая помощьПсихиатрияПульмонологияРеанимацияРевматологияСтоматологияТерапияТоксикологияТравматологияУрологияФармакологияФармацевтикаФизиотерапияФтизиатрияХирургияЭндокринологияЭпидемиология |
ПОСТТРАВМАТИЧНИЙ СТРЕСОВИЙ РОЗЛАД(до теми «Психологія кризових станів дітей і підлітків») Посттравматичний стресовий розлад (ПТСР) виникає як відстрочена у часі і/або затяжна реакція на стресову подію або критичну ситуацію (короткочасну або тривалу) загрозливого або катастрофічного характеру. Наслідком таких ситуацій можуть бути різні порушення, зазвичай їх розділяють на групи: гострі ПТСР (тривалістю менше трьох місяців), хронічні (тривалістю 3 місяці і більш) і відстрочені (що виявляються принаймні через 6 місяців після пережитого стресу). Посттравматичні порушення характеризуються: • повторенням травматичного переживання в думках, снах і спогадах; • ослабленням зв'язків з життям, що виявляється в забороні емоцій, почутті відірваності від інших і зменшенні активності в значущих видах діяльності; • виникненням і розвитком психосоматичних симптомів (порушення сну, розлади пам'яті). Специфічно дитячих особливостей ПТСР немає, але є вікова специфіка, що виявляється в тому, що на різних вікових етапах на перший план виходять ті або інші симптоми ПТСР. Нижче приводиться зразковий перелік стресових реакцій і посттравматичних розладів у дітей. 1. Короткочасне психотичне порушення — психотичні симптоми з раптовим початком і тривалістю менш одного місяця. Це порушення закінчується поверненням в звичайний стан. 2. Нічні кошмари — часті пробудження під час сну внаслідок кошмарних снів. Початком зазвичай буває пронизливий панічний крик, інтенсивний страх. При цьому зміст снів може сам по собі стати джерелом нового значного стресу для дітей. 3. Страх розлуки — різке підвищення тривожності, що виникає як реакція на зниження турботи з боку близьких. Особливо часто зустрічається у дітей старшого дошкільного віку. 4 Порушення здібності до реактивної прихильності – нездатність переживати почуття прихильності до людей, що піклуються, слідством чого є руйнування соціальних навичок. Особливо характерний для дітей молодше 5 років. 5 Діссоціативна амнезія — неможливість пригадати важливу інформацію, зазвичай пов'язану з травматичною подією (виявляється відразу після неї). Частіше спостерігається серед старших підлітків, чим серед дітей молодшого віку. Якщо у останніх це порушення є, то воно дуже важко розпізнається. 6 Диссоціативна фуга — нездатність пригадати минуле, безлад і плутанина в спогадах у поєднанні з раптовими і несподіваними втечами з дому. 7 Конверсійне порушення — порушення однієї з фізичних або сенсорних функцій (псевдопараліч, раптова сліпота, глухота або втрата голосу) за відсутності об'єктивних медичних підтверджень цього. 8. Деперсоналізація — розлад самосвідомості, почуття зміни свого Я, відчуження власних думок і дій (найчастіше спостерігається у підлітків). 9. Специфічні страхи (ізольовані фобії) — срах якихось конкретних чинників (вони завжди пов'язані з травмою, але цей зв'язок не завжди очевидний для зовнішнього спостерігача). 10 Панічні атаки — спалахи інтенсивного неспокою, що виникають без яких-небудь зовнішніх, зрозумілих спостерігачеві причин. Найчастіше зустрічаються у підлітків. 11. Депресивні епізоди зазвичай слідують за насильницькою смертю близької людини. Ознаками депресивного стану у дітей є підвищена дратівливість, втрата апетиту, ослаблення інтересу до життя, зниження настрою, порушення сну, втома, погіршення концентрації уваги, постійні думки про небажання жити. 12. Соматізация — повторні множинні скарги на здоров'я. Частіше спостерігається у підлітків. 13. Межові особистісні порушення — нестійкість образу Я, міжособистісних взаємин, настрою, виразна імпульсивність. Раніше препубертата спостерігаються дуже рідко. Посттравматичний стресовий розлад протікає по-різному в різних віках. Дітям, які пережили психологічну травму, достатньо важко зрозуміти, що з ними відбулося. Це перш за все пов'язано з їх віковими особливостями, їм не вистачає соціальної і психологічної зрілості. Дитина не в змозі усвідомити того, що відбувається, вона просто запам'ятовує саму ситуацію і свої переживання в цю мить. -------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------- Західні концепції психологічного впливу в реабілітації В зарубіжній психології причини труднощів в розвитку дитини вбачаються або в порушенні внутрішніх структур особистості (3. Фрейд, М. Клайн і ін.), або в спотвореному чи дефіцітарному середовищі. Залежно від цього формуються задачі психокорекції. При першому (психодинамічному напрямі) — це відновлення цілісності особистості і балансу психодинамічних сил, при другому (поведінковому напрямі) — це модифікація поведінки дитини за рахунок зміни середовища і навчання її новим формам поведінки. Не дивлячись на численну критику, ці напрями заслуговують, на наш погляд, особливої уваги. В центрі психодинамічного підходу стоять питання, пов'язані з динамічними аспектами психіки: мотивацією, потягом, спонуканням, внутрішніми конфліктами, існування і розвиток яких забезпечує функціонування і розвиток особистісного «Я». Метою психологічної корекції в цьому напрямі є допомога дитині або підлітку в з'ясуванні неусвідомлюваних причин хворобливих проявів і переживань. Поставлена мета визначає техніку психокорекційних дій. Проте в ранньому віці цей метод використовувати неможливо. У зв'язку з цим в рамках психодинамічного підходу було запропоновано два основні методи: ігротерапія і арттерапія, які надалі стали розвиватися як самостійні методи. В даний час вони широко використовуються в психокорекції дітей з емоційними порушеннями. З другого боку, представники психодинамічного підходу звернули увагу на активну роль батьків в роботі з дітьми в рамках психокорекційного процесу. Співпраця батьків з психологом є важливою умовою ефективності психокорекційної роботи. Особливий інтерес в психокорекції дітей і підлітків з проблемами в розвитку представляє концепція А. Адлера, де особистість розглядається як неподільне ціле, є інтегральною частиною соціуму. Аналізуючи позитивну природу людини, А. Адлер підкреслював, що кожна людина в ранньому дитинстві формує унікальний стиль життя, творить свою долю. Поведінка людини мотивована досягненням соціальної мети і соціальним інтересом. Розбираючи роль комплексу неповноцінності у людини, А. Адлер вважав, що неповноцінність, її компенсація і соціальне середовище — це три змінні, які мають найважливіше значення у формуванні життєвої мети. Він вважав, що в цілому поведінка людини не зазнає особливих змін протягом життя, змінюється тільки система відносин, а звідси одна з основних задач психологічної корекції — корекція цих відносин. Конкретизуючи мету психокорекції в концепції А. Адлера, можна виділити наступні задачі: корекція почуття неповноцінності; формування соціального інтересу; корекція устремлінь і мотивів з перспективою вироблення нового стилю життя. Це досягається такими психотехнічними прийомами, як формування у клієнта позитивних установок на заняття, аналіз і опрацювання особистісної позиції, підбадьорювання, заохочення. Обопільна довіра і встановлення загальної мети — першорядні умови психокорекційної роботи. Роджерсовський напрям психокорекції акцентує увагу на позитивній природі людини і властивому їй природженому прагненні до самореалізації. Основу психічного здоров'я, на думку Роджерса, визначає відповідність ідеального «Я» реальному «Я», що досягається реалізацією особистісного потенціалу і прагненням до самоусвідомлення, упевненості в собі, спонтанності. У зв'язку з цим кінцевий висновок корекції полягає у набутті самоповаги, адекватної самооцінки, в створенні умов для особистісного зростання. Роджерс особливо підкреслював значення щирості, теплоти, емпатії при спілкуванні психолога з клієнтом. Метою психологічної корекції в рамках поведінкового напряму є набування дитиною нових установок, спрямованих на формування адаптивних форм поведінки, або згасання, гальмування у неї дезадаптивних форм поведінки. Це досягається за допомогою різних поведінкових тренінгів, психорегулюючих тренувань. В процесі психологічної корекції поведінкового напряму психолог виконує активну і директивну роль, він є вчителем, тренером, прагне допомогти клієнту слідувати ефективній поведінці. В рамках цього підходу розроблені ряд методик моделювання поведінки, за допомогою яких розв'язуються наступні задачі: — побудова нових стереотипів поведінки; — придушення наявних неадаптивних стереотипів; — усвідомлення умов для прояву нових стереотипів поведінки. Особливої уваги заслуговує когнітивний напрям, особливо в психокорекції підлітків. В когнітивній психокорекції в першу чергу надається увага пізнавальним структурам психіки, і акцент робиться на особистість, на структуру особистості і в цілому, на логічні здібності. Головною задачею психокорекції є зміна сприйняття підлітком себе і навколишньої дійсності на основі зміни поведінки. В когнітивному підході виділяються два варіанти психокорекції: когнітивно-аналітичний і когнітивно-поведінковий. Основною задачею першого варіанту є створення моделі психологічної проблеми, яка повинна бути зрозумілою підлітку і з якою він міг би працювати самостійно. Когнітивно-поведінковий варіант припускає створення моделі поведінки, що є найприйнятнішою для вирішення проблем, що стоять перед підлітком, іншими словами, перевірка спотворених переконань в ситуації реального життя. В рамках когнітивного підходу створено багато психотехнічних прийомів, які можуть бути успішно використані в психокорекції дітей і підлітків з проблемами в розвитку.
Дата добавления: 2015-11-28 | Просмотры: 759 | Нарушение авторских прав |