АкушерствоАнатомияАнестезиологияВакцинопрофилактикаВалеологияВетеринарияГигиенаЗаболеванияИммунологияКардиологияНеврологияНефрологияОнкологияОториноларингологияОфтальмологияПаразитологияПедиатрияПервая помощьПсихиатрияПульмонологияРеанимацияРевматологияСтоматологияТерапияТоксикологияТравматологияУрологияФармакологияФармацевтикаФизиотерапияФтизиатрияХирургияЭндокринологияЭпидемиология

ТЕМА: ПСИХОЛОГІЧНИЙ СУПРОВІД І ПСИХОЛОГІЧНА ПІДТРИМКА ДІТЕЙ ТА ПІДЛІТКІВ З ПОРУШЕННЯМИ В РОЗВИТКУ.

Психологічна служба дітям з порушеннями в розвитку не повинна обмежуватися тільки консультуванням і психокорекційними заняттями.

Ефективність психологічної підтримки в значній мірі залежить від дії соціально-психологічного середовища, що оточує дитину або підлітка з проблемами в розвитку.

Ця дія успішно досягається за допомогою психологічного супроводу, який інтенсивно впроваджується в систему психологічної служби в останнє десятиріччя (Барднер, Ромазан, Череднякова, 1993; Бітянова, 1997; Галіяхметов; Піхтарніков, 1998 і ін.).

В словнику російської мови «супроводжувати» означає — «йти, їхати разом з ким-небудь як супутник або поводир».

Згідно законодавчій базі України п сихолого - педагогічнийсупровід - системна діяльність практичного психолога та корекційного педагога, спрямована на створення комплексної системи клініко-психологічних, психолого-педагогічних і психотерапевтичних умов, що сприяють засвоєнню знань, умінь і навичок, успішній адаптації, реабілітації, особистісному становленню особи, нормалізації сімейних стосунків, її інтеграції в соціум.

В дослівному перекладі супровід означає сприяння. М. Р. Бітянова, аналізуючи специфіку супроводу в роботі шкільного психолога, розглядає супровід як систему професійної діяльності психолога, що створює соціально-психологічні умови для успішності навчання дитини в ситуації шкільної взаємодії. Супровід автор розглядає як метод і ідеологію роботи шкільного психолога. Мета супроводу, на думку автора, — це створіння «у межах об'єктивно даного дитині середовища умов для максимального в даній ситуації особистісного розвитку і навчання» (1997, с. 21), тобто активна спрямована дія психолога на соціальні умови, в яких живе дитина.

Розглянуті автором задачі супроводу здорових школярів, поза сумнівом, мають важливе практичне значення, проте змістовна спрямованість і задачі психологічного супроводу дітей з порушеннями в розвитку істотно відрізняються від задач психологічного супроводу здорової дитини.

Психологічний супровід дітей з порушеннями в розвитку — це діяльність психолога, спрямована на створення комплексної системи клініко-психологічних, психолого-педагогічних і психотерапевтичних умов, що сприяють успішній адаптації, реабілітації і особистісному зростанню дітей в соціумі (школа, сім'я, медична установа, установа соцбезу і т. п.).

Під супроводом мається на увазі динамічний процес, цілісна діяльність психолога, куди включено п'ять взаємопов'язаних компонентів:

— систематичне відстежування клініко-психологічного і психолого-педагогічного статусу дитини в динаміці її психічного розвитку;

— створення соціально-психологічних умов для ефективного психічного розвитку дітей в соціумі;

— систематична психологічна допомога дітям з порушеннями в розвитку у вигляді консультування, психокорекції, психологічної підтримки;

— систематична психологічна допомога батькам і родичам дітей і підлітків з проблемами в розвитку;

— організація життєдіяльності дитини в соціумі з урахуванням її психічних і фізичних можливостей.

Відстежування психологічного статусу дитини є достатньо трудомістким процесом, що вимагає тісної взаємодії всіх фахівців, які беруть участь в життєдіяльності дитини (психолога, педагога-дефектолога, лікаря-психіатра або лікаря-невропатолога). Слід виділити основні етапи процесу психологічного супроводу.

Підготовчий етап включає наступні задачі.

1. Встановлення контакту зі всіма учасниками супроводу дитини.

2. Визначення обсягу роботи і послідовності процесу супроводу.

3. Підготовка необхідної документації.

4. Складання графіка роботи.

Психолог, встановлюючи контакт з фахівцями, обов'язково повинен пояснити мету психологічного супроводу дитини.

Під час орієнтовного етапу

1 Встановлюється контакт з батьками і родичами дитини;

2 Встановлюється контакт з групою, яку відвідує дитина, а якщо це школа або дитячий сад, то з класним керівником або вихователями;

3 Фахівці ознайомлюються з результатами психологічного обстеження;

4 Спільно обговорюються з педагогами і іншими фахівцями особливості психічного розвитку дитини.

На етапі планування відбувається створення індивідуальної програми супроводу дитини і затвердження цієї програми з фахівцями.

Етап реалізації індивідуальної програми включає наступні задачі.

1. Надання необхідної допомоги батькам дитини, педагогам в створенні умов, необхідних дитині з порушенням в розвитку для повноцінного здорового способу життя і успішного оволодіння освітніми програмами з урахуванням її психічних і фізичних можливостей.

2. Надання необхідної психологічної допомоги батькам дитини, її родичам, друзям з метою гармонізації міжособистісних відносин, оптимізації виховного процесу.

3. Просвіту і консультування педагогів, педагогів-дефектологів і інших фахівців, що працюють з дитиною.

На заключному етапі розбирається, наскільки ефективно проведена робота, даються рекомендації стосовно подальшої діяльності дитини (професійне навчання, продовження навчання в школі з професійною орієнтацією і т. п.).

Для регламентації діяльності фахівців в процесі психологічного супроводу радять вести відповідну документацію. Деякі автори пропонують укладення договору між фахівцями. Досвід показує доцільність ведення щоденника по типу історії хвороби, в якому кожний фахівець відображає динаміку психічного стану і розвитку пізнавальних процесів і особистості дитини. В цьому щоденнику психолог подає розгорнутий психологічний висновок про дитину, план психокорекційної роботи. Щоденник обов'язково повинен зберігатися у психолога.

Психологічний супровід повинен здійснюватися постійним (сімейним) психологом. Якщо дитина навчається в спеціальній школі, то це здійснює шкільний психолог, якщо дитина не навчається і виховується в домашніх умовах, то супроводжувати дитину повинен психолог диспансеру або поліклініки, до яких дитина прикріплена.

Важливою ланкою психологічної допомоги дітям і підліткам з проблемами в розвитку є психологічна підтримка.

Згідно законодавчій базі України п сихологічнапідтримка - система соціально-психологічних, психолого-педагогічних способів і методів допомоги особі з метою оптимізації її психоемоційного стану в процесі формування здібностей і самосвідомості, сприяння соціально-професійному самовизначенню, підвищенню конкурентоспроможності на ринку праці та спрямуванню зусиль особи на реалізацію власної професійної кар'єри.

Психологічна підтримка повинна здійснюватися в двох основних напрямах: по-перше, підтримка батьків і інших родичів дітей з порушеннями в розвитку і, по-друге, підтримка самих дітей і підлітків.

Функціонування сім'ї, яка виховує дитину з обмеженими можливостями, має ряд особливостей та проблем, найважливіші з яких – вплив сім'ї на стан хворої дитини і вплив дитини-інваліда на психологічний клімат у сім'ї. Народження дитини з відхиленнями у розвитку – велике потрясіння для сім'ї. Деформація позитивного життєвого стереотипу, обумовлена цією причиною, несе із собою порушення, які можуть виявитися на соціальному, соматичному, психологічному рівнях. Вчені (О.К.Агевелян, В.В.Юртайкін, О.Г.Комарова) виділяють декілька стадій пристосування сім'ї до такої ситуації:

– стадія шоку, агресії, відмови від усвідомлення факту. Батьки шукають винуватого у трагедії, звинувачуючи одне одного чи лікарів; іноді агресія спрямовується на новонародженого; у сім'ї зростає емоційна напруга;

– стадія скорботи за здоровою дитиною, якої немає. Батьки починають усвідомлювати свою відповідальність, однак відчувають себе безпорадними в питаннях догляду, виховання дитини, звертаються до спеціалістів;

– стадія адаптації. Батьки "прийняли" ситуацію, починають будувати життя з урахуванням того, що у сім'ї виховується дитина-інвалід. У дорослих зменшується відчуття жалю, скорботи, посилюється інтерес до оточуючого світу, подій. Безперечно, для більшості сімей адаптація є умовною, адже вони продовжують жити в умовах стресу, дорослішання дитини приносить нові проблеми тощо.

Проблеми, які хвилюють батьків хворих дітей, можуть включати питання навчання і виховання дітей, формування у них нормативних правил поведінки, а також багато особистісних проблем, в які занурюються батьки хворої дитини.

Але часто допоміжні міри, що здійснюються спеціалістами в корекційних закладах, не завжди досягають своєї мети. Серед причин низької результативності корекційної роботи з родиною дитини, що має відхилення у розвитку, можна назвати і особистісні установки батьків, які в психотравмуючій ситуації перешкоджають встановленню гармонійного контакту з дитиною і з навколишнім світом. До таких неусвідомлюваних установок можуть бути віднесені: відторгнення особистості хворої дитини; неконструктивні форми взаємовідносин з нею; страх відповідальності; відмова від розуміння існування проблем у розвитку дитини, їх часткове або повне заперечення; гіперболізація проблем дитини; очікування „чарівника”, який в одну мить зцілить дитину, і віра в диво; розглядання народження хворої дитини як покарання за що-небудь; порушення взаємовідносин у родині після народження дитини.

Перед батьками постають одночасно декілька завдань: допомогти дитині видужати або легше адаптуватись до своєї хвороби за умови неможливості видужання; допомогти самим собі пристосуватись до хворої дитини. Практика доводить, що існує проблема нерозуміння батьками необхідності особливого (оптимістичного, природного, щирого) спілкування з дитиною-інвалідом. Подекуди вони вдаються до підкреслено стурбованої поведінки побудованого виключно на песимізмі та жалісливості. Це принижує дитину, концентрує її увагу на власних вадах, позбавляє можливості виробити позитивне емоційне ставлення до себе та адекватну самооцінку, дезорієнтує у виборі стратегії і тактики своєї соціальної поведінки. Деяких батьків виснажує постійна необхідність бути поруч, вони відчувають провину перед дитиною. Внаслідок цього вони беруть на себе неадекватно високу функцію захисту, стають підкреслено уважними, навіть улесливими. Батьки хочуть добра своїй дитині. проте саме внаслідок її хвороби від цього природного прагнення іноді може бути більше шкоди, ніж користі. Засліплені любов'ю і жалем дорослі намагаються віддати себе дитині-інвалідові до краплі. Замість того щоб допомогти дитині призвичаїтись до своїх вад. батьки намагаються відволікти її від проблеми, чим вони дезорієнтують дитину ускладнюють процес її психологічної та соціальної адаптації, провокують появу особистісних деформацій. Що серйозніша хвороба дитини, то більш виваженого та свідомого ставлення вона потребує. Проте любов не повинна деформувати особистість дитини, фіксувати увагу на своїй безпорадності, підкреслювати постійну залежність від здорових дітей; недоречні і прагнення батьків потурати примхам, задовольняти будь-які бажання такої дитини.

В залежності від типу внутрішньо-сімейних стосунків і стилю сімейного виховання, сім'ї, де виховують дітей з особливими потребами, диференціюються на чотири групи. Характерні особливості кожної з них такі:

- перша група: стиль виховання – гіперопіка; з часом може змінитися гіперпротекцією (фобія втрати дитини): дитина є центром життєдіяльності сім’ї, тому комунікативні зв’язки з оточенням деформовані; батьки мають неадекватні уявлення про можливості дитини; у матері – гіпертрофоване почуття тривожності; систематичні подружні конфлікти можуть призвести до розлучення. Така сім'я справляє негативний вплив на формування особистості дитини-інваліда і виявляється в егоцентризмі, постійній залежності від батьків, відсутності власної активності, заниженні самооцінки:

- друга група: "холодні" стосунки з дитиною, гіпопротекція, зниження емоційних контактів, увага акцентується на медичній стороні проблеми, батьки виявляють завищені вимоги до медичного обслуговування, намагаючись у такий спосіб компенсувати власний психологічний дискомфорт; саме у таких сім'ях зустрічається явище прихованого алкоголізму) батьків. Така сім’я сприяє формуванню в особистості дитини емоційної неврівноваженості, високої тривожності, нервово-психічної напруги, породжує комплекс неповноцінності, беззахисність, невпевненість у собі;

- третя група: стиль співробітництва, конструктивні і відповідальні стосунки з дитиною: батьки усвідомили проблему, вірять в успіх, знають усі сильні сторони особистості дитини, розвивають її самостійність. Батьки цієї групи мають, як правило, високий освітній рівень, виявляють постійний інтерес до організації корекційно-педагогічного розвитку дитини, підтримують прояви її самостійності, налагоджують контакти з зовнішнім світом. У такій сім’ї в дитини-інваліда розвивається почуття захищеності, впевненості у собі, потреби в активному встановленні міжособистісних стосунків не лише з найближчим оточенням, а і з соціальною дійсністю;

- четверта група: репресивний стиль сімейного спілкування; авторитарна батьківська позиція; песимізм; обмеження прав дитини: постійні вимоги дотримання певних правил, а ари відмові – можливі і фізичні покарання. В такій сім'ї у дитини формується афективно-агресивна поведінка, плаксивість, підвищена збудливість, дратівливість.

Психологічну підтримку батьків ми розглядаємо як систему заходів, спрямованих на:

— зниження емоційного дискомфорту у зв'язку із захворюванням дитини;

— зміцнення упевненості батьків в можливостях дитини;

— формування у батьків адекватного відношення до хвороби дитини;

— встановлення адекватних батьківсько-дитячих стосунків і стилів сімейного виховання.

Процес реалізації психологічної підтримки батьків є тривалим і вимагає обов'язкового комплексного підходу, що передбачає участь не тільки спеціаліста-психолога, але і всіх інших фахівців, що спостерігають дитину: педагога-дефектолога, лікаря, соціального працівника і ін. Проте головна роль в цьому процесі поза сумнівом належить психологу. Психолог розробляє конкретні заходи, спрямовані на психологічну підтримку батьків, залежно від наявних проблем сімейного виховання хворої дитини. Серед цих заходів, що здійснюють підтримуючий вплив, можна виділити декілька основних.

1. Переконання у вступі батьків дітей-інвалідів до клубів, асоціації або інші батьківські організації. Спілкування батьків дітей-інвалідів один з одним припускає взаємну підтримку, обмін інформацією, організацію сумісного дозвілля, надання пасивної матеріальної допомоги і т.д. Особливо важливим є створення таких асоціацій для батьків дітей з важкими фізичними і психічними дефектами. Ефективність підтримки визначається активним включенням батьків, особливо батьків (чоловіків), в процес реабілітації дитини. З досвіду, саме батьки здатні більш конструктивно, ніж матері, вирішувати проблеми дитини і їх активне залучення до проблем дитини робить благотворний вплив не тільки на процес виховання дитини, але і на психологічний клімат в сім'ї в цілому.

2. Основними психотехнічними прийомами психологічної підтримки є батьківські семінари.

Основна задача батьківських семінарів — розширення знань батьків про психологічні особливості їх дитини, психології виховання і психології сімейних відносин. Крім того, на семінарах підвищується не тільки інформованість батьків про дитину, а головне — це зміна відношення батьків до проблем дитини і задач виховання хворої дитини. На семінарах батьки залучаються до обговорення своїх проблем, обмінюються досвідом, спільно виробляють шляхи вирішення виниклих конфліктів. Тактика психолога в процесі семінару — бути достатньо активним, оскільки він виступає в ролі фахівця. Проте при цьому психолог не повинен давати оцінні думки, інтерпретації, осуд або поради. Психологу необхідно проявляти активність в переконливих і аргументованих викладах психологічних питань, а основна його задача — організація і проведення таких семінарів.

Як специфічний спосіб психологічної підтримки, батьківський семінар складається з декількох спеціальних прийомів.

Лекційні прийоми, в процесі яких психолог повідомляє батькам потрібну психологічну інформацію. Психолог зобов'язаний спеціально підібрати теми, стосовно інтересів і системи переживань учасників семінару. Серед актуальних тем можна виділити: «Особливості психічного і емоційно-вольового розвитку дітей-інвалідів”, «Особливості сімейного виховання», «Психологічний клімат в сім'ях, де виховуються діти-інваліди”, «Проблеми інтеграції дітей-інвалідів в суспільстві» і ін. Можна запропонувати теми психолого-педагогічної, юридичної, медичної спрямованості. З цією метою притягуються інші фахівці. Головне, щоб теми лекцій викладалися просто, живо, переконливо. Неприпустимо на батьківських семінарах оперувати науковою термінологією.

Групова дискусія є найдоцільнішою формою батьківських семінарів. Традиційно групова дискусія проводиться в двох формах: тематична дискусія, коли відбувається обмін думками по темах лекцій і дискусія за принципом аналізу конкретних ситуацій, теми яких пропонують самі батьки. Мета дискусії — сумісне вироблення оптимального підходу до тієї або іншої життєвої ситуації, підвищення мотивації батьків, їх залученості у вирішення обговорюваних проблем.

Окрім групової дискусії доцільно використовувати дискусії по «важких ситуаціях». Цей прийом спрямований на організацію творчого підходу батьків до виховання хворої дитини. Психолог пропонує батькам обговорити випадок з його практики.

Частота і тривалість таких семінарів залежить від можливостей батьків, ступеня їх вмотивованості. Досвід показує, що батьківські семінари доцільно проводити не частіше одного разу на місяць. Бажано, щоб діти в період семінарів знаходилися під наглядом педагогів або соціальних працівників.

В процесі батьківських семінарів необхідно надавати особливу увагу формуванню не тільки когнітивних і поведінкових аспектів сімейного виховання у батьків дітей з проблемами в розвитку, а також емоційних аспектів сімейної взаємодії. Емоційні основи виховання дитини з проблемами в розвитку сприяють підвищенню життєвого тонусу батьків, зростанню їх упевненості в своїх батьківських можливостях по догляду за дитиною, а головне, допомагають батькам в розумінні складного внутрішнього світу хворої дитини. Групова взаємодія батьків хворих дітей гармонізує не тільки батьківські, але і подружні взаємостосунки, а також сприяє розвитку особистісного зростання самих батьків.

Ефективність психологічної підтримки батьків оцінюється по суб'єктивних (звіти батьків) і об'єктивних(емоційний стан самої дитини) параметрах.

Психологічна підтримка батьків здійснюється не тільки у формі їх групової взаємодії, а також і в процесі індивідуальних бесід з психологом про проблеми сім'ї, дитини.

Ефективність психологічної підтримки в значній мірі залежить не тільки від рівня професійної кваліфікації психолога, а також від його особистісних особливостей. Психолог, що працює з дітьми з проблемами в розвитку і їх батьками повинен мати наступні якості:

— глибокий інтерес до людей і терпіння в спілкуванні з ними;

— емоційна стабільність і об'єктивність;

— сенситивність;

— повага до прав інших людей;

— проникливість;

— усвідомлення професійного обов'язку і ін.

Важливою якістю психолога є його особистісна і соціальна зрілість. Як справедливо відзначає К. Шнейдер (До. Schneider, 1992), особистісна зрілість — це коли сам успішно вирішуєш свої життєві проблеми, відвертий, терпимо і щирий по відношенню до людей. Соціальна зрілість — це здатність допомогти іншим людям ефективно вирішувати їх проблеми.

Отже, психологічна підтримка є важливою ланкою в системі психологічної допомоги батькам дітей з проблемами в розвитку. Основна мета психологічної підтримки — підвищення сенситивності батьків до проблем дітей, зниження емоційного дискомфорту у батьків у зв'язку з хворобою дитини, формування у батьків адекватних уявлень про потенційні можливості дитини і оптимізація їх педагогічного потенціалу. Величезну роль в ефективності психологічної підтримки батьків грає створення різноманітних форм групової взаємодії батьків і інших членів сім'ї дитини. Необхідно, щоб сам процес психологічної підтримки був безперервним, комплексним, та висував високі вимоги до особистості фахівця-психолога.

Дата добавления: 2015-11-28 | Просмотры: 2458 | Нарушение авторских прав