АкушерствоАнатомияАнестезиологияВакцинопрофилактикаВалеологияВетеринарияГигиенаЗаболеванияИммунологияКардиологияНеврологияНефрологияОнкологияОториноларингологияОфтальмологияПаразитологияПедиатрияПервая помощьПсихиатрияПульмонологияРеанимацияРевматологияСтоматологияТерапияТоксикологияТравматологияУрологияФармакологияФармацевтикаФизиотерапияФтизиатрияХирургияЭндокринологияЭпидемиология

Механізми реактивності

Зрозуміло, що всі структурно-функціональні елементи організму так чи інакше впливають на реактивність. Але, варто наголосити, що власне на системному рівні створюється якісно нова інтеграція механізмів реактивності, спрямована на виконання основного завдання тієї чи іншої системи. Для забезпечення існування організму як єдиного цілого необхідне інтегрування і синхронізація діяльності всіх його складових елементів. Виконання цієї складної задачі досягнуто завдяки об’єднанню імунної, нервової та ендокринної систем і створенню єдиної імунонейроендокринної регуляції діяльності організму. Доведено, що імунна система, за допомогою цитокінів та автоантитіл може регулювати функції нервової та ендокринної систем, а регуляція діяльності імунної системи, причому, і на органному і на рівні імуноцитів, здійснюється гормонами та нейромедіаторами. Відомо, що тимус є центральним органом імуногенезу і водночас – ендокринною залозою, яка продукує ряд важливих гормонів (тимопоетин, тимулін, тимостимулін, тощо). Головний мозок небезпідставно називають найбільшою ендокринною залозою, існують нейросекреторні клітини, що є водночас елементами нервових центрів і продуцентами гормонів. В той же час, все, що виділяє гіпофіз – виділяє і Т-лімфоцит, тому його ще називають “подорожуючим гіпофізом”. Отже, імунонейроендокринна регуляція діяльності організму є визначальною у формуванні реактивності, а основними засобами в “розмові” цих трьох систем є цитокіни.

Система мононуклеарних фагоцитів і біологічні бар’єри забезпечують основні механізми резистентності, що є невід’ємною частиною реактивності.

Дані онто- і філогенезу показують, що становлення реактивності пов’язане з удосконалюванням цих систем. Дослідженнями І.П. Павлова і його школи, Л.А. Орбелі встановлене значення різних відділів центральної і вегетативної нервової системи в реактивності. Наприклад, відомо, що під час глибокого сну і наркозу ураженість організму електричним струмом менша, ніж у стані неспання. На прикладі зимової сплячки добре демонструється роль нервової системи в імунологічній реактивності й резистентності до інфекцій.

Кеннон і Сельє важливу роль у формуванні реактивності й резистентності відводять ендокринній системі. В умовах, що вимагають від організму певного напруження і викликання пристосувальних механізмів, Кеннон провідну роль відводить адреналіну («аварійному гормону»), Сельє – гормонам передньої частки гіпофіза і коркової речовини надниркових залоз. Особливо показовою в цьому плані є участь кортикостероїдів у реалізації запалення, коли глюкокортикоїди виступають як протизапальні агенти, а мінералокортикоїди – прозапальні.

Відомо також, що при гіперфункції щитовидної залози запалення перебігає більш бурхливо, а при гіпофункції – в’яло. Значно знижується реактивність при цукровому діабеті (погане загоєння ран, постійні гнійні ураження шкіри, часто й приєднання туберкульозу).

Важливу роль у реактивності відіграє сполучна тканина, елементи якої беруть участь в імунологічних реакціях, фагоцитозі, забезпечують загоювання ран, мають бар’єрну функцію.

Система мононуклеарних фагоцитів (СМФ) складається з вільних і фіксованих макрофагів, які об’єднуються за спільністю походження, подібністю структури і однаковими функціями. Всі вони походять зі стовбурової поліпотентної кровотворної клітини. В периферійній крові зрілі клітини називають моноцитами і період їх циркуляції становить близько доби. Потім вони мігрують у тканини, перетворюючись у тканинні макрофаги. Біля 8% від загального їх числа складають перитонеальні макрофаги, 11 – 15% – альвеолярні, 56% – клітини Купфера, в інших органах і тканинах ще 21 – 25%; в нервовій тканині – це клітини мікроглії, в кістках – остеокласти, у сполучній тканині – гістіоцити, фіброцити, в серозних порожнинах – плевральні та перитонеальні макрофаги, у лімфоїдній тканині – вільні та фіксовані макрофаги. Всі ці клітини виконують наступні функції:

1. Хемотаксис.

2. Фагоцитоз.

3. Переробка і презентація антигену імунній системі.

4. Запуск і кооперація клітинного і гуморального імунітету.

5. Продукція монокінів, інтерферонів та інших БАР.

6. Контроль за поділом клітин.

7. Протипухлинний захист.

8. Регуляція обмінних процесів.

9. Участь в резорбції, очищенні крові, гемостазі.

10. Вироблення неспецифічних білкових факторів (інтерферон, компоненти системи комплементу, пропердин).

Ступінь реактивності залежить від умов зовнішнього середовища. Так, при підвищенні температури тіла реактивність підвищується навіть у холоднокровних. У цих умовах у рептилій (варанів) вдається викликати анафілаксію, у жаб – правець і «камфорні судоми». У теплокровних при гарячці підвищується титр антитіл, підсилюється фагоцитоз. Тяжко перебігають інфекційні захворювання без гарячки («холодна дифтерія»). Зниження температури тіла підвищує стійкість проти гіпоксії, дії механічних факторів. Реактивність знижується при повному й особливо частковому голодуванні. Цікаво, що окремі види реактивності пригнічуються в порядку, зворотному їхньому розвитку в еволюції. Так, при голодуванні першими зникають алергічні реакції, а потім пригнічується імунітет.

Різка зміна погоди, пора року і клімат також визначають стан реактивності та резистентності.

Вплив зовнішнього середовища на людину включає також і вплив соціальних факторів. Прикладом соціального опосередкування реактивності в людини є виникнення нових видів зв’язку типу «людина-машина», коли людина включається у виробничий процес. Порушення роботи цієї системи, наприклад відставання людини від темпу виробничого процесу, може стати причиною психічних розладів. Порушення мікросоціальних відносин на роботі, у родині може призвести до розвитку невротичних станів, при яких людина починає неадекватно реагувати на навколишнє соціальне і біологічне середовище.

Дата добавления: 2015-09-27 | Просмотры: 580 | Нарушение авторских прав