АкушерствоАнатомияАнестезиологияВакцинопрофилактикаВалеологияВетеринарияГигиенаЗаболеванияИммунологияКардиологияНеврологияНефрологияОнкологияОториноларингологияОфтальмологияПаразитологияПедиатрияПервая помощьПсихиатрияПульмонологияРеанимацияРевматологияСтоматологияТерапияТоксикологияТравматологияУрологияФармакологияФармацевтикаФизиотерапияФтизиатрияХирургияЭндокринологияЭпидемиология

Етапи обміну речовин.

1 етап – травлення: розщеплення у шлунково-кишковому тракті під дією травних ферментів складних молекул

поживних речовин до простих.

ІІ етап – всмоктування в кишечнику та надходження у кров і лімфу, рознесення по організму простих молекул поживних речовин, а також кисню, вітамінів, мінеральних солей і води.

ІІІ етап – побудова клітинними структурами з простих речовин, що надійшли в клітину, складних молекул, потрібних даному організмові.

ІV етап – розщеплення синтезованих складних сполук, вивільнення при цьому енергії та утворення проміжних продуктів обміну речовин.

V етап – використання енергії АТФ на виконання різноманітних функцій організму й виведення з нього кінцевих продуктів обміну.

В основі обміну речовин лежать два протилежні і нерозривні процеси – асиміляція і дисиміляція.

Асиміляцією називається процес засвоєння речовин з зовнішнього середовища і утворення з них більш складних, властивих організму органічних речовин (на рівні

клітини цей процес називають анаболізмом). Асиміляція відбувається з поглинанням енергії.

Дисиміляція – процес розпаду і окислення складних речовин до більш простих з виділенням енергії (на рівні клітини цей процес називається катаболізмом). В живому організмі обидва процеси протікають паралельно і невіддільні один від одного. Під час асиміляції поглинається частина енергії, що виділилась внаслідок дисиміляції. З іншого боку, в ході дисиміляції розпадаються ті речовини, що утворились при асиміляції. Енергія, яка звільняється при дисиміляції, забезпечує всі прояви життєдіяльності.

Кінцевою метою обміну речовин та енергії є збереження гомеостазу – тобто умов, необхідних для життя.

22 Організм людини є цілісною, складною, динамічною системою, що виконує різноманітні функції. Він включає в себе організовані підсистеми і системи, які об’єднані спільністю будови і виконуваною функцією: клітини, тканини, органи, системи органів. Клітина - структурна і функціональна одиниця людського організму. Білки — це високомолекулярні сполуки, що становлять у деяких клітинах до 50 % сухої. Окрім участі в побудові клітин — тобто пластичної ролі, білки виконують інші фізіологічні функції.Так, структурні білки утворюють мембрани клітин та їхні внутрішні складові — органели; еластичні білки входять до складу стінок кровоносних судин; скорочення м’язів можливе завдяки скорочувальним білкам. Група щільних білків формує волосся, нігті. Вуглеводи становлять 1–2 % загальної маси клітини й відіграють надзвичайно важливу роль в обміні речовин та енергії. Легко окиснюючись, вони є основним джерелом енергії для організму.В організмі людини є такі вуглеводи: моносахариди, або прості цукри. Дисахариди складаються з двох моносахаридів. Полісахариди складаються з 10 та більше залишків моносахаридів. Жири — нерозчинні у воді сполуки, які складаються з гліцерину та жирних кислот. У клітині вони становлять 1–2 % загальної маси. Найбільше жирів міститься в клітинах підшкірної клітковини та в черевній порожнині у вигляді жирових прошарків між внутрішніми органами. Там вони забезпечують рольмеханічного захисту й теплоізоляцію організму, слугують резервом поживних речовин. Нуклеїнові кислоти — високомолекулярні сполуки, що містяться та утворюються в ядрах усіх клітин організму та єматеріальними носіями спадкової інформації. Саме в нуклеїнових кислотах зосереджені матеріальні структури спадковості — гени, у яких «записана» структура всіх білків організму.

структурнаї і функціональна організація клітин

Клітинна мембрана-відіграє важливу роль в обміні речовин між клітиною і навколишнім середовищем, переміщенні клітин і утворенні міжклітинних контактів. Мітохондрії виконують функції енергетичних станцій: в них від-бувається клітинне дихання — утворення енергії. Рибосоми виробляють специфічний для кожного виду клітин білок. У його утворенні беруть участь транспортні й інформаційні РНК. Ендоплазматична сітка складається із зернистої й незернистої сіток. Мембрани цих структур із зовні всіяні великою кількістю рибосом, які виділяють і синтезують білки. Лізосоми — пухирці, які містять багато ферментів, що забезпечують внутрішньоклітинне травлення. Комплекс Гольджі бере участь у синтезі полісахаридів, а у взаємодії з білками сприяє відокремленню й виведенню з клітин продуктів їхньої життєдіяльності. Цитоцентр (клітинний центр), як правило, міститься над ядром клітини або біля пластинчастого комплексу; він має два щільні тільця — центріолі. Перед поділом клітини центріолі подвоюються. Мікротрубочки складаються з білка тубуліна; вони забезпечують (цитоскелет).Війки та джгутики забезпечують рух клітин.

23 Довгастий мозок розвивається із п'ятого мозкового пухирця (додаткового). Довгастий мозок є продовженням спинного мозку з порушеною сегментальністю. Сіра речовина довгастого мозку складається з окремих ядер черепних нервів. Біла речовина — це провідні шляхи головного і спинного мозку, що тягнуться догори в мозковий стовбур, а звідти до спинного мозку.На передній поверхні довгастого мозку міститься передня серединна щілина, з обох боків якої лежать потовщені білі тяжі, що називаються пірамідами. Піраміди донизу звужуються у зв'язку з тим, що частина їхніх волокон переходить на протилежний бік, утворюючи перехрестя пірамід, котрі утворюють бічний пірамідний шлях. Частина білих волокон, що не перехрещуються, утворюють прямий пірамідний шлях. Міст лежить вище довгастого мозку. Це потовщений валик із поперечно розміщеними волокнами. Центром його проходить основна борозна, вякій лежить основна артерія головного мозку. По обидва боки борозни є значні підвищення, утворені пірамідними шляхами. Міст складається з великої кількості поперечних волокон, які утворюють його білу речовину — нервові волокна. Між волокнами чимало скупчень сірої речовини, яка утворює ядра мосту. Продовжуючись до мозочку, нервові волокна утворюють його середні ніжки. Мозочок лежить на задній поверхні мосту й довгастого мозку в задній черепній ямці. Складається із двох півкуль і черв'яка, який з'єднує півкулі між собою. Маса мозочку 120–150 г.Мозочок відокремлюється від великого мозку горизонтальною щілиною, в якій тверда мозкова оболонка утворює намет мозочку, натягнутий над задньою ямкою черепа. Кожна півкуля мозочка складається з сірої та білої речовини.Сіра речовина мозочка міститься поверх білої у вигляді кори. Нервові ядра лежать усередині півкуль мозочку, що складаються переважно з білої речовини. Кора півкуль утворює паралельно розташовані борозни, між якими є звивини такої ж форми. Борозни поділяють кожну півкулю мозочка на декілька часток. Одна з часток — клаптик, що прилягає до середніх ніжок мозочка, виділяється більше за інших. Вона філогенетично найдавніша. Клаптик і вузлик черв'яка з'являються вже у нижчих хребетних і пов'язані з функціонуванням вестибулярного апарату.Кора півкуль мозочку складається з двох шарів нервових клітин: зовнішнього молекулярного й зернистого. Товщина кори 1-2,5 мм. Сіра речовина мозочка розгалужується в білій (на серединному розрізі мозочка видно ніби гілочку вічнозеленої туї), тому її називають деревом життя мозочку. Мозочок трьома парами ніжок з'єднується із стовбуром мозку. Ніжки представлені пучками волокон. Нижні (хвостові) ніжки мозочка йдуть до довгастого мозку й називаються ще вірьовчастими тілами. До їхнього складу входить задній спинномозково-мозочковий шлях.Середні (мостові) ніжки мозочку з'єднуються з мостом, у них проходять поперечні волокна до нейронів кори півкуль. Через середні ніжки проходить кірково-мостовий шлях, завдяки якому кора великого мозку впливає на мозочок. Верхні ніжки мозочку у вигляді білих волокон ідуть у напрямку до середнього мозку, де розміщуються поздовж ніжок середнього мозку й тісно до них прилягають. Верхні (черепні) ніжки мозочка складаються переважно з волокон його ядер і служать основними шляхами, що проводять імпульси до зорових бугрів, підзоровобугрової ділянки та червоних ядер. Ніжки розташовані спереду, а покришка — ззаду. Між покришкою та ніжками пролягає водопровід середнього мозку (водопровід Сільвія). Він з'єднує четвертий шлуночок із третім. Головна функція мозочку — рефлекторна координація рухів і розподіл м'язового тонусу. Покрив середнього мозку лежить над його покришкою й прикриває зверху водопровід середнього мозку. На покришці міститься пластинка покришки (чотиригорбкове тіло). Два верхні горбки пов'язані з функцією зорового аналізатора, виступають центрами орієнтовних рефлексів на зорові подразники, а тому називаються зоровими. Два нижні горбки — слухові, пов'язані з орієнтовними рефлексами на звукові подразники. Верхні горбки пов'язані з латеральними колінчастими тілами проміжного мозку за допомогою верхніх ручок, нижні горбки — нижніми ручками з медіальними колінчастими тілами.Від пластинки покришки починається покришко-спинномозковий шлях, який зв'язує головний мозок із спинним. Ним проходять еферентні імпульси у відповідь на зорові та і слухові подразнення. Великі півкулі мозку. До них належать частки півкуль, кора великого мозку (плащ), базальні ганглії, нюховий мозок і бічні шлуночки. Півкулі мозку розділені поздовжньою щілиною, в заглибині якої міститься мозолисте тіло, що їх з'єднує. На кожній півкулі розрізняють такі поверхні:

· верхньобічну, опуклу, обернену до внутрішньої поверхні склепіння черепа;

· нижню поверхню, розміщену на внутрішній поверхні основи черепа;

· медіальну поверхню, якою півкулі з'єднуються між собою.

В кожній півкулі є частини, що найбільше виступають: спереду, — лобовий полюс, позаду — потиличний полюс, збоку — скроневий полюс. Окрім того, кожна півкуля великого мозку розділяється на чотири великі долі: лобову, тім'яну, потиличну та скроневу. В заглибині бічної ямки-мозку лежить невеличка частка — острівець. Півкуля поділена на частки борознами. Найглибша з них — бічна, або латеральна, ще вона називається Сільвієвою борозною. Бічна борозна відділяє скроневу частку від лобової та тім'яної. Від верхнього краю півкуль опускається вниз центральна борозна, або борозна Роланда. Вона відділяє лобову частку мозку від тім'яної. Потилична частка відділяється від тім'яної лише з боку медіальної поверхні півкуль — тім'яно-потиличною борозною.Півкулі великого мозку ззовні вкриті сірою речовиною, що утворює кору великого мозку, або плащ. У корі налічується 15 млрд клітин, а якщо взяти до уваги, що кожна з них має від 7 до 10 тисяч зв'язків із сусідніми клітинами, то можна зробити висновок про гнучкість, стійкість і надійність функцій кори. Поверхня кори значно збільшується за рахунок борозен і звивин. Кора філогенетична є найновішою структурою мозку, її площа приблизно 220 тисяч ммІ.

24 Легені -Ліва і права легені у дітей, як і в дорослих, мають відповідно дві і три частини, які розвиваються нерів-номірно. Міжчасткові щілини у дітей раннього віку невиражені, тому відсутні міжчасткові плеврити, а запальний процес має дифузний характер. Альвеоли у дітей раннього віку однокамерні, альвеолярні ходи широкі, розміри в 4 рази менші, ніж у дорослих, їх загальна кількість менша в 10-12 разів. Трахея -Трахея має вузький просвіт. Верхній кінець у новонароджених розташований на рівні IV шийного хребця і з віком опускається до рівня VII хребця. Трахея складається з 12-20 хрящових, м’яких, під-датливих півкілець. Бронхи - Бронхи у дітей короткі і вузькі. Правий бронх відходить майже вертикально, а лівий - під кутом 90°. Хрящі м’які, м’я-зова і еластична тканини розвинені слабко. Слизо-ва пухка, добре постачається кров’ю і разом з тим. Акт вдиху здійснюється внаслідок збільшення обсягу грудної порожнини за рахунок скорочення м'язів діафрагми і зовнішніх міжреберних м'язів.При надходженні імпульсів з центру дихання зовнішні міжреберні м'язи скорочуються, клітина розширюється. Грудна порожнину збільшується в обсязі, тиск в ній знижується. В процесі вдиху беруть участь і інші м'язи (грудні, черевні). При проникненні повітря в плевральну порожнину (пневмоторокс) легкі спадаються і не слідують за дихальними рухами грудної клітини. Акт видиху наприкінці вдиху м'язи инспираторы розслабляються, грудна клітка повертається до вихідного положення. Грудна порожнину зменшується в об'ємі, з легких вичавлюється повітря, відбувається видих. В акті видиху бере участь внутрішні міжреберні м'язи, допомагають м'язи живота, поперечні і прямі черевні м'язи та ін. Розлади.Пневмоторокс виникає при розтині грудної клітини, при поломці ребер, при сильному кашлі у собак, у великої рогатої худоби при проколі діафрагми. Ателектаз може бути у мертвонароджених і придбаний, коли легкі здавлені з боку грудної клітини, або при спазмі бронхів. Повний двосторонній пневмоторокс призводить тварин і людини до загибелі.

25 Яйцеклітини та сперматозоїди розвиваються з первинних клітин. Чоловічі первинні статеві клітини починають утворюватися з настанням статевої зрілості. Процес дозрівання сперматозоїдів триває понад два місяці. Щодня у чоловіка дозріває кілька мільйонів сперматозоїдів. На відміну від чоловіків, у жінок первинні статеві клітини утворюються вже в ембріональному періоді й перебувають у «законсервованій» стадії аж до настання статевої зрілості. Чоловічі статеві клітини - сперматозоїди - це дуже дрібні, видовжені, рухливі гамети, що складаються з головки, шийки і хвоста. Головка має ядро з гаплоїдним набором хромосом, оточене тонким шаром цитоплазми, і апікальне тільце (акросому), яка виробляє фермент, що сприяє проникненню сперматозоїда в яйцеклітину. У шийці розміщені клітинний центр (центріолі) та велика кількість мітохондрій, енергія яких забезпечує рух хвоста, а отже, і рух самого сперматозоїда до яйцеклітини. Жіночі статеві клітини - яйцеклітини, на відміну від сперматозоїдів, нерухомі, значно більші за розміром, - кулястої форми. Цитоплазма яйцеклітини містить великий запас поживних речовин у вигляді жовткових включень, рівномірно розподілених у клітині. Ззовні яйцеклітина оточена оболонками: жовтковою, прозорою і зовнішньою, що складається з фолікулярних клітин і виконує функції живлення та захисту.

26.середній мозок: 4-х горб*я, ніжки мозку, водопровід, функції та можливі їх розлади.

Середній мозок складається з ніжок великого мозку і 4-х горб*ям.Порожнина середнього мозку представлена вузьким каналом - сільвієвим водопроводом, що з'єднує порожнини 4-го і 3-го мозкових шлуночків. Через середній мозок проходять всі висхідні шляхи до кори великого мозку і мозочка та низхідні, які несуть імпульси до довгастого і спинного мозку.У с.м. розташовані скупчення сірої речовини у вигляді ядер 4горб*я ядер окорухового і блокового нервів, червоне ядро і чорна речовина. Передні бугри чотиригорб*яє є зоровими центрами, а задні бугри - первинними слуховими центрами. За їх участю здійснюються рефлекси на світло і звук, рухи очей, поворот голови.Середній мозок виконує також складні рефлекторні функції (синхронні рухи очей, голови, тулуба у відповідь на звукові сигнали й світлові подразнення) і бере участь в автоматизації рухів.Чорна речовина (substantianigra) складається з нервових клітин, тіла яких містять чорний пігмент. Вона зв'язана з координуванням складних актів ковтання і жування, регуляцією рухів пальців рук. Чорна речовина складається з нервових клітин, тіла яких містять чорний пігмент. Чорна речовина взаємодіє з блідою кулею, хвостатим ядром, таламусом, червоним ядром, чотиригорбиковою пластинкою, сітчастим утвором, корою великого мозку. Руйнування чорної речовини викликає значне зниження вмісту дофаміну у хвостатому ядрі і є причиною порушень співдружних рухів під час жування і ковтання, роботи мімічної мускулатури і появи мимовільних м'язових рухів.Червоне ядро (3-3,5 см завдовжки і 8-9 см у діаметрі) безпосередньо стосується регулювання м'язового тонусу. Від нього починаються низхідні червоноядерноспинномозкові шляхи. Крім того, червоне ядро одержує волокна від мозочка й має двосторонній зв'язок з корою та підкірковими ядрами великого мозку, з сітчастим утвором, руховим ядром окорухового, блокового нервів. Тут міститься середньомозкове ядро трійчастого нерва. Якщо перерізати стовбур мозку позаду від червоного ядра, то відбудеться скорочення всіх м'язів і особливо розгиначів, внаслідок чого кінцівки тварин стануть сильно витягнутими, а голова відкинута назад. Тонус м'язів зовсім не підвищується, якщо стовбур перерізати перед червоним ядром. Якщо прямо подразнювати червоні ядра, то в рухових нейронах, які іннервують м'язи-згиначі, виникають збуджуючі постсинаптичні потенціали, а в нейронах м'язів-розгиначів - гальмівні постсинаптичні потенціали. Отже, середній мозок - один із основних відділів ЦНС, який забезпечує підтримання нормального положення тіла і регуляцію рухів.

26 Сере́дній мо́зок — відділ головного мозку розташований між мостом (pons) і проміжним мозком, древній зоровий центр. Включено в стовбур головного мозку.

Вентральну частину складають масивні ніжки мозку, основну частину яких займають пірамідні шляхи, між ніжками знаходиться міжніжкова ямка,, з якої виходить III (окоруховий) нерв. У глибині міжніжкової ямки — задня продірявлена речовина.

Дорсальна частина — чотиригорбкова пластинка, дві пари горбків, верхні і нижні. Верхні, або зорові горбки трохи більші ніж нижніх, або слухових. Горбки пов'язані зі структурами проміжного мозку — колінчатими тілами, верхні — з латеральними, нижні — з медіальними. З дорзальної сторони на кордоні з мостом відходить IV (блоковий) нерв, відразу ж огинає ніжки мозку, виходячи на передню сторону. Чіткого анатомічного кордону з проміжним мозком немає, за ростральний кордон прийнята задня комісура.

Усередині нижніх горбків перебувають слухові ядра, туди йде латеральна петля. Навколо водопроводу Сильвія — центральна сіра речовина чорна субстанції.

У глибині покришки середнього мозку (під четверохолміе) знаходяться ядра окорухових нервів червоні ядра (червоне ядро, управління рухами) чорна речовина (чорної субстанції, ініціація рухів) ретикулярна формація.

Середній мозок є продовженням моста. На базальній поверхні головного мозку середній мозок відокремлюється від мосту досить чітко, завдяки поперечним волокнам мозку. З дорсальної поверхні середній мозок відмежовується від мосту мозку за рівнем переходу IV шлуночка у водопровід і нижніх горбків даху. На рівні переходу IV шлуночка у водопровід середнього мозку верхню частину IV шлуночка формує верхній мозковий парус, де утворюють перехрест волокна блокового нерва і переднього спіномозжечкового шляху.

У латеральних відділах середнього мозку в нього входять верхні мозочкові ніжки, які, поступово занурюючись у нього, утворюють перехрест зі середньою лінією. Дорсальная частина середнього мозку, розташована ззаду від водопроводу, представлена ​​дахом з ядрами нижніх і верхніх горбків.

Будова ядер нижніх горбків проста: вони складаються з більш-менш гомогенної маси нервових клітин середнього розміру, відіграючи істотну роль в реалізації функції слуху і складних рефлексів у відповідь на несподівані звукові подразнення. Ядра верхніх горбків організовані більш складно і мають шарувату будову, беручи участь у здійсненні «автоматичних» реакцій, пов'язаних із зоровою функцією, тобто безумовних рефлексів у відповідь на зорові подразнення. Крім того, ці ядра координують рухи тулуба, мімічні реакції, рухи очей, голови, вух і т. д. у відповідь на зорові стимули. Здійснюються ці рефлекторні реакції завдяки дахово-спиномозговому і дахово-бульбарному шляхам.

Вентральніше від верхніх і нижніх горбків даху знаходиться водопровід середнього мозку, оточений центральною сірою речовиною. У нижньому відділі покришки середнього мозку розташовується ядро ​​ блокового нерва, а на рівні середнього і верхнього відділів — комплекс ядер окорухового нерва. Ядро блокового нерва, що складається з нечисленних великих багатокутних клітин, локалізується під водопроводом на рівні нижніх горбків. Ядра окорухового нерва являють собою комплекс, до якого входять головне ядро ​​окорухового нерва, великоклітинне, подібне за морфології до ядер блокового і відвідного нервів, дрібноклітинне непарне центральне заднє ядро ​​і зовнішнє дрібноклітинне додаткове ядро. Ядра окорухового нерва розташовуються в дахові середнього мозку у середній лінії, вентральніше водопроводу, на рівні верхніх горбків даху середнього мозку.

Важливими утворами середнього мозку є також червоні ядра і чорна речовина. Червоні ядра розташовуються вентролатеральніше центральної сірої речовини середнього мозку. У червоних ядрах закінчуються волокна передніх мозочкових ніжок, кірково-червоноядерні волокна і волокна з утворень стріопаллідарної системи. У червоному ядрі розпочинаються волокна червоноядерно-спинномозкового, а також червоноядерно-оливного шляхів, волокна, що йдуть в кору великого мозку. Таким чином, червоне ядро ​​є одним з центрів, що беруть участь у регуляції тонусу і координації рухів. При ураженні червоного ядра і його шляхів у тварини розвивається так звана децеребраційна ригідність. Вентральніше від червоного ядра розташовується чорна речовина, яка ніби відокремлює дах середнього мозку від його основи. Чорна речовина також має стосунок до регуляції м'язового тонусу.

Основа ніжки середнього мозку складається з волокон, які сполучають кору великого мозку і інші утвори кінцевого мозку з нижчими утворами мозкового стовбура та спинного мозку. Велика частина основи зайнята волокнами пірамідного шляху. При цьому в медіальній частині розташовуються волокна, що йдуть з лобових областей півкуль великого мозку до ядер моста і довгастого мозку, латеральніше — волокна пірамідного шляху, в самих латеральних відділах — волокна, що йдуть з тім'яної, скроневої і потиличної областей півкуль великого мозку до ядер моста.

Дата добавления: 2015-12-15 | Просмотры: 1456 | Нарушение авторских прав