АкушерствоАнатомияАнестезиологияВакцинопрофилактикаВалеологияВетеринарияГигиенаЗаболеванияИммунологияКардиологияНеврологияНефрологияОнкологияОториноларингологияОфтальмологияПаразитологияПедиатрияПервая помощьПсихиатрияПульмонологияРеанимацияРевматологияСтоматологияТерапияТоксикологияТравматологияУрологияФармакологияФармацевтикаФизиотерапияФтизиатрияХирургияЭндокринологияЭпидемиология

Дроблення і бластуляція

Після запліднення в період дроблення яйце послідовне багато разів ділиться спочатку на великі, потім на все дрібніші клітини — бластомери; далі утворюється багатоклітинний зародок (звичайно з порожниною усередині) — бластула. В результаті дроблення створюються умови для виникнення відмінностей між частинами зародка — диференціалізація. Клітини, що утворилися з різних ділянок яйця, отримують неоднакову цитоплазму (що визначає первинне диференціювання) і стають здібними до пересувань, що забезпечує формування органів майбутнього організму.

Гаструляція

Під час гаструляції відбувається відособлення зародкових листків, розташованих шляхом різних переміщень так, що усередині виявляється ентодерма, зовні ектодерма, а між ними мезодерма. Гаструляція протікає у різних тварин по-різному, але в результаті неї створюється загальний план будови організму, схожий навіть у віддалених в систематичному відношенні груп тварин.

Органогенез

В період органогенезу зародкові листки розділяються на зачатки органів і систем; великі зачатки диференціалізуються на дрібніші, і таким чином створюється усе складніша структура цілого організму. Органогенез досягається в основному за рахунок клітинних переміщень і диференціалізації самих клітин. Для виходу зародків з оболонок або народження в кінці зародкового розвитку синтезується фермент, який розчиняє оболонки, з'являються пристосування, що допомагають розбити шкаралупу тощо.

Онтогене́з (від грец.— буття й— походження, народження) — індивідуальний розвиток організму з моменту утворення зиготи до природної смерті.

У багатоклітинних тварин у складі онтогенезу прийнято розрізняти фази ембріонального (під покровом яйцевих оболонок) і постембріонального (за межами яйця) розвитку, а у живонародних тварин — пренатальний (до народження) і постнатальний (після народження) онтогенез.

У багатоклітинних рослин до ембріонального розвитку відносять процеси, які відбуваються в зародковому мішку насіннєвих рослин.

Термін «онтогенез» вперше був введений Ернстом Геккелем в 1866 році. В ході онтогенезу відбувається процес реалізації генетичної інформації, отриманої від батьків.

29 Вегетативна нервова система — у ссавців частина нервової системи, яка керує мимовільними діями гладких м'язів (стравоходу, кровоносних судин), серця і залоз. Функцією автономної нервової системи є підтримка гомеостазу — сталості внутрішнього середовища організму. Вона не підкоряється свідомості, хоча й підпорядкована спинному та головному мозку.Звичайно вегетативна нервова система поділяється на два підрозділи: симпатичну та парасимпатичну системи. Третя, ентерична, система, що іннервує травні органи та здебільшого незалежна від центральної нервової системи, також іноді вважається частиною автономної нервової системи.Симпатична система відповідає за стрес, збільшуючи серцебиття, кров'яний тиск, цілком готуючи тіло до дій. Парасимпатична система важливіша, коли тіло перебуває у стані спокою. Вона сповільнює серцебиття, знижує кров'яний тиск, стимулює травну систему.Більшість органів іннервується як симпатичним, так і парасимпатичним відділами вегетативної нервової системи. Парасимпатичний відділ не іннервує посмуговані м’язи, гладкі м’язи матки, більшість кровоносних судин, сечоводи, потові залози, волосяні фолікули шкіри, селезінку, надниркові залози та гіпофіз.Вегетативна нервова система не має своїх особливих аферентних, чутливих шляхів. Чутливі імпульси від органів йдуть у складі чутливих волокон, які є спільними для вегетативної та соматичної нервових систем. Вищий контроль та регуляція функцій вегетативної нервової системи, як і соматичної, відбувається за рахунок кори півкуль великого мозку.Соматична та вегетативна нервові системи відрізняються не лише за функцією, а й за будовою, а саме: соматичні рухові волокна виходять із спинного мозку сегментарно, а вегетативні волокна виходять лише з певних центрів: мезенцефалічного, бульбарного (парасимпатичні ядра черепних нервів у ромбоподібній ямці), які об’єд нані в краніальний відділ; тораколюмбального (бічні роги протягом сегментів від CVIII до LII-III), сакрального (бічні роги протягом сегментів SII-IV).Тораколюмбальний відділ належить до симпатичного відділу, а краніальний і сакральний – до парасимпатичного.Соматичні нервові волокна мають добре помітну м’якотну оболонку, а у вегетативних вона відсутня.Тіла клітин соматичних нейронів знаходяться у передніх рогах спинного мозку, а їхні відростки (аксони), не перериваючись, досягають скелетних м’язів. Нервові відростки вегетативних нейронів перериваються у вегетативних вузлах. Отже, тут є передвузлові (прегангліонарні) і післявузлові (постгангліонарні) волокна.Найпростіша рефлекторна дуга соматичної нервової системи складається з двох нейронів, а вегетативної – з трьох (є вставний нейрон); її еферентна ланка складається не з одного, а з двох нейронів.

30 Мале коло. Мале коло кровообігу включає в себе легеневий стовбур і дві пари легеневих вен.Він починається в правого шлуночка легеневим стовбуром, а потім розгалужується на легеневі вени, що виходять з воріт легенів, як правило, по дві з кожного легені. Виділяють праві і ліві легеневі вени, серед яких розрізняють нижню легеневу відень і верхню легеневу відень. Вени несуть легеневих альвеол венозну кров. Збагачується киснем в легені, кров повертається з легеневих вен в ліве передсердя, а звідти надходить в лівий шлуночок. Велике коло. Велике коло кровообігу починається аортою, що виходить з лівого шлуночка. Звідти кров надходить в крупні судини, які прямують до голови, тулуба і кінцівок. Крупні судини гілкуються на дрібні, які переходять у внутриорганные артерії, а потім в артеріоли, прекапиллярные артеріоли і капіляри. За допомогою капілярів здійснюється постійний обмін речовин між кров'ю і тканинами. Капіляри об'єднуються і зливаються в посткапиллярные венули, які, у свою чергу об'єднуючись, утворюють дрібні внутриорганные відня, а на виході з органів - позаорганнi відня. Позаорганнi вени зливаються у великі венозні судини, утворюючи верхню і нижню порожнисті відня, по яких кров повертається в праве передсердя. Функції. Мале коло кровообігу – газообмін. Велике коло кровообігу - тканинне дихання, тканинне травлення.

31 Ретикулярна формація — структура головного мозку, що знаходиться у стовбурі і пролягає від довгастого мозку через міст до середнього мозку. Складається переважно із білої речовини, в якій нещільно розкидані групи тіл нейронів. Ці нейрони формують три колонки: посередині розташовані ядра шва, обабіч від них — медіальна та латеральна група ядер. Ретикулярна система має дві основні функціональні частини: ретикулярну активаційну систему, що підтримує інші ділянки головного мозку у стані збудження та відфільтровує несуттєві сенсорні стимули, та рухову частину, серед функцій якої є допомога у регуляції грубих рухів кінцівок, а також вегетативних функцій, таких як дихання, розширення та звуження судин. Нейрони ретикулярної формації мають від одно до шести розгалужених дендритів та один аксон, розділений на дві гілки: одна із них входить до низхідних рухових ретикулоспінальних провідних шляхів, інша — до висхідних еферентних шляхів. До нейронів сітчастого утвору підходять колатералі від більшості провідних шляхів, що проходять через стовбур мозку, як висхідних, так і низхідних.Майже всі нейрони ретикулярної формації полісенсорні, тобто здатні реагувати на різні за природою сенсорні стимули — зорові, слухові, больові тощо. Також для них характерна висока хімічна чутливість, зокрема догуморальних чинників, що постійно деполяризують їхні мембрани, підвищуючи таким чином збудливість. Пригнічуючий ефект на ці нейрони мають снодійні препарати та транквілізатори, тому їх неможливо досліджувати піднаркозом.Нервові клітини сітчастого утвору мають високу тонічну активність, майже всі вони генерують приблизно по 5—10 нервових імпульсів на секунду, при чому аферентні сигнали можуть збільшувати або зменшувати цю частоту.

32 Кров постійно рухається завдяки неперервній роботі серця. Серце — порожнистий м'язовий орган завбільшки з кулак людини. Воно розташоване ліворуч від центра грудної клітки, в серцевій сумці. БУДОВА СЕРЦЯ 1 — аорта; 2 — легеневий стовбур; 3 — легеневі вени; 4 — ліве передсердя; 5 — клапан аорти; 6 — митральний клапан; 7 — перегородка; 8 — перикард; 9 — міокард; 10 — лівий шлуночок; 11 — правий шлуночок; 12 — нижня порожниста вена; 13 — тристулковий клапан; 14 — клапан легеневого стовбура; 15 — ендокард; 16 — праве передсердя; 17 — легеневі вени; 18 — верхня порожниста вена. Ліва і права половини серця розділені суцільною перегородкою. У лівій знаходиться артеріальна кров, у правій — венозна. Горизонтальною перегородкою серце розділене на верхню і нижню частини, тому воно має чотири камери: дві верхні — передсердя, дві нижні, товстостінні — шлуночки. Ріст серця перебуває у тісному зв’язку із загальним ростом тіла дитини. У новонародженої дитини серце має кулясту форму, розмішене значно вище, ніж у дорослої людини, займаючи поперечне положення. Через відносно великі розміри воно займає значний об’єм грудної порожнини. Шлуночки і клапани недорозвинуті. Найбільш енергійно серце росте в перші два роки життя та в кінці підліткового періоду. За перші 8 місяців маса серця збільшується в два рази, у 3 роки вона потроюється. Зростання ваги серця у дівчат відбувається швидше і менш рівномірно, ніж у хлопчиків. Серцевий цикл Серце перебуває в постійній ритмічній активності: скорочення і стискання серця змінюється розслаблення і заповнення його кров’ю. Період, що охоплює одне скорочення і одне розслаблення серця називають серцевим циклом. У стані спокою серцевий цикл триває 0,8 сек., під час фізичного навантаження чи стресу — вдвічі менше. Частота серцевих скорочень залежить від віку людини: у новонароджених вона становить 140 уд./хв., у дорослої людини — 75 уд./хв. У юнаків статеве дозрівання закінчується пізніше ніж у дівчат, тому у юнаків максимум роботи серця припадає на 17-18 років, а у дівчат — у 15-16 років.

33. Анатомія та фізіологія екстра пірамідної системи, зв*язна із руховими шляхами.

Анатомія та фізіологія екстра пірамідної системи, зв’язана із руховими зв’язками. Рівні: 1. Кірковий2. Підкірковий 3. Стовбуровий 4. Спінальний. Палідарний відділ філогенетично більш старий, розвивається з поміжного мозку, є найвищим органом, що керує руховою функцією у риб, структури, які входять до його складу бідні на клітинні елементи, та багаті на мієлін, кальцій, залізо. Стріарний відділ - вперше з’являється у амфібій, є основним керуючим рухами органом у птахів, розвивається з кінцевого мозку, його структури багаті на клітинні елементи. Зв’язки Зв’язок палідарного відділу та стріарного відділу здійснюється за допомогою наступних шляхів: - нігростріарного - стріонігрального льмування. - афарентнізв’язки. - еферентні зв’язки. Функція 1. створює передумови для здійснення рухових актів, готує м’язи до дії 2. приймає участь в забезпеченні пози 3. автоматизовує несвідому регуляцію свідомих рухів 4. забезпечує автоматизовані, стереотипні рухи, а також рефлекторні захисні рухи. 5. забезпечує рухові прояви емоцій.

34 Опорно рухова система складає приблизно половину маси тіла людини. Скелет – це каркас, що складається з кісток, які захищають життєво важливі органи і служать опорою для них, забезпечуючи їх фіксацію в певному місці. М’язи, змінюючи свою довжину, змінюють взаємне розташування частин скелету і таким чином забезпечують пересування, і виконання різних видів діяльності. Дитина народжується, маючи опорно-рухову систему, що досить сильно відрізняється від дорослих. Справа в тому, що сформована кістка вже практично не змінює своїх розмірів і здатна тільки на регенерацію при переломах та ушкодженнях. У дітей різного віку ріст кісток забезпечується тим, що скелет не пройшов стадію окостеніння і практично всі кістки мають хрящові ділянки, які і є зонами росту.Рух стимулює розвиток організму в цілому, а набуття певних рухових навичок потребує певного тренування – поступово дитина вчиться сидіти, ходити, підтримувати і зберігати поставу. Завдяки тренуванню будь-яку з рухових навичок можна довести до автоматизму. В той же час тренування і фізичні навантаження повинні чітко дозуватись в залежності від віку і можливостей дитини, щоб не завдати шкоди організму. У підлітковому віці опорно-рухова система швидко росте, що спричиняє дискоординацію рухів. Вікові зміни у старечому віці спостерігаються з боку хребта, його зв’язок, з боку кісток І полягають в розвитку дистрофічних та деструктивних порушень.

35 Функції крові:

Транспортна, Поживна — кров розносить по тілу поживні речовини від кишечника або з місць їх накопичення. Видільна -полягає у видаленні з клітин та тканин організму кінцевих продуктів обміну речовин.Дихальна — перенос кисню від легень до тканин та вуглекислого газу від тканин до легень;
Регуляторна — кров розносить по організмові фізіологічно активні речовини, які регулюють та об'єднують діяльність різних органів та систем, тобто здійснює гуморальну регуляцію функцій організму.Терморегуляторна, тобто збереження сталості температури тіла. Кров, рівномірно розподіляючись в організмі, створює умови або для тепловіддачі, або для збереження тепла.Захисна —здатність крові до згортання, внаслідок чого припиняється кровотеча.Гомеостатична -досягається завдяки тому, що кров, омиваючи усі органи і тканини, здатна нормалізувати склад внутрішнього середовища під контролем нервової системи. Кров — це рідка сполучна тканина, що складається з рідкої міжклітинної речовини — плазми і формених елементів — еритроцитів, лейкоцитів та тромбоцитів.Плазма містить 90–92 % води, 7–8 % білків, 0,12 % глюкози, до 0,8 % жирів, 0,9 % солей. Найбільше значення мають солі натрію, калію та кальцію. Білки плазми виконують такі функції: підтримують осмотичний тиск, водний обмін, надають крові в’язкості, беруть участь у зсіданні крові (фібриноген) та реакціях імунітету (антитіла). Плазма, в якій відсутній білок фібриноген, називається сироваткою.

36 Вчення про аналізатори І.П. Павлов створював на основі єдності центру та периферії. Аналізатор він розглядав як єдину складну й організовану динамічну систему, до якої входять рецепторний апарат (периферійний відділ аналізатора), аферентні нейрони і провідні шляхи (провідниковий відділ) та ділянки кори півкуль великого мозку (центральний кінець аналізатора).Периферійний відділ аналізатора представляють органи чуття із закладеними в них рецепторами, за допомогою яких людина пізнає навколишній світ, одержує інформацію про нього. Вони називаються органами зовнішнього чуття, або екстерорецепторами. Розрізняють шість екстерорецепторів: дотику і тиску, гравітації (земного тяжіння), зору, слуху, смаку та нюху. Крім того, є рецептори, що відображають рухи окремих частин тіла і стан внутрішніх органів: м'язо-во-суглобове чуття, рівновага, відчуття органів. До них на-лежать нропріорецептори й інтерорецептори, які сприйма-ють нервові імпульси з внутрішніх органів і судин. їх опи-сано в розділах про опорно-руховий апарат, шкіру.У центральному відділі аналізатора нервові імпульси набувають нових якостей та відображаються в свідомості у вигляді відчуття. На основі відчуття формуються складніші суб'єктивні образи: сприймання (психічний процес відобра-ження дійсності, який створює суб'єктивний образ об'єктивного світу), уявлення (образ предмета або явища матеріаль-ного світу, відтворений у свідомості на основі минулих впли-вів на органи чуття), мислення (абстрактне, узагальнене пізнання явищ зовнішнього світу, їхньої сутності шляхом ана-лізу та синтезу, суджень та висновків).

37.Види м*язів, особливості їх онтогенезу. Роль фізичної активності у розвитку м*язової тканини

М'язи виконують рухову функцію. У організмі людини для здійснення різних рухів є три види м’язової тканини: скелетна, гладенька та серцева. Скелетні м’язи утворені посмугованою м’язовою тканиною. Скелетні м’язи скорочуються за бажанням людини, довільно. Серцевий м’яз складається з особливого виду по смугованих м’язових волокон і скорочується весь одночасно. Гладенькі м’язи розташовані у внутрішніх органах і стінках кровоносних судин, їхні рухи мимовільні.М’язова система людини поділяється на групи відповідно до частин тіла: м’язи голови, шиї, тулуба, верхніх і нижніх кінцівок. М’язи голови поділяються на жувальні та мімічні. М’язи шиї здійснюють нахили і повороти голови. М’язи тулуба, що виконують різноманітні функції, поділяються на м’язи грудей, спини, живота. М’язи верхніх кінцівок поділяються на м’язи плечового пояса і м’язи вільної верхньої кінцівки. Найсильніший м’яз плечового пояса — дельтоподібний — забезпечує підняття руки до горизонтального положення. Інші м’язи передпліччя викликають згинання і розгинання кисті. М’язи нижніх кінцівок поділяються на м’язи тазового пояса і м’язи вільної нижньої кінцівки. М’язи тазостегнової ділянки зумовлюють згинання і розгинання в кульшовому суглобі, нахил тулуба вперед, підтримують тіло у вертикальному положенні тощо. Чотириголовий і двоголовий м’язи беруть участь у згинанні і розгинанні колінного суглоба. М’язи, які приводять у рух стопу і пальці, розташовані на гомілці. У кожному русі беруть участь декілька груп м’язів. М’язи однієї групи скорочуються одночасно. М’язи протилежної групи в цей час розслабляються. Формування м’язів відбувається в основному у внутрішньоутробний період. Після народження окремі м’язові групи ростуть нерівномірно. У немовлят насамперед розвиваються м’язи, що забезпечують смоктання, м’язи живота, діафрагма.

38 Шлу́нок — це розширена ділянка травної трубки, здатна тривалий час утримувати значну кількість їжі, допоки відбудеться перетравлення поживних речовин. Анатомія У шлунку виділяють кардіальну, фундальну і пілоричну частини, шлунка, передню і задню стінки, велику й малу його кривизну. Слизова оболонка шлунку характеризується гетерогенність клітинного складу шлункових залоз: головні клітини виділяють ферментишлункового соку. Основна травна функція шлунку полягає в гідролізібілків. Крім того, в ньому продовжується перетравлення вуглеводів. Фізіологія У шлунку продовжується дія ферментів слини, і їжа зазнає подальшої хімічної та механічної обробки. Хімічна обробка їжі відбувається внаслідок дії на неї шлункового соку. Фермент шлункового соку розщеплює складні білки на простіші молекули амінокислот. Шлунковий сік містить також ферменти, які розщеплюють жири. Слиз захищає стінки шлунка від дії соляної кислоти та від самоперетравлювання власними білковими ферментами. Велике значення для процесів травлення в шлунку має соляна кислота. Вона активує білкові ферменти, які виділяються із залоз у неактивному стані; стимулює рухову активність шлунка, вбиває бактерії і припиняє гнильні процеси. Але як висока, так і низька кислотність порушують травлення в шлунку, призводять до низки хвороб.

39. Екстра- пірамідна система стрруктура, функції, зв*язки із руховими шляхами.

Екстра-пірамідна система структура, функції, зв’язки з руховими шляхами. Екстрапірамідна система - сукупність структур (утворень) головного мозку, що беруть участь в управлінні рухами, підтримці м'язового тонусу і пози, минаючи кортікоспінальних систему. Структура розташована у великих півкулях і стовбурі головного мозку. Екстрапірамідна система складається з наступних структур головного мозку: базальні ганглії, червоне ядро, інтерстиціальне ядро, тектум, чорна субстанція, ретикулярна формація моста і довгастого мозку, ядра вестибулярного комплексу, мозочок, премоторначастина кори, смугасте тіло. Функції 1. створює передумови для здійснення рухових актів, готує м’язи до дії, 2. приймає участь в забезпеченні пози, 3. автоматизовує несвідому регуляцію свідомих рухів, 4. забезпечує автоматизовані, стереотипні рухи, а також рефлекторні захисні рухи. 5. забезпечує рухові прояви емоцій.

40 = 1 однакові запитання

41 Проміжний мозок— відділ головного мозку. Розміщений вище від середнього мозку під мозолистим тілом. Зверху і з боків прикритий і зростається з півкулями кінцевого мозку. До складу проміжного мозку входять зорові горби(талямус оптикус),надгорбова ділянка(епіталямус),загорбова ділянка(метаталямус),підгорбова ділянка.(гіпоталямус).Порожниною проміжного мозку є третій шлуночокї. Це щілиноподібний простір, розміщений в серединній площині між зоровими горбами. Внизу третій шлуночок переходить у водопровід Сільвія, а зверху через парні отвори сполучається з бічними шлуночками великих півкуль. Зорові горби — найбільші утворення проміжного мозку яйцеподібної форми, що прилягають до великих півкуль. Задні розширені частини їх називають подушками. Медіальні поверхні зорових горбів (правого і лівого), звернені одна до одної, утворюють бічні стінки шлуночка. Зорові горби переважно складаються із сірої речовини, що прошарками білої речовини поділені на ядра, які є підкірковими центрами чутливості всього тіла людини. Зорові горби нервовими волокнами з'єднані з різними відділами кори головного мозку. Вся інформація (крім нюхової), яка йде до кори головного мозку, обов'язково проходить через зорові горби. Крім того, зорові горби з'єднані з блідою кулею, що розташована зовні від них і є підкірковим руховим центром. Отже, від зорових горбів чутливі шляхи продовжуються частково до підкіркових ядер великих півкуль (бліда куля), частково-безпосередньо до кори.Подушки зорових горбів є підкірковими зоровими центрами. Підгорбова ділянка Підгорбова ділянка(гіпоталямус)-розміщена безпосередньо під зоровими горбами, утворюючи нижню стінку третього шлуночка. Їх добре видно на основі головного мозку. До підгорбової ділянки входять лійка,гіпофіз, соскоподібні тіла, складається із власне підталамічної ділянки та цілого ряду утворів, що розташовані на основі мозку. Сюди належать: ї сірий горб, лійка, на якій знаходиться гіпофіз, та соскоподібні тіла.В підталамічній ділянці є ядра з нервовими клітинами, що мають здатність виділяти секрет (нейросекрет).Останній по аксонах нервових клітин надходить у задню частку гіпофіза, а потім у кров.Передня частка гіпофіза за допомогою особливої системи кровоносних судин пов’язана із ядрами заднього відділу підгорбової ділянки.Гіпоталамус розглядається як центр, що інтегрує діяльність вісцеральної системи, іннервує органи й тканини, а також відповідає за сталість внутрішнього середовища. Його головною функцією є підтримка гомеостазу в організмі. Функції гіпоталамуса: 1.Інтеграція всіх вегетативних функцій; 2.Регуляція ендокринної системи; 3.Забезпечення інстинктивних потреб (голод, спрага, статевий потяг); 4.Участь в емоціях (страх, гнів); 5.Регулювання ритмів ендокринних секрецій та ритму активності; 6.Інтеграція вегетативних функцій з усіма складними реакціями організму. Порушення При порушенні функції таламуса на першому плані стоїть погіршення чутливості, перш за все глибокою, на контралатеральной половині тіла. Послідовність і точна локалізація тактильних імпульсів сприймаються пацієнтом нечітко. При дотику, а іноді й спонтанно, спостерігаються пекучі болі.До клінічних ознаках ураження гіпоталамуса відносяться важкі порушення вегетативних функцій- Порушення терморегуляції- Порушення водного балансу - Порушення циклу сон-неспання

42 Склад сечі в нормі та при патології. Швидкість утворення сечі й її склад залежать від величини діурезу, м'язової активності, перетравлювання і ряду інших факторів. Тому склад сечі досліджують, головним чином, у добовій, тобто зібраній за 24 г сечі.

Об'єм сечі, яка виділяється здоровою дорослою людиною, складає від 600 до 2500 мл. Виділення великого об'єму (поліурія) свідчить про захворювання, наприклад, цукровим або нецукровим діабетом та ін.

Олігурія - зменшення об'єму сечі може спостерігатися у разі захворювання нирок, зневоджування організму, серцевій недостатності, під час лихоманки.

Колір сечі - солом'яно-жовтий або янтарний, залежить від наявності пігменту урохрому.

Дуже темна сеча спостерігається у разі екскреції білірубіну.

Нормальні осади. Свіжовиділена сеча, як правило, прозора. Під час стояння іноді утворюється осад у вигляді пластівців, який складається з невеликих кількостей нуклеопротеїнів або мукопротеїнів та епітеліальних клітин сечостатевих шляхів. Якщо сеча лужна, може утворюватися осад із суміші фосфатів кальцію й амонійного-магнієвого фосфату (потрійний фосфат); іноді випадають в осад оксалати й урати, які розчиняються внаслідок підкислення. Із кислої сечі може випадати в осад сечова кислота.

рН сечі може змінюватися від 4,6 до 8,0. Переважно рН свіжови-діленої сечі коливається в межах 5,5-6,5. Кисла реакція продуктів, які виділяються з сечею у разі нормального змішаного харчового раціону, зумовлена сірчаною кислотою, яка утворюється, головним чином, унаслідок метаболізму сірковмісних амінокислот і фосфорною кислотою, котра утворюється з нуклеїнових кислот, фосфопротеїнів та фосфогліцеридів.

У людей, які перебувають на молочній дієті, рН сечі близько 6,0. У разі дієти, що складається в основному з овочів і фруктів, спостерігається виділення лужної сечі.

Аніони й катіони сечі. Головним аніоном сечі є СГ. Під час вживання дієти з низьким вмістом солі, С1- майже зникає із сечі. Максимальна кількість іонів С1- може досягати 340 мекв/л за добу.

Практично весь фосфор сечі знаходиться в складі ортофосфату, кількість якого коливається в залежності від його вмісту в їжі. Виділення фосфату з сечею може зростати внаслідок ацидозу, алкалозу та первинного або вторинного гіперпаратиреоідозу. Зменшене виділення фосфату може спостерігатися у разі ураження нирок, під час вагітності, а також унаслідок діареї через порушення абсорбції його в кишечнику.

Близько 80\% загальної кількості сірки в сечі наявні у вигляді Б042- та їх кількість залежить від надходження сірковмісних амінокислот. Частина етерифікованого Б042- наявна в сечі в складі оліго-сахаридів і ефірів із фенольними сполуками.

Головними катіонами сечі є та К+. Загальна кількість що виділяється із сечею, коливається в межах 2,0-4,0 г на добу, а К+ -1,5-2,0 г на добу. Максимуми виділення цих катіонів не встановлено, але максимальна концентрація іонів у сечі становить близько 340 мекв/л, а К+ - близько 200 мекв/л і спостерігається тільки після введення великих кількостей гіпертонічних розчинів.

Щоденне виділення з сечею Са2+ і Мц^ коливається в межах від 0,1 до 0,3 г. Кількість іонів 1ЧН4+ може коливатися від дуже малих значень при алкалозі до 5 г азоту аміаку на добу у разі важкого ацидозу. Як правило, виділяється від 0,5 до 1,0 г за добу.

Органічні компоненти нормальної сечі: сечовина, сечова кислота, креатин, креатинін, амінокислоти, пігменти.

Сечовина - головний азотистий компонент сечі. У нормі її виділяється 333-583 ммоль на добу, що становить 60-80\% загального азоту сечі. Підвищене виділення сечовини спостерігається внаслідок голодування, опіків, травм, атрофії тканин тощо, тобто під час посилення процесів катаболізму білків. Знижене виділення має місце у разі ураження печінки і порушенні фільтрації плазми в клубочках нирок. В останньому випадку відбувається затримка сечовини в крові (азотемія). Низьке виділення сечовини можливе в період росту організму, а також під час застосування препаратів анаболічної дії.

Сечова кислота в нормі виділяється в кількості 2,35-5,9 ммоль на добу. Підвищене виділення сечової кислоти спостерігається внаслідок лейкемії, гепатиту і подагри, а також після введення аспірину, кортикостероїдів та деяких інших препаратів.

Креатинін і креатин. У нормі за добу із сечею виділяється близько 4,4-17,6 ммоль креатиніну. Вміст креатиніну в сечі безпосередньо пов'язаний з м'язовою масою. Це виражається креатиніновим коефіцієнтом -кількістю виділеного за 24 години креатиніну (у міліграмах) у перерахунку на 1 кг маси тіла. У чоловіків цей коефіцієнт коливається від 18 до 32, у жінок - від 10 до 25; він має невелике значення у огрядних і астенічних осіб і велике - у осіб із розвиненою мускулатурою.

Виділення креатину має місце, головним чином, у дітей, у жінок під час вагітності і в ранньому післяпологовому періоді. У разі зменшення маси м'язів унаслідок негативного азотистого балансу виділення креатину зростає, а креатиніну падає, але сумарне виділення цих речовин у цілому постійне. Така картина спостерігається, наприклад, під час голодування, діабету, гіпертиреозу, лихоманки.

Гіпурова кислота (бензоїлгліцин). Ця сполука вперше була виявлена в сечі кобили. Уся введена з їжею бензойна кислота, а також продукти метаболізму препаратів саліцилової кислоти, виділяються у вигляді гіпурової кислоти. На бензойну кислоту багаті фрукти, ягоди, салат, овочі. Оскільки гіпурова кислота утворюється в печінці, як і інші так звані парні сполуки, швидкість виділення гіпурової кислоти після введення бензойнокислого натрію використовується на практиці як показник так званої «функції хімічного захисту печінки».

Індикан. Виділяється з сечею, утворюється в товстому кишечнику внаслідок дії бактерій на триптофан (гниття); внаслідок цього утворюється індол, який після всмоктування надходить до печінки, окислюється до індоксилу й утворює сульфатний ефір у результаті реакції з ФАФС (3'-фосфоаденозин-5'-фосфосульфат). З сечею виділяється калієва сіль сульфатного ефіру індоксилу - індикан у кількості 5-25 мг/доб. Підвищене виділення індикану спостерігається під час ахлоргідрії внаслідок зниження бактерицидної дії шлункового соку, а також у разі непрохідності кишечника або обтураційної жовтяниці.

Амінокислоти. У нормі з сечею виділяється близько 0,29-5,35 ммоль/доб амінокислот (за азотом). Найбільше в сечі міститься гліцину, гістидину та аланіну.

Гіпераміноацидурія може мати місце внаслідок опіків, цукрового діабету, м'язової дистрофії, захворюваннь печінки та ін.

Зустрічається спадкова гіпераміноацидурія як наслідок дефекту біл-ків-переносників амінокислот у проксимальних канальцях нирок. У разі порушення обміну амінокислот у тканинах відбувається виділення з сечею деяких продуктів їх обміну, які в нормі не екскретуються (гомогенти-зинової кислоти - під час алкаптонурії, фенілпіровиноградної, фенілоц-тової, фенілмолочної кислот - при фенілкетонурії тощо).

Молочна й піровиноградна кислоти в нормі екскретуються з сечею в кількостях, що відповідно дорівнюють 1,1 і 0,11 ммоль/доб. Підвищений вміст молочної кислоти в сечі спостерігається під час інтенсивної м'язової роботи та гіпоксії. Підвищення екскреції піровиноградної кислоти з сечею має місце внаслідок цукрового діабету та гіповітамінозу В1.

43 Обмін речовин— сукупність хімічних реакцій, що відбуваються в живих організмах. Метаболізм поділяється на дві гілки: катаболізм (дисиміляція або енергетичний обмін), що включає реакції розщеплення складних органічних речовин до простіших, яке супроводжується їх окисненням і виділенням корисної енергії, та анаболізм (асиміляція або пластичний обмін) — реакції синтезу необхідних клітині речовин, у яких енергія, отримана у катаболічних реакціях, використовується.Майже всі метаболічні реакції пришвидшуються ферментами — каталізаторами білкової природи. Ферменти не тільки роблять можливим швидке протікання у клітині великої кількості реакцій, що за інших умов потребували би дуже високих температур або/і тиску, а й дозволяють регулювати їх за потреби. Реакції каталізовані ферментами часто об'єднуються у послідовності, де продукт однієї стає субстратом для наступної, такі серії реакцій називаються метаболічними шляхами. Метаболічні шляхи в свою чергу поєднуються між собою, утворюючи складні розгалужені сітки.Важливою характеристикою основних метаболічних шляхів та їх компонентів є те, що вони є спільними для більшості живих організмів, що свідчить про єдність походження живої природи. Проте певні особливості метаболізму має не тільки кожен вид, а й окремі особини в межах виду. Ферменти — органічні каталізатори білкової або РНК природи, які утворюються в живих організмах, здатних прискорювати перебіг хімічних реакцій в організмі. Ферменти каталізують більшість хімічних реакцій, які відбуваються у живих організмах. Вони можуть мати від одного до кількох поліпептидних ланцюгів — субодиниць. Кожен із ферментів має один або більше активних центрів, які визначають специфічність хімічної реакції, що каталізується даним ферментом. Крім активного центру деякі ферменти мають алостеричний центр, який регулює роботу активного центру. Ферментативна реакція також може регулюватися іншими молекулами, як білкової природи, так й іншими — активаторами та інгібіторами.Всі біохімічні реакції відбуваються за участю ферментів за нормальним тиском, температурою, у слабокислому, нейтральному чи слаболужному середовищі.

44 Кінце́вий мо́зок — є найрозвиненішою і у філогенетичному відношенні новою частиною головного мозку, що безпосередньо пов'язана з найбільш складними проявами психічної та інтелектуальної діяльності людини. Кінцевий мозок розвивається з переднього мозкового міхура, складається з сильно розвинених парних частин — правої і лівої півкулі і з'єднує їх серединні частини. Півкулі розділені поздовжньою щілиною, в глибині якої лежить пластинка білої речовини, що складається з волокон, що з'єднують дві півкулі, — мозолисте тіло. Під мозолистим тілом знаходиться звід, що представляє собою два вигнутих волокнистих тяжа, які в середній частині з'єднані між собою, а спереду і ззаду розходяться, утворюючи стовпи і ніжки зводу. Спереду від стовпів зводу знаходиться передня спайка. Між передньою частиною мозолистого тіла і зведенням натягнута тонка вертикальна пластинка мозкової тканини — прозора перегородка.Півкулі великого мозку покриті зверху корою мозку — шаром сірої речовини, утвореного нейронами з понад 50 різновидів. Під корою у великих півкулях знаходиться біла речовина, що складається мієлінізованих волокон, більша частина яких з'єднує кору великих півкуль з іншими відділами і центрами головного мозку. В глибині білої речовини знаходяться скупчення сірої речовини — базальні ганглії. Шар білої речовини, що зветься внутрішньою капсулою, відмежовує півкулі від таламусів проміжного мозку. Великі півкулі головного мозку Передній мозок у людини складається із сильно розвинутих півкуль і середньої частини, що з'єднує їх. Права і ліва півкулі відділені одна від одної глибокою щілиною, на дні якої лежить мозолисте тіло. Поверхня великих півкуль утворена сірою речовиною—корою, під якою знаходиться біла речовина з підкірковими ядрами. Загальна поверхня кори великих півкуль становить 2000—2500 см2, товщина її—2,5—3 мм. У ній нараховується від 12 до 18 млрд. нейронів, розташова­них шістьма шарами. Більше 2/3 поверхні кори приховано в гли­боких борознах між опуклими звивинами. Три головні борозни— центральна, бічна і тім'яно-потилична—поділяють кожну півку­лю на чотири частини: лобову, тім'яну, потиличну і скроневу. Нижня поверхня півкуль і стовбурна частина мозку називаєть­ся основою мозку. Найважливіші зони кори—рухова, чутлива, зорова, слухова, нюхова. Рухова зона розташована в передній центральній звивині перед центральною борозною лобової частки, зона шкірно-м'язової чутливості — за центральною борозною, у задній цент­ральній звивині тім'яної частини. Зорова зона зосереджена в потиличній зоні, слухова — у верхній скроневій звивині скроне­вої частини, нюхова і смакова — у передньому відділі скроневої частини. Кора великих півкуль виконує функцію вищого аналізатора сигналів від усіх рецепторів тіла і синтезу відповідних реакцій у біологічно доцільний акт. Вона є вищим органом координа­ції рефлекторної діяльності й органом набуття тимчасових зв'язків — умовних рефлексів. Кора виконує асоціативну фун­кцію і є матеріальною основою психологічної діяльності люди­ни — пам'яті, мислення, емоцій, мови і регуляції поведінки. Провідні шляхи головного мозку зв'язують його частини між собою, а також зі спинним мозком (висхідні й спадні нервові шляхи), так що вся центральна нервова система функціонує як єдине ціле. Архітектоніка — розподіл кори головного мозку за зонами в залежності від функціонального навантаження. Лобні частки контролюють психіку людини, лобно-тім'яна ділянка - рухи в кінцівках, скроневі частки - письмо, графіка, рахунок, потилична ділянка - корковий аналізатор зору, мозочок - координація рухів.

45 Скелет людини — це тверда структура, утворена сукупністю кісток, яка служить опорою людського тіла. Скелет виконує такі функції: опорну, захищає м'які та вразливі органи, кровотворну, депозитарну.Скелет людини складається зі скелетів голови, тулуба, кінцівок (верхніх і нижніх)
Скелет голови, або череп, складається з двох відділів: мозкового та лицьового. До мозкового відділу черепа входять найбільші непарні кістки – потилична і лобова та парні – тім’яна і скронева.
Скелет лицьового відділу черепа складається з 15 кісток, найбільшими з яких є парні виличні, верхньощелепні та непарна нижньощелепна кістки. Нижня щелепа – єдина рухома кістка черепа.
Скелет тулуба складається з хребта і грудної клітки. Кожний хребець має тіло, дугу і відростки. У процесі розвитку людини формуються чотири плавні вигини хребта, яких немає у тварин. Ці вигини сприяють збереженню рівноваги, пом’якшують поштовхи, яких зазнає тіло при ходінні, стрибках.
Хребці різних відділів хребта мають відмінності у формі та розмірах. Грудна клітка утворена грудиною, 12 парами ребер і грудними хребцями. У зв’язку з вертикальним положенням людини її грудна клітка знизу розширена. Скелет кінцівок складається зі скелета пояса і скелета вільних кінцівок
Пояс верхніх кінцівок включає в себе парні кістки трикутних лопаток і з’єднаних з ними ключиць. Скелет вільної верхньої кінцівки (руки) складається з трьох відділів: плеча, передпліччя і кисті. Плече утворює плечова кістка, що у верхній частині з’єднується з лопаткою, а в нижній – з кістками передпліччя, утворюючи ліктьовий суглоб. Передпліччя складається з двох кісток: ліктьової і променевої. З передпліччям з’єднується кисть, утворена кістками зап’ястка, п’ястка та фалангами пальців. Нижній кінець променевої кістки утворює променезап’ястковий суглоб з трьома кістками верхнього ряду зап’ястка. Зап’ясток складається з двох рядів коротких дрібних кісток, до складу п’ястка входять п’ять довгих кісток.Фаланги утворюють скелет пальців. У скелеті вільної нижньої кінцівки (ноги) виділяють стегно, гомілку і стопу. Стегно складається з масивної стегнової кістки, гомілка – великогомілкової та малогомілкової кісток Стопа утворена сімома короткими кістками передплесна, серед яких найбільшими є п’яткова та таранна кістки, п’ятьма довгими кістками плесна і кістками пальців. Стопа має склепінчасту будову, що полегшує поштовхи під час ходіння, бігу, стрибків. До складу нижньої вільної кінцівки входить і надколінок – невелика трикутна кістка.

46 Обмін білків. Білки їжі в травному тракті розщеплюються до амінокислот, останні всмоктуються в кров і транспортуються до всіх клітин тіла. В клітинах з них синтезуються білки, властиві лише для даного виду організмів, органа та тканини. Специфічність білків обумовлена кількістю та послідовністю амінокислот у молекулі білка. Інформація про структуру молекул білків організму знаходиться в закодованому вигляді в молекулах ДНК і за допомогою молекул РНК передається до рибосом, де відбувається синтез білків. Білки є складовою частиною цитоплазми, ядра та інших органоїдів усіх клітин тіла, а також плазми крові та тканинної рідини. З 20 амінокислот, що входять до складу білків, людський організм може синтезувати тільки половину. Решта, названа незамінними, повинні надходити до організму з білками їжі. Білки, які містять всі незамінні амінокислоти, називаються повноцінними, а ті, у складі яких відсутня хоча б одна незамінна амінокислота, - неповноцінними. До перших належать переважно тваринні білки (молока, м’яса, яєць, риби тощо), до других – більшість рослинних білків. Харчування тільки неповноцінними білками може призвести до порушення обміну білків, і тоді азотова рівновага стане негативною.Білковий обмін регулюється корою півкуль головного мозку через залози внутрішньої секреції. У підгорбковій частині проміжного мозку виявлено центр регуляції білкового обміну. Біологічна цінність білка Під біологічною цінністю білка (або містить білок їжі) мають на увазі частку затримки азоту в організмі від усього всмоктався азоту. Вимірювання біологічної цінності білка грунтується на тому, що затримка азоту в організмі вище при адекватному змісті незамінних амінокислот в харчовому білку, достатньому для підтримки зростання організму.

47 Всі провідні шляхи центральної нервової системи по природі прийнято ділити на три групи: проекційні, комісуральні та асоціативні. В залежності від напрямлення проведення нервових імпульсів проекційні провідні шляхи діляться на аферентні і еферентні. Аферентні шляхи проводять нервові імпульси в висхідному напрямку (від рецепторів до центрів головного мозку), еферентні шляхи – в низхідному напрямку (від центрів головного та спинного мозку до робочих органів). Комісуральні шляхи з’єднують між собою ділянки кори правї та лівї півкуль великого мозку, здійснюючи міжпівкульний взаємозв’язок. В процесі встановлення провідної системи в онтогенезі першочергово формуються проекціонні шляхи, потім комісуральні, а самими останніми – асоціативні шляхи. Проекційні провідні шляхи здійснюють двосторонній зв’язок кори півкуль великого мозку з ядрами мозкового стовбура (короткі проекційні шляхи) та ядрами спинного мозку (довгі проекційні шляхи). За направленням проведення нервових імпульсів проекційні шляхи діляться на аферентні (висхідні, чуттєві), що проводять нервовий імпульс з периферії до кори півкуль великого мозку, та еферентні (низхідні, рухові), що проводять нервовий імпульс від кори великого мозку до периферії. Аферентні та еферентні проекційні шляхи є складовими частинами складної рефлекторної дуги. Контакт між цими частинами встановлюється в корі півкуль великого мозку, в асоціативних кіркових полях. Тому вони представляють в функціональному відношенні єдине ціле, замкнутий ланцюг послідовно контактуючих нейронів. Але через надзвичайну складність будови рефлекторних дуг їх складові частини (аферентне та еферентне) розглядають окремо у вигляді аферентних та еферентних шляхів. В процесі онтогенезу аферентні шляхи, що входять до складу рухового аналізатора, формуються дещо раніше, ніж еферентні шляхи.

48 Відносно великі розміри нирок та коротша довжина поперекового відділу хребта зумовлюють низьке топографічне розміщення нирок у дітей перших років життя. Верхній полюс нирок розташований на рівні XI-XII грудного хребця, а нижній – на рівні IV поперекового, тобто нижче гребеня клубової кістки. У дітей раннього віку нирки більш рухливі, що зумовлено слабким розвитком навколониркової жирової клітковини. У перші роки життя нирки мають лобулярну будову. Миски нирок відносно ширші, сечоводи відходять від них під прямим кутом. Сечоводи більш звивисті, дещо гіпотонічні та мають відносно великий діаметр. Сечовий міхур у дітей грудного віку розташований над симфізом, пізніше він опускається в малий таз. Сечівник у дівчат у всі вікові періоди коротший та ширший, ніж у хлопчиків. Зазначені морфологічні особливості сечової системи в дітей є передумовами до можливого розвитку мікробно-запальних захворювань сечової системи, а також зумовлюють інтерпретацію низки інструментальних досліджень та методики проведення діагностичних досліджень. Секреція сечі з виділенням її в алантоїсну та амніотичну рідини відбувається вже в антенатальний період. На цьому етапі сеча гіпотонічна відносно плазми крові, містить мало сечової кислоти, сечовини, хлоридів. Після народження нирка стає основним органом, який забезпечує життєво необхідну постійність внутрішнього середовища організму. У дітей раннього віку концентраційна функція нирок знижена. Низька густина сечі пов'язана з малим діаметром клубочків, зменшеною продукцією антидіуретичного гормону, недорозвиненістю осморегуляторів, функціональною неповноцінністю епітелію дистальних канальців та ін.Загальний діурез у немовлят у 2-8 рази вищий, ніжу дітей старшого віку. Він становить 80-90 мл на 1 кг маси тіла в перші місяці життя і близько 50 мл на 1 кг маси тіла в дітей 8-10-річного віку. Зважаючи на ці особливості, новонародженим і дітям раннього віку рекомендовано призначати близько 200 мл рідини на 1 кг маси тіла. Разом з тим, незважаючи на підвищений діурез, організм дитини не може швидко компенсувати надлишкове введення рідини, що може спричинити неспокій, блювання, пронос, поліурію, конвульсії. До того ж висока канальцева реабсорбція (99,4-100 %) зумовлює низький темп виділення хлоридів, що призводить до депонування натрію хлориду в тканинах, зниження фільтрації, зменшення діурезу. Тому надлишок введення натрію хлориду може супроводжуватись значними порушеннями діурезу, навіть анурією, набряками, так званою сольовою лихоманкою. Недосконалість механізмів реабсорбції води та натрію в дистальних канальцях посилюється функціональною незрілістю процесів секреції іонів водню і синтезу аміаку в цьому відділі канальцевого апарату, внаслідок чого можуть виникати умови для розвитку тяжкого метаболічного ацидозу. Під час кінцевого диференціювання і дозрівання морфологічних структур нирки (у віці 5-7 років) сеча за своїми функціональними показниками наближається до показників дорослої людини.

49 Жири, що потрапляють в організм з їжею, в процесі перетравлення в тонкій кишці розщеплюються на гліцерин та жирні кислоти, які переважно всмоктуються з кишок в лімфу і частково у кров. В організмі з цих речовин синтезується власний жир, який перш за все є багатим джерелом енергії. Жир є обов'язковою складовою таких клітинних структур, як цитоплазма, ядро і мембрана, є основною складовою статевих гормонів. Крім енергетичної та пластичної функцій, жир, покриваючі внутрішні органи, захищає їх від механічних пошкоджень. Підшкірна жирова основа захищає організм від тепловтрат. Не використані в організмі жири їжі накопичується у вигляді жирових відкладень під шкірою. Жир частково може синтезуватись також із надлишків білків та вуглеводів їжі. При необхідності, жирові відкладення можуть бути постачальниками енергії, у тому числі теплової. Важливо зазначити, що в клітинах жирової тканини жир перебуває у динамічному стані: постійно синтезується і розщеплюється. Запасений в тканинах жир розпадається під дією ліпаз крові до гліцерину та жирних кислот, які далі окислюються до вуглекислоти і води з виділенням квантів енергії. Жири їжі, як і білки, поділяються на повноцінні і неповноцінні. Повноцінні жири містять чотири ненасичені жирні кислоти, які не синтезуються в організмі і надходять тільки з їжею. Порушення обміну жирів у жировій тканині частіше всього проявляється розвитком ожиріння, яке виникає при патологічному надлишку тригліцеридів в організмі. Розрізняють: 1) первинне і 2) вторинне ожиріння.

50 Спинний мозок складається із сірої речовини, що містить нервові клітини, і білої речовини, що складається з мієлінових нервових волокон. Сіра речовина, закладена всередині спинного мозку і оточене з усіх боків білою речовиною. Сіра речовина утворює дві вертикальні колони, поміщені в правій і лівій половинах спинного мозку. В середині його закладено вузький центральний канал, спинного мозку, що проходить у всю довжину останнього і містить спинномозкову рідину. Сіра речовина, що оточує центральний канал, носить назву проміжного, substantia intermedia centralis. У кожній колоні сірої речовини два стовпи: передній і задній. На поперечних розрізахспинного мозку ці стовпи мають вигляд рогів: переднього- розширеного і заднього- загостреного. Навколо верхівки заднього рогу утворюється прикордонна зона білої речовини, що представляє собою сукупність центральних відростків клітинспинномозкових вузлів, що закінчуються в спинному мозку. Клітини задніх рогів утворюють окремі групи або ядра, що сприймають з соми різні види чутливості, - соматично-чутливі ядра. Серед них виділяються: грудне ядро, найбільш виражене в грудних сегментах мозку; знаходиться на верхівці рогу драглисте речовина,, а також так звані власні ядра. Закладені в задньому розі клітини утворюють другі, вставні, нейрони. У сірій речовинізадніх рогів розкидані також розсіяні клітини, так звані пучкові клітини, аксони яких проходять в білій речовині відокремленими пучками волокон. Ці волокна несуть нервові імпульси від певних ядер спинного мозку в його інші сегменти або служать для зв'язку зтретіми нейронами рефлекторної дуги, закладеними в передніх рогах того ж сегменту. Відростки цих клітин, що йдуть від задніх рогів до передніх, розташовуються поблизу сірої речовини, по його периферії, утворюючи вузьку облямівку білої речовини, що оточує сіре з усіх сторін.Це власні пучки спинного мозку. Внаслідок цього роздратування, що йде з певної області тіла, може передаватися не тільки на відповідний їй сегмент спинного мозку, але захоплювати і інші. В результаті простий рефлекс може залучати довідповідну реакцію цілу групу м'язів, забезпечуючи складне координоване рух, залишається, однак, безусловнорефлекторном. Передні роги містять треті, рухові, нейрони, аксони яких, виходячи з спинного мозку, складають передні,рухові, корінці. Ці клітини утворюють ядра еферентних соматичних нервів, що іннервують кісткову мускулатуру, - соматично-рухові ядра. Останні мають вигляд коротких колонок і лежать у вигляді двох груп - медіальної і латеральної. Нейрони медіальної групиіннервують м'язи, розвинені з дорсальной частини миотомов (аутохтонная мускулатура спини), а латеральної - м'язи, що походять з вентральної частини миотомов (вентролатеральних м'язи тулуба і м'язи кінцівок); ніж дистальнее іннервіруемие м'язи, тим латеральнішележать іннервують їх клітини. Найбільше число ядер міститься в передніх рогах шийного потовщення спинного мозку, звідки іннервуються верхні кінцівки, що визначається участю останніх у трудовій діяльності людини. В останнього у зв'язку з ускладненнямрухів руки як органу праці цих ядер значно більше, ніж у тварин, включаючи антропоїдів. Таким чином, задні і передні роги сірої речовини мають відношення до іннервації органів тваринного життя, особливо апаратуруху, у зв'язку з удосконаленням якого в процесі еволюції і розвивався спинний мозок. Передній і задній роги в кожній половині спинного мозку пов'язані між собою проміжної зоною сірої речовини, яка в грудному та поперековому відділах спинного мозку, напротязі від I грудного до II-III поперекових сегментів особливо виражена і виступає у вигляді бічного рога. Внаслідок цього в названих відділах сіра речовина на поперечному розрізі набуває вигляду метелики. У бічних рогах закладені клітини, іннервуютьвегетативні органи і групуються в ядро. Нейрити клітин цього ядра виходять зі спинного мозку в складі передніх корінців.

51 Новоутворена в структурах нефрона сеча надходить в ниркові балії. У міру їх заповнення і розтягування досягається поріг роздратування механорецепторів, що призводить до рефлекторного скорочення мускулатури миски та розкриттю сечоводу. За рахунок перистальтичних скорочень їх гладкої мускулатури сеча надходить у сечовий міхур. Гладкі м'язи миски та сечоводів володіють значним ступенем автоматии, у зв'язку з чим їх перистальтика викликається розтягуванням обсягом надходить сечі. Заповнює сечовий міхур сеча по мірі накопичення починає розтягувати його стінки, але при цьому напруга стінок міхура не підвищується до певної величини розтягування, зазвичай відповідає обсягу сечі в міхурі близько 400 мл. Поява напруги стінки сечового міхура викликає позиви до сечовипускання, так як роздратування механо-рецепторів веде до вступу афферентной інформації в крижові відділи спинного мозку і формуванню складного рефлекторного акту. В цьому акті беруть участь не тільки спинальні, але і розташовані в головному мозку центральні структури, що дозволяють здійснювати довільну затримку сечовипускання або його початок, а також забезпечують сенсорно-емоційну реакцію. Акт сечовипускання реалізується завдяки тому, що еферентні імупльси з спинального центру по парасимпатичних нервових волокнах досягають сечового міхура і сечовипускального каналу, одночасно забезпечуючи скорочення гладкої м'язи стінки сечового міхура і розслаблення двох сфінктерів - шийки сечового міхура і сечовипускального каналу. З віком змінюється кількість та склад сечі. У дітей утворюється відносно більше сечі (на 1 кг маси тіла), ніж у дорослих і більш часто відбуваються акти сечовипускання, що пов'язане з більш інтенсивними процесами обміну речовин. У місячної дитини за добу утворюється до 380 мл сечі; у віці 1 року — 750 мл; у 4-5 років — до 1 л; у 10 років — до1,5 л; у 14-15 років до 2 л; у дорослих — до 1,5 л. У грудних дітей сеча різко кисла, а з віком стає слабо кислою. Кислотність сечі збільшується при білковій їжі і навпаки. Виведення сечі регулюється рефлекторно. Потрапляючи в сечовий міхур, сеча викликає в ньому підвищений тиск, що подразнює механічні рецептори стінок міхура. Збудження рецепторів передається у центр сечовипускання, який розташований у крижовому відділі спинного мозку. Звідси імпульси по еферентним шляхам передаються до м'язів сечового міхура, він напружується, мимовільний внутрішній сфінктер відкривається і сеча виводиться назовні. Саме такі процеси сечовиділення відбуваються у немовлят.Починаючі з 0,5-1,5 років, у дітей формується умовно рефлекторний акт затримки сечовиділення не тільки в день, але і в ночі. Це забезпечується роботою другого сфінктера, що свідомо керується і який розташований у місці проходження сечівника скрізь промежину і утвореного посмугованими кільцевими м'язами. Робота цього сфінктера регулюється свідомо від вищого центру сечовиділення, який знаходиться у корі-головного мозку. В акті сечовиділення приймають участь також м'язи живота (при напруженні м'язів швидкість сечовиділення зростає). Енурез (нічне нетримання сечі) - мимовільне сечовипускання під час сну. Спостерігається у дітей дошкільного віку, рідше у школярів і підлітків. Хлопчики хворіють частіше, ніж дівчатка. Часто трапляється у дітей з невротичними рисами - дратівливих, образливих, плаксивих. Нічний сон у них дуже глибокий. З віком енурез, як правило, поступово зменшується і до періоду статевого дозрівання минає. Частіше зустрічається у дітей, здебільшого спостерігається у віці 4-7 років, у хлопчиків — в 2-4 рази частіше. Патологією енурез вважається у дітей віком від 3 років. Причини виникнення енурезу різноманітні: зміни головного мозку, порушення режиму сну і безсоння, недоліки виховання у вигляді зайвої свободи або надмірної суворості, невротична атмосфера сім'ї — сімейні конфлікти, сварки та ін. Лікування енурезу Важливу роль відіграють правильне виховання дітей, фізичне загартування організму. Призначають загальнозміцнювальні іседативні препарати: фенобарбітал по 0,015 г 2 рази на день, настій кореня валеріани по 1 столовій ложці 3-4 рази або екстракт валеріани по 1 таблетці 3 рази на день. Крім того, застосовують хвойні ванни, обтирання, душ. Рекомендоване раніше вдихання адіурекрину на ніч є малоефективним, нині його призначають рідко. Показані препарати, які зменшують глибину сну (меліпрамін). З фізіотерапевтичних процедур застосовують дарсонвалізацію над нижньою частиною живота (1-2 хв щоденно, на курс - 5-6 сеансів). Якщо енурез є проявом епілепсії (на електроенцефалограмі виявлена судомна активність), то показане протисудомне лікування.

52 Тимус (вилочкова залоза) - Розташована в верхнепередней частини грудної порожнинипозаду рукоятки і частини тіла грудини. Тимус складається з двох часток:правої і лівої, з'єднаних один з одним за допомогою пухкої сполучної тканини. Верхні, більш вузькі, кінці часткою зазвичай виходять за межі грудної порожнини, виступаючи над верхнім краємрукоятки грудини і іноді досягаючи щитовидної залози. асшіряясь донизу, вилочкова залоза лягає попереду великих судин, серця і частини перикарда. Величина залози змінюється з віком. У новонародженого маса її приблизно 12 гі продовжує зростати після народження до настання статевої зрілості, досягаючи 35-40 г, після чого (14-15 років) починається процес інволюції, внаслідок якого маса у 25-річних знижується до 25 г, до 60 років - менше 15 г, до 70 - близько 6 м. Атрофії піддаються головним чином латеральніділянки залози і частково нижні, так що заліза, оскільки вона зберігається у дорослого, приймає більш подовжену форму. При інволюції елементи залози в значній мірі заміщуються жировою тканиною зі збереженням загальних обрисів залози. Топографія. Скелетотопічні заліза у дітей проектується вгорі на 1-15 см над рукояткою грудини, внизу досягає III, IV, а іноді і V ребра. У дорослих, як правило, шийний відділ залози відсутня, її верхній край знаходиться за рукояткою грудини на різній відстані донизу відяремної вирізки. Нижній же край відповідає другому межреберью або III ребра. Синтопия залози різна у дітей і у дорослих. Так, у дітей до 3 років шийна частина залози знаходиться за грудино-щитовидної, грудино-під'язикова м'яз. Задня поверхня прилягає до трахеї. Грудний відділ передньою поверхнею прилягає до задньої поверхні грудини. Нижня поверхня залози прилягає впритул до перикарду. Задня поверхня прилягає до великих судинах. Передненаружной поверхні праворуч і ліворуч покриті плеврою. У дорослих після видалення рукоятки грудини видна клітковина, в якій виявляються різної величини залізисті залишки. Спереду заліза покрита листками сполучної тканини, які як би продовжуючи шийні фасції, з'єднуються внизу з перикардом. Будову. Тимус покрита капсулою, яка віддає всередину залози междольковие перегородки, розділяючи її на часточки. Кожна часточка складається з коркового і мозкового речовини. Коркова речовина утворено мережею епітеліальних клітин, в петлях якої лежать лімфоцити вилочкової залози (тимоцити). У мозковій речовині епітеліальні клітини стають більш щільними і ороговевают, утворюючи так звані тільця вилочкової залози. озвиток. Тимус розвивається в вигляді виросту в області третього глоткового кишені і являє собою похідне так званої прехордальной пластинки; всі похідні її за багатьма властивостями схожі з епідермісом шкіри. Лімфоцити розвиваються зі стовбурових клітин крові, що надходять сюди по кровоносних судинах. Функція. Лімфоцити (Т-лімфоцити) набувають в вилочкової залозі властивості, що забезпечують захисні реакції проти клітин, які в силу різних ушкоджень стають організму чужорідними. анняя втрата функцій вилочкової залози тягне за собою неповноцінність імунологічної системи. Епітеліальні клітини часточок виробляють гормон, який регулює перетворення лімфоцитів в самій вилочкової залозі. Іноді в зрілому віці спостерігається особливе порушення імунологічних процесів, пов'язане з патологією вилочкової залози та інших лімфоїдних органів, що може бути причиною раптової смерті при дачі наркозу під час операції. Вилочкова залоза є центральним органом імунної системи. Тимус як орган імунітету відіграє провідну роль, особливо в пренатальному періоді та в періоді перших років життя, і тому оцінка морфологічних змін в тимусі має велике значення в педіатричній патологоанатомічної практиці. Зміни в тимусі мають основне значення для вирішення питання про наявність чи відсутність вроджених і набутих іммунодефіцітпих станів. Однак для підтвердження характеру імунного дефекту необхідно досліджувати Т-і В-залежні зони периферичних лімфоїднихорганів і вивчити клінічні імунологічні дані.

Дата добавления: 2015-12-15 | Просмотры: 998 | Нарушение авторских прав