АкушерствоАнатомияАнестезиологияВакцинопрофилактикаВалеологияВетеринарияГигиенаЗаболеванияИммунологияКардиологияНеврологияНефрологияОнкологияОториноларингологияОфтальмологияПаразитологияПедиатрияПервая помощьПсихиатрияПульмонологияРеанимацияРевматологияСтоматологияТерапияТоксикологияТравматологияУрологияФармакологияФармацевтикаФизиотерапияФтизиатрияХирургияЭндокринологияЭпидемиология

І. ЗАГАЛЬНІ ПИТАННЯ

ПИТАННЯ ДЛЯ ДИФЕРЕНЦІЙОВАНОГО ЗАЛІКУ

ТА ІСПИТУ З ОТОРИНОЛАРИНГОЛОГІЇ

І. ЗАГАЛЬНІ ПИТАННЯ

1. Основні етапи розвитку оториноларингології як галузі медичних знань.

Отоларингологія – клінічна дисципліна, що вивчає морфологію, фізіологію та патологію вуха, верхніх дихальних шляхів і прилеглих до них ділянок.

До середини минулого століття небагато на той час вушних хвороб входило до курсу хірургії, а верхніх дихальних шляхів – терапії. Виділення в самостійну дисципліну розпочалось із середини ХІХ ст.. Підставою для цього стало анатомо-топографічна єдність цих органів, їх фізіологічний та функціональний взаємозв’язок, а також уведення в практику ендоскопічних методів дослідження. Це сприяло створенню нових діагностичних, лікувальних і хірургічних методик, дало змогу розробити клінічну характеристику гострих та хронічних захворювань вуха і верхніх дихальних шляхів.

1841 – Хофман почав оглядати глибокі ділянки вуха, носа і горла за допомогою дзеркала, а пізніше створено амальгаму. Трохи пізніше Тролш створив лобовий рефлектор.

1854 – Гарсия запропонував метод непрямої ларингоскопії.

1859 - 70-ті роки ХІХ ст. – розроблено методики задньої, передньої та середньої риноскопії.

1880 – Зіем розробив пробну пункцію верхньої щелепи.

1893 - 1897 – Кальдвелл та Люк розробили методику радикального хірургічного втручання з приводу гаймориту.

1873 – Швартз запропонував операцію артротомії. Започатковано отохірургію.

1. Історія оториноларингології на Україні.

На медичному факультеті Київського університету св. Володимира про деякі захворювання ЛОР-органів згадувалось у лекціях з хірургії, терапії та інших дисциплін. 1864-1866 рр. Л.А. Мариновський читав приват-доцентський курс з рино- та ларингології. 1876-1880 рр. М.В. Успенський читав приват-доцентський курс з отіатрії. Істотне значення для розвитку оториноларингології мала діяльність М.М. Волковича, котрий з 1889 до 1903 рр. вів на факультеті курс отоларингології у вигляді практичних занять і лекцій. Він одним із перших приділив належну увагу вивченню склероми верхніх дихальних шляхів і взяв участь у розробці питань етіології, патогенезу та лікування. 1896 р. Волкович запропонував спосіб кістково-пластичного висікання лобової пазухи, а 1905 р. – кістково-пластичного висікання сосковидного відростка. Вперше в Росії опублікував повідомлення про два випадки екстирпації гортані внаслідок ракового ураження, а 1902 р. – дані про лікування хворих із хронічними звуженнями гортані шляхом застосування ларингофісури і ларинготомії.

Наприкінці ХІХ та на початку ХХ ст. отоларингологія перейшла переважно на хірургічні методи лікування. Перше в Києві ЛОР-відділення на 20 ліжок у Кирилівській лікарні було відкрито 1900р. О.С. Деленсом – одним з перших бронхоскопістів. 1906 р. в Київському військовому госпіталі відкрилось клінічне ЛОР-відділення, його засновником був М.П. Трофімов, що надалі почав читати курс отоларингології, користуючись госпітальним матеріалом на практичних заняттях.

1921 р. – отоларингологію було включено до програм медичних факультетів і медичних інститутів як обов’язковий предмет.

1935 р. – відкрито 2-й медичний інститут, в якому кафедру отоларингології до початку ВВВ очолював Я.О. Шварцберг.

Майже одночасно зі створенням кафедри Київського медичного інституту таку саму кафедру організовано і в Київському інституті вдосконалення лікарів, очолив її С.С. Ставракі. 1932 р. на посаду завідувача кафедри обрано М.Я. Харшака.

1938 р. при Наркоматі охорони здоров’я УРСР було створено Отоларингологічну раду.

1948 р. в Києві відбувся ІІ з’їзд отоларингологів України.

Видається «Журнал вушних, носових та горлових хвороб» головним редактором якого був І.А. Курилін.

1944 р. завідувачем кафедри оториноларингології стає О.С. Коломійченко, який залишається завідуючим до 1966 р., а до 1973 р. – головним оториноларингологом МОЗ України. Він зробив величезний внесок в становлення та розвиток дитячої оториноларингології. Розробив показання і методику проведення антропункції та тимпанопункції у дітей.

Створення НДІ отоларингології, що було викликане необхідністю поглибленої розробки наукових проблем з оториноларингології, підвищення ефективності лікувально-профілактичної допомоги населенню, здійснення методичного керівництва профільними кафедрами і стаціонарами.

1978 р. – при Киівськомі НДІ отоларингології відкрито Республіканський слуховідновний центр.

1991 р. – учені Київського НДІ Ю.О. Сушко, О.М. Борисенко, О.В. Братусь – вперше виконали успішні імплантації електронної завитки глухим.

1969 р. – створено першу в Україні кафедру дитячої оториноларингології при Київському інституті вдосконалення лікарів.

Паралельно відбувається створення і розвиток кафедр оториноларингології в Одесі, Харкові, Дніпропетровську та Львові, пізніше створюються кафедри у Чернівцях, Тернополі, Івано-Франківську, Ужгороді.

В Україні проведено 7 республіканських з’здів отоларингологів. 1995 р. проведено VIIІ з’їзд отоларингологів. Нині в медичних вузах України діє 17 кафедр і курсів оториноларингології.

З 1996 р. – завідувачем кафедри оториноларингології Національного медичного університету імені О.О. Богомольця стає професор Д.І. Заболотний.

Дата добавления: 2015-02-06 | Просмотры: 688 | Нарушение авторских прав