АкушерствоАнатомияАнестезиологияВакцинопрофилактикаВалеологияВетеринарияГигиенаЗаболеванияИммунологияКардиологияНеврологияНефрологияОнкологияОториноларингологияОфтальмологияПаразитологияПедиатрияПервая помощьПсихиатрияПульмонологияРеанимацияРевматологияСтоматологияТерапияТоксикологияТравматологияУрологияФармакологияФармацевтикаФизиотерапияФтизиатрияХирургияЭндокринологияЭпидемиология

Клінічна анатомія решітчастої пазухи

Прочитайте:
  1. Анатомія дихальної системи
  2. Анатомія і фізіологія дитячого організму
  3. Анатомія серця
  4. Анатомія сечової системи
  5. Анатомія статевої системи
  6. Анатомія травної системи
  7. АНАТОМІЯ, ФІЗІОЛОГІЯ І ГІГІЄНА ДІТЕЙ МОЛОДШОГО ШКІЛЬНОГО ВІКУ
  8. Гіпотрофія. Етіологія. Клінічна картина. Лікування. Профілактика. Догляд.
  9. для студентів 4-го курсу за спеціальністю “Клінічна фармація” (заочна форма навчання)
  10. З дисципліни «Пластична анатомія»

Комірки решітчастої кістки представлені повітроносними клітинами, розміщеними між лобовою та клиновидною пазухами. Кількість, обсяг та розміщення решітчастих комірок схильні до значних варіацій. З кожного боку їх буває в середньому 8-12. Ці комірки обмежені зовні паперовою пластинкою, котра спереду підходить до слізної кістки, позаду – до клиноподібної пазухи, зверху межує з лобовою кісткою і знизу – з верхньощелепною та піднебінною кістками. За місцем розташування комірки решітчастої кістки поділяються на передні та середні, які з'єднуються з середнім носовим ходом у передньому відділі hiatus semilunaris, та задні, які відкриваються у верхній носовий хід. З окремих комірок решітчастого лабіринту слід виділити:

1. Bulla ethmoidalis – позаду над півмісяцевою щілиною латерально межує з паперовою пластинкою, а медіально, досягаючи іноді значних розмірів, може відсувати середню раковину до носової перегородки;

2. Bulla frontalis – випинається в отвір лобової пазухи;

3. Лобноорбітальні комірки – розміщуються уздовж верхньої стінки орбіти;

4. Bulla conchae – розміщується в передньому відділі середньої носової раковини.

Важливо зазначити, що lamina cribrosa частіше лежить нижче від склепіння носової порожнини, тому під час розкриття комірок решітчастого лабіринту необхідно суворо дотримуватися латерального напрямку, щоб не проникнути в порожнину черепа.

 

  1. Клінічна анатомія основної пазухи.

Клиноподібна пазуха міститься в тілі клиноподібної кістки. Перегородкою вона поділяється на 2 (частіше неоднакові) частини. Отвір міститься на її передній стінці під самим дахом носової порожнини. Нижня стінка пазухи складає частину склепіння носової частини горла, верхня представлена нижньою поверхнею турецького сідла, на якому розміщений гіпофіз. Латеральна стінка пазухи тонка, з нею межує внутрішня сонна артерія, печеристий синус, перша гілка трійчастого нерва, окоруховий, блоковий та відвідний нерви.

 

  1. Методи дослідження приносових пазух.

Рентгенодіагностика носа та приносових пазух дозволяє судити про розмір пазух, виявити тріщини, переломи, сторонні тіла, а також наявність патологічного процесу в пазухах, котрий проявляється симптомом затемнення. Для уточнення діагнозу можна уводити в пазухи контрастну речовину. Щоб визначити поширення патологічного пронесу, застосовують додатково магнітно-резонансну та комп'ютерну гомографію.

 

  1. Фурункул носа.

Фурункул носа – це гнійне запалення волосяних фолікулів та сальних залоз із частковим некрозом та нагноєнням навколишніх тканин. Фурункул виникає на внутрішній поверхні крил носа, біля нижнього краю входу в ніс, який межує з верхньою губою, та біля кінчика носа, тобто в місцях скупчення волосків та сальних залоз.

Найчастіше причиною розвитку фурункула носа с занесення стафілококової інфекції через дрібні пошкодження, котрі часто спричиняються самими хворими під час різних маніпуляцій у носі. Крім того, фурункул носа може бути проявом загального фурункульозу.

Спочатку фурункул проявляється обмеженою гіперемією з напруженням шкіри, його центральна ділянка конусоподібно підіймається над загальною поверхнею. Під час дотику в цьому місці визначається сильний біль. У ділянці фурункула розвивається припухлість шкіри, котра може поширюватися залежно від локалізації фурункула не тільки на ніс, але і на верхню губу, щоку, а інколи і на всю відповідну половину обличчя.

Під час проведення передньої риноскопії на шкірі присінка носа визначають обмежене гіперемійоване підвищення, інколи просвічується гній на верхівці, набряк тканин довкола інфільтрату. Інколи протягом 3-5 днів відбувається абсцедування з наступним відторгненням стрижня та некротизованої клітковини. До моменту розкриття фурункул супроводжується різким болем у ділянці носа, який нерідко іррадіює в інші відділи голови. Температура тіла звичайно субфебрильна, але може значно підвищуватися, погіршується загальний стан хворого. Розвивається регіонарний лімфаденіт, який уражує задні та середні підщелепні лімфовузли.



Фурункул носа варто вважати дуже серйозними захворюваннями у зв'язку з можливим виникненням тяжких ускладнень: флегмони орбіти, менінгіту, тромбозу печеристої пазухи із сепсисом. Головним шляхом поширення інфекції при цьому є вени. Під час розвитку флебіту за ходом кутової та лицевої вен з'являються болючі тяжі інфільтрованої тканини з гіперемією та ціанозом шкіри, поширенням набряку далеко за межі інфільтрату. Підшкірні вени розширені та розходяться радіально. Відзначаються виражена інтоксикація, висока температура тіла, загальна слабкість, лейкоцитоз зі зсувом уліво, прискорена ШОЕ.

У разі легкого перебігу допускається амбулаторне лікування. Застосовують протимікробні та протизапальні засоби у вигляді мазей, котрі наносять тонким шаром на запалену шкіру носа зовні та з боку присінка 2-3 рази на добу. Ефективні примочки зі спиртовим екстрактом прополісу, застосування УФО та лазерного опромінення, УВЧ. Усередину призначають сульфаніламідні препарати або антибіотики, у разі виражених болючих явищ – анальгетики. Як засіб профілактики розвитку тромбозу вен показане призначення ацетилсаліцилової кислоти.

У разі значних запальних явищ із підвищенням температури тіла, погіршенням загального стану, появою головного болю чи болю в очах на боці фурункула, виникнення набряку, який виходить за межі зовнішнього носа, розвитку регіонарного лімфаденіту та появи ознак ускладнень показана невідкладна госпіталізація. Більшості хворих призначають консервативне лікування, що включає весь арсенал інтенсивної терапії. Для профілактики розвитку тромбофлебіту вен обличчя хворим додатково призначають антикоагулянти прямої чи непрямої дії, показане внутріїшньом'язове введення протеолітичних ферментів. Не варто швидко розкривати фурункули, і лише в стадії абсцедування в разі недостатнього відтоку гнійних мас застосовують хірургічне втручання. Виконують хрестоподібний розріз із висіченням некротизованої тканини. У рану, що утворилась, уводять турунди з розчином діоксидину, димексиду або гіпертонічним розчином натрію хлориду. Враховуючи косметичні вимоги, розріз, по можливості, варто проводити з внутрішнього боку носа.

 

  1. Захворювання зовнішнього носа (бешиха, екзема, сікоз, ринофіма).

Бешихове запалення шкіри зовнішнього носа виникає звичайно внаслідок бешихового запалення шкіри обличчя та волосистої частини голови. Провідними симптомами є інтенсивна гіперемія шкіри зовнішнього носа, яка переходить на верхню губу і в той же час різко відмежована від здорової шкіри, припухлість, різкий біль від дотику, наявність пухирців із серозним вмістом. Бешиха спостерігається і внаслідок ураження слизової оболонки носової порожнини. Під час риноскопії видно гіперемію, набряк, наявність характерних пухирців. Відзначають різку болючість та утруднення носового дихання. При цьому спостерігають порушення загального стану організму, підвищення температури тіла, значний головний біль, біль у носі, збільшення та болючість підборідних та підщелепних лімфовузлів. У крові спостерігається збільшена ШОЕ, лейкоцитоз.

Лікування завжди стаціонарне, в разі поширеного бешихового запалення обличчя – тільки в інфекційній лікарні. Застосовують антибіотики, сульфаніламіди, УФО носа, за наявності синуїту обов'язкова санація приносових пазух.

Екзема – еритемно-везикулярне запалення, що супроводжується свербінням пошкодженої шкіри, яке виникає гостро, але згодом набуває хронічного перебігу зі схильністю до частих рецидивів.

Найчастіше локалізується біля входу в ніс. При цьому спостерігається значне стовщення шкіри, її почервоніння, поява пухирців із плазмою, котрі згодом можуть підсихати, тріскатися та нагноюватися. Підсихання пухирців сприяє накопиченню кірок. Перебіг екземи гострий та хронічний. Гостра форма має 3 фази: еритематозну, ерозивну та сквамозну. Якщо видільні процеси відбуваються без пухирців, то спостерігається мокнуча шкіра. Схильним до виникнення екземи моментом є постійні серозні чи гнійні виділення з носа. Варто не забувати, що екзема входу в ніс може бути одним із проявів загальної екземи. Під час бактеріологічного дослідження знаходять золотистий стафілокок. Провідними симптомами є біль у носі, свербіння, почервоніння та припухлість входу в ніс, кірки, розчухування, тріщини, пухирці із серозним вмістом, мокріння шкіри присінка носа. Загальний стан організму без змін.

Лікування. Проводять санацію приносових пазух, аденотомію, гіпосенсибілізувальну та загальнозміцнювальну терапію. Місцево застосовують примочки з 2-3% розчином резорцину, 3% розчином таніну, жовту ртутну мазь, пасту Лассара, кортикостероїдні мазі, синтоміцинову емульсію.

Сикоз – це гнійне запалення волосяних фолікулів присінка носа без їх некрозу. Причиною захворювання е гноєрідна інфекція, що проникає у фолікули та спричиняє утворення інфільтрату з наступним його нагноєнням. У ділянці присінка носа утворюються дрібні пустули, заповнені гнійним вмістом, який після розрізу пустул засихає у вигляді жовтих кірочок, пронизаних волоссям. Шкіра навколо пустули перебуває в стані запалення і тому виглядає червоною, інфільтрованою. У разі прогресування процесу окремі пустули можуть зливатись і сикоз стає схожим на екзему. Частіше сикоз виникає за наявності постійного джерела гнійних виділень із носової порожнини або приносових пазух. Захворювання має тривалий, стійкий характер, схильне до рецидиву. Поширенню інфекції з одного фолікула на інший сприяє здирання кірочок пальцями.

Хворі скаржаться на сухість, печіння, свербіння, біль у ділянці кінчика та присінка носа, а в разі великого скупчення кірок – на утруднення носового дихання.

Лікування. Шкіру навколо присінка носа протирають 2% саліциловим спиртом, застосовують примочки з антисептичних та в'яжучих засобів. Пошкоджену поверхню 2-3 рази на добу змащують мазями: гентаміциновою, «Лоринденом-С», левоміколем, флуцинаром, «Бактробаном». Для кращого очищення присінка від кірок доцільно уводити марлеві турунди з розчином протеолітичних ферментів. Із фізіопроцедур показане місцеве призначення УФО. У разі значного сикозу показано підшкірне уведення стафілококового нативного анатоксину.

Ринофіма характеризується гіпертрофією шкіри крил, кінчика та спинки носа у вигляді окремих часточкових підвищень. На шкірі з'являються розширені та звивисті кровоносні судини та збільшення отворів сальних залоз, з яких легко виділяється секрет. Хворіють на ринофіму переважно чоловіки старшого віку. Частіше ринофіма виникає в осіб, які зловживають спиртними напоями. Крім того, ринофіма виникає в осіб, які довгий час працюють під відкритим небом і постійно перебувають під впливом несприятливих погодних умов. Розлади, спричинені ринофімою, зводяться головним чином до косметичного дефекту, особливо коли гіпертрофія буває горбкуватою і різко виділяється на тлі обличчя своїм кольором. Хвороба носить, як правило, доброякісний характер, хоча в поодиноких випадках описаний перехід ринофіми в злоякісну пухлину.

Найефективнішим є хірургічне лікування ринофіми. Застосовують декортикацію, клиноподібну резекцію та підшкірну екстирпацію. Декортикація полягає в зрізанні гіпертрофованих частин скальпелем. Сальні залози мають бути збережені, щоб з епітелію їх вивідних проток після операції утворився покрив для оголеної під час операції поверхні. Добрий ефект можна отримати після багаторазових кріодій.

 

  1. Гострий нежить.

Етіологія. Гостре запалення слизової оболонки носа найчастіше розвивається після загального чи місцевого переохолодження, внаслідок чого виникають порушення захисних нервово-рефлекторних механізмів. Це сприяє зниженню місцевої та загальної реактивності організму, активізації сапрофітної мікрофлори на слизовій оболонці носа. Гострий риніт може виникнути внаслідок дії на слизову оболонку подразнювальних речовину перші дні перебування на шкідливому виробництві. Гострий риніт може бути початковою стадією грипу та інших гострих респіраторних вірусних інфекцій.

Клініка. Перебіг гострого риніту має 3 стадії: І — суха; II — стадія секреції; III — слизо-гнійних виділень.

За наявності сухої стадії хворі скаржаться на сухість, жар, лоскотання в носі, часто в горлі та гортані, сльозотечу, чхання. Спостерігаються загальне нездужання, важкість та біль у голові, депресія. Температура тіла у більшості хворих нормальна, рідко буває субфебрильною попри загальну слабкість. Під час передньої риноскопії видно слизову оболонку носа червоного кольору, вкриту дрібними ділянками засохлого білого слизу.

Через декілька годин або наступного дня процес переходить у II стадію — стадію секреції, котра характеризується загальним поганим станом хворого, як у І стадії, але настає порушення дихання, респіраторна гіпосмія і з'являються дуже рідкі виділення з носа. Під час об'єктивного обстеження видно різко гіперемійовану, набряклу, вкриту рідкими виділеннями слизову оболонку носа, носові ходи значно звужені.

Через 2—3 дні з'являються слизо-гнійні виділення з носа, і процес переходить у III стадію. У цей період загальний стан хворого поліпшується, після сякання він може дихати носом, зникають головний біль, важкість у голові. Слизова оболонка носа гіперемійована, набрякла, вкрита слизо-гнійним виділенням, яке особливо у значній кількості скупчується в нижньому носовому ході. Поступово кількість слизо-гнійних виділень зменшується і згодом вони припиняються, носове дихання стає вільним, настає повне видужання.

Лікування. У перші 2 дні хвороби варто застосувати гарячу ножну ванну, 0,5 г ацетилсаліцилової кислоти, гарячий чай з малиновим варенням. Уночі настає потовиділення. Необхідно зняти мокру білизну, витерти тіло рушником, надягнути суху білизну. Якщо таку процедуру провести пізніше, то симптоми нежитю будуть виражені значно меншою мірою, але він буде розвиватись.

В II стадії захворювання призначають судинозвужувальні краплі в ніс (3% розчин ефедрину, 0,1% розчин адреналіну, санорин, галазолін, нафтизин тощо), які дають поліпшення на 2—3 год. Без лікування нежить минає через 5—7 днів.

Профілактикою ускладнення гострого риніту є правильне сякання, котре мас бути недуже сильним, почерговим через кожну ніздрю після використання судинозвужувальних засобів. Сильне сякання сприяє проникненню інфекції в приносові порожнини та середнє вухо.

 

  1. Хронічний катаральний нежить.

Хронічний катаральний риніт характеризується скаргами хворих на постійні слизові виділення з носа та періодичне утруднення носового дихання зі змінним закладанням то однієї, то другої половини носа. Під час передньої риноскопії визначено гіперемію слизової оболонки з ціанотичним відтінком, набряк, наявність слизових виділень, особливо на дні носової порожнини. Після змащування слизової оболонки носа судинозвужувальними розчинами настає значне зменшення об'єму тканин нижніх та середніх носових раковин, що свідчить про наявність набряку.

 

  1. Хронічний гіпертрофічний нежить.

Хронічний гіпертрофічний риніт – хворі скаржаться на постійне утруднення дихання через одну чи обидві половини носа. Можуть бути слизові виділення з носа або вони відсутні. Розрізняють дифузну форму гіпертрофії, внаслідок якої настає збільшення об'єму всієї нижньої та середньої носових раковин. Колір слизової оболонки при цьому може бути рожевий або синюшний. У разі обмеженої гіпертрофії збільшується об'єм передніх та задніх відділів нижньої та середньої носових раковин. Гіпертрофовані ділянки нагадують ягоду шовковиці.

Змащування судинозвужувальними засобами не сприяє зменшенню об'єму гіпертрофованих носових раковин, що вказує на істинну гіпертрофію слизової оболонки. Носові ходи дуже звужені.

 

  1. Хронічний атрофічний нежить.

Простий атрофічний риніт. Якщо атрофія обмежується переднім відділом носової перегородки, то захворювання дістає назву переднього сухого риніту. Хворі на дифузний хронічний атрофічний риніт скаржаться на відчуття сухості в носі, утворення кірок, у частини хворих можуть бути періодично невеликі носові кровотечі. Під час огляду носової порожнини видно широкі носові ходи, слизова оболонка носа тоненька, через неї добре видно кровоносні судини, вона вкрита жовтуватими сухими кірками.

 

  1. Озена.

Озена – хворі скаржаться на сильну сухість у носі, утворення великої кількості смердючих кірок, які утруднюють носове дихання, різке зниження або відсутність нюху. Останнє зумовлено тим, що патологічний процес охоплює нюхову зону слизової оболонки носа. Під час об'єктивного обстеження обидві половини носа заповнені великою кількістю жовто-зеленуватих кірок. Після їх видалення виявляється різка атрофія слизової оболонки носа та кісткової тканини, внаслідок чого носові раковини значно зменшуються. Загальний носовий хід дуже широкий, завдяки чому можна добре оглянути носову частину горла.

 

  1. Вазомоторний нежить. Алергічна форма.

Вазомоторний нежить – залежно від переважання того чи іншого симптому може бути гіперсекреторної форми, коли основною скаргою є значні виділення з носа; вазодилататорної (закладання носа) та комбінованої (вазодилататорно-гіперсекреторна) форми, коли хворого турбують як значні виділення з носа, так і утруднене носове дихання. Алергічна форма може бути сезонною чи постійною.

Захворювання характеризується нападами, під час яких з'являється свербіння в ділянці носа, шкіри обличчя, кон'юнктиви, напади чхання, закладеність носа та рясні рідкі виділення з носа. Перебіг захворювання може відбуватися у вигляді постійного закладання носа та рясних виділень з нього.

Слизова оболонка блідо-рожевого кольору. Відрізнити алергічну форму від нейровегетативної дозволяє алергологічний анамнез. У хворих з алергічною формою можуть бути інші прояви алергії – бронхіальна астма, кропивниця, алергічний дерматит.

 

  1. Вазомоторний нежить. Нейровегетативна форма.

Вазомоторний нежить – залежно від переважання того чи іншого симптому може бути гіперсекреторної форми, коли основною скаргою є значні виділення з носа; вазодилататорної (закладання носа) та комбінованої (вазодилататорно-гіперсекреторна) форми, коли хворого турбують як значні виділення з носа, так і утруднене носове дихання.

Захворювання характеризується нападами, під час яких з'являється свербіння в ділянці носа, шкіри обличчя, кон'юнктиви, напади чхання, закладеність носа та рясні рідкі виділення з носа. Перебіг захворювання може відбуватися у вигляді постійного закладання носа та рясних виділень з нього.

Під час передньої риноскопії слизова оболонка носа має характерний сизий або синюшний колір, можуть бути сизі плями. Слизова оболонка набрякла, носові ходи звужені. Нейровегетативна форма іноді супроводжується іншими формами вегетативної дистонії.

 

  1. Сифіліс носа.

Сифіліс верхніх дихальних шляхів зустрічається у вигляді первинного склерозу, вторинних і третинних проявів.

Клініка. Твердий шанкр носової порожнини спостерігається рідко. Він може локалізуватися біля входу в ніс, на його крилах, на шкірній поверхні носової перегородки. Твердий шанкр проявляється у вигляді еритематозної, ерозивної та виразкової форм. Процес, як правило, однобічний, може тривати декілька місяців, супроводжується однобічним лімфаденітом регіонарних лімфовузлів. Спочатку спостерігається щільний інфільтрат, потім з'являється ерозія червоного кольору, навколо якої є валикоподібне щільне стовщення. У подальшому утворюється виразка з сальним дном, під нею інфільтрат хрящової консистенції.

Вторинний сифіліс у ділянці носа утворюється у вигляді еритеми та папул.

Еритема – різке почервоніння ділянок слизової оболонки, частіше з чіткими межами. Тривалість гіперемії, відсутність ефекту від звичайних методів лікування. Колір слизової оболонки при еритемі може змінитися: спочатку він яскраво-червоний, а потім стає темним, застійним.

Папули – являють собою сірувато-білі висипання круглої чи овальної форми, які підвищуються над поверхнею слизової оболонки і обрамлені по краях червоною облямівкою. Вони розміщуються на слизовій оболонці носа. Під впливом слизу папули мацеруються і стають виразковими, набувають палевого відтінку. Якщо папули зливаються, то утворюються широкі кондиломи, на яких іноді виникають сосочкові розростання, що нагадують папіломи.

Для II стадії сифілісу характерний поліаденіт, збільшення шийних, потиличних, ліктьових та інших лімфовузлів.

Вторинний сифіліс дуже заразний. Розеоли та папули, як правило, неболючі.

Третинна форма сифілісу характеризується утворенням дифузних інфільтратів або гум із розпадом. Гуми можуть локалізуватись у слизовій оболонці, в кістках, окісті і хрящах. Інфільтрати та гуми розпадаються, утворюючи глибокі виразки з підритими краями, у подальшому відбувається їх рубцювання з утворенням грубих зірчастих рубців.

У носовій порожнині гуми розміщуються в кістковому відділі носової перегородки та в ділянці дна. При цьому хворі скаржаться на сильний біль у носі, в ділянці чола, орбіт, спостерігаються смердючі виділення з носа, нерідко з кістковими секвестрами. У разі локалізації гуми в ділянці дна носової порожнини після її розпаду можуть утворитися сполучення носової порожнини з ротовою порожниною. Унаслідок розпаду гуми кісткового відділу носової перегородки розвивається сідлоподібний ніс.

Діагностика. Твердий шанкр присінка носа, та носової порожнини має характерні ущільнені краї, спостерігається однобічний регіонарний лімфаденіт. Значні труднощі виникають за наявності розеоли, тому що її складно відрізнити від банальних гострих запальних уражень слизової оболонки. Допомагає встановити діагноз поява папул на шкірі та слизових оболонках інших органів. Важливе значення в діагностиці сифілісу має реакція Вассермана та інші специфічні реакції. У разі третинного сифілісу нерідко роблять біопсію.

Лікування специфічне і проводиться в шкірно-венерологічних установах.

 

  1. Сторонні тіла порожнини носа.

Сторонні тіла носової порожнини найчастіше зустрічаються в дітей. Це можуть бути дрібні іграшки, ґудзики, монети, зерна бобових рослин, насіння тощо. Вони також можуть потрапляти в ніс з боку носової частини горла під час блювання. Локалізуються сторонні тіла між носовою перегородкою та нижньою або середньою носовими раковинами, в присінку носа, в ділянці хоан.

Наявність стороннього тіла характеризується стійким закладанням відповідної половини носа, нежитем з одного боку з гнійними або сукроватими виділеннями. Дані риноскопії підтверджують діагноз. Але він утруднений у разі розміщення стороннього тіла в задніх відділах носової порожнини. Таким хворим проводять анемізацію слизової оболонки носової порожнини.

Видалення сторонніх тіл виконують під місцевою аплікаційною анестезією за допомогою тупого гачка, котрий під контролем зору проводять за стороннє тіло і витягують. Видаляти стороннє тіло пінцетом неприпустимо, тому що бранші пінцета зісковзують з нього, проштовхуючи стороннє тіло ще глибше.

Риноліти, або носові камені, виникають унаслідок тривалого перебування стороннього тіла в носовій порожнині, а також в осіб, які працюють на запилених виробництвах. Вони утворюються внаслідок випадання фосфатних та карбонатних солей кальцію. Форма та розміри ринолітів різноманітні, консистенція щільна або крихка. Навколо риноліту розвивається реактивне запалення слизової оболонки з наступним утворенням грануляцій.

Видаляють риноліти так само, як і сторонні тіла. Великий риноліт попередньо треба роздробити щипцями.

 

  1. Травми носа і приносових пазух.

Виступаюче положення зовнішнього носа на обличчі зумовлює високу частоту його травматичних ушкоджень, їх характер залежить від багатьох чинників: локалізації, сили, швидкості та спрямування удару, форми та міцності травмуючого агента. При цьому ушкоджуються м'які тканини, кістковий та хрящовий скелет носа.

Тупі травми часто супроводжуються закритим переломом кісток носа. Якщо удар нанесено спереду, спостерігається западання носових кісток, спричинене їх роз'єднанням у місцях швів. При цьому у більшості хворих трапляється також перелом носової перегородки: перпендикулярна пластинка решітчастої кістки «заходить» за леміш, нерідко ушкоджується лобовий відросток верхньощелепної кістки. Унаслідок бічних ударів відбувається зміщення спинки носа в бік або вдавлення на його бічній поверхні з боку нанесення травми. Носові кістки при цьому ламаються, відділяються від лобового відростка з одночасним переломом останнього з протилежного боку. У разі переломів кісток носа без їх зміщення деформації зовнішнього носа не спостерігається.

Головними симптомами травми носа є біль та носова кровотеча. Важкі травми супроводжуються струсом головного мозку з непритомністю та шоком. У разі ушкодженої ситоподібної пластинки решітчастої кістки може спостерігатися назальна лікворея. У початковий період після травми деформація зовнішнього носа маскується реактивним набряком та гематомою. Пальпаторно можна виявити патологічну рухомість кісткових структур, їх крепітацію. Локалізацію та характер кісткового ушкодження виявляють під час рентгенологічного дослідження.

За наявності тяжких травм середньої зони обличчя поряд із зовнішнім носом ушкоджуються стінки решітчастого лабіринту, слізна кістка, передня та верхня стінки верхньощелепної пазухи, стінки лобових пазух. У більшості хворих такі травми поєднуються з пошкодженнями очного яблука та його допоміжного апарату, щелепнолицевої зони та порожнини черепа. Переломи основи черепа які при цьому часто спостерігаються, зумовлені тим, що кістки, які їх формують, не мають внутрішньої та зовнішньої пластинок і амортизуючого шару між ними. У разі травм приносових пазух настає асиметрія обличчя, котра проявляється різними деформаціями зовнішнього носа, кісткових стінок орбіт, підшкірними крововиливами та набряками. Після сякання може розвинутися підшкірна емфізема обличчя. Набряк тканин у ділянці пошкоджень може маскувати дійсні розміри кісткових зміщень. Найбільш певною ознакою переломів є симптоми ступеневої фрактури та крепітації кісткових фрагментів. Діагностично цінним є побічні ознаки пошкоджень лицевого скелета: підшкірна емфізема та крововиливи, парези, паралічі окорухових м'язів, ено- або екзофтальм, гіпо- та парестезії в ділянці іннервації трійчастого нерва.

У діагностиці хворих із механічною травмою одним із найважливіших є рентгенологічний метод. Побічною ознакою переломів стінок приносових пазух є гематоцеле та емфізема очної ямки. Гематоцеле рентгенологічно проявляється у вигляді зниження пневматизації ушкодженої приносової пазухи.

За наявності емфіземи очної ямки повітря на рентгенограмі визначається у вигляді серпоподібної смужки просвітлення над очним яблуком.

Лікування. Дії щодо відновлення прохідності дихальних шляхів та зупинки носової кровотечі проводяться в найкоротші терміни. Для зупинки носової кровотечі використовують методи передньої та задньої тампонади. Якщо спостерігається розвиток больового шоку, необхідно уводити аналгезуючі речовини, засоби нейролептаналгезії, антигістамінні препарати, глюкокортикостероїди. У разі значної крововтрати та загрози гіповолемічного шоку показане переливання кровозамінників.

У разі пошкодження шкірних покривів проводять найбільш щадну хірургічну обробку ран, уводять протиправцеву сироватку.

Управлення кісток носа (редресація) проводять у якомога ранній термін, але тільки після відновлення життєвих функцій організму. Редресацію проводять під місцевою анестезією або під наркозом, залежно від ступеня та характеру деформації.

Переломи стінок приносових пазух неминуче супроводжуються крововиливами в їх порожнину з утворенням геморагічних згустків, інфікування котрих нерідко спричиняє розвиток гнійного синуїту. Запобігти цьому дозволяє своєчасна евакуація вмісту пазухи, що досягається завдяки її промиванню антисептичними розчинами.

 

  1. Гематома і абсцес перегородки носа.

Гематома – це скупчення крові між охрястям носової перегородки та її хрящем, причому з обох боків одночасно. Вона виникає переважно внаслідок травми носа за умови порушення цілості кровоносних судин. Кров, яка скупчилася самовільно, як правило, не розсмоктується, а через декілька днів після утворення гематома інфікується і перетворюється на абсцес.

Хворий скаржиться на різке утруднення носового дихання і відчуття важкості в голові. Під час підняття кінчика носа видно припухлість червоного кольору, круглої форми, яка від дотику флуктуює. Температура тіла в межах норми. Уточнити діагноз допомагає пробна пункція.

Лікування гематоми носової перегородки хірургічне. Проводять широкий розріз слизової оболонки, гострою ложкою порожнину чистять, видаляючи некротизований хрящ, грануляції та фібринозні нашарування.

Після цього носову порожнину тампонують з обох боків. За наявності свіжої гематоми лікування можна обмежити відсмоктуванням крові під час її пункції та передньою тампонадою носової порожнини.

Абсцес носової перегородки найчастіше виникає внаслідок нагноєння гематоми, рідко – перихондриту носової перегородки, інфекційних захворювань, фурункула присінка носа, остеомієліту коренів верхніх різців. Хворі скаржаться на закладання носа з обох боків, головний біль, підвищення температури тіла. Відзначається припухлість та почервоніння зовнішнього носа і прилеглих ділянок обличчя. Доторкання до носа спричиняє різку болючість. Абсцес спричиняє швидке руйнування хряща носової перегородки з наступним западанням спинки носа в його хрящовій частині. Крім того, абсцес носової перегородки може іноді спричинити орбітальні та внутрішньочерепні ускладнення.

Лікування абсцесу носової перегородки тільки хірургічне. Його розкривають з обох боків, але не в симетричних місцях, щоб уникнути утворення перфорації носової перегородки. Порожнину абсцесу чистять гострою ложкою, промивають розчином антисептика, уводять марлеві турунди з гіпертонічним розчином, обидві половини носа тампонують. Призначають протизапальну терапію.

У подальшому, якщо виникло западання спинки носа, проводять пластичну операцію за допомогою імплантату.

 


Дата добавления: 2015-02-06 | Просмотры: 1129 | Нарушение авторских прав



1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 | 7 | 8 | 9 |



При использовании материала ссылка на сайт medlec.org обязательна! (0.037 сек.)