АкушерствоАнатомияАнестезиологияВакцинопрофилактикаВалеологияВетеринарияГигиенаЗаболеванияИммунологияКардиологияНеврологияНефрологияОнкологияОториноларингологияОфтальмологияПаразитологияПедиатрияПервая помощьПсихиатрияПульмонологияРеанимацияРевматологияСтоматологияТерапияТоксикологияТравматологияУрологияФармакологияФармацевтикаФизиотерапияФтизиатрияХирургияЭндокринологияЭпидемиология

Предмет і завдання судової медицини

Серед медичних наук судова медицина посідає особливе місце. Визна­чається це тим, що теорія і практика її спрямовані насамперед не на ліку­вання і попередження хвороб, пізнання їх природи, а на вивчення і розроб­ку питань медичного і біологічного характеру, які виникають у слідчій і судовій практиці.

Будучи наукою медичною, судова медицина часто використовує знання юридичних дисциплін (криміналістики, кримінального права, кримінального процесу тощо). Зв'язок судової медицини з потребами правової науки, судо­чинства і державного управління має історичні корені. Медичні знання при здійсненні правосуддя застосовувались ще в давнину, про що свідчать літе­ратурні джерела періоду до нашої ери. Це підтверджується документами з історії Єгипту, Месопотамії, Китаю, Індії, Греції і Риму.

Ще Гіпократ (народ, у 460 р. до н. є.) вивчав питання, які ставляться в експертній практиці й тепер (аборт, термін вагітності, життєздатність не­доношених немовлят, тяжкість і смертельність різних ушкоджень тощо).

Вперше назвав судовою медициною цю науку Бонн, який написав у 1690 р. працю «Основи судової медицини». Потім була запропонована назва «Державне лікарознавство», де знайшла відображення сукупність двох на­ук — судової медицини і медичної поліції.

В Англії та країнах британської співдружності набула поширення на­зва «медичне правознавство».

У Росії та деяких інших країнах судова медицина називалася «судово-лікарською наукою», «медичною криміналістикою».

Ще більша різниця спостерігається у змісті предмета, об'єктів дослід­ження судової медицини, оскільки вони витікають із законодавчих основ, мети і завдань судово-медичної експертизи при конкретному державному устрої.

Перебуваючи під постійним впливом органів прокуратури, суду, полі­ції та інших відомств державного апарату, судова медицина завжди виража­ла інтереси правлячої верхівки. Історії відомо багато таких прикладів. Так, автор знаменитих «Філософських листів» П. Я. Чаадаєв за наказом Мико­ли І був визнаний божевільним. Лікарі, які щонеділі його обстежували, склали 52 фальшивих свідчення з цього приводу.

Особливо показові в цьому плані гучні судові процеси, які стали над­банням світової суспільної думки: мултанська справа про людське жертво­приношення, київська справа про звинувачення Бейліса в ритуальному убивстві.

Гучна мултанська справа про людське жертвоприношення (1892-1894 рр.) глибоко висвітлена В. Г. Короленком, котрий сміливо виступив на захист невинних селян-удмуртів, які були засуджені в першому судовому процесі за убивство жебрака Матюніна з релігійних мотивів. Суть справи така: 5 травня 1892 р. недалеко від села Старий Мултан В'ятської губернії було знайдено обезголовлений труп жебрака Матюніна. За показаннями свідків, потерпілий страждав епілепсією. Після судово-медичного досліджен­ня, проведеного тільки через місяць, експерт дав фальшиві висновки про смерть від кровотечі з різаної рани шиї. Ушкодження, які були на шиї, го­мілках, він розцінив як результат підвішування трупа за ноги з метою обез­кровлювання, як нібито жертвоприношення у вотяків. На цій основі удмур­тів звинуватили в убивстві з метою жертвоприношення.

Такі висновки спростували прогресивні вчені Ф. А. Патенко і Е. Ф. Беллін. Багаторазові експерименти показали, що голова Матюніна була відрізана після смерті з метою симуляції ритуального вбивства, бо не було на тілі слідів боротьби, крові на одязі, відсутні ознаки смерті від кро­вотечі. Після триразового слухання справи під впливом науково обгрунтова­них експертиз засуджені селяни-удмурти були виправдані.

Справа Бейліса, яка викликала обурення світової суспільної думки, була інсценована царською поліцією і юстицією в період піднесення револю­ційного руху 1891-1913 рр. і мала за мету відволікати увагу робітників і селян від участі у революційній боротьбі. У справі як «науковий доказ» іс­нування ритуальних убивств була використана судово-медична і судово-психіатрична експертизи. Психіатр Сикорський і судовий медик Косоротов підтвердили ритуальну версію звинувачення.

До честі наших передових учених потрібно сказати, що вони сміливо виступали в судових процесах тієї пори, викриваючи в окремих випадках необґрунтованість і безглуздість звинувачень, які пред'являлися представни­ками царської поліції.

Професор П. А. Мінаков (1865-1931 рр.) доказав усю безглуздість і псевдонауковість експертиз Косоротова і Сикорського у справі Бейліса. Аналіз даних і аргументація, яка наводилася в його виступах, у корені спро­стували звинувачення проти Бейліса. П. А. Мінаков довів, що ні властивості ран, ні їх розміщення на дають жодних підстав для гіпотези, що вбивці на­магались отримати з тіла Ющинського велику кількість крові.

Реакційними колами США був організований судовий процес над робіт-никами-революціонерами Сакко і Ванцетті. У 1920 р. влада штату Массачу-сетс заарештувала Сакко і Ванцетті, пред'явивши їм фальшиві звинувачення в пограбуванні й убивстві касира та його охоронця. Серед доказів були ви­користані дані експертизи. Знайшлись експерти, які допомогли американсь­кому суду винести смертний вирок. Справа в тім, що у Сакко було виявлено пістолет «Кольт», а із трупа убитого була вилучена куля від пістолета цієї ж системи. Ряд експертиз, проведених у процесі попереднього слідства, пока­зав, що куля, вилучена з тіла убитого, була випущена не із пістолета, який належав Сакко.

На судовий процес був запрошений поліцією інший експерт, який сфа­льсифікував результати раніше проведених експертиз і всупереч фактам впевнено заявив, що куля, вилучена з тіла убитого, була випущена із пісто­лета Сакко. Таким чином, були подані явно фальшиві експертні висновки, які допомогли владі штату посадити на електричний стілець двох італійських робітників. Пізніше суддя Тейєр публічно признався в тому, що Сакко і Ванцетті були невинними і мотивував смертний вирок тільки тим, що засуд­жені були революціонерами.

Судово-медична експертиза набула особливого значення в роки Другої світової війни, коли сприяла розкриттю звірств німецько-фашистських за­гарбників на тимчасово окупованій території СРСР та інших країн Європи.

Акти судово-медичних експертиз служили на Нюрнберзькому та інших процесах джерелами доказів, які викривали фашистів у злочинах проти людства.

Судову медицину не слід ототожнювати із судово-медичною експерти­зою, хоча ці два поняття дуже близькі.

Судова медицина — це галузь медичної науки, яка існує самостійно серед інших медичних дисциплін і в той же час нерозривно з ними пов'язана.

Судово-медична експертиза — це галузь практичної медицини, спеці­ально присвячена обслуговуванню потреби судової та слідчої роботи.

Так, за М. В. Поповим (1938 р.), судова медицина — це зібрання тео­ретичних і практичних даних про встановлення, виключення, оцінку дії різ­них видів зовнішнього насилля на організм, про смерть і нормальні посмер­тні процеси, медичну оцінку судових доказів і методи виконання судово-медичної експертизи.

М. І. Райський (1953 р.) розуміє під судовою медициною розділ меди­цини, розроблений стосовно правових норм про тілесну недоторканість гро­мадян, їх права і обов'язки в класовій державі.

За М. І. Авдеєвим (1969 р.), судова медицина є галуззю медицини, зміст якої складає вивчення і вирішення медичних і біологічних проблем, які найчастіше виникають у правовій практиці.

З точки зору В. М. Смольянінова (1982 р.), судова медицина є нау­кою, яка являє собою сукупність медичних і біологічних знань та дослід­жень, спрямованих у своєму розвитку, удосконаленні і практичному засто­суванні на здійснення завдань правосуддя та охорони здоров'я.

У сучасному тлумаченні судова медицина — це галузь медичної науки, яка вивчає і розробляє питання медичного, біологічного і криміналістичного характеру для цілей правосуддя, законодавства та охорони здоров'я.

Наведені визначення не виключають, а, навпаки, доповнюють одне од­ного. Теперішня судова медицина являє собою самостійну науку, що вивчає коло питань, які мають свої методи дослідження. Більшість із них є специ­фічними для судової медицини. Наприклад, визначення видової, Групової і типової належності крові в плямах, учення про ушкодження, трупні явища, статеві злочини, дію межових температур, хімічних агентів та ін. Судова медицина використовує знання інших медичних дисциплін, наприклад, нор­мальної і патологічної анатомії і фізіології, травматології, в судовій медици­ні розглядаються, як правило, у конкретному аспекті, стосовно питань судо­вої практики. Крім того, у судовій медицині вивчаються окремі розділи при­родничих, технічних і правових наук. Серед юридичних дисциплін вона найтісніше пов'язана з криміналістикою, яка вивчає науково-технічні проб­леми збирання і дослідження доказів. При розслідуванні злочинів проти особи криміналістика настільки тісно стикається із судовою медициною, що провести між ними яку-небудь межу дуже важко.

Судово-медична наука та сфера її практичного застосування — експерти­за, окрім свого основного завдання — допомогти органам правосуддя, повинна надавати допомогу органам охорони здоров'я у справі підвищення якості ліку­вально-профілактичної роботи. Такі предмет і завдання судової медицини.

Дата добавления: 2015-02-06 | Просмотры: 562 | Нарушение авторских прав