АкушерствоАнатомияАнестезиологияВакцинопрофилактикаВалеологияВетеринарияГигиенаЗаболеванияИммунологияКардиологияНеврологияНефрологияОнкологияОториноларингологияОфтальмологияПаразитологияПедиатрияПервая помощьПсихиатрияПульмонологияРеанимацияРевматологияСтоматологияТерапияТоксикологияТравматологияУрологияФармакологияФармацевтикаФизиотерапияФтизиатрияХирургияЭндокринологияЭпидемиология

IV. Міждисциплінарна інтеграція

V. Зміст заняття

Опіки — ушкодження тканин організму, яке виникає внаслідок місцевої дії високої температури, а також хімічних речовин, електричного струму або іонізу-вального випромінювання.

Залежно від етіологічного чинника опіки поділяють на термічні, хімічні, радіа-ційні та спричинені електричним струмом. Термічні опіки можуть бути спричи-нені полум'ям, киплячими рідинами, парою, розжареними предметами (контакт-Hi опіки). Хімічні опіки — концентрованими неорганічними кислотами (нітратна, сульфатна, хлоридна, фторидна та ін.), концентрованими лужними розчинами (їдке калі, їдкий натрій, каустична сода), а також солями деяких важких металів (аргентуму нітрат, цинку хлорид, алюмінію хлорид, органічні сполуки та ін.). Радіаційні опіки виникають унаслідок місцевої дії на шкіру іонізувального випро-мінювання.

Тяжкість опікової травми залежить перш за все від глибини опіку та площі ушкодження. Згідно з класифікацією, прийнятою на XXVII Всесоюзному з'їзді хірургів (1960), розрізняють чотири ступені опіків:

—I ступінь — почервоніння та набряк шкіри, пекучий біль у зоні опіку; через 2—3 дні всі клінічні прояви такого опіку зникають;

—II ступінь — на тлі гіперемії та набряку шкіри з'являються тонкостінні пу-хирі різного розміру, наповнені жовтуватою рідиною при термічних опіках, серо-зно-геморагічною рідиною — при хімічних опіках. Через 3—5 днів запально-ексу-дативні прояви опіку зменшуються, починається епітелізація опікової рани, яка закінчується через 10—14 діб без утворення рубців;

— ІІІА ступінь — змертвіння поверхневих шарів шкіри: шкіра в ушкоджених ділянках жовтувато-бурого кольору, місцями можливі товстостінні пухирі знач-них розмірів; струп тонкий, на тлі струпу нерідко помітні рожеві ділянки сосочків шкіри. Больова чутливість збережена або знижена при формуванні Бологого не­крозу. При опіках ІІІА ступеня зберігаються життєздатними ростковий шар дер-ми і придатки шкіри (волосяні фолікули, потові та сальні залози). Опікова рана часто мае тенденцію до нагноювання; загоєння настає за рахунок крайової та острівцевої епітелізації через 4—6 тиж з утворенням рубців;

—ІІІБ ступінь — змертвіння всіх шарів шкіри: утворюється сухий щільний струп темно-коричневого кольору, місцями з малюнком затромбованих поверх-невих вен; больова чутливість повністю відсутня. Поступово навколо опіку розви-вається демаркаційне запалення з обмеженням некрозу до кінця першого місяця і відпаданням струпа. Самостійне загоєння можливе тільки за рахунок крайової епітелізашї при ранах невеликого розміру (ширина рани не перевищує 2—3 см); в інших випадках потрібна трансплантація шкіри;

—IV ступінь — некроз усієї товщі шкіри і нижче розташованих тканин: утво-рюється щільний струп, нерідко чорного кольору, больова чутливість відсутня. Місцями можливе розтріскування струпа, при цьому видно ушкоджені тканини (підшкірна жирова клітковина, м'язи).

Опіки I—II—ІІІА ступеня належать до поверхневих опіків, а опіки ІІІБ—IV — до глибоких опіків.

Для визначення площі опікових ран користуються правилом "долоні", прави­лом "дев'ятки", схемою В.О. Долініна.

Правило "долоні": долоня дорослої людини займає близько 1 % (1 — 1,2 %) по-верхні шкіри тіла; цей метод доцільно використовувати при обмежених опіках.

Правило "дев 'ятки ": уся поверхня шкіри дорослої людини поділена на ділянки, площа яких ділиться на дев'ять: голова та шия — 9 %, кожна верхня кінцівка — по 9 %, передня поверхня тулуба — 18 % (дві дев'ятки), задня поверхня тулуба — 18 %, кожна нижня кінцівка — по 18 %, промежина із зовнішніми статевими органами — 1 %. Правилом "дев'ятки" користуються тільки при поширених опі-ках у дорослих.

В. О. Долінін запропонував для визначення площі опіку використовувати спе-ціальний штамп, на якому зображено передній і задній силуети тіла людини, поділені на сегменти; площа кожного сегмента становить 1 % поверхні тіла. Для визначення площі опіку на схемі Долініна відмічають контури обпечених ділянок тіла, а потім підраховують кількість уражених сегментів. Г.Д. Вілявін запропону­вав опіки різного ступеня відмічати відповідним кольором: I ступеня — жовтим, II ступеня — червоним, ІІІА ступеня — синім штрихом, ІІІБ ступеня — синім, IV ступеня — чорним.

Площу та глибину опіку в діагнозі записують у вигляді дробу, у чисельнику якого вказують ступінь опіку, а в знаменнику — загальну площу; поруч у дужках записують площу глибоких опіків.

Наприклад: термічний опік II—ША—ШБ ступеня — 40 % (ШБ ступеня — 15 %) спини, сідниць, нижніх кінцівок.

При поверхневих опіках площею до 10—15 % поверхні тіла або при глибоких опіках до 5—6 % поверхні тіла у дорослих ушкодження перебігає як місцевий процес.

При поширеніших ушкодженнях виникають різноманітні порушення функ-ціонування важливих органів і систем, сукупність яких прийнято називати опіко-вою хворобою. У перебігу опікової хвороби виділяють чотири періоди: опіковий шок, гостра опікова токсемія, септикотоксемія та період реконвалесценції.

Ступінь тяжкості опікової травми прийнято виражати за допомогою індексу тяжкості ушкодження (ІТУ):

— 1 % опіку I—II ступеня відповідає 1 од. ІТУ;

—1 % опіку ІІІА ступеня — 2 од. ІТУ;

—1 % опіку ІІІБ ступеня — 3 од. ІТУ;

—1 % опіку IV ступеня — 4 од. ІТУ.

При термічних ушкодженнях дихальних шляхів (УДШ) до отриманої суми додають:

—при УДШ I ступеня (респіраторні порушення відсутні) = 15 од. ІТУ;

—при УДШ II ступеня (респіраторні порушення виникають у перші 6—12 год після травми) = 30 од. ІТУ;

—при УДШ III ступеня (наростаюча дихальна недостатність, яка виникає з моменту одержання термічної травми) = 45 од. ІТУ.

Крім цього, обов'язково беруть до уваги вік потерпілого: додають 1 од. ІТУ на кожен рік після 60 років.

Наприклад: у потерпілого віком 70 років з опіками II—ША—ШБ ступеня 45 % (II ступеня — 10 %, ША — 15 %, ШБ — 20 %), опіком дихальних шляхів

1 ступеня ІТУ становитиме: 10 % ■ 1 + 15 % • 2 + 20 % • 3 + 15 + 10 = 125 од.

Опіковий шок. Перший період опікової хвороби — опіковий шок — охоп-лює чотири ступені тяжкості:

—I — легкий опіковий шок, виникає при ІТУ до 30 од., його тривалість — 24—36 год;

—II — опіковий шок середньої тяжкості, виникає при ІТУ від 31 до 60 од., триває 36—48 год;

III — тяжкий опіковий шок, виникає при ІТУ від 61 до 90 од., може тривати від 48 до 64 год;

IV — украй тяжкий опіковий шок, виникає при ІТУ понад 90 од., може три­вати до 72 год і більше.

Загальні вимоги до терапії опікового шоку:

1) охолодження свіжих опікових ран і якомога ранній початок протишокової
терапії. Що раніше розпочато протишокову терапію, то вищий ефект. У раз! по­
чатку протишокової терапії за 2—3 год після травми летальність збільшується в

2 рази;

2) катетеризація центрально'! вени і сечового міхура, застосування назогаст-рального зонда для промивання шлунка;

3) сліпа корекція шоку при транспортуванні потерпілого з місця події до лі-карні: обов'язково проводять внутрішньовенну інфузійну терапію;

4) ізоляція потерпілого від гнійно-септичних хворих;

5) забезпечення потерпілому температурного комфорту: температура в проти-шоковій палаті мае становити 32—34 °С.

Медикаментозна терапія опікового шоку спрямована на відновлення ефек-тивної гемодинаміки та корекцію функції внутрішніх органів.

Відновлення ефективної гемодинаміки включає усунення гіповолемії. Об'єм ін-фузійно-трансфузійної терапії в першу добу в дорослих визначають за формулою:

3 (мл) х розміри (%) опіку х маса тіла (кг). Якщо потерпілий перебуває в аероте-
рапевтичній установці або йому проводять постійне підігрівання опікових ран
інфрачервоним випромінюванням, то використовують формулу: 4 (мл) х розміри
(%) опіку х маса тіла (кг). У кожному випадку об'єм внутрішньовенних транс-
фузій не повинен перевищувати 12—15 % маси тіла (120—150 мл/кг).

У першу добу об'єм необхідних хворому трансфузій ділять на дві частини: першу половину вводять у перші 8 год (нерідко перші 1000—1500 мл струминно). Починати інфузійно-трансфузійну терапію слід із уведення збалансованих сольо-вих розчинів. Другу половину об'єму вводять протягом 16 год. Препарати і ком­понента крові включають до складу трансфузії не раніше ніж за 8—12 год із по­чатку протишокової терапії.

На другу і третю добу об'єм трансфузійної терапії зменшують на 1/3 від об'єму в першу добу (табл. 18).

ТАБЛИЦЯ 18 Орієнтовна схема співвідношення колощних, сольових та безсольових розчинів залежно від тяжкості опікового шоку

Нормалізація тонусу кровоносних судин. При легкому опіковому шоку, а також за своєчасного початку активно! трансфузійної терапії достатнім є швидке попов-нення ОЦК і забезпечення адекватного ударного об'єму. У фазі декомпенсации а також при тяжкому і вкрай тяжкому опікового шоку необхідно для забезпечення венулярного дренування призначити глюкокортикоїди (преднізолон по 1—3 мг/кг), а при низькому артеріальному тиску показане дозоване введения допаміну з глю-кокортикоїдами (преднізолон 3—5 мг/кг).

Нормалізація серцевої діяльності: уведення серцевих глікозидів, кокарбоксила-зи, вітамінів групи В, антиоксидантів, аскорбінової кислоти.

Оптимізація агрегатного стану крові: антикоагулянти прямої дії (клексан, фраксипарин), антиагреганти (троксевазин, трентал, курантил), свіжозаморожена плазма.

Корекція функцій внутрішніх органів:

• Уведення знеболювальних препаратів: наркотичні препарати та ненаркотичні анальгетики, седативні й антигістамінні препарати.

• Корекція кислотно-основного стану: сліпа корекція із застосуванням 4 % на-трію гідрокарбонату дробно (до 200—400 мл на добу).

• Корекція дефіциту білків плазмы: сироватковий альбумін (10 % або 20 %), протеїн, свіжозаморожена або нативна плазма. Загальний білок плазми підтриму-вати на рівні не менше ніж 55—60 г/л.

• Нормалізація зовнішнього дихання: при опіках дихальних шляхів — двобічна вагосимпатична блокада, санація бронхіального дерева, за необхідності — мікро-трахеостомія та інгаляції протизапальних сумішей.

• Нормалізація функції нырок: після нормалізації ОЦК призначають еуфілін (2,4 % по 10 мл у 20 % або 40 % розчині глюкози), лазикс (1 % по 1—2 мл 3 рази на добу).

• Профілактика інфекційних ускладнень: максимально можлива ізоляція, ан-тибіотики широкого спектра дії з першої доби після травми; при тяжкій опіковій хворобі (ІТУ понад 60 од.) з опіками дихальних шляхів бажане використання двох антибіотиків різних груп (наприклад, напівсинтетичні пеніциліни або цефалоспо-рини в комбінації з аміноглікозидами); гіперімунна плазма по 200—300 мл на добу та ін. Показана детоксикаційна терапія.

Гостра опікова токсемія. Другий період опікової хвороби починається з 3—4-ї доби і триває до 10—12-ї доби.

Клінічні прояви гострої опікової токсемії:

—гіпертермічні реакції;

—порушення функції ЦНС (інтоксикаційні психози, сопор, порушення орієн-тації, інверсія сну, зниження активності потерпілого);

—тахікардія, нестійкий артеріальний тиск (часто — артеріальна гіпотензія), задишка;

—поліурія з ізостенурією;

—порушення моторики травного тракту (нудота, блювання, парез кишок, можлива динамічна кишкова непрохідність);

—гіпо- і диспротеїнемія;

— лейкоцитоз із різким зрушенням формули вліво, анемія.
Основним методом лікування гострої опікової токсемії є детоксикація.

1. Неспецифічна детоксикація: гемодилюція та форсований діурез (об'єм ін-фузійних розчинів: 20—40 мл/кг — при опіковій хворобі легкій та середньої тяж-кості, 40—60 мл/кг — при тяжкій та 60—80 мл/кг на добу — при вкрай тяжкій опіковій хворобі). Інфузійна терапія в поєднанні з використанням салуретиків та осмотичних діуретиків. Призначення ентеросорбентів (ентеродез).

2. Екстракорпоральна детоксикація: гемосорбція, плазмаферез, лімфосорбція.

3. Специфічна детоксикація: використання імунної плазми або плазми опіко-вих реконвалесцентів, починаючи з 2—3-ї доби, по 200—300 мл щодня або через день протягом усього періоду гострої опікової токсемії.

Опікова септикотоксемія. Третій період опікової хвороби починається з 10— 12-ї доби після травми і продовжується до повного загоєння опікових ран. Септикотоксемії властиве накопичення в крові токсинів бактерійного походжен-ня, а також медіаторів імунних реакцій. У цей період знижуються бар'єрні функ-ції в організмі потерпілого.

Шкіра при опіках порушена і не є бар'єром ддя інфекції. Гуморальні неспе-цифічні фактори (опсонічні білки плазми, фібронектин, комплемент) до 6—7-ї доби виснажуються внаслідок плазмореї, порушення функції печінки, блокади ретикуло-ендотеліальної системи, що призводять до значного зниження загальної бактерицидної активності сироватки крові. Гуморальний специфічний імунітет (імуноглобуліни, антитіла, лімфокіни, монокіни) значно пригнічений унаслідок супресії або так званого паралічу Т- та В-лімфоцитів. Ознаки опікової септикотоксемії:

—блідість або землистий колір шкіри, загострені риси обличчя;

—пригнічення ЦНС (адинамія);

—гарячка, септичні зміни температури тіла;

—нестабільна гемодинаміка, артеріальний тиск і ЦВТ знижені;

—часто порушена моторика травного тракту (парези, підвищене газоутворен-ня, проноси смердючим калом);

—гепатомегалія і спленомегалія зі зниженням їхніх функцій;

—ниркова недостатність, яка проявляється зниженням секреторної і концен-траційної функцій нирок.

При септикотоксемії досить часто виникають ускладнення:

1) місцеві — лімфаденіти, абсцеси, пролежні, поглиблення опікових ран за рахунок вторинних і третинних некрозів;

2) загальні — пневмонії, міокардити, медіастиніти, перитоніти, сепсис, сеп-тичний шок.

Головні напрями лікування хворих у період опікової септикотоксемії — деток-сикація, імунокорекція та антибактерійна терапія.

Детоксикацію (інфузійна, неспецифічна і специфічна) проводять так само, як і в період гострої опікової токсемії. Екстракорпоральну детоксикацію в цей період здійснюють дуже обережно: що тяжчий стан хворого, то нетриваліший сеанс де-токсикації. Програму детоксикації найдоцільніше будувати на основі плазмафере-зу з об'ємом ексфузії до 400 мл у поєднанні з екстракорпоральним УФО ауто-крові.

Імунокорещія передбачає проведения пасивної імунізації імуноглобулінами спрямованої дії по 1,5 мл через добу в кількості 3—5 ін'єкцій. У разі розвитку сепсису імуноглобулін нормальний людський уводять внутрішньовенно по 25— 50 мл через 2—3 доби, на курс — від 3 до 10 інфузій. Можна використовувати пентаглобін по 15 мл/кг або інтраглобін F по 8 мл/кг. Бажано застосовувати імун-ну донорську плазму або плазму опікових реконвалесцентів.

Антибактерійна терапія: оптимальним є використання двох антибіотиків різ-них груп у вищих добових дозах відповідно до результатів антибіотикограми. Міс-цево доцільно застосовувати пов'язки з антисептиками, дренуючі та адсорбційні пов'язки.

Період реконвалесценції починається після повного загоєння опікових ран і триває до відновлення працездатності хворого або розвитку стійкої інвалідності.

Реабілітацію починають після відновлення шкірного покриву для запобігання розвитку деформацій, контрактур і зниження ступеня функціональних порушень за рахунок використання консервативних і хірургічних методів.

Консервативна реабілітація після виписування потерпілого зі стаціонару вклю-чає використання ванн із різними детергентами, фітотерапію, комплекси ліку-вальної фізкультури. Санаторно-курортне лікування з використанням сірковод-невих і радонових ванн, пелоїдотерапії (лікування грязями) у комплексі з фізіоте-рапевтичними методами (ультразвук, електрофорез лідази або ронідази, НВЧ-терапія, гідромасаж) дає змогу певною мірою запобігти розвитку тяжких рубцевих деформацій та контрактур. У разі виникнення гіпертрофічних рубців ефект дає компресійна терапія післяопікових рубців із застосуванням еластичних бинтів або спеціальної еластичної одежі.

Хірургічна реабілітація охоплює оперативне усунення рубцевих деформацій та контрактур, які не підлягають консервативному лікуванню. ГТроводять хірургічне втручання за 6—12 міс після загоєння всіх ран. У разі виникнення швидкопрогре-сивних деформацій і контрактур, які призводять до значних функціональних по-рушень (наприклад, згинальна контрактура шиї), розтин рубцевих масивів може бути проведений і в раніші терміни.

Лікування в період реконвалесценції включає також відновлення функціо-нальних порушень різних органів і систем, корекцію порушень функцій внутріш-ніх органів, усунення косметичних дефектів та ін.

Особливості опікової травми военного періоду та під час природних або про-мислових катастроф. У сучасній війні в разі використання ядерної зброї або запа-лювальних сумішей значно зростає тяжкість термічної травми. Під час ядерного вибуху внаслідок дії світлового випромінювання неодмінно виникають опіки шкі-ри і очей. Опіки шкіри можуть з'явитися внаслідок безпосередньої дії світлового випромінювання на відкриті ділянки шкіри, а також при займанні одягу. Ушкод-ження органа зору різноманітні: від тимчового засліплення до тяжких опіків різ-них структур ока.

Опіки напалмом. Напалм — це в'язка горюча суміш, складовими якої є рідкі горючі речовини (бензин, бензол, нафта), до яких додається спеціальний загус-ник, у результаті чого утворюється желеподібна маса. Головними загусниками слугують порошок алюмінієвої солі нафтенової кислоти й алюмінієвої солі паль-мової кислоти та алюмінієвої солі олеїнової кислоти. Назва "напалм" походить від назви основних кислот загусника: "на" — нафтенова та "палм" — пальмова кислота.

Напалм — дуже липка маса, яка при горінні розріджується, розтікається, віль-но проникає в щілини. На поверхні горить довго (3—4 хв), створюючи темпера­туру до 1100 °С. При горінні напалму виділяється густий чорний дим, який міс-тить велику кількість отруйного чадного газу (СО).

Армії озброєні напалмом-Б і супернапалмом. Напалм-Б містить 50 % полісти-ролу, 25 % бензину і 25 % бензолу, а супернапалм — 30 % фосфату, температура горіння якого становить 2000 °С. Крім того, до напалму можуть бути додані також отруйні речовини, метали, у результаті чого утворюються такі горючі суміші, як пірогелі, терміти з температурою горіння до 3000 °С.

Унаслідок вибуху напалмової бомби на землі утворюється стовп вогню до 20 м. Опіки, спричинені напалмом (ІІІА, ІІІБ—IV ступенів), швидко ускладню-ються лімфангіїтом, флебітом, гострою нирковою недостатністю з проявами ге-матурії. При напалмових опіках часто виникають опіки органів дихання і отруєн-няСО.

У перебігу опіків, зумовлених напалмом, виділяють чотири періоди:

—I період — період ранніх первинних ускладнень;

—II період — період ранніх вторинних ускладнень;

—Ill період — період пізніх ускладнень;

—IV період — період одужання.

Перший період триває 3—4 доби, характеризується виникненням шоку, гострим отруєнням СО, парами полістиролу (при застосуванні напалму-Б), розвитком ас-фіксії, знепритомненням. Тяжка гіпоксія і гостра асфіксія здебільшого виникають унаслідок опіку дихальних шляхів.

Другий період починається з 3—4-ї доби і триває протягом 30—40 діб. Він ха­рактеризуется розвитком інфекційних ускладнень в опіковій рані і навколо неї.

Третій період триває 3 міс. У цей період спостерігається значне пригнічення репаративних процесів з боку опікової рани, зростає гіподиспротеїнемія, можливі вторинні кровотечі, виникнення післягеморагічної анемії, утворення поширених гематом. Перебіг захворювання нерідко ускладнюється розвитком еептикопіємії, газової інфекції, гнійних артритів, остеомієліту, поширеного кандидамікозу. Можливі виразкові процеси травного тракту зі схильністю до перфорації. При загоєнні опікової рани часто утворюються келоідні рубці, поширені рубцеві маси-ви, що призводить до появи контрактур, деформацій, трофічних виразок на руб-цях.

Келоїдні рубці при загоєнні напалмових опіків утворюються більше ніж у 50 % потерпілих і це призводить до різкого обмеження функцій кінцівок, а при локалі-зації на обличчі — до їх поширення.

Четвертый період — гіеріод одужання. Цього періоду досягають не більше ніж 10—15 % уражених напалмом, що перебували на госпітальному лікуванні. Одно-часно з поступовим одужанням хворого в цей період розвиваються різні патоло-гічні процеси: утворюються деформації і контрактури, виникають жовчнокам'яна та сечокам'яна хвороба, остеомієліт та ін.

Причини смерті при опіках напалмом:

—шок і токсемія (71,4 %);

—сепсис (13,2 %);

—правець (2,1 %);

—пневмонії (4,9 %);

—інші причини — газова гангрена, вторинні кровотечі та ін. (8,4 %). Лікування опіків на етапах медичної евакуації. Перша медична і долікарська до-

помога (на полі бою, місці пригоди) включає:

—гасіння одягу, напалму;

—евакуацію з вогнища ураження;

—уведення анальгетиків, наркотичних препаратів (шприц-тюбик);

—охолодження опікових ран (снігом, льодом);

— асептичні пов'язки на рани з використанням табельних перев'язних за-
собів.

Потерпілих з опіком обличчя, особливо очей, або із тимчасовим засліпленням унаслідок виникнення значного набряку повік супроводжують при евакуацп з осередку ураження.

Перша лікарська допомога. Евакуаційно-транспортне сортування:

—уражених в стані опікового шоку та з опіками дихальних шляхів доставля-ють у перев'язочну;

—при ураженні легкого та середнього ступеня тяжкості: допомогу надають у приймально-сортувальному наметі МПП, перев'язочній (уведення антибіотиків,

—знеболювальних препаратів, правцевого анатоксину, накладання пов'язок, якщо раніше їх не було накладено).

Завдання першої лікарської допомоги — профілактика та початок лікування опі-кового шоку:

—уведення знеболювальних препаратів внутрішньовенно разом з антигіста-мінними препаратами (2 % промедол, 1 % димедрол, 2,5 % піпольфен та ін.);

—вагосимпатична блокада при опіках дихальних шляхів;

—інфузійна терапія (збалансовані сольові розчини, реополіглюкін, 5 % роз-чин глюкози), за потреби — уведення серцево-судинних препаратів;

—некротомія при циркулярних глибоких опіках кінцівок;

—контурні пов'язки на опікові рани;

—уведення антибіотиків, протиправцевої сироватки, правцевого анатоксину;

—виконання трахеостомії при опіках дихальних шляхів із загрозою розвитку асфіксії.

Кваліфікована хірургічна допомога (окремий медичний батальйон — О Мед Б, лікувальний заклад). Завдання цього етапу: лікування опікового шоку, евакуація в спеціалізовані медичні заклади.

Евакуаційно-транспортне сортування:

—I група — постраждалі, що потребують допомоги на даному етапі за невід-кладними (життєвими) показаниями: у стані опікового шоку, з опіками дихаль­них шляхів, з тяжким отруєнням чадним газом, з комбінованими напалмовими опіками (опіки тіла+опіки дихальних шляхів+отруєння чадним газом або парами полістиролу);

— II група — постраждалі, що підлягають евакуації в спеціалізовані госпіталі;

—Ill група — з опіками легкого ступеня, що потребують лікування в групі легкопоранених;

—IV група — ті, що підлягають лікуванню в команді одужуючих;

—V група — агонуючі.

Лікування уражених з опіковим шоком на етапі кваліфікованої хірургічної допомоги охоплює:

—новокаїнові блокади (вагосимпатична — при опіках дихальних шляхів, при-ниркова з одного або двох боків — при опіках нижньої половини тулуба, нижніх кінцівок і в разі розвитку олігоанурії);

—некротомію при циркулярних глибоких опіках кінцівок або грудної клітки, якщо вона не виконана на МПП;

—накладання контурних пов'язок (із розчином антисептиків або мазевих на водорозчинній основі);

—проведения інфузійно-трансфузійної терапії відповідно до ступеня тяжкості шоку;

—виконання правила тръох катетерів і зонда: катетери у вену (краще цент-ральну) для інфузій, у ніс — для інгаляції зволоженого кисню, у сечовий міхур — для контролю діурезу і зонд у шлунок — для декомпресії верхніх відділів травного тракту;

—проведения антибактерійної терапії (антибіотики широкого спектра дії);

—симптоматичну терапію залежно від ситуації (серцево-судинні препарата, вітаміни, гормони, діуретики та ін.).

У групу легкопоранених (ГЛП) направляють постраждалих із поверхневими і локальними глибокими опіками площею до 5—6 % поверхні тіла без ознак опіко-вої хвороби, здатних самостійно пересуватися і обслуговувати себе, придатних після одужання продовжити службу.

У команду одужуюных направляють потерпілих з обмеженими поверхневими опіками, термін лікування яких становить 10 діб.

Спеціалізовану хірургічну допомогу потерпілим з опіками надають у спеціалізованих військово-польових хірургічних госпіталях госпітальної бази фронту (СВПХГ ГБФ).

Тут під час проведения сортування виділяють три групи потерпілих:

—I група — з легкими опіками; їх одразу направляють у військово-польовий госпіталь для легкопоранених (ВПГЛР);

— II група — з опіками середньої тяжкості (поширені поверхневі опіки і гли-бокі опіки площею до 10 % поверхні тіла); їх направляють у військово-польові хірургічні госпіталі залежно від домінуючої травми;

— III група — з тяжкими опіками (глибокі опіки — більше ніж 10 % поверхні тіла, опіки органів дихання); направляють у СВПХГ ГБФ також залежно від до-мінуючої патологи.

При глибоких опіках (більше ніж 12—15 % поверхні тіла), глибоких опіках ділянки великих суглобів, кистей, обличчя потерпілих направляють на лікування в лікувальні заклади тилу країни.

VI. План та організаційна структура заняття.

Дата добавления: 2015-05-19 | Просмотры: 675 | Нарушение авторских прав