Невралгія трійчастого нерву

2.Поняття невралгії і неврита, їх патоморфологічна і клінічна суть. Нейропатія лицевого нерву.

3.Клінічна картина і діагностика основних видів невралгій (трійчастого нерва, потиличних нервів, міжреберних нервів). Післягерпетична невралгія.

4.Клінічна картина і діагностика уражень окремих сплетінь (шийного, поперекового, крижового) і нервів (променевого, ліктьового, серединного, стегнового, сідничного та його гілок). Характеристика поняття «тунельні синдроми».

5.Клінічна характеристика і діагностика синдрому полінейропатії. Класифікація (спадкові та набуті). Особливості клінічної картини і перебігу інфекційних полінейропатій. Гостра запальна демієлінізуюча полірадікулонейропатія Гійєна-Барре. Дифтерійна полінейропатія. Особливості клінічної картини і перебігу найбільш частих видів полінейропатій (токсичні – миш’якова, хлорофосна, свинцева; токсико-метаболічні – діабетична, алкогольна).

6.Принципи відновлювальної терапії захворювань периферичної нервової системи (медикаментозної, фізичної, санаторної).

7.Нормальна анатомія і біомеханіка хребта, співвідношення нервових елементів і хребта. Патологічна анатомія остеохондрозу хребта і основні патогенетичні ситуації ураження елементів нервової системи.

8. Клінічна картина і діагностика основних корінцевих синдромів при остеохондрозі хребта (шийний, грудний, попереково-крижовий відділи). Клініка попереково-крижового радикуліту (корінцевий синдром).

9. Рефлекторні та м’язово-тонічні синдроми (міофасціальні): цервіко-брахіалгії, торакалгії, люмбалгії та люмбоішалгії.

10.Рентгенологічна діагностика патології хребцевого апарату.

11.Принципи лікування корінцевих синдромів при остеохондрозі хребта (в гострому та хронічному періодах – медикаментозні та фізичні методи, мануальна терапія та санаторно-курортне лікування).

1. До складу периферичної нервової системи відносяться спинальні та черепні нерви, корінці нервів, їх чутливі ганглії, пре- та паравертебральні ганглії вегетативної нервової системи, а також мотонейрони передніх рогів спинного мозку та рухових ядер черепних нервів.

Абсолютна більшість периферичних нервових волокон є мієлінізованими і всі волокна вкриті оболонкою з Шванівських клітин. Два механізми забезпечують функцію волокон – електрична передача імпульсів завдяки мієліновій оболонці та аксональний транспорт активних речовин, в т.ч. медіаторів до ефекторних органів (м’язів, шкіри, залоз, внутрішніх органів). Периферичні нерви захищені трьома оболонками: епіневрій, периневрій та ендоневрій. Саме в субендоневральному просторі нервові волокна контактують з капілярами судинної системи і в цьому просторі розігруються більшість патологічних подій, що ушкоджують периферичні нерви. Є чотири основні механізми пошкодження – Валерівська дегенерація (звичайно, при механічному пошкодженні нерву), сегментарна де - мієлінізація, аксональна дегенерація та нейронопатія.

При Валерівській дегенерації відбувається фрагментація аксону та мієлінової оболонки в дистальному від пошкодження сегменті нерву і згодом залишається лише смужка з шванівських клітин, в яку потім вростає регенеруючий аксон і таким чином повільно (1 мм/добу) відновлюється цілісність нерву.

При сегментарній демієлінізації внаслідок аутоімунного конфлікту втрачається мієлінова оболонка на певних ділянках нервового волокна і згодом мієлін може відновлюватись з відповідним відновленням нормальної швидкості проведення нервового імпульсу та функції.

Аксональна дегенерація виникає внаслідок порушення метаболізму в цілому нерві (наприклад, накопичення сорбітолу та інозитолу при цукровому діабеті, дефіцит тіаміну при алкоголізмі, токсичний вплив важких металів тощо). Швидкість проведення майже не страждає, а от кількість імпульсів, що доходить до робочого органу різко зменшується (клінічні прояви переважають в дистальних відділах кінцівок).

Нейронопатія – специфічний тип ураження, коли страждають первісно самі тіла нейронів, а вторинно – їх відростки. Прикладом доброякісної нейронопатії є герпетичне ураження чутливих гангліїв (Herpes zoster), а злоякісної, необоротної – ураження клітин передніх рогів в рамках паранеопластичного процесу, при злоякісних новоутвореннях соматичних органів.

Всі типи пошкодження утворень ПНС називають терміном нейропатія. В клінічному сенсі часто застосовуються терміни невралгія та неврит. Ці два типи пошкодження можуть мати однакову етіологію та механізми ураження, але при невралгіях звичайно патологічний процес не сягає ступеню морфологічного ураження мієлінової оболонки чи осьового циліндру і тому клінічно переважають симптоми подразнення – біль (звичайно штрикаючий, гострий, короткий) та гіперестезія в ділянці інервації відповідного нерву, болючість його при пальпації. При невриті є ознаки пошкодження цілості волокон (аксонів та/або мієлінової оболонки), що проявляється наявними симптомами випадіння функції: в’ялі парези м’язів, зони гіпо- чи анестезії, зниження відповідних рефлексів. Одночасно можуть бути присутні болі, як і при невралгії. Це є відмінність суті двох клінічних термінів.

При формулюванні діагнозу часто позначають переважне місце ураження: радикуліт (корінцевий рівень), плексит (рівень нервового сплетення), гангліоніт (при ураженні відповідного ганглію) або неврит.

Ураження ПНС класифікують також на мононейропатії (один нерв), множинні мононейропатії (кілька нервів в одному чи кількох різних місцях) та полінейропатії (коли патологічний процес стосується охоплення всіх нервів).

Звичайними симптомами тунельних синдромів є хронічні болі, які залежать від положення, оніміння та парестезії у зонах інервації відповідних нервів (нічні та денні), атрофії м’язів, що повільно розвиваються. Вельми типовим є позитивний симптом Тіннеля – стрикаючі болі та парестезії при натисненні чи перкусії неврологічним молоточком в зоні тунельного конфлікту. Лікування здебільшого є хірургічним, але часто вдаються до блокад: введення в зону конфлікту розчину анестетика з гідрокортизоном (зап’ясний синдром, гіпертрофія поперечної зв’язки).

Дата добавления: 2015-05-19 | Просмотры: 884 | Нарушение авторских прав